Одним із напрямків роботи соціального педагога загальноосвітньої школи є корекційно-розвиваюча робота. Корекція - здійснення психолого-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному та індивідуальному розвитку, поведінці, схильності до залежностей та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої перспективи. Важливим є залучення учнів до корекційно-розвиваючих програм, різноманітної творчої діяльності - образотворчої, ігрової, трудової. Дуже важливо, щоб корекція мала випереджуючий характер. Вона повинна мати за мету не вдосконалення того, що вже є, а активне формування того, що має бути досягнуте в майбутній перспективі відповідно до законів та вимог вікового розвитку та становлення індивідуальності. Цінність такого підходу в тому, що він дає можливість учневі відчути себе перспективним у діяльності, що для нього є найбільш важливою [14, 132].

У рамках діяльності психологічної служби загальноосвітньої школи до обов'язків соціального педагога належить і здійснення консультативної діяльності. Консультування - професійна допомога клієнту (учням, учителям, адміністрації, батькам, іншим особам, які займаються вихованням дитини) у пошуку розв'язання проблемної ситуації. Консультативна робота - це надання порад, рекомендацій учням, батькам, вчителям та іншим особам, які звертаються до соціального педагога.

Консультації можуть бути індивідуальними та груповими; разовими, короткочасними (2-4 рази), тривалими; просвітницько-рекомендаційними, діагностичними, психологічними, педагогічними, правовими тощо [33].

Соціальний педагог школи виконує й організаторську роботу - забезпечує змістовне дозвілля дітей та підлітків у школі та соціальному середовищі, залучає сім'ї та представників громадськості до соціально-педагогічного процесу [28].

Важливим напрямом роботи соціального педагога у психологічній службі загальноосвітньої школи є соціально-профілактична (превентивна) діяльність.

Соціально-педагогічна профілактика — це система заходів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної соціальної ситуації розвитку дітей і підлітків, які сприяють прояву різних видів їхньої активності (бесіди, тренінги, марафони, дебати, рольові ігри тощо). Соціально-педагогічна профілактика спрямована на зміну різноманітних зовнішніх і внутрішніх факторів і умов соціального виховання або перебудову їх взаємодії.

У процесі соціальної профілактики соціальний педагог може спрямовувати свою діяльність на виховний мікросоціум учня (педагоги, батьки, група ровесників), змінюючи характер їхнього ставлення до дитини і впливу на неї. Він також може впливати на її уявлення про оточуючих і на взаємини між ними, а також на переживання, що супроводжують їх, та змінювати ці переживання. З метою профілактики відхилень поведінки соціальний педагог заводить картотеку "важких" підлітків, у якій відображені їхні особливості, що вимагають індивідуальної роботи [15].

Надзвичайно важливе значення має робота соціального педагога у здійсненні профілактики негативних явищ в учнівському середовищі - правопорушень, наркоманії, алкоголізму, вилучення учнівської молоді з незаконних форм праці, пропаганді здорового способу життя, навчання толерантності, навичкам безпечної поведінки та ін.

Важливим напрямом діяльності соціального педагога є соціально-педагогічне забезпечення профільного навчання, професійної орієнтації. Соціальний педагог може проводити профорієнтаційні бесіди і консультування учнів і батьків, супроводжувати дітей, які вже вибрали певний профіль навчання, проводити бесіди й оглядові екскурсії з питань профорієнтації з урахуванням ситуації на місцевому ринку праці.

До виключної компетентності соціального педагога належить складання і ведення соціального паспорту школи, класу, учнівських колективів, індивідуальних карток дітей та сімей, що потребують особливої психолого-педагогічної уваги. До цієї категорії належать: діти, схильні до правопорушень, які перебувають на обліку служби у справах неповнолітніх, кримінально-виконавчої інспекції тощо, діти з неповних і неблагополучних сімей, діти-сироти або діти і сім'ї, які потребують особливої уваги за висновками психолога або класного керівника [25].

Таким чином, основним змістом діяльності соціального педагога закладу освіти є забезпечення процесу соціалізації учнів у навчально-виховній діяльності, захист їхнього психічного, фізичного, соціального і духовного здоров'я, сприяння педагогічно доцільному і безконфліктному входженню молодої людини у світ дорослих, підготовка до самостійного життя в суспільстві, попередження і педагогічна корекція вад та відхилень у соціальному розвитку особистості.

Практичний психолог і соціальний педагог мають працювати в загальноосвітній школі як єдина команда, доповнюючи і підтримуючи один одного.

Організації соціально-педагогічної діяльності школи сприяють Закон України «Про освіту» (1996 р.), в якому визначений статус провідного фахівця із соціального виховання - соціального педагога - в школі (ст. 22). Модель соціально-педагогічної діяльності школи перебуває ще у стадії формування. Вона складається із двох взаємообумовлених частин: внутрішньої і зовнішньої. До основних напрямів першої відносять діагностування, здійснення соціального виховання, загальне керівництво соціально-виховною діяльністю, захист та охорона прав дитини. Зовнішня соціально-педагогічна діяльність створює можливості для застосування набутих у школі знань, умінь та навичок, досвіду емоційно-чуттєвого ставлення до світу та творчої діяльності у реальному житті в активній про соціальній діяльності. Крім цього, спрямовується на педагогізацію соціального середовища, яке оточує школярів, що покликане гармонізувати вплив різноманітних чинників соціалізації на процес цілісного становлення особистості дитини.

