Економічні ефекти фінансових методів торгової політики

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Економічні ефекти фінансових методів торгової політики.

ПЛАН.

Вступ....................................................................................................................... 3

Розділ 1. Міжнародна торгівля та торгова політика............................................ 5

1.2 Міжнародна торгівля та її розвиток............................................................ 5

1.2 Торгова політика: сутність та основні інструменти її здійснення............... 9

Розділ 2. Економічні аспекти торгової політики................................................. 15

2.1 Аналіз економічного ефекту від застосування тарифних методів торгової політики............................................................................................................. 15

2.2 Вдосконалення методів виміру тарифного ефекту.................................... 21

2.3 Нетарифні методи торгової політики......................................................... 23

Розділ 3. Світовий досвід напрацювання торгової політики.............................. 25

3.1 Торгова політика країн з розвинутою ринковою економікою................. 25

3.2 Торгова політика країн з перехідною економікою................................... 28

Висновок............................................................................................................... 31

Список використаної літератури......................................................................... 34

Вступ.

Актуальність теми. В даний час з'явилися реальні перспективи створення дійсно відкритої економіки в нашій країні, її ефективної інтеграції у світове господарство. Активне використання зовнішньоекономічного фактора сприяє подоланню негативних процесів в економіці і подальшому розвитку ринкових відносин.

Розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки будь-якої держави.

Експортний потенціал України визначається обсягами товарів і послуг, які можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю для країни. Як відомо, Україна завжди мала досить значний експортний потенціал. Маючи площу, що становить 0,4% світової суші, і чисельність населення близько 0,8% загальної його кількості, Україна виробляла у 1990 році 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки. Розвідані запаси корисних копалин України оцінюються приблизно в 7 трильйонів, а за деякими даними – в 12-14 трильйонів доларів США. Участь України у світовому видобутку марганцевої руди становила 32 відсотки. Україна має також розвинену базу алюмінієвої сировини й експортувала свого часу до 30% глиноземів та 18% каолінів, що видобуваються у світі. Виробничі потужності металургійного комплексу становлять: у виробництві сталі – 54 млн т, чавуну – 52 млн т, готового прокату – 41,5 млн т. За цими показниками Україна посідає п’яте місце в світі після Японії, США, Китаю та Російської Федерації. На жаль, нині ці потужності сповна не використовуються, але відповідний потенціал поки що зберігся.

Крім того, Україна має конкурентоспроможні технології аерокосмічної галузі, суднобудування, виробництва нових матеріалів, біотехнології, регулювання хімічних, біохімічних та біофізичних процесів. Великий експортний потенціал мають також агропромисловий та енергетичний комплекси країни.

Вищенаведені факти дають підстави стверджувати, що Україна має можливості для поліпшення своїх позицій на світовій господарській арені і тому постає гостра необхідність вивчення фінансових аспектів на яких будується зовнішньоекономічна діяльність. Практична затребуваність такого роду наукових досліджень, не розробленість окремих, але в сучасних умовах дуже важливих питань теорії, методології і практики проведення зовнішньоекономічних операцій свідчить про актуальність даної проблеми, що й обумовило вибір теми курсової роботи.

Мета і завдання дослідження. Основною метою курсової роботи є дослідження економічного ефекту торгової політики країни

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань:

· розкрити сутність і зміст міжнародної торгівлі та торгової політики;

· виявити вплив інструментів торгової політики на економічну ефективність її здійснення;

· вивчити світовий досвід напрацювань торгової політики.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми формування торгової політики країни.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є торгова політика держави.

Теоретичною методологічною основою курсової роботи являються основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів в області теорії міжнародної торгівлі

В якості емпіричної бази дослідження використані законодавчі і нормативні документи регулюючі проведення зовнішньоекономічної діяльності.

Інформативною основою є праці українських і закордонних фахівців в області теорії міжнародної торгівлі; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.

