З кінця 50-х років деякі економісти почали на практиці застосовувати різні методи оцінки національних втрат від використання зовнішньоторговельних тарифів та інших торгових обмежень. Для цих цілей використовувались досить тонкі засоби, мова про які піде нижче. Але сама процедура базується на встановлення розміру області, аналогічній розміру втрат. Дані методи спираються на інформацію стосовно об’єму імпорту, імпортного мита чи інших митних бар’єрів, а також оцінку еластичності попиту по ціні для кожного товару, що імпортується.

    Таким чином, бажаючи довести, що втрати від вводу тарифу складають незначну частину об’єму валового національного продукту, Гаррі Джонсон у 1960 р. запропонував наступний метод виміру цієї величини. Він встановив, що для будь-якого товару

    Наступні емпіричні дослідження більш менш підтвердили дослідження Джонсона. Серед них першими були „оцінки виграшу по Маршалу”, які заключаються в установленні розміру національного виграшу. Далі, з середини 70-х років застосовувались більш складні методи „розрахунку загальної рівноваги” (РЗР). Оцінки РЗР базуються на великій економіко-математичній моделі економіки, яка дозволяє вловлювати навіть незначні коливання доходів і цін, які неможливо розгледіти за допомогою ілюстративних схем, наведених вище. Ці два дослідження свідчать про те, що приріст добробуту від зняття торгових бар’єрів лежить між -1% та +10% ВНП. Найвищий результат досягається в тому випадку якщо: а) бар’єри, що скасовуються є великими та б) бар’єри скасовуються повністю.

    Розберемося з питанням – що вважають „незначною величиною”? Ті автори, які стверджують, що чистий національний збиток від тарифу складає незначну величину, приходили до цього висновку співставляючи її з валовим національним продуктом. ВНП являє собою вартісний показник дуже великих розмірів, в порівнянні з яким інші, безумовно, виглядають „незначними”. Наприклад, оцінка національного збитку для США розміром в 1% ВНП складає в той же час 10 – 20% всього імпорту.

    Щоб зрозуміти, чому точаться дебати навколо торгових бар’єрів необхідно відзначити, що окремим групам вони обходяться більш дорого ніж державі в цілому.

    Вихідний аналіз тарифу був би не повним, якби він не дозволяв оцінити розмір тих ресурсів, які завдячуючи йому виключаються із господарської системи, тобто не можуть бути використані яким–небудь іншим чином. Впровадження тарифу вимагає знаходження на кордоні митників, які вимагають відповідної зарплати. Однак праця людей, зайнятих на митниці, могла б бути використана і більш продуктивно. Тому частина коштів, що переходять від споживачів державі, являють собою суспільні втрати національних ресурсів.

    Багато хто з дослідників вважають, що будь-який захист виробників знижує спонукальні мотиви пошуку технологічних удосконалень, які дозволили б скоротити витрати. Цій точці зору була протиставлена інша, що наводиться в працях Шумпетера та Гелбрейта: великий об’єм валового прибутку, що попадає в розпорядження великих фірм являє собою додаткові фінансові ресурси для здійснення науково-дослідних робіт та прискорення впровадження технологічних інновацій.

    Оцінка впливу тарифу залежить в кінцевому рахунку від розміру супроводжуючого його об’єму імпорту. Однак ця остання величина часто виявляється заниженою. Можна назвати декілька причин постійної недооцінки реакції імпортера на зміни цін:

1. загальні статистичні оцінки еластичності імпорту по ціні являються, як правило короткостроковими, котрі нижче довгострокових;

2. загалом ці показники базуються на аналізі великих товарних груп, що приводять до недооцінки цінової чуттєвості імпорту окремих специфічних продуктів, які мають високий коефіцієнт взаємозамінності;

3. процедура встановлення реального рівня імпортних цін часто є некоректною, що знов-таки призводить до заниження ценової та тарифної еластичності імпорту.

