Основою зовнішньоторговельних політик держав завжди були концепції міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. Можна виокремити п’ять груп концепцій розвитку міжнародної торгівлі:

меркантилізму (раннього та пізнього);

переваг (абсолютних та відносних);

факторів виробництва;

неотехнологічні;

конкурентоспроможності. [17, с.11]

Меркантилізм – це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму.[7, с.63]

Ранній меркантилізм виник наприкінці XV ст. та ґрунтувався на доктрині «грошового балансу» - нагромадженні грошей внаслідок вивезення товарів при забороні (або суб’єктивному обмеженні) вивезення грошей. Прихильники цієї концепції дотримувались поглядів, згідно з якими державі слід продавати на зовнішньому ринку якомога більше товарів, а купувати - якомога менше. При цьому не допускати вивозу з країни золота і срібла, що ототожнювалося із багатством нації. [4, с. 8-9]

Пізній меркантилізм розвивався з другої половини XVІ ст. до середини XVІІІ ст. Основним змістом цього напряму є доктрина «активного торговельного балансу», який можна забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищенні доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі; допущенні обмеженого імпорту товарів; вивезенні золота та срібла для здійснення вигідних торговельних операцій. [17, с.12]

Модель "ціни — золото — потоки" Д. Х'юма заперечує положення меркантилістів про те, що країни можуть до нескінченності збільшувати кількість наявного у них золота і що це не впливає на їх міжнародну конкурентоспроможність, адже приплив золота внаслідок підтримки позитивного сальдо торговельного балансу збільшить пропозицію грошей всередині країни та призведе до зростання зарплати та цін, а це, в свою чергу, спричинить падіння конкурентоспроможності країни. І навпаки, відплив золота з країни призведе до падіння цін та зарплати і підвищить конкурентоспроможність країни. Отже, країна не зможе постійно підтримувати позитивне сальдо торговельного балансу — цьому будуть перешкоджати внутрішньоекономічні чинники. [ 25]

Теорія абсолютних переваг А. Сміта стверджує, що для держави може бути вигідним не лише продаж, а й купівля товарів на зовнішньому ринку. Міжнародна торгівля вигідна, якщо країни торгують такими товарами, які кожна з них виробляє з меншими витратами, ніж країна-партнер. Необхідною умовою застосування концепції є вільна торгівля. [7, с. 67]

Д. Рікардо, автор теорії порівняльних переваг, створив модель міжнародної торгівлі, в якій показав, що недотримання принципу А. Сміта не є перешкодою для взаємовигідної переваги: країна повинна спеціалізуватися на експорті товарів, у виробництві яких вона має найбільшу абсолютну перевагу або найменшу абсолютну неперевагу. [19, с.235]

Основним положенням теорії факторів виробництва Жан-Батиста Сея було те, що найважливішою умовою раціонального обміну товарами між країнами є різниця у співвідношенні в них факторів виробництва. Країна об’єктивно орієнтується на вивезення тих товарів і послуг, для спеціалізації щодо яких у неї порівняно кращі фактори виробництва, і навпаки – в імпорті переважають товари і послуги, які у даній країні відносно дефіцитні. [17, с.13-14]

Теорія Хекшера-Оліна базується на законі порівняльних переваг Д. Рікардо та стверджує, що країна матиме відносну перевагу щодо тих товарів, виготовлення яких добре забезпечене факторами виробництва, які вона буде експортувати, а імпортувати ті товари, на які вона гірше забезпечена факторами виробництва.[4, с.15-16]

В. Леонтьєв створив модель «кваліфікації робочої сили», відповідно до якої у виробництві задіяні чотири фактори – кваліфікована праця, некваліфікована праця, земля і капітал. Практичними висновками даної моделі є те, що відносний надлишок фахового персоналу і висококваліфікованої робочої сили зумовлюють експорт товарів, виготовлення яких потребує кваліфікованої робочої сили, а надлишок некваліфікованої робочої сили сприяє експорту товарів, для виробництва яких не потрібна висока кваліфікація. [16, с.141-142]

Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей виробництва і стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовило появу низки теорій неотехнологічного напряму:

1. Модель наукомісткої спеціалізації обґрунтовує об’єктивність спеціалізації індустріально розвинутих країн на виробництві та експорті наукомістких і технологічно складних товарів, а країни, що розвиваються мають спеціалізуватися на виробництві та експорті переважно ресурсномістких товарів.

2. Теорія технологічного розриву пояснює торгівлю країн, між якими існують відмінності у рівнях їх технологічного розвитку. Експорт до іншої країни можливий, якщо попит країни-імпортера на унікальний новий товар формується за коротший час, ніж налагодження національного виробництва аналогічного товару. Саме це і є передумовою міжнародної торгівлі. [9, с. 515]

3. Теорія міжнародного життєвого циклу продукту на світовому ринку, розроблена Р. Верноном, стверджує, що деякі види продукції проходять цикл, що складається із чотирьох етапів — впровадження, зростання, зрілість та занепад; виробництво цієї продукції переміщується з країни в країну залежно від етапу циклу. [17, с.17-18]

4. Модель економії на масштабах виробництва, відповідно до якої у країнах, які мають місткий внутрішній ринок, повинні розміщуватися такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшенні масштабу виробництва. [9, с.485]

5. Модель внутрішньогалузевої торгівлі орієнтована на дослідження та пояснення такої сучасної тенденції розвитку міжнародної торгівлі, як внутрішньогалузева торгівля між країнами. Країни торгують товарами, які виробляють за фактично однакової інтенсивності витрат факторів, а не товарами, що є результатом використання надлишкових факторів виробництва. На обсяг і структуру торгівлі товарами впливають не витратні умови пропозиції, а умови і характер попиту, зумовлені однаковим або близьким рівнем ВНП на душу населення в країнах, а також близькість рівнів доходу на душу населення та ідентичність кривих попиту; близькість цін факторів і витрат виробництва диференційованих продуктів; близькість рівня тарифних і нетарифних бар’єрів; приблизно однаковий рівень диференціації конкуруючих товарів; номінальна величина транспортних витрат.

Теорія конкурентних переваг М. Портера пропонує новий підхід до вирішення проблеми міжнародної торгівлі, а саме на міжнародному ринку конкурують фірми, а не країни. Складовою теорії виступають детермінанти конкурентних переваг, чотири з яких, формують конкурентне середовище для місцевих фірм і впливають на її успіх у міжнародній діяльності: параметри факторів виробництва; рівень попиту на внутрішньому ринку; наявність у країні базування галузей-постачальників, що конкурентоспроможні на світовому ринку; близькість національних моделей стратегії та структури фірми до глобальних параметрів; рівень внутрішньої конкуренції. Крім того, передбачені такі фактори, що можуть посилювати чи послаблювати детермінанти, як уряд і випадок (визначні технологічні досягнення, різкі зміни цін ресурсів та ін.). Країни досягають успіху, тому що середовище цих країн розвивається динамічніше і прогресивніше, формуючи умови для створення та реалізації фірмами власних конкурентних переваг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. [17, с.17-18]

Кожна концепція міжнародної торгівлі намагалася з’ясувати причину виникнення обміну товарами між країнами, а також чому саме цим, а не іншим товаром країни експортують і який імпортують. До прикладу, меркантилізм розглядає здійснення імпорту як перешкоду на шляху до зростання національної економіки. В процесі еволюції поглядів на міжнародну торгівлю з’являються концепції, які розглядають імпорт як необхідну умову для розвитку країни, причому вони досліджують які товари країні імпортувати, а якими експортувати для досягнення якомога більшої вигоди у міжнародній торгівлі.