Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Процедура соціальної діагностики спрямована не лише на вивчення соціальних коренів різних проблем, процесів та явищ, але й па дослідження соціальних наслідків і змін у структурі суспільних відносин, способі життя людей. Окрім того, соціальна діагностика передбачає вироблення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки людини.
Соціально-педагогічна діагностика - спеціально організований процес пізнання, під час якого відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів. За змістом та кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними та соціологічними дослідженнями. [4.]
Об'єктом такої діагностики для соціального працівника є особистість, яка розвивається в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремими суб'єктами цього середовища, котрі впливають на формування даної особистості. Предметом діагностики є соціально-педагогічна реальність. Предмет та об'єкт діагностики відображаються у змісті діагностики.
У соціально-педагогічній діагностиці розпізнаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика).
Отже, в межах соціально-педагогічної діагностики особистості необхідно:
- з'ясувати специфічні соціальні якості особистості;
- уточнити соціальну ситуацію розвитку;
- визначити міру розвитку чи деформації різних якостей та властивостей, що обумовлені перш за все включенням людини у різні соціальні зв'язки (соціальні установки, позиції, особливості комунікації тощо). [10.]
Постановка соціально-педагогічного діагнозу неможлива без опори на теоретичне уявлення про той чи інший феномен, який вивчається. Наприклад, досліджуючи соціальну ситуацію розвитку дітей, необхідно спиратися на відповідні дослідження, що характеризують її сутність. Наприклад, вивчаючи соціально-педагогічну занедбаність дитини, необхідно з'ясувати її причини, ознаки і прояви цього явища у різних вікових групах; виявляючи підлітків з агресивною поведінкою, слід прийняти ту чи іншу концепцію формування дитячої агресивності (психоаналіз - "агресія як спосіб зняття напруги і психологічний захист"; біхевіоризм - агресія як навчання подібній поведінці та інші).
Тільки на основі теоретичного уявлення про предмет діагностики у соціального працівника формуються навички здійснення діагностичного процесу. Наприклад, для соціально-педагогічної занедбаності такими важливими ознаками є дисгармонія особистісного розвитку, низький рівень розвитку суб'єктивних якостей (самосвідомість, спілкування та діяльність), порушений образ "Я" та соціальна дезадаптація. Крім того, порушена взаємодія дитини з мікросоціумом (батьки, вчителі, ровесники).
Психологічна, соціально-педагогічна діагностики вбирають величезний арсенал різноманітних методик, які дозволяють вивчати особистість тієї людини, яка звернулась за допомогою, її почуття, переживання, установки, структуру взаємовідносин з оточенням, виявити індивідуально-психологічні особливості людини чи групи. Особливу групу цих методик складають ті, які створені для вимірювання особистості в цілому та окремих її властивостей.
Особистість - це динамічна система, відкрита для зовнішніх виливів, яка реагує на зміни середовища. Вищі рівні самосвідомості, соціальна спрямованість та ієрархія цінностей індивіда формується не лише винятково під впливом соціуму, але залежить також від індивідуального тропізму, вибірковості, неусвідомленого потягу, що значно обмежує вибір конкретної людини при освоєнні нею різноманітності оточуючого світу. Отже, особистість - надзвичайно складне явище в плані теоретичного аналізу, а в плані вимірювання - ще складніше. [3.]
У плані генезису діагностики особистості виокремлюють такі підходи:
1. Типологічний. Його суть полягає в зведенні нескінченного числа індивідуальних варіацій до невеликої кількості типових портретів - типів.
2.Психометричний. При цьому діагностичному підході акцент робиться на описі індивідуальних особистісних рисах клієнта.
3.Проективний. Цей підхід спрямований на діагностику цілісної особистості.[10.]
Завдання соціально-психолого-педагогічної діагностики в соціальній роботі полягають у вивченні:
- особистісних, індивідуально-психологічних особливостей клієнта;
- позитивного і негативного впливу мікросоціуму на клієнта;
- виховного потенціалу мікросередовища клієнта;
- дослідженні "проблемного поля" особистості клієнта.