У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.

Робота складається із вступу, трьох глав, висновку, списку використаної літератури, додатків в яких послідовно розкриваються основні завдання дослідження.

Зведений зовнішньоторговельний баланс України (млн. дол. США)

	Зовнішньоторго-вельний оборот		Експорт		Імпорт		Сальдо
	2000 р.	2001 р.	2000 р.	2001р.	2000 р.	2001 р.	2000 р.	2001 р.
Всього	33166,2	36732,9	18059,3	19809,4	15106,9	16923,5	2952,4	2885,9
Країни СНД	14894,3	15892,6	6638,9	6827,3	8255,4	9065,3	-1616,5	-2238,0
Інші країни	18271,9	20840,3	11420,4	12982,1	6851,5	7858,2	4568,9	5123,9
Товари	28528,5	32039,8	14572,5	16264,7	13956,0	15775,1	616,5	489,6
Країни СНД	12537,4	13507,6	4497,5	4675,4	8039,9	8832,2	-3542,4	-4156,8
Інші країни	15991,1	18532,2	10075,0	11589,3	5916,1	6942,9	4158,9	4646,4
Послуги	4637,7	4693,1	3486,8	3544,7	1150,9	1148,4	2335,9	2396,3
Країни СНД	2356,9	2385,0	2141,4	2151,9	215,5	233,1	1925,9	1918,8
Інші країни	2280,8	2308,1	1345,4	1392,8	935,4	915,3	410,0	477,5

За даними Держкомстату України

Товарна структура українського експорту протягом років майже не змінилась. Найбільшу питому вагу в загальному експорті, як і раніше, мають неблагородні метали, включаючи чорні, машини, устаткування, механізми та засоби наземного, повітряного та водного транспорту, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, мінеральні продукти, продукція агропромислового комплексу та харчової промисловості, ліс, пиломатеріали.

Найбільшу питому вагу в імпорті займає паливно-енергетична продукція, а також машини, устаткування, механізми, засоби транспорту, будматеріали, побутова техніка. В загальних обсягах імпорту продукція, що спрямовується на задоволення потреб вітчизняного виробництва, забезпечення його функціонування складає понад 80 %.

Але все ж таки, не дивлячись на те, що спостерігається стала тенденція до покращення економічної ситуації Україна, ставши на шлях ринкової трансформації і прийнявши тим самим загальноприйняті на міжнародному рівні “умови гри”, опинилася у конкурентному середовищі, до якого її економіка виявилась не підготовленою.

Посилення сировинного перекосу в структурах виробництва та експорту, деградація переробних галузей, невиправдана втрата традиційних ринків збуту української продукції та інші деструктивні явища свідчать про те, що вектор розвитку зовнішньоекономічних відносин України не відповідає потребам стабілізації та розвитку національної економіки.

Сучасний стан зовнішньої торгівлі, цієї основної складової зовнішньоекономічних відносин, зумовлює актуальність пошуку шляхів розвитку експортного потенціалу України. Вирішення цієї проблеми має не тільки суто економічне, а й величезне політичне значення, тому що експортний потенціал країни визначає її становище у всесвітньому поділі праці, а також авторитет та впливовість у міжнародних відносинах. Динамічний ефективний розвиток експортного потенціалу – запорука досконалої структури національної економіки.

Слід зазначити, що нарощування експортного потенціалу – найбільш складне завдання економічної реформи. Формулюючи експортну стратегію в Україні, необхідно передбачити насамперед вирішення наступних основних проблем:

· диверсифікація ринків збуту вітчизняних товарів та послуг;

· подолання монокультурності експортних поставок через збільшення частки продукції високого рівня обробки;

· збільшення поставок наукоємної, високотехнологічної продукції і доведення її питомої ваги до рівня, властивого розвинутим країнам;

· поліпшення механізму управління зовнішньоекономічною діяльністю, впровадження ефективних форм взаємодії із зарубіжними країнами на основі підвищення мобільності товарів, послуг, капіталів та робочої сили.

