Регламентація основних принципів організації грошового обігу
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

 

Грошовий обіг здійснюється в двох формах: готівкової і безготівкової [26; с.53]. Готівково-грошовий оборот включає рух всієї готівково-грошової маси за певний період часу між населенням і юридичними особами, між фізичними особами, між юридичними особами, між населенням і державними органами, між юридичними особами і державними органами.

Готівково-грошовий рух здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівки здійснює Національний банк. Він випускає готівку в обіг і вилучає її, якщо вона прийшла в непридатність, а також замінює гроші на нові зразки купюр і монет.

Готівка використовується:

- для кругообігу товарів і послуг;

- для розрахунків не пов`язаних безпосередньо з рухом товарів і послуг, а саме: розрахунків по виплаті заробітної плати, премій, пенсій; по виплаті страхових відшкодувань за договорами страхування; при оплаті цінних паперів і виплат по них прибутку; по платежах населення за комунальні послуги і інше.

Механізми здійснення готівкових операцій регулюються певною законодавчою і нормативною базою. Основними документами, що регламентують порядок використання готівки у вітчизняній економіці, є: "Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України" (затверджено постановою Правління Національного банку України N 21 від 2 лютого 2005 р.), Інструкція N 4 "Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України" (затверджено постановою Правління Національного банку України N 149 від 20 червня 2005 р.). Вони визначають єдині підходи до ведення касових операцій, порядок приймання і видавання готівки з кас підприємств та організацій із застосуванням необхідних касових документів для оформлення цих операцій (прибуткові та видаткові ордери, касові книги тощо), передбачають забезпечення схоронності цінностей, здійснення контролю за дотриманням касової дисципліни, встановлюють відповідальність суб`єктів господарювання за її порушення тощо.

Указані документи регламентують також основні принципи організації обороту готівки суб`єктами господарювання:

- обов`язковість для всіх підприємств і організацій зберігання власних грошових коштів у банківських установах;

- вільне одержання всіма клієнтами готівки з власних банківських рахунків без подання обгрунтовувальних документів;

- здійснення розрахунків як у безготівковому порядку, так і в готівковій формі;

- обмеження розмірів готівки, що перебуває в касах підприємств через установлення їм лімітів залишку готівки в касі;

- можливість використання касового виторгу (поточних надходжень).

Організація обороту готівкових коштів передбачає також забезпечення постійного дотримання правил приймання, схоронності і використання готівки господарством. Підприємства, установи, організації та фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які мають поточні рахунки в установах комерційних банків, повинні зберігати на них свої вільні кошти.

Зберігання коштів підприємств і організацій у банківських установах створює передумови для концентрації готівкових коштів у банківській сфері, забезпечення їх ефективного використання в обороті, гарантування їх схоронності, сприяє більшій оперативності у задоволенні потреб суб`єктів господарювання в готівці для здійснення їхніх чергових платежів та запобігання зловживанням під час витрачання готівки.

Готівково-грошовий обіг - це сукупність платежів, що здійснюються готівкою [24; с. 41]. В ринковій економіці сфера готівково-грошового обігу є обмежена. Навпаки, для кризової економіки характерним є розширення сфери використання готівки, яка обслуговує в основному тіньовий господарський оборот.

У нинішніх кризових умовах вирішального значення набувають заходи, спрямовані на скорочення готівкового обігу, а також встановлення фінансових санкцій за порушення діючих правил ведення операцій з готівкою. Всі такі заходи носять антиінфляційну спрямованість.

Господарські суб`єкти мають здійснювати переважну більшість платежів із банківських рахунків у безготівковій формі. При цьому підприємства і організації, що одержують готівково-грошову виручку, зобов`язані здавати гроші в установи банків.

Готівка може бути одержана з установ банків підприємствами для розрахунків з населенням: на оплату праці, для грошових виплат та заохочень, купівлі-продажу цінних паперів, виплати дивідендів (процентів), інших виплат населенню, що не входять до складу коштів, спрямованих на споживання, допомогу, компенсації, гонорари, стипендії, пенсії, витрати на відрядження, закупівлю сільгосппродукції та продуктів її переробки, тваринницької та рослинницької сировини, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин, макулатури, склотари, брухту, на страхові відшкодування населенню у разі настання страхових випадків, ломбардам, що здійснюють виключно ломбардні операції, у розмірах згідно з чинними нормативними актами.

Суспільний розподіл праці і розвиток товарного виробництва є об'єктивною основою грошового обігу. Створення загальнонаціональних і світових ринків при капіталізмі дало новий поштовх подальшому розширенню грошового обороту. Гроші обслуговують обмін сукупного суспільного продукту, в тому числі кругообіг капіталу, обіг товарів і надання послуг, рух позикового і фіктивного капіталу і прибутків різних соціальних груп.