У роботі з клієнтом слід застосовувати комплексне дослідження. Зокрема, бесіди за певною схемою, спостереження, комплекс методик різного рівня складності. У процесі комплексної діагностики доцільно чергувати вербальні та невербальні, малюнкові, ігрові методики. Важливе значення має використання карт спостереження, анкетування, тестування тощо. Часто для отримання швидкої й оперативної інформації про клієнта застосовують експрес-діагностику, яка ґрунтується на якісному аналізі діяльності та способів виконання завдань.
Тільки на основі теоретичного уявлення про предмет діагностики у соціального працівника формуються навички здійснення діагностичного процесу. Соціальний діагноз може здійснюватися:
- на рівні суспільства в цілому, для виявлення загальних тенденцій розвитку в області економіки, соціальної політики, духовного життя і т.д.;
- на рівні соціальної групи або територіальної спільності, наприклад, розвиток класів, народностей, територіальних груп, трудових колективів і ін.;
- на особистісному рівні, допомагаючи персоніфікувати, додати «адресність» при виявленні проблем життєдіяльності.
Соціальний діагноз не може вважатися остаточним, поки фахівець працює з клієнтом. Можливо, у процесі їхньої взаємодії виявляться факти, що змусять якщо не переглянути, те скорегувати зроблений висновок. Вирішення якої-небудь проблеми може актуалізувати інші проблеми, що були замасковані або відсунуті на задній план при рішенні проблеми, що спочатку здавалася найбільш актуальною. Тому соціальна діагностика як контроль за станом ситуації клієнта і відстеження змін у ній здійснюється протягом усієї діяльності з надання допомоги даному клієнту. Подібні методики використовуються і при закінченні процесу трансформації особистості або вирішенні ситуації клієнта, якщо він має потребу в соціальному нагляді (вилікувані алкоголіки, особи, що робили спроби суїциду, помічені в недостатньому піклуванні своїх дітей і т.д.).[4.]
Соціальна діагностика відноситься до найбільш загальних комплексних соціальних технологій, що використовується на всіх етапах соціальної роботи і соціального обслуговування. Вивчення наукових знань і оволодіння навичками, що дозволяють займатися діагностичною діяльністю, відноситься до числа необхідних умінь фахівців із соціальної роботи в будь-якій галузі діяльності.
2. Соціологічне дослідження на тему "Сучасне мовлення телебачення"
Щоразу, коли вмикає свій телевізор, немає ніякого уявлення, що саме можна побачити в даний момент. Адже диктори майже всіх телевізійних каналів вживають невірно перекладені слова, “суржик”, а подекуди й зовсім розмовляють російською мовою. А що робиться з перекладом зарубіжних фільмів!!! Це просто жахливо, коли, по-перше: переклад не якісний тому, що перекладають з російської мови, по-друге: містить безліч нецензурних слів, які вживаються майже через слово.
Наші предки теж любили сказати “гаряче” слівце, але це було рідко і просто для сміху. Та на сьогоднішній день ці слова та навіть і гірші, вживають всі, від дитини 3-ох років до дідуся 80-ти. Але найгірше те, що ці вислови стали нормою життя і вони просто вживаються для зв’язки слів. Дехто навіть вже і висловити свою думку не може без нецензурних слів.
За перегляд одного художнього фільму можна почути від 15-20 до 30-45 нецензурних слів, до 15 невірно перекладених та до 5 незрозумілих слів. Також безліч сюжетів зі вживанням алкоголю, курінням та подекуди вживанням наркотиків. Навіть фільми та серіали, які знімаються на території України містять елементи девіантної поведінки.
Звідси постає цілком вагоме запитання : “Чи можливо розвиватися національним цінностям, національній свідомості, культурі мовлення, поведінки та спілкування, якщо вживання нецензурних слів стало нормою і вони без перешкод лунають з одного з найголовніших джерел отримання інформації населення України”.