Існує думка, якщо Україна у найближчі роки не зможе розв’язати ці проблеми, то на світовому ринку за нею остаточно закріпиться роль постачальника сировини, напівфабрикатів та товарів з невисоким рівнем переробки.

Зростаюча загроза такого розвитку подій вимагає звільнитися нарешті від ілюзій і тверезо оцінити можливості виходу України на світову господарську арену. Усупереч тому, що продукція, яка виробляється в Україні має високу енерго- та матеріалоємність, вимоги вітчизняних стандартів на продукцію поки що не відповідають міжнародному рівню. За наявності ще цілого ряду технологічних, управлінських, інституціональних та інших несумісностей сподівання на швидке інтегрування України у світову економічну систему виглядають нині вельми проблематичними. Тому у зовнішньоекономічній сфері Україні необхідно перш за все ретельно зберігати і розширювати всі ті ринки, на які в даний час поставляється вітчизняна продукція.

Розвиток торговельно-економічного співробітництва з Росією та іншими країнами СНД дав би можливість Україні збільшити обсяги валового продукту від взаємної торгівлі з ними майже на 50 відсотків, у той час як вірогідність збільшення цього показника на основі розвитку торгівлі з країнами далекого зарубіжжя обмежена лише 4-8 відсотками і стосується в основному експорту сировинних товарів.

Висновок.

Активна зовнішньоторговельна політика може стати дієвим інструментом структурної перебудови економіки, підвищуючи ефективність і конкурентну спроможність національного виробництва. Більше того, сьогодні ми не бачимо альтернативи послідовної лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків, якщо ми дійсно хочемо реформувати нашу економіку і зробити її складовою міжнародного розподілу праці. Саме лібералізація включить механізми ринкового ціноутворення, визначаючи структуру та обсяги виробництва. Важливим інструментом реструктуризації виробництва має стати конкуренція між національними та іноземними виробниками на українському ринку. Недосконалість українського законодавства (складність процедур відкриття та реєстрації нових підприємств, наявність значної кількості суперечливих нормативних документів з питань оподаткування, непрозорість процедури сертифікації), низький технологічний рівень підприємств, домінування політичних популістських гасел – виступають додатковими протекціоністськими бар’єрами як розвитку ділового співробітництва, так і впливу світового господарства на економіку України. Існуючий і підсилюючий захист внутрішніх виробників від зовнішньої та внутрішньої конкуренції в свою чергу консервує існуючу структуру економіки, а наявність бартерних та не грошових схем спотворює дію цінового механізму, що гальмує темпи реформувань. Тому лібералізація є необхідною умовою макро- і мікроекономічної стабілізації в Україні.

Зазначимо, що ціллю лібералізації зовнішньої торгівлі є розвиток наступних аспектів нового ринкового середовища:

· реалізація економічної самостійності підприємств шляхом зниження ступеня економічного втручання держави;

· встановлення зв’язку між внутрішніми та світовими цінами, що націлена на надання виробникам цінових сигналів, котрі дозволяють ефективно розподіляти ресурси і скористатись порівняльними перевагами країни;

· включення вітчизняних виробників у конкурентну боротьбу на зовнішніх ринках, розвиток ринкових конкурентних середовищ.

Підкреслимо, що лібералізація зовнішньої торгівлі зовсім не означає відмову від участі держави у формуванні зовнішньоекономічної сфери. Навпаки, роль держави виходить на сучасний рівень, притаманний переважній більшості країн. Нова роль держави полягає у встановленні необхідної нормативної бази та інституційної структури, котра б підтримувала і гарантувала розвиток підприємництва та встановлення надійних партнерських зв’язків.