4. важкість встановлення реального значення еластичності пов’язана з необхідністю одночасного врахування різних факторів, що знову може потягнути за собою недооцінку впливу тарифів і цін на об’єм імпорту.

На валютний курс тариф може впливати таким чином, що загальний збиток від нього знизиться. Це пов’язано з тим, що по-перше, зв’язок між валютним курсом та тарифом майже не вловимий, а по-друге, проблеми валютної та торгової політики необхідно розмежовувати. Тим паче зв’язок між валютним курсом та тарифом існує.

Можна уявити розмір зменшення національного збитку, викликаного таким зв’язком тарифу та валютного курсу. Оцінка цієї величини, запропонована Джорджіо Басеві, показує, що чистий ефект від тарифу знижується пропорційно участі валютного курсу в тарифному ефекті. Наприклад, якщо 10% - овий тариф знизив ціну іноземної валюти в доларах на 3%, то кінцевий збиток буде дорівнювати 70% від величини чистого збитку, розрахованого загальноприйнятим способом.

 
2.3 Нетарифні методи торгової політики

Нетарифні бар'єри підрозділяються на три групи:

Міри, спрямовані на пряме обмеження імпорту з метою захисту визначених галузей національного виробництва: квоти (контингенти), ліцензії, компенсаційні збори, імпортні депозити, а також антидемпінгові і компенсаційні мита й ін.;

§ Міри адміністративного характеру, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але приводять до аналогічного результату: митні формальності, технічні і санітарні стандарти і норми, вимоги до упакування і маркірування і т.п. ; 

§ Інші міри, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але дія яких найчастіше приводить саме до цього результату.

Квоти і ліцензії.

Під квотами (контингентами) розуміються обмеження у вартісному чи фізичному вираженні, що вводяться на імпорт чи експорт товару у визначений період. У випадку встановлення квоти, рівної 0, має місце ембарго, тобто заборона на імпорт чи експорт. Квота може бути встановлена на рівні вище, ніж можливий імпорт чи експорт. Тоді вона не є обмеженням, а служить лише способом контролю над рухом того чи іншого товару.

Наслідки введення квоти на імпорт і вплив її на добробут країни аналогічні наслідкам введення імпортного мита. 

При експорті квоти застосовуються рідко, тільки у випадку гострого дефіциту даної продукції в країні, а також для досягнення політичних цілей (дискримінаційний характер). Імпортні квоти застосовуються для захисту національного виробництва від іноземної конкуренції, скорочення безробіття, поліпшення платіжного балансу, контролю за рухом товарів. 

Однієї з різновидів квот є угоди про добровільне обмеження експорту, що поширюються на продукцію в основному галузей, що знаходяться в кризовому положенні.

Іншим різновидом квот є так називані тарифні квоти. У межах установлених квот товари імпортуються без стягування мита, а при імпорті понад даний ліміт стягуються високі мита. Наприклад, у США подібними мірами регулюється імпорт молока, риби, картоплі і деяких типів мотоциклів.

Квоти звичайно розподіляються на основі ліцензій, що являють собою в даному випадку дозволу на експорт чи імпорт. 

Інші обмеження.

Держава може установлювати валютні обмеження, тобто визначати спосіб використання валюти (примусовий продаж валюти державі і т.п. ), а також зобов'язувати одержувати дозвіл на оплату у валюті. Наслідки ті ж, що і при кількісних обмеженнях. Способом "обходу" є клірингові угоди, зустрічна торгівля.

Можуть застосовуватися й інші нетарифні обмеження зовнішньої торгівлі, наприклад державна монополія зовнішньої торгівлі, вимога обов'язкового використання вітчизняної сировини, у результаті чого скорочується попит на імпортну сировину, пільгове оподатковування експортерів і ін.

Під експортними субсидіями розуміються допомоги, переважно в грошовій формі, надані державою підприємствам для стимулювання експорту і підвищення конкурентноздатності їхньої продукції на закордонних ринках шляхом надання їм можливості знижувати експортні ціни без скорочення прибутку.