Програма дослідження
Предметом дослідження була частота вживання нецензурних слів з екрану телевізорів.
Об’єктом були телеканали України.
Метою дослідження було, дослідити як часто вживаються нецензурні та невірно перекладені слова та на яких телеканалах.
Завдання дослідження:
- З’ясувати, які телеканали найчастіше дивляться молоді люди та чому
- З’ясувати, чи впливають нецензурні слова на культуру мовлення нового покоління
- Дослідити з якою частотою та інтенсивністю вживаються нецензурні слова
- З'ясувати які саме слова лунають на телебаченні
Генеральною сукупністю були телеканали України.
Вибірковою сукупністю були канали, які найчастіше дивляться: Інтер, 1+1, Новий, ICTV.
Інструментарій: контент - аналіз.
Гіпотеза: на мою думку, останнім часом, збільшилось вживання нецензурних слів з екрану телевізора.
Аналітичний звіт
Після проведення дослідження (яке проводилося 29 жовтня 2006 року, з 16:00 до 22:00, з метою виявлення кількості нецензурних слів у час, коли люди найбільше дивляться телевізор. Таким днем ми вибрали неділю тому, що і діти, і дорослі знаходяться перед телевізором) та за результатами попереднього дослідження, ми вже мали підгрунття для того, щоб звернути увагу саме на вживання нецензурних слів у фільмах та серіалах, ми можемо надати такі дані:
На телеканалі "ICTV" було виявлено п'ять нецензурних слів, які замінялися звуком "пі", вони пролунали в реаліті шоу.
На телеканалі "1+1" за час перегляду комедійного фільму було виявлено лише слово "чорт" - з перекладу з англійської мови, а невірно перекладених чи не зрозумілих слів взагалі ми не почули.
На телеканалі "Інтер" було виявлено два слова таких, як : "лох" та "офігітельний" вони вживалися одноразово протягом гумористичної передачі.
Найбільше нецензурних слів пролунало під час серіалу "Солдати" на "Новому" - 21 слово(за одну серію). Серед яких лунали такі, як:
- Е-мае - 2 рази
- Не х...на собі - 2 рази
- Блін - 9 раз
- Х... знає що - 1 раз
- Екзаменатор х...в - 1 раз
- Фігня - 6 раз
Також було виявлено в субтитрах незрозуміле слово "на кшлат", яке було переведене з російського словосполучення "типа чего-нибудь"
Під час перегляду іноземних фільмів лунало багато нецензурних слів, але на англійській мові та вони перекладалися, як "прокляття", "до бісу", "дідько" та інші. А при перегляді російських фільмів всі слова лунають "так як потрібно" в усій своїй красі.
З вище сказаного випливає такий висновок, що проблема вживання нецензурних слів дійсно існує, і що вона негативно вливає на соціалізацію молоді. Адже молоді люди захоплюються серіалами та їх героями і намагаються себе самоствердити через уподібнення себе їм. І вживання нецензурних слів сприяє, на їх думку, саморозвитку та спрощенню у спілкуванні з однолітками.
Ми вважаємо, що наша гіпотеза підтвердилася лише на половину, адже ми думали, що найбільше нецензурних слів вживаються в іноземних фільмах, а виявилося, що з точністю до навпаки - в російських та українських фільмах, особливо коли їх сюжет про кримінальних авторитетів.
Молодь дуже обурює той факт, що фільми з нецензурними словами дивляться і малі діти, їх хвилює майбутнє нашої нації. “Я хочу щоб наше телебачення було більш цензурне, щоб не соромно було його дивитися разом з дітьми та батьками” - це відповідь студентки ІІ курсу на запитання "Щоб Ви порадили змінити на наших телеканалах"
Даний контент-аналіз є прикладом проведення діагностики такої соціальної проблеми, як вживання нецензурних слів у громадських місцях. Дані слова вживаються не лише з метою образити, але й просто для зв'язки слів, особливо молодими людьми та школярами. Отже дане дослідження є одним із прикладів застосування методів соціальної діагностики на практиці.