Провідним завданням у соціально-педагогічній діяльності школи визнається формування громадянськості як інтегруючої ціннісної орієнтації, яка визначає ставлення особистості до рідного народу, регіону проживання, з яким єднає спільна історія, до всієї планети - спільної колиски людства. Таким чином, виникає проблема одночасного процесу виховання не тільки громадянина країни проживання, а й певної регіональної спільності (наприклад, громадянина Європи) та громадянина світу. Така інтегрованість пояснюється необхідністю, з одного боку, засвоєння духовних та інтелектуальних цінностей не тільки сусідніх народів, а й усього світу, а з іншого, необхідністю творення власних національних цінностей у рамках рідної культури, оскільки орієнтація лише на запозичення чужого призводить до втрати власного творчого потенціалу.

Незважаючи на своєрідність змісту та самого процесу формування громадянина кожної європейської держави, експерти Ради Європи дійшли висновку що у змісті і формах цих процесів дуже багато спільного. Це створює умови для формування європейської громадянськості. Насамперед, така спільність стосується знань, цінностей та практичних навичок. До знань, необхідних для життя в єдиній Європі, віднесені відомості про: функціонування демократії та її інститутів; політичні, юридичні, фінансові аспекти життя держави, регіону; громадянські права, свободи та обов'язки у визначенні державних і міжнародних документів; розуміння поняття «демократичне громадянство» у суспільстві, в якому живуть громадяни; європейський (міжнародний) контекст демократичного громадянства. Найважливішими спільними цінностями громадянського виховання, що визначені філософією прав людини, стали: рівноцінність кожного людського життя, повага до себе та інших, свобода, солідарність, етнічна, расова, політична, культурна та релігійна толерантність, взаєморозуміння, громадянська мужність. Кожному громадянину Європи необхідно формувати навички для того щоб розв'язувати конфлікти в неагресивній манері, аргументувати та захищати власну точку зору, інтерпретувати аргументи іншого, розуміти та сприймати відмінні погляди, робити вибір і піддавати моральному аналізу альтернативні позиції, нести спільну відповідальність, розвивати конструктивні стосунки з іншими людьми, вміти критично осмислювати і порівнювати позиції та істини [22, 352].

На основі спільних цінностей радою культурного співробітництва Ради Європи розроблений Кодекс виховних цінностей, схвалений як рекомендації в умовах мультикультурного суспільства. Кодекс визначає основні ціннісні аспекти громадянського виховання, які стосуються: ставлення до себе, взаємин з іншими людьми, ставлення до суспільства, до навколишнього середовища. У ставленні до себе кодекс визнає цінність кожної особистості як унікальну сутність, яка є важливою для людства сама по собі й має потенціал духовного, морального, інтелектуального та фізичного розвитку. На основі цієї цінності визначаються такі принципи дії особистості: прагнути пізнати власний характер, його сильні та слабкі сторони; розвивати почуття самоцінності; прагнути зрозуміти сенс життя, своє призначення, замислюватися як його прожити; прагнути жити згідно з загальноприйнятими моральними нормами; з відповідальністю використовувати свої права і привілеї; набувати знань і мудрості через життя; нести відповідальність за своє життя в рамках своїх можливостей.

У взаєминах з іншими людьми цінністю визнається ставлення до них, як таких, які вони є, а не як таких, які можуть щось зробити для нас. Такі стосунки мають важливе значення як для особистісного розвитку, так і для блага всього суспільства. Керуючись цими цінностями у наших взаєминах, ми повинні: поважати гідність усіх людей; давати зрозуміти іншим, що їх цінують; заслуговувати лояльність, довіру, щирість; співпрацювати з іншими; підтримувати інших; поважати довіру, життя, приватність, власність інших; намагатися розв'язати проблеми мирним шляхом.

У ставленні до суспільства цінується: правда, права людини, закон, справедливість і колективні зусилля для спільного блага, сім'я як джерело любові й підтримки для всіх її членів, як основа суспільства, в якому люди турбуються одне про одного. Зважаючи на ці цінності особистості, необхідно розуміти свої громадянські обов'язки, бути готовими протистояти цінностям чи діям, шо можуть зашкодити для окремих осіб чи всього суспільства; підтримувати сім 'ю у вихованні дітей; допомагати людям у розумінні закону та його дії; підкорятися закону і сприяти виконанню його іншими; приймати різноманітність і поважати право інших людей на релігійну й культурну своєрідність; підтримувати людей, які самостійно не можуть вести гідний спосіб життя; сприяти демократії; робити правду та єдність пріоритетами громадського життя.

У ставленні до навколишнього середовища основні цінності: світ природи як вмістилище дива і джерело натхнення; визнання за обов'язок збереження навколишнього середовища у належному стані для прийдешніх поколінь. Згідно з цими цінностями визначено такі принципи дії: зберігати скрізь, де можливо, збалансованість і різноманіття в природі; виправдовувати розвиток лише за умови збереження навколишнього середовища; відновлювати природне середовище, зруйноване людиною; зберігати, де можливо, красу природи; усвідомлювати місце людини у світі.

Україні, яка мріє увійти повноправним членом у сім'ю європейських народів, соціалізуючий вплив освітніх закладів уже зараз доцільно спрямовувати в русло вимог розробленого радою культурного співробітництва Ради Європи Кодексу виховних цінностей.

Зрозуміло, що кожний загальноосвітній навчальний заклад має своєрідні умови для організації власної соціально-педагогічної діяльності. Однак, незважаючи на це, гадаємо, що доцільними в реалізації соціально-виховної функції школи буде низка пропонованих соціально-педагогічних стратегій, технологій та методик.

Окремі з них можна сформувати на вихідних основах цікавого та змістовного дослідження А. Малько [14, 36-40].