Початку руху грошей передує їх концентрація у суб'єктів. Вони накопичуються в гаманцях населення, в касах юридичних осіб, на рахунках в кредитних установах, в скарбниці держави. Щоб зародився рух грошей, необхідне виникнення потреби в грошах у однієї з двох сторін. Попит на гроші виникає при здійсненні операцій, гроші потрібні для обігу, платежів за товари і послуги. Їх об'єм визначається номінальним валовим внутрішнім продуктом. Чим більше загальна грошова вартість товарів і послуг, тим більше потрібно грошей для здійснення операцій. Попит на гроші пред'являють і для накопичення, яке виступає в різних формах: внески в кредитних установах, цінних паперах, офіційних державних запасах. [24; с.5]

За останні роки в економіці і банківській системі нашої країни відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, що характеризуються зокрема:

- формування дворівневої банківської системи;

- створення власної грошової системи;

- проведення грошової реформи із запроводженням у готівковий обіг національної грошової одиниці - гривні;

- конституційним визначенням основної функції Національного банку України - забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

- подолання гіперінфляційних процесів в економіці країни і досягненням фінансової стабілізації на основі виваженого застосування механізмів монетарної політики. [32; с.3]

Функціонування в нових умовах національної грошової системи, створення якої було започатковано з уведенням українського карбованця, вимагає вдосконалення організації грошового обігу (як складової частини загальної платіжної системи країни) з приведенням його у відповідність до потреб ринкової економіки.

Готівка традиційно посідає важливе місце у платіжній системі країни і відіграє значну роль у здійсненні населенням готівкових платежів для обслуговування своїх потреб.

Переважна частина населення використовує готівку як основний засіб платежу. При цьому слід враховувати, що рівень грошових доходів населення невисокий, характер виплат є нерегулярним, а середня вартість закупок у торгівлі - незначною. За цих умов практично повністю зупинилося зростання безготівкових перерахувань заробітної плати та доходів за здану сільгосппродукцію на рахунки громадям за вкладами.

Економіку України, як і інших постсоціалістичних країн, характеризує висока питома вага готівки у загальній грошовій масі (близько 50 відсотків; порівняно з початком 2002 року вона зросла майже у 3,5 раза).

Створення ринкового середовища в країні та відповідно різке збільшення чисельності суб`єктів господарювання, особливо у сфері торгівлі та платних послуг, а також економічна криза, загострення інфляційних процесів у 2002-2005 роках і знецінення заощаджень населення, що викликало певну недовіру до банківської системи і безготівкових платежів, зумовили збільшення готівкових розрахунків суб`єктів господарювання між собою та з населенням, а відтак - зростання потреби в готівці. [23; с.24]

Питома вага безготівкових перерахувань на вклади у загальній сумі грошових доходів населення знизилася порівняно із 1980 - ми роками у 2 - 2,5 раза. Обсяг розрахунків чеками за товари і послуги у загальному офіційному обсязі товарообороту становить лише 0,2 відсотка.

Існуюча економічна система не стимулює залучення готівки у банківську систему та зберігання заощаджень населення на вкладах.

Необхідність раціоналізації платіжної системи вимагає, з одного боку, відмови від адміністративного регулювання готівкового обігу і повної лібералізації операцій з готівкою, а з другого - суттєвого їх скоротчення на користь безготівкових форм розрахунків, таких, як платіжні картки, чеки тощо.



Види та функції грошей

 

У сучасній теорії гроші визначаються з функціональної точки зору.

Символічні, або декретні гроші – засоби обміну, що являють собою певні форми боргових зобов’язань держави і не мають власної невід’ємної цінності (готівкові гроші). Вартість таких грошей перевищує витрати на їхнє виробництво та цінність при альтернативному використанні (наприклад, як товару) і визначається їхньою здатністю обмінюватися на товари та послуги як зараз, так і в майбутньому. Монопольне право емісії готівкових грошей законодавче закріплене за державою (центральним банком), тому символічні гроші є державними грошима. Використання символічних грошей підпорядковане певним вимогам: необхідне суспільне визнання таких грошей; державна правова гарантія обігу символічних грошей; здатність держави підтримувати відносну стабільність купівельної спроможності символічних грошей. Купівельна спроможність грошей це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

Кредитні, або депозитні гроші засоби обміну, які являють собою боргові зобов'язання депозитних інститутів (безготівкові гроші). Як і символічні гроші, вони не мають внутрішньої вартості. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю. Кредитні гроші є приватними грошима — їхню основу складають трансакційні депозити комерційних банків. Депозити це грошові кошти, вкладені в комерційні банки у готівковій чи безготівковій формі для зберігання на визначених умовах. Будь-який депозит є борговим зобов'язанням банку, яке він має сплатити за вимогою вкладника. Трансакційні (чекові) депозити є засобами обміну, оскільки кошти з цих депозитів вкладники мають право без попередження банку переказати іншим особам у вигляді платежів за придбані товари і послуги. Такі платежі здійснюються за допомогою чеків або аналогічних розрахункових інструментів.

В економіці гроші виконують певні функції, а саме:

засобу обігу як засіб обігу гроші є посередником при обміні товарів та послуг;

рахункової одиниці засобу кількісного виміру та порівняння відносних вартостей товарів на ринку;

засобу збереження вартості засобу накопичення купівельної спроможності, яка може бути використана на купівлю товарів у майбутньому;

засобу платежу засобу відкладених платежів, які повинні здійснитися у майбутньому, при сплаті боргових зобов'язань, і величина яких встановлюється в грошовій формі.

Грошові агрегати

 

Сукупність загальноприйнятих засобів платежу, що випущені банківською системою і обертаються в економіці, має назву грошової маси. Для кількісного виміру грошової маси використовується показник рівня ліквідності активів.

Під ліквідністю розуміють здатність фінансового активу бути безумовним і нічим не обмеженим засобом платежу без зміни його номінальної вартості. Ступінь ліквідності активів визначається трансакційними витратами — тим, наскільки швидко і з якими мінімальними збитками, порівняно з величиною їхньої грошової оцінки, одні фінансові активи можна обміняти на інші. Чим більшими є трансакційні витрати обміну активу на гроші, тим нижчим буде рівень ліквідності даного активу. У відповідності з рівнем їхньої ліквідності, фінансові активи групуються в грошові агрегати (за принципом від абсолютно ліквідних до найменш ліквідних).

Грошові агрегати це особливе поєднання ліквідних фінансових активів, які є альтернативними вимірниками обсягу та структури грошової маси. Склад і кількість застосовуваних агрегатів визначається насамперед особливостями фінансової системи і різниться залежно від країни.

АГРЕГАТ М1 містить: готівкові гроші в обігу; трансакційні (чекові) депозити, у тому числі — вклади до запитання та нау-рахунки; дорожні чеки. Готівкові гроші в обігу охоплюють суму монет і банкнот, яку небанківські економічні агенти тримають поза банками. Готівкові гроші і чекові вклади, які є власністю держави (уряду), центрального банку або депозитних інститутів, в агрегат М1 не входять. Агрегат М1 акцентує увагу на функції грошей як засобу обігу — це гроші, які безпосередньо використовуються для обслуговування угод в економіці. М1 відповідає базовому визначенню грошей і являє собою пропозицію грошей у вузькому визначенні.

Інші високоліквідні фінансові активи утворюють квазігроші. Вони не функціонують безпосередньо як засоби платежу і є предметом певних обмежень з боку банків на їх обмін за вимогою вкладників і на строк платежу. Але квазігроші можуть швидко і без ризику значних фінансових втрат перетворюватися в готівкові гроші або трансакційні депозити. Вони є складовою частиною грошових агрегатів М2 і МЗ.

АГРЕГАТ М2 це гроші М1 "плюс" заощаджувальні депозити; невеликі строкові депозити; одноденні угоди про зворотний викуп; одноденні позички в євродоларах; акціонерні рахунки домогосподарств у взаємних фондах грошового ринку; депозитні рахунки грошового ринку. Агрегат М2 охоплює активи, які є ліквідними засобами накопичення купівельної спроможності, і являє собою пропозицію грошей в широкому визначенні. Гроші М2 є найближчими субститутами грошей у вузькому визначенні. При перетворенні грошей М2 в гроші М1 виникають збитки, пов'язані з втратою доходу (процента) на ці фінансові активи.

АГРЕГАТ МЗ це гроші М2, а також депозитні сертифікати, строкові угоди про зворотний викуп, строкові позички у євродоларах, акціонерні рахунки інституціональних інвесторів у взаємних фондах грошового ринку.

АГРЕГАТ L містить гроші МЗ "плюс" банківські акцепти; комерційні папери; казначейські векселі; заощаджувальні облігації Казначейства.

Аґреґати МЗ та L складають фінансові активи, які можуть використовуватись як інвестиції, і тому вони найдалі перебувають від коштів трансакційного характеру — грошей М1. Особливістю цих фінансових активів є те, що збитки, які виникають при їхньому перетворенні у гроші М1, можуть приймати дві форми: по-перше, втрата доходу на ці фінансові активи; по-друге, зміна (зменшення) ринкової ціни цих активів. Структура і розміщення грошової маси залежить від таких факторів, як розвиненість фінансової системи країни, схильність населення до поточного споживання і заощадження доходів в інститутах фінансової системи, структура депозитів і ліквідних активів (інструментів) фінансового ринку, рівень прибутковості та оподаткування ліквідних фінансових інструментів, рівень життя та ступінь багатства населення тощо. Тому в перехідних економіках структура грошової маси значно відрізняється від її структури в розвинутих країнах.

Згідно класифікації, що використовується в Україні, грошові агрегати визначаються таким чином:

АГРЕГАТ М1:

1) гроші поза банками (С);

2) кошти на розрахункових і поточних рахунках (D).

 АГРЕГАТ М2 = М1 +....

1) строкові депозити;

2) кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій;

3) кошти Держстраху;

4) валютні заощадження.

АГРЕГАТ МЗ=М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Незалежно від їхньої структури, грошові аґреґати різняться між собою ступенем ліквідності, швидкістю обігу, функціональною роллю в економіці, участю в інфляції.



Дата: 2019-05-28, просмотров: 188.