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
Соціальна діагностика — досить складний і відповідальний вид діяльності фахівців соціальної роботи. Вона вимагає відповідної професійної майстерності, оскільки торкається долі людей, різних соціальних груп. На основі соціального діагнозу виділяються пріоритети і здійснюється вибір у наданні тієї або іншої соціальної допомоги.
Процедура соціальної діагностики спрямована не лише на вивчення соціальних коренів різних проблем, процесів та явищ, але й на дослідження соціальних наслідків і змін у структурі суспільних відносин, способі життя людей. Окрім того, соціальна діагностика передбачає вироблення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки людини.
Оскільки діагностика носить процесуальний характер, то рівень її ефективності обумовлений певними принципами. Перш за все це принцип об'єктивності, сутність якого полягає у правдивому, неупередженому аналізі та оцінці різних соціальних явищ, що виключає як суб'єктивні викривлення в інтерпретації отриманих результатів діагностування.
Досить важливо в процесі діагностування дотримуватися принципу верифікації соціальної інформації, тобто встановлення її достовірності та перевірки за допомогою інших дослідницьких процедур чи джерел інформації.
Відомо, що у реальній дійсності всі явища та процеси взаємопов'язані й взаємообумовлені. Тому дуже важливо пам'ятати про принципи системності та комплексного підходу. Зміст їх полягає в необхідності врахування та аналізу всіх умов та факторів, які сприяли виникненню певної соціальної проблеми чи явища.
Залежно від масштабності соціальної роботи соціальна діагностика може бути проведена на державному, регіональному, місцевому та індивідуальному ріннях. На державному рівні предметом соціальної діагностики є визначення соціальних проблем на рівні суспільства чи його окремих великих соціально-демографічних груп: дітей, молоді, осіб похилого віку, інвалідів, національних спільнот тощо.
Для регіонального та місцевого рівнів соціальній діагностиці притаманне вивчення певних соціальних проблем в умовах конкретного регіону, області, міста та селища.
Індивідуальний рівень соціальної діагностики - це рівень безпосередньої соціальної роботи з конкретною людиною чи групою осіб, які звернулися за допомогою до певних соціальних служб, Головною метою діагностики па цьому рівні стає визначення проблеми клієнта та знаходження правильних засобів для її вирішення.
По-перше, кращий метод найбільш простої з усіх можливих і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють одержати необхідний результат. Проста опитувальна методика іноді може бути результативнішою складного тесту.
По-друге, метод повинен бути доступним не тільки для соціального працівника, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.
По-третє, технологія застосування методів (інструкція) повинна бути ясною і зрозумілою. Вона повинна налаштовувати клієнта на довірче відношення до соціального працівника, на співробітництво, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.
По-четверте, обстановка й умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта від співучасті в діагностиці.
Соціологічні методи використовуються у соціальній діагностиці найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. Найбільш розповсюдженими серед них у сфері соціальної роботи є: спостереження; методи опитування (інтерв'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналізу документів (традиційний аналіз, контент-аналіз); експертна оцінка.
Початковим етапом завжди є скарга клієнта або його близьких, сусідів, заява співробітника органа охорони порядку, педагога, тобто поява соціальної проблеми. Наступним етапом діагностичного процесу — є збір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі фахівець використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.
Історико-генетичні методи покликані визначити час, джерела і причини зародження соціальної проблеми, простежити ступінь її прояву на різних стадіях життя клієнта.
Структурно-функціональні методи діагностики припускають одержання даних про поточний стан соціальної проблеми, побудови соціального об'єкта і зв'язках, що з'єднують різні його елементи, його функціональності або дисфункціональності, тобто про те, чи відповідає його діяльність своєму призначенню чи ні.
Найбільш важливим етапом — є етап постановки соціального діагнозу — фахівець не просто робить висновок про сутність і причини життєвої проблеми клієнта, а ранжирує наявні проблеми, виділяючи головну, від якої залежить рішення всіх інших або яка може бути вирішена на даному рівні можливостей або при даному рівні знань. Так, при аналізі однієї з найпоширеніших сімейних дисфункцій, зв'язаної з пияцтвом одного з подружжя (або обох), має бути визначено, чи є сімейний конфлікт результатом пияцтва або, навпаки, пияцтво — це реакція слабких особистостей на сімейні труднощі, з якими вони не змогли впоратися.
Сьогодні науковці роблять окремі спроби класифікувати методи соціальної діагностики. Зокрема І.Г. Зайнишев пропонує таку класифікацію методів соціального діагностування:
- зондажно-інформаційне обстеження (збір даних про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку місцевого населення тощо);
- соціально-історичне обстеження (вивчення історії заселення та освоєння даної території, зміни складу місцевого населення, дослідження його традицій тощо);
- інформаційно-цільовий (аналіз різних документів, статей з місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, звернень громадян тощо);
- соціальне картографування (аналіз соціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності та смертності населення, залежність якості життя від різних природних та соціальних факторів).
Найбільш послідовно охарактеризував технологічність творчого аналізу і діагнозу проблем соціального розвитку В.І. Вернадський. Він радив дотримуватися слідуючих правил:
· проводити детальний аналіз;
· бачити за часткою загальне;
· не обмежуватися описом явища, а глибоко досліджувати його сутність і зв'язок з іншими явищами;
· не уникати питання «чому?»;
· простежувати історію ідей;
· збирати як найбільше даних про предмет досліджень з літературних джерел (переважно наукових), звертаючись до оригіналів;
· вивчати загальні закономірності наукового пізнання (думати про те, як думаєш);
· зв'язувати науку з іншими галузями знання, із громадським життям;
· не тільки вирішувати проблеми, але і знаходити нові, невирішені.
Отже, соціальна діагностика повинна бути присутня на всіх етапах соціальної роботи, аджде вона має такіж рівні. Завдяки методам діагностики можна встановити причини і факти соціальної проблеми та спрогнозувати її подальший розвиток.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М., словарь-справочник по психодиагностике - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб.: Питер, 2004. - 520 с.
2. Бурлачук Л.Ф., Психодиагностика: учебник для вузов - СПб.: Питер., 2006. - 351 с.
3. Н.П. Волкова, Педагогіка, навчальний посібник, Київ, видавничий центр "Академія", 2001. - 576 с.
4. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.: ТЦ "Сфера", 2001. - 467 с.
5. Психология социальной работы, О.Н. Александрова, О.Н. Богомолова, Питер, 2002. - 352 с.
6. Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. Е.И. Холостовой. - М.: Юрист, 1997. - 424 с
7. Социальная работа / Под ред. В.И. Курбатова. - Ростов-на-Дону: "Феникс", 1999. - 576 с.
8. Соціальна робота в Україні: навчальний посібник / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін., за заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової - Київ: ДЦССМ, 2004. - 256 с.
9. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник - Київ: ДЦССМ, 2002. - 536 с. // Соціальна робота Книга 4
10. Соціальна робота: технологічний аспект / за ред. проф. А.Й. Капської / Київ: ДЦССМ, 2004 - 364 с.
11. Теорії і методи соціальної роботи: підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. Т.В. Семигіної, І.І. Миювича. - К.: Академвидав, 2005. - 328 с. (Альма-матер)
12. Технологии социальной работы: учебник / под общ. ред. проф. Е.И. Холостовой - М.: ИНФРА-М, 2003. - 400 с.
13. Технологии социальной работы: учебное пособие для студентов висших учебных заведений / под ред. И.Г. Зайнышева - М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2002. - 240 с.
Дата: 2019-05-28, просмотров: 216.