Вступ.. 3

Розділ I. Демонологія та її специфіка. 8

Розділ II. Характерні риси української демонології 13

Розділ ІІІ. Взаємини людини з міфологічними персонажами. 16

3.1 Основні форми взаємодії. 17

3.2 Демонологічні вірування в системі народного календарю. 20

3.3 Мотив годування-задобрювання міфологічних персонажів. 23

3.4. Способи порятунку від міфологічних персонажів, що визивають безсоння у дітей. 26

3.5. Духи, що вселяються в людину. 28

3.6. Персонажі, що вступають в сексуальні стосунки з людиною. 32

3.7. Контакти людини з духами-віщунами. 33

Висновки.. 37

Список використаної літератури.. 40

Вступ

Темою даного дослідження є українська народна демонологія та її персонажі. Коло демонологічних уявлень складає найважливіший змістовний стрижень всієї традиційної культури, оскільки в демонологічних текстах (і відповідних ментальних стереотипах) зберігаються найбільш значимі з міфологічної точки зору і надзвичайно стійкі елементи архаїчної етнокультурної інформації. Український фольклор, як і весь слов`янський фольклор загалом, не зберіг реально зафіксованих (ні в усній, ні в писемній традиції) дохристиянських міфів про верховних божеств або героїв-першопредків, тому єдиним (насправді масовим і надійним) джерелом для реконструкції персонажів міфологічної системи, в якій немовби відобразились сліди давнього світогляду слов`ян, залишається тільки так звана нижча міфологія, тобто комплекс уявлень про демонів, духів, про нечисту силу та людей, наділених надприродними властивостями.

Дивлячись на результати поглибленого вивчення різних сфер народної культури можна зробити висновок, що демонологічні повір`я пронизують майже всі сторони життя традиційного суспільства і активно проявляють себе в багатьох фольклорних, ритуально-комунікативних і мовних жанрах. Вони є невід`ємною частиною сімейних, календарних і господарчо-побутових обрядів; тісно пов’язані з уявленнями про час і простір, про явища природи, про тваринний та рослинний світ, про причини виникнення хвороб та епідемій; знаходять своє відображення в уявленнях про долю людини, її вдачу та психічне здоров`я. Окремі групи демонологічних персонажів є закріпленими за сферою виробництва (за ткацтвом, скотарством, бджільництвом, землеробством); особливі духи, як вважалось, були здатні шкодити чи допомагати породіллям і немовлятам, насилати на людину (особливо на дітей) різноманітні хвороби, стани гніву, туги або навпаки кохання; від волі духів могли залежати найпростіші господарчо-побутові події тощо. Таким чином вивчення народної демонології складає для дослідників народної культури велику цінність, оскільки висвітлює певні базові смислові зони, які сприяють реконструкції загальної міфологічної картини світу слов`ян. На сучасному етапі вивчення цього фрагмента культури важливим є не тільки виявлення всього кола міфологічних персонажів, їх системний опис та класифікація, але й постановка питань про те, які саме міфологеми (ідеологічні концепти, культурні символи) стоять за образами народної демонології, якою є прагматика активно побутуючих в традиційній культурі демонологічних текстів, які ціннісні орієнтири та нормативні приписи виявляються кращими в відносинах між людиною та міфологічними персонажами.

Але українська демонологія, з урахуванням перелічених вище аспектів, складає надзвичайно великий масив, тому доцільним було визначити окреме питання, докладному аналізу якого власне присвячено це дослідження. Отже, метою даної роботи є дослідження питання про взаємини людей традиційного суспільства з міфологічними персонажами в рамках української народної демонології. Це питання є надзвичайно важливим, тому що воно фактично є фундаментальним – демонологічні персонажі існують в уяві людини традиційного суспільства тільки тоді, коли, на її думку, вони мають з нею певну взаємодію, зв`язок, певним чином впливають на розвиток подій тощо. Отже, ми визначили об’єкт нашого дослідження як українську демонологію, а предметом в даному контексті можна вважати конкретних демонологічних персонажів та окремі мотиви, пов’язані з ними, зокрема мотиви взаємин з людиною.

Актуальність даної роботи зумовлена як відсутністю ґрунтовних систематизованих досліджень саме з цього аспекту народної демонології, так і бажанням розкрити взаємин демонологічних персонажів з людиною в української демонології.