Очевидно, для того, щоб подолати успадковану та існуючу економічну та технологічну відсталість, необхідний перехід до нової моделі зовнішньоекономічної діяльності – виробничо-інвестиційної, тобто не просто розвитку торгівельного обміну, а швидше взаємодії з іноземними партнерами на всіх стадіях виробничого процесу. Український бізнес сьогодні міг б запропонувати Європі свої відносні переваги у первинній чи проміжній переробці, зміцнюючи співробітництво і покращуючи рівень інтеграції у світові та європейські потоки товарів, капіталу, технологій.

Проте, навіть у існуючій моделі експорт та імпорт сьогодні суттєво обтяжуються, крім тарифних, передусім нетарифними заходами, причому цей тягар зростає:

· Індикативні ціни. Після того, як у 1996 році було скасовано більшість експортних квот, було зроблено спробу знову поставити експорт під адміністративний контроль за допомогою так званих індикативних цін (мінімальних експортних цін).

· Валютний контроль. Адміністративний валютний контроль за виручкою був посилений після економічної кризи влітку 1998 року, що суттєво обмежило можливості експортерів використовувати свої валютні кошти, а для імпортерів введені обмеження доступу до придбання валюти.

· Стандартизація та сертифікація. Імпортні товари підлягають складним і дорогим процедурам стандартизації та сертифікації, котрі не стільки захищають українського споживача, скільки створюють перешкоди на шляху торгівлі.

· Внутрішні кордони. Навіть кордони між областями утворюють перешкоди для перевезення товарів. Ці “кордони” не мають ніяких правових підстав і створюють безліч торгівельних перешкод та сприяють поширенню корупції.

· Нестабільність. У тарифному та нетарифному регулюванні в Україні часто проводяться зміни із зворотною силою, що примушує бізнес закладати підвищені ризики у ціну товару та послуг.

Одним із найактуальніших завдань на сьогоднішньому етапі розвитку України є припинення вивозу національного капіталу за її межі при здійсненні різноманітних експортно-імпортних операцій. За їхньою допомогою під виглядом міжбанківських міжнародних розрахункових операцій здійснюється розкрадання валютних коштів, ухилення від сплати податків, приховування валютної виручки тощо.

Найчастіше мають місце такі механізми експорту капіталів:

· завищення контрактної ціни при імпорті товарів, техніки, технологій і послуг з виведенням різниці між контрактною і реальною ціною на зарубіжні рахунки учасників угоди;

· заниження контрактної ціни при експорті продукції і послуг з виведенням різниці між реальною ціною купівлі і вказаною в контракті на зарубіжні рахунки експортерів;

· вивіз капіталів шляхом організації фіктивної закупівлі імпорту чи неповернення коштів за експортовану продукцію;

· проведення розрахунків за здійснювані в Україні угоди на зарубіжні рахунки учасників і посередників цих угод;

· незаконний (контрабандний) вивіз за кордон валютних і матеріальних цінностей, технологічної і воєнно-стратегічної інформації.

Більшість країн світу, в тому числі - й високорозвинені, вживають протекціоністські заходи для захисту національної економіки. Зокрема, імпортне мито на тверді сири у Франції сягає понад 260 %, тоді як середньозважений рівень тарифів по всіх товарах - лише 7 %. Серед найбільш вдалих стратегій протекціонізму треба відзначити приклади Японії, Китаю.

Тарифне регулювання потребує дуже виважених підходів, бо повинно збалансувати взаємо протилежні принципи:

· захисту вітчизняного виробника;

· захисту вітчизняного споживача;

· відкритості країни для імпорту з метою інтегрування її у міжнародний поділ праці.

При цьому воно не повинне руйнувати ринкового конкурентного середовища, яке стимулює науково-технічний прогрес і розвиток виробництва. Недостатня підтримка вітчизняних товаровиробників не дає змоги витримати напружену конкуренцію ззовні, а надмірний протекціонізм ставить виробника поза конкуренцією, не стимулює удосконалення та підвищення ефективності виробництва.