Населення міста 143 тис. чол.

Середня поверховість забудови 8 поверхів

4. ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗОНУВАННЯ

Схема функціонального зонування виконується після попередньої оцінки природних умов. У першу чергу вирішується розташування трьох найважливіших зон: сельбищної, промислової та пристроїв залізничного транспорту, оскільки при проектуванні міста найбільш яскраво висвітлюються протиріччя вимог саме до їх взаємного розміщення. Так, з одного боку, наближення залізничної станції і виробничої зони до сельбищної скорочує транспортні комунікації та інженерні мережі зменшує віддаленість місць праці від житла, забезпечує зв'язок залізничного вокзалу з містом. Але разом з тим, через погіршення довколишнього середовища (шум, вібрація, шкідливі викиди, розділення території залізничними коліями) бажано відділяти їх одна від одної. Крім того, залізничні колії, промислові площадки та під’їзні шляхи до них можуть стримувати подальший розвиток сельбищної території.

Для сельбищної зони бажані ділянки місцевості, найбільш придатні для розміщення забудови з найкращими санітарно-гігієнічними умовами. Рельєф місцевості може заздалегідь визначити структурну побудову сельбищної зони. Окремі структурні елементи (загальноміський центр, житлові райони, парки і сади) можуть розміщатись на пагорбах, відокремлених один від одного неглибокими тальвегами. Протікання в них малих річок або струмків дасть змогу в подальшому створити штучні водойми. В результаті забудова розміщується на найбільш сприятливому рельєфі, а на ділянках з великими уклонами розміщуються елементи міста з менш суворими вимогами до уклонів поверхні (наприклад, зелені насадження, санітарно-захисні зони).

В проекті міста переважають північно-східні вітри. У зв’язку з цим промислові об’єкти розміщуємо так, щоб в результаті їх діяльності забруднюючі речовини не переносились вітром у бік житлових будівель: підприємство кольорової металургії розташоване на півдні міста біля залізниці, щоб напрямок найпотужніших вітрівне торкався сельбищної території; електротехнічна промисловість розміщена на півдні міста; деревообробна промисловість розташована на південному заході з виходом до залізної дороги. Залізниця проходить біля промислових точок, не розділяє сельбищної території. На території сельбища розташовані зелені насадження. Місто з однієї сторони омивається річкою а з другого морем. Загальноміський центр розміщений в геометричному центрі міста. (Додаток А ).

5. ПЛАНУВАЛЬНА СТРУКТУРА МІСТА

Населення міста складає 143 тис. жителів при 8-поверховій забудові. Передбачено 5 житлових райони з приблизним числом жителів у 28,6 тис. кожний. При розрахунку балансу сельбищної зони була встановлена площа мікрорайонів усього міста – 994 га. Отже площа мікрорайонів одного житлового району – 994*0,82 / 5 = 163 га. При виконанні курсового проекту площа житлових районів розраховується шляхом складання балансів їх територій.

Формування промислових районів полягає в об'єднанні в один район підприємств порідненого профілю. Не можна включати до одного району підприємства, що шкідливо впливають на технологічний процес інших.

При формуванні промислових районів враховується також і необхідність введення на територію підприємств з великим вантажообігом (більше 40 автомашин на добу в одному напрямку) залізничних колій від станцій залізниці.

Відповідно до впливу виробництв на довколишнє середовище промислові підприємства поділяють на п'ять класів шкідливості (І...V) з відповідними санітарно-захисними розривами між ними і сельбищною територією: 1000, 500, 300, 100 і 50 м. Включення до одного району підприємств з різними класами шкідливості дозволяє більш економне використовувати територію: при двох- або навіть трьохрядному розташуванні підприємств скорочується площа санітарно-захисних зон. Але в таких випадках промислові підприємства в санітарно-захисній зоні не повинні займати більше половини ширини захисної зони більш шкідливого підприємства.

При формуванні промислових районів треба враховувати, що чисельність трудящих в одному районі не повинна перевищувати 30 тис чол. Більша концентрація трудящих призведе до надмірно великих трудових пасажиропотоків в напрямку промислового району та ускладнить його транспортне обслуговування. Більш рівномірне навантаження транспортної мережі міста досягається при розміщенні промислових районів з протилежних боків сельбищної зони

Промислові території (особливо підприємства, що виділяють значні виробничі шкідливості) розміщуються з підвітряної сторони відносно жилої зони, або таким чином, щоб напрямок найпотужніших вітрів лише торкався сельбищної території. При наявності ріки підприємства повинні розміщатися нижче за течією відносно сельбищної зони.