Щодо ступеню розробленості теми, то інтерес до народної демонології з`явився і зберігався ще з перших кроків розвитку фольклористики як науки, продовжувався в другій половині ХІХ століття і широко розвинувся і в наш час. На перших етапах розвитку неможливо відокремити дослідження саме української демонології від досліджень загальнослов`янських. Зацікавлення народною демонологією проявлялось як в сфері збиральницької діяльності та публікації експедиційних матеріалів, так і в перших спробах включення цих даних в міфологічні дослідження та в наукові розвідки про слов`янські старожитності (А.А. Потебня, В.І. Даль, С.В. Максимов, А.Н. Афанасьєв та інші). Вивчення демонології в народних віруваннях протягом ХІХ століття можна поділити на декілька етапів, в 30-40 роки спостерігався власне науковий етап вивчення української та взагалі слов’янської демонології, сюди можна віднести дослідження І.І. Срезневського, К.М. Семеновського, М.І. Костомарова, П.П. Чубинського. В 60-70х роках під впливом народництва відбувалась певна романтизація та ідеалізація народних вірувань, яку можна приписати таким авторам як П.С. Іваненко, І.В. Лужицький, Я. Головацький, І. Вагилевич та М.Маркевич. Нового, більш наукового ґатунку були дослідження Ф. Буслаєва, О. Потебні, О. Метлинського, М. Драгоманова, Є. Богдановича, І. Огієнка та інших. Протягом ХХ століття було накопичено велику кількість фактів, які відображали загальноетнічні або вузько-локальні дані про персонажів «нижчої» міфології. Разом з тим, науково-теоретична розробка цієї невичерпної теми довгий час не встигала за нагромадженням все нових і нових свідчень. Дослідження в цій області були суттєво просунуті вперед після появлення праць видатного етнографа Д.К. Зеленіна, якому вдалось не тільки всебічно та глибоко проаналізувати образ східнослов`янської русалки, але й показати його генетичні зв\'язки з категорією так званих «заложних» покійників, тобто людей, які померли неприродною та передчасною смертю. Праці Д.К. Зеленіна широко використовувались при написанні даної роботи [13, 14].

Широкий розмах отримало видання праць з демонології в останнє двадцятиріччя, коли почали активно публікуватись: збірки билиць, вірувань; узагальнюючі праці і дослідження, присвячені конкретних аспектам демонологічної традиції (О.А. Порицької [24], Н.В. Хобзей, Р. Гузій [10] та інших); словники міфологічних персонажів (Власова М.Н. [7], Агапкіна Т.А. [1], Виноградова Л.Н. [3, 4, 5, 6]); етнолінгвістичні праці, в яких аналізують особливості демонологічної лексики (Е.Е. Левкієвська [17], Н.А. Архипенко).

Результатом залучених у роботі досліджень можна визнати той факт, що на цей час стан вивчення «нижчої» міфології характеризується вже достатньо показовою базою зібраного фактичного матеріалу, достатнім рівнем його обробки. Саме ці успіхи у вивчення демонологічної системи підготували базу для дослідження її конкретних аспектів. Таким чином, метою нашої роботи, як було сказано вище, є дослідження конкретного аспекту народної демонології, а саме взаємин демонологічних персонажів з людьми, аналіз основних форм цієї взаємодії та власне значення демонологічних вірувань в свідомості людини традиційного суспільства. Для досягнення даної мети автор користувався такою методологічною базою: поєднально-історичним, аналітичним методами, а також методом структурного аналізу.

За основу даної роботи взяті праці видатних етнографів та дослідників таких як Л.Н. Виноградова, Д.К. Зеленін. Також в даній роботі були використані роботи не тільки українських дослідників, а й російських: Власової М.Н., Померанцевої Е.В. [23], Гури А.В. [8, 9], Левкієвської Е.Е., Терновської О.А. [27], Седакової О.А. [26] та інших, а також польського дослідника К. Мошинського [20, 21]. В аналізі саме української демонології для написання нашої роботи була дуже корисною збірка «Українці: народні вірування, повір\'я, демонологія» за редакцією П.Пономарьова [28], де містяться праці різноманітних дослідників українських демонологічних уявлень: А.П. Пономарьова, Х.П. Ястуржинського, В.П. Милорадовича, В.М. Гнатюка, І. Франка та інших. Також в нашому дослідженні знайшли своє відображення окремі праці українських дослідників та письменників, таких як О. Поріцька [24], В.Милорадович [18, 19], І. Нечуй-Левицький [22], Л. Українка та М. Гоголь (які широко використовувала демонологічні мотиви в своїй творчості), В.М. Гнатюк [28], Г. Булашев [2].

Дана робота складається зі вступу, трьох основних частин та висновків. У першій частині «Демонологія та її специфіка» автор робить характеристику народної демонології взагалі, окреслює її основні елементи та її місце в контексті міфології взагалі. В наступній другій частині автор наголошує на специфічних рисах саме української демонології, окреслює коло основних персонажів. В третій частині автор висвітлює основну тему дослідження – взаємодію демонологічних персонажів з людьми, форми цієї взаємодії, розглядає в цьому контексті конкретних демонологічних персонажів, зокрема духів-віщунів, персонажів, що уособлюють душі предків тощо.

