Поняття соціальної діагностики

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Поняття соціальної діагностики

1.2. Принципи соціальної діагностики

1.3. Методи соціальної діагностики

1.4. Рівні та етапи соціальної діагностики

1.5.Соціально - педагогічна діагностика

2. Соціологічне дослідження на тему "Сучасне мовлення телебачення"

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Діагностична функція є провідною у соціальній роботі як різновид професійної діяльності, спрямованої на забезпечення належного соціального, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей. Ще наприкінці ХІХ-поч.ХХст. родоначальник теорії соціальної роботи Мері Річмонд у своїй книзі "Соціальні діагнози" (1917 р.) докладно представила власний метод соціальної роботи. Найважливішим і головним компонентом у ній М. Річмонд вважала здатність у кожному конкретному випадку поставити соціальний діагноз, тобто провести оцінку, як особистості клієнта, так і його соціального оточення та взяти його результати діагностики за основу при визначенні методу допомоги.

Сьогодні діагностика як спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний процес чи об'єкт застосовується в різних галузях діяльності та має різні цілі. Варто зазначити, що в соціальній роботі найчастіше застосовуються такі види діагностики: соціальна, медична, соціально-психологічна, соціально-педагогічна.

У зв'язку з цим соціальний працівник повинен дотримувати ряду соціально-етичних вимог — принципів діагностики:

Принцип конфіденційності. Нерозголошення результатів соціального діагнозу без персональної згоди на це особи, яка була об'єктом дослідження. Якщо це діти, то на розголошення результатів обстеження обов'язково потрібне згода батьків або осіб, що заміняють.

Принцип наукової обґрунтованості. Результати аналізу повинні бути, як мінімум, валідними (достовірними) і надійними.

Принцип не нанесення збитку. Діагностичні результати ні в якому разі не повинні бути використані на шкоду людині, що піддався дослідженню.

Принцип об'єктивності. Висновки дослідження повинні робитися на основі науково обґрунтованих, об'єктивних даних і не повинні залежати від суб'єктивних установок тих, хто проводить дослідження або користується його результатами.

Принцип ефективності. Не слід пропонувати людині
такі рекомендації, що за підсумками діагнозу для неї марні, можуть призвести до небажаного результату.

Соціальна діагностика — найважливіший компонент соціальної технології і сфера діяльності практичного соціального працівника. Технологія соціальної діагностики містить у собі принципи, алгоритм процедур і способів перевірки різних методів дослідження соціальних процесів. В основі діагностики лежить проблема аналізу й узагальнення факторів, що характеризують соціальний розвиток людини, соціальних груп, суспільства.

Практично соціальна діагностика використовується в самих різних областях життя і діяльності людей. Фахівець соціальної роботи є автором або учасником прикладних психолого-педагогічних, соціологічних, економічних обстежень, займається консультуванням у рішенні соціальних проблем, корекцією і реабілітацією, формами і методами терапевтичного впливу і т.д.

Метою дослідження є дослідити та вивчити методи, принципи, рівні та етапи соціальної діагностики.

У зв’язку з цим поставлені наступні завдання:

- З'ясувати що таке діагностика та які є її види;

- З'ясувати принципи, методи, рівні та етапи соціальної діагностики;

- Виокремити різні підходи, класифікації та правила проведення діагностики.

Об'єктом дослідження виступає соціальна діагностика.

Предметом дослідження є методи соціальної діагностики.

Гіпотеза дослідження: соціальна діагностика, як і решта видів соціальної роботи, має власні методи та принципи роботи, які скеровані на з'ясування, аналіз та узагальнення соціальних фактів та використовується на всіх етапах виявлення соціальної проблеми. Методи соціальної діагностики такі ж як і методи соціології, тому ефективність їх застосування насамперед залежить від рівня кваліфікації соціального працівника та його практичних навичок.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Програма дослідження

Предметом дослідження була частота вживання нецензурних слів з екрану телевізорів.

Об’єктом були телеканали України.

Метою дослідження було, дослідити як часто вживаються нецензурні та невірно перекладені слова та на яких телеканалах.

Завдання дослідження:

- З’ясувати, які телеканали найчастіше дивляться молоді люди та чому

- З’ясувати, чи впливають нецензурні слова на культуру мовлення нового покоління

- Дослідити з якою частотою та інтенсивністю вживаються нецензурні слова

- З'ясувати які саме слова лунають на телебаченні

Генеральною сукупністю були телеканали України.

Вибірковою сукупністю були канали, які найчастіше дивляться: Інтер, 1+1, Новий, ICTV.

Інструментарій: контент - аналіз.

Гіпотеза: на мою думку, останнім часом, збільшилось вживання нецензурних слів з екрану телевізора.

Аналітичний звіт

Після проведення дослідження (яке проводилося 29 жовтня 2006 року, з 16:00 до 22:00, з метою виявлення кількості нецензурних слів у час, коли люди найбільше дивляться телевізор. Таким днем ми вибрали неділю тому, що і діти, і дорослі знаходяться перед телевізором) та за результатами попереднього дослідження, ми вже мали підгрунття для того, щоб звернути увагу саме на вживання нецензурних слів у фільмах та серіалах, ми можемо надати такі дані:

На телеканалі "ICTV" було виявлено п'ять нецензурних слів, які замінялися звуком "пі", вони пролунали в реаліті шоу.

На телеканалі "1+1" за час перегляду комедійного фільму було виявлено лише слово "чорт" - з перекладу з англійської мови, а невірно перекладених чи не зрозумілих слів взагалі ми не почули.

На телеканалі "Інтер" було виявлено два слова таких, як : "лох" та "офігітельний" вони вживалися одноразово протягом гумористичної передачі.

Найбільше нецензурних слів пролунало під час серіалу "Солдати" на "Новому" - 21 слово(за одну серію). Серед яких лунали такі, як:

- Е-мае - 2 рази

- Не х...на собі - 2 рази

- Блін - 9 раз

- Х... знає що - 1 раз

- Екзаменатор х...в - 1 раз

- Фігня - 6 раз

Також було виявлено в субтитрах незрозуміле слово "на кшлат", яке було переведене з російського словосполучення "типа чего-нибудь"

Під час перегляду іноземних фільмів лунало багато нецензурних слів, але на англійській мові та вони перекладалися, як "прокляття", "до бісу", "дідько" та інші. А при перегляді російських фільмів всі слова лунають "так як потрібно" в усій своїй красі.

З вище сказаного випливає такий висновок, що проблема вживання нецензурних слів дійсно існує, і що вона негативно вливає на соціалізацію молоді. Адже молоді люди захоплюються серіалами та їх героями і намагаються себе самоствердити через уподібнення себе їм. І вживання нецензурних слів сприяє, на їх думку, саморозвитку та спрощенню у спілкуванні з однолітками.

Ми вважаємо, що наша гіпотеза підтвердилася лише на половину, адже ми думали, що найбільше нецензурних слів вживаються в іноземних фільмах, а виявилося, що з точністю до навпаки - в російських та українських фільмах, особливо коли їх сюжет про кримінальних авторитетів.

Молодь дуже обурює той факт, що фільми з нецензурними словами дивляться і малі діти, їх хвилює майбутнє нашої нації. “Я хочу щоб наше телебачення було більш цензурне, щоб не соромно було його дивитися разом з дітьми та батьками” - це відповідь студентки ІІ курсу на запитання "Щоб Ви порадили змінити на наших телеканалах"

Даний контент-аналіз є прикладом проведення діагностики такої соціальної проблеми, як вживання нецензурних слів у громадських місцях. Дані слова вживаються не лише з метою образити, але й просто для зв'язки слів, особливо молодими людьми та школярами. Отже дане дослідження є одним із прикладів застосування методів соціальної діагностики на практиці.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Соціальна діагностика — досить складний і відповідальний вид діяльності фахівців соціальної роботи. Вона вимагає відповідної професійної майстерності, оскільки торкається долі людей, різних соціальних груп. На основі соціального діагнозу виділяються пріоритети і здійснюється вибір у наданні тієї або іншої соціальної допомоги.

Процедура соціальної діагностики спрямована не лише на вивчення соціальних коренів різних проблем, процесів та явищ, але й на дослідження соціальних наслідків і змін у структурі суспільних відносин, способі життя людей. Окрім того, соціальна діагностика передбачає вироблення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки людини.

Оскільки діагностика носить процесуальний характер, то рівень її ефективності обумовлений певними принципами. Перш за все це принцип об'єктивності, сутність якого полягає у правдивому, неупередженому аналізі та оцінці різних соціальних явищ, що виключає як суб'єктивні викривлення в інтерпретації отриманих результатів діагностування.

Досить важливо в процесі діагностування дотримуватися принципу верифікації соціальної інформації, тобто встановлення її достовірності та перевірки за допомогою інших дослідницьких процедур чи джерел інформації.

Відомо, що у реальній дійсності всі явища та процеси взаємопов'язані й взаємообумовлені. Тому дуже важливо пам'ятати про принципи системності та комплексного підходу. Зміст їх полягає в необхідності врахування та аналізу всіх умов та факторів, які сприяли виникненню певної соціальної проблеми чи явища.

Залежно від масштабності соціальної роботи соціальна діагностика може бути проведена на державному, регіональному, місцевому та індивідуальному ріннях. На державному рівні предметом соціальної діагностики є визначення соціальних проблем на рівні суспільства чи його окремих великих соціально-демографічних груп: дітей, молоді, осіб похилого віку, інвалідів, національних спільнот тощо.

Для регіонального та місцевого рівнів соціальній діагностиці притаманне вивчення певних соціальних проблем в умовах конкретного регіону, області, міста та селища.

Індивідуальний рівень соціальної діагностики - це рівень безпосередньої соціальної роботи з конкретною людиною чи групою осіб, які звернулися за допомогою до певних соціальних служб, Головною метою діагностики па цьому рівні стає визначення проблеми клієнта та знаходження правильних засобів для її вирішення.

По-перше, кращий метод найбільш простої з усіх можливих і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють одержати необхідний результат. Проста опитувальна методика іноді може бути результативнішою складного тесту.

По-друге, метод повинен бути доступним не тільки для соціального працівника, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.

По-третє, технологія застосування методів (інструкція) повинна бути ясною і зрозумілою. Вона повинна налаштовувати клієнта на довірче відношення до соціального працівника, на співробітництво, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.

По-четверте, обстановка й умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта від співучасті в діагностиці.

Соціологічні методи використовуються у соціальній діагностиці найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. Найбільш розповсюдженими серед них у сфері соціальної роботи є: спостереження; методи опитування (інтерв'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналізу документів (традиційний аналіз, контент-аналіз); експертна оцінка.

Початковим етапом завжди є скарга клієнта або його близьких, сусідів, заява співробітника органа охорони порядку, педагога, тобто поява соціальної проблеми. Наступним етапом діагностичного процесу — є збір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі фахівець використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.

Історико-генетичні методи покликані визначити час, джерела і причини зародження соціальної проблеми, простежити ступінь її прояву на різних стадіях життя клієнта.

Структурно-функціональні методи діагностики припускають одержання даних про поточний стан соціальної проблеми, побудови соціального об'єкта і зв'язках, що з'єднують різні його елементи, його функціональності або дисфункціональності, тобто про те, чи відповідає його діяльність своєму призначенню чи ні.

Найбільш важливим етапом — є етап постановки соціального діагнозу — фахівець не просто робить висновок про сутність і причини життєвої проблеми клієнта, а ранжирує наявні проблеми, виділяючи головну, від якої залежить рішення всіх інших або яка може бути вирішена на даному рівні можливостей або при даному рівні знань. Так, при аналізі однієї з найпоширеніших сімейних дисфункцій, зв'язаної з пияцтвом одного з подружжя (або обох), має бути визначено, чи є сімейний конфлікт результатом пияцтва або, навпаки, пияцтво — це реакція слабких особистостей на сімейні труднощі, з якими вони не змогли впоратися.

Сьогодні науковці роблять окремі спроби класифікувати методи соціальної діагностики. Зокрема І.Г. Зайнишев пропонує таку класифікацію методів соціального діагностування:

- зондажно-інформаційне обстеження (збір даних про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку місцевого населення тощо);

- соціально-історичне обстеження (вивчення історії заселення та освоєння даної території, зміни складу місцевого населення, дослідження його традицій тощо);

- інформаційно-цільовий (аналіз різних документів, статей з місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, звернень громадян тощо);

- соціальне картографування (аналіз соціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності та смертності населення, залежність якості життя від різних природних та соціальних факторів).

Найбільш послідовно охарактеризував технологічність творчого аналізу і діагнозу проблем соціального розвитку В.І. Вернадський. Він радив дотримуватися слідуючих правил:

· проводити детальний аналіз;

· бачити за часткою загальне;

· не обмежуватися описом явища, а глибоко досліджувати його сутність і зв'язок з іншими явищами;

· не уникати питання «чому?»;

· простежувати історію ідей;

· збирати як найбільше даних про предмет досліджень з літературних джерел (переважно наукових), звертаючись до оригіналів;

· вивчати загальні закономірності наукового пізнання (думати про те, як думаєш);

· зв'язувати науку з іншими галузями знання, із громадським життям;

· не тільки вирішувати проблеми, але і знаходити нові, невирішені.

Отже, соціальна діагностика повинна бути присутня на всіх етапах соціальної роботи, аджде вона має такіж рівні. Завдяки методам діагностики можна встановити причини і факти соціальної проблеми та спрогнозувати її подальший розвиток.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М., словарь-справочник по психодиагностике - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб.: Питер, 2004. - 520 с.

2. Бурлачук Л.Ф., Психодиагностика: учебник для вузов - СПб.: Питер., 2006. - 351 с.

3. Н.П. Волкова, Педагогіка, навчальний посібник, Київ, видавничий центр "Академія", 2001. - 576 с.

4. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.: ТЦ "Сфера", 2001. - 467 с.

5. Психология социальной работы, О.Н. Александрова, О.Н. Богомолова, Питер, 2002. - 352 с.

6. Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. Е.И. Холостовой. - М.: Юрист, 1997. - 424 с

7. Социальная работа / Под ред. В.И. Курбатова. - Ростов-на-Дону: "Феникс", 1999. - 576 с.

8. Соціальна робота в Україні: навчальний посібник / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін., за заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової - Київ: ДЦССМ, 2004. - 256 с.

9. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник - Київ: ДЦССМ, 2002. - 536 с. // Соціальна робота Книга 4

10. Соціальна робота: технологічний аспект / за ред. проф. А.Й. Капської / Київ: ДЦССМ, 2004 - 364 с.

11. Теорії і методи соціальної роботи: підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. Т.В. Семигіної, І.І. Миювича. - К.: Академвидав, 2005. - 328 с. (Альма-матер)

12. Технологии социальной работы: учебник / под общ. ред. проф. Е.И. Холостовой - М.: ИНФРА-М, 2003. - 400 с.

13. Технологии социальной работы: учебное пособие для студентов висших учебных заведений / под ред. И.Г. Зайнышева - М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2002. - 240 с.