Підприємства з невеликою територією, малим вантажообігом, які не виділяють значної виробничої шкідливості, можуть розміщуватись в межах сельбищної території. На межі з сельбищною зоною можна розміщувати промислові райони площею до 1000 га. Збільшення розмірів недоцільно через труднощі розвитку сельбищної зони в подальшому. Площа промислових районів, що віддалена від сельбищної зони, не обмежена, проте при надмірно великих розмірах (більше 1000 га) можуть утворюватись труднощі в доставці трудящих до конкретних місць праці.

Траса залізниці не повинна розділяти сельбищну зону: кращим рішенням буде розміщення пасажирської станції з вокзалом впритул до сельбищної зони. В разі обслуговування залізничним транспортом і підприємств у промислових районах, для скорочення під'їзних колій до них, при взаємному розміщенні сельбищної зони і пристроїв залізничного транспорту одночасно треба враховувати тяжіння до останніх і деяких промислових районів.

Відображаючи території окремих зон на стані розробки схеми функціонального зонування, небажано надавати їх контурам правильні геометричні форми. Геометризм у відображенні функціональних зон на початку розробки плану може призвести до формального характеру проектування на наступних етапах: потім планувальне рішення мимоволі слідує нічим не пов'язаним геометричним формам, жорсткий напрямкам прокреслених меж окремих зон. Важливо встановити лише взаємне розміщення територій заданої площі на встановлених відстанях між ними в межах реальних природних форм.

Складські райони розміщують поблизу промислових, використовуючи для них і ділянки малосприятливі або несприятливі для житлового і промислового будівництва, окремі території різних розмірів та конфігурації між іншими зонами та вздовж смуги відведення залізниці та під'їзних колій.

Територія водозабору і очисних споруд водопроводу призначається відповідно джерелам водопостачання - вище за течією ріки відносно міської забудови з віддаленням не менш 1000 м. Важливо, щоб ділянка не забруднювалась поверхневим стоком з інших територій міста.

Місце розташування очисних споруд каналізації визначається рельєфом місцевості: стічні води по безнапірним колекторам прямують до очисних споруд. Віддаленість їх до сельбищної зони повинна знаходитися в межах 500...1000 м з урахуванням напрямку вітру.

Полігони твердих побутових відходів розміщують на непридатних для забудови ділянках, доступних впливу сонця і вітру, віддалених від водойм і водотоків. Поверхневий стік з території не повинний іти в бік сельбищних районів і місць масового відпочинку. Санітарно-захисна смуга - 500 м.

Міське кладовище розміщується на ділянці достатньо наближеній до сельбищної зони і в той же час в деякій мірі ізольованій (санітарно-захисна смуга 300 м.) - щоб кладовище не стало перепоною при подальшому розвитку сельбищної зони.

Розсадники зелених насаджень і квітково-оранжерейні господарства звичайно розміщують за межами освоєної частини міста вздовж доріг, що ведуть до міста.

Резервні території передбачаються для розвитку всіх функціональних зон міста за межами перспективного строку. Резерви сельбищної зони за розмірами території та конфігурацією повинні дати можливість розміщення на них цільних житлових структурних одиниць (для міста даної величини - житлового району). При розміщенні резервних територій необхідно намагатись отримання компактного плану міста і не припускати перешарування зон.

Після нанесення на план усіх передбачених балансом територій визначається межа міста.

В результаті прокладання вулично-дорожньої мережі на планувальній структурі місто прийняло такі форми (Додаток Б), де розміщено 9 житлових районів, загальноміський центр, промислові об’єкти. Найнебезпечніша промисловість – кольорова металургія (1 клас небезпеки), розташована на південному заході відносно сельбищної зони, біля залізниці. Її СЗЗ складає 1000 м. Електротехнічна промисловість розміщена на півночі (3 клас небезпеки), СЗЗ – 300 м. Деревообробна промисловість (4 клас небезпеки) – на сході міста, СЗЗ – 100 м. Залізниця не розділяє сельбищну зону.

Територія водозабору і очисних споруд водопроводу призначається відповідно джерелам водопостачання - вище за течією ріки відносно міської забудови з віддаленням не менш 1000 м (Додаток Б). Очисні споруди каналізації розміщені на півдні, з урахуванням напрямку вітру (Додаток Б). Полігони твердих побутових відходів розміщені на непридатній для забудови ділянці, віддаленій від водойм– в СЗЗ підприємств кольорової металургії (Додаток Б). Розсадники зелених насаджень розташовані за межами освоєної частини міста вздовж вантажної дороги, та між підприємствами електротехнічної та деревообробної промисловості. Квітково-оранжерейні господарства – на заході вздовж дороги, що веде за межі міста. Резервні території передбачаються для розвитку всіх функціональних зон міста за межами перспективного строку.

Елементами експлікації є склади, лісопарк, розсадники зелених насаджень тощо. (Додаток Б).

6. ПАРАМЕТРИ ВУЛИЧНО-ДОРОЖНОЇ МЕРЕЖІ МІСТА

Крім забезпечення руху транспорту та пішоходів, вулиці виконують важливі функції, які слід враховувати при проектуванні вуличної мережі:

• відіграють роль осей, вздовж яких формується забудова;

• по вулицях відбувається відведення поверхневого стоку, вздовж них трасуються безнапірні колектори дощової та побутово-виробничої каналізації;

• під поверхнею вулиць трасуються підземні інженерні мережі; вулиці відіграють істотну роль в обміні повітрям між містом та приміською зоною.

Мережа вулиць проектується у вигляді єдиної системи з урахуванням функціонального призначення окремих вулиць, планувальної організації території і характеру забудови, вимог охорони навколишнього середовища. Основу вуличної мережі міста утворюють магістраті загальноміського значення - з них і починається її проектування. Принциповий напрямок трас зумовлений прийнятим функціональним зонуванням території і структурою сельбищної зони: промислові райони і окремі підприємства, житлові райони і загальноміські центри, зони відпочинку, вокзали є фокусами тяжіння населення і потребують зв'язків між собою по найкоротшим напрямкам. Між тим помічені на схемі зонування окремі структурні одиниці передбачались як території, що не повинні перетинатись магістралями загальноміського значення. Тим самим визначаються коридори для трасування основних магістралей міста.

Значну увагу при трасуванні вулиць слід надавати заниженим частинам території - тальвегам. Оскільки по тальвегу прикладаються каналізаційні колектори і відбувається відведення поверхневих вод, по ним необхідно прокладати і вулиці. При визначенні місць структурних елементів обирались ділянки між сусідніми тальвегами тому найчастіше траси вулиць, що формують контури структурних елементів, враховують наявність тальвегів. В іншому випадку слід мати на увазі наявність тальвегів потім, при прокладенні вулиць меншого значення.

Поздовжні схили на окремих ділянках вулиць не повинні перевищувати припустимі для відповідних категорій. Для пом'якшення схилів в умовах їх крутизни траса змінюється шляхом збільшення її довжини і надання їй криволінійного характеру (при дуже великих схилах - серпантин).

Раціональна організація транспортного руху можлива при наявності простих транспортних вузлів. До кожного перехрестя не повинно підходити більше чотирьох напрямків вулиць. Перехрестя бажано здійснювати під прямим кутом. Цим забезпечується можливість раціональної організації руху транспорту на перехресті при необхідності - створення транспортної розв'язки в різних рівнях Одночасно і міжмагістральна територія поступово набуває чітких правильних форм . У випадках перетинання напрямків вулиць під гострим кутом доцільно безпосередньо перехрестя виконувати прямокутним, після чого на перегонах магістралі (магістралей) зробити криволінійні вставки, що дозволять витримати бажані напрямки.

Система магістралей міста повинна забезпечити транспортне обслуговування міського центру одночасно з його ізоляцією від транспортних потоків.

Вулична мережа в житловому районі представлена магістралями районного значення і житловими вулицями. Перші формують кістяк території - проходять повз центр району і з'єднують його і прилеглі мікрорайони з магістралями загальноміського значення, що оточують район. Житлові вулиці лише відокремлюють окремі елементи району один від одного і призначені для місцевого руху. Проектування внутрішньорайонної мережі вулиці відбувається одночасно з плануванням району, оскільки вулиці розмежовують його структурні елементи (мікрорайони, громадський центр, сад, сквери та ін.) Особливість трасування вулиць у житловому районі полягає в неприпустимості внутрішнього транзиту - проїзду наскрізь його території не пов'язаного з ним автотранспорту. Це буде забезпечено, якщо вулиці будуть виконувати лише функції зв'язку району з магістралями, що його оточують. Тому їх трасування вирішується локально, відповідно до конфігурації території, планувального рішення району і безпосередньо прилеглих до нього структурних елементів міста.

Вулична мережа в промислових районах проектується за тими ж принципами, що і в сельбищній зоні. В процесі її формування відбувається конкретизація контурів промислового режиму в цілому ї його окремих елементів

Аналізуючи розглянуті принципи проектування вуличної мережі, можна дійти висновку про ітераційний характер роботи - послідовне наближення до оптимального рішення. В процесі уточнення деталізації варіантів постійно доводиться змінювати і уточнювати не лише напрямки окремих вулиць і доріг, але і раніш виконані розробки - структурну побудову - сельбищної території, місцеположення і конфігурацію структурних елементів плану, а іноді – і функціональне зонування території.

Оцінка правильності розробки плану вулично-дорожньої мережі міста здійснюється за щільністю:

_. σ= / S_с.т

l – довжина відокорегованої вулично – дорожної мережі (км).

Таблиця 3