Основні форми взаємодії.

 Дії нечистої сили, що направлені на людину, групуються у три розділи: 1. Шкодити, 2. Допомагати, 3. Карати. Остання з названих рубрик була введена тому, що укладачі класифікації усвідомлювали, наскільки по-різному проявляються в різних ситуаціях шкідливі функції міфологічних персонажів: чи персонаж завдає шкоди людині через свою сутність («не шкодити він не може») або деяких доброзичливий загалом дух завдає пошкоджень людині в якості покарання за її неправильну поведінку. Наприклад, дух-збагачувач розоряє господарство людини через те, що та нагодувала його солоною кашею (тоді як була зобов`язана пригощати дух стравами без солі); хатня змія отруює всю їжу в домі за те, що господар переніс в інше місце гніздо із зміїними яйцями, душа предка розбиває в домі весь посуд, розкидає ручі, душить господарку за те, що вона забула в поминальний день залишити на столі частування для померлого [7; c. 112].

Розробки, що здійснювалися в Відділі етнолінгвістики і фольклору Інституту слов`янознавства РАН під керівництвом Е.Е. Левкієвської [17], показали, що дії міфологічних персонажів, спрямовані на людину, не завжди вкладаються в вище названі рубрики (шкодити – допомагати – карати) і що ця класифікація безперечно потребує подальшого опрацювання.

По-перше, вже зараз можна стверджувати, що велике різноманіття форм впливу міфологічних персонажів на людину не зводиться до опозиції «шкодити – допомагати». Духи (перш за все ті, генезис яких сходить до померлих людей) відчувають потребу в контактах з живими: померла породілля ходить ночами годувати груддю свою дитину; чоловік-покійник відвідує свою вдову з любовними цілями; наречений-мертвець намагається увести за собою на «той світ» кохану дівчину; русалка просить людину про допомогу (вийняти скалку з ноги, розв`язати їй ноги, оскільки при похованні доньки матір забіла зняти «пута» з ніг померлої); міфологічний персонаж запрошую повитуху прийняти пологи у його міфічної дружини; смерть звертається з проханням до першого зустрічного перенести її через водяний рубіж, оскільки вона не може подолати його без допомоги людини [18; c. 89].

По-друге, за рамками опозиції «шкодити-допомагати» залишаються такі дії міфологічних персонажів, які співвідносяться з функцією контролю за поведінкою людини: міфологічний персонаж являється тому, хто порушив заборону, докоряє йому про невиконані обов`язки; після контактів з людиною, міфологічний персонаж забороняє розповідати людям про все, що він бачив; міфологічний персонаж жене людину зі «свого» (того, що належить духу) місця. Ця ж контролююча функція може проявлятися і в рамках опозиції «шкодити-допомагати», коли міфологічний персонаж завдає шкоди людині або нагороджує її в залежності від форми їх взаємин (правильної чи неправильної). Наприклад, русалка нагороджує жінку дивовижним рулоном нескінченного полотна за те, що вона подбала про дитину русалки, накривши її своїм платком [28; c. 213]; дух пошестей обходить стороною дім людини, яка надала йому послугу (підвезла хворобу до села, перенесла через ріку); водяник наганяє рибу в невід рибалки за те, що той відпустив дітей водяника, що заплутались в неводі [24; c. 59] тощо.

По-третє, доводиться враховувати, що в ряді випадків неможливо однозначно оцінити як безумовне шкідництво (або як безумовну допомогу) такі дії міфологічного персонажа, при яких вигода, яку людина отримує від контактів з духами, може мати в майбутньому негативні наслідки: людина просить духа відкрити майбутнє, дух віщує їй смерть або нещастя; намагаючись перед смертю позбутися «чортів-помічників», чаклун передає їх кому-небудь з присутніх (люди остерігаються такого «подарунку», хоча передача чортів людині робить її «знаючою»); чорт збагачує людину взамін на його душу, яку він забирає після смерті людини, що продалась; щезник допомагає пастуху випасати худобу в лісі, за що вимагає собі в жертву одну корову з його стада [9].

Таким чином, в кожній з головних рубрик («шкодити» та «допомагати») можуть фігурувати дії, що мають додаткові відтінки до основного значення: наприклад, свідоме заподіяння шкоди (топити людину) – непряме шкідництво (померлий чоловік відвідує свою живу дружину з любовними цілями, допомагає їй господарювати, але контакти з померлим доводять жінку до хвороби та смерті); безумовне нанесення шкоди (відьма відбирає в свою користь врожай з чужого поля) – заподіяння збитків людині в якості покарання за його неправильну поведінку (русалки душать людину, караючи її за те, що вона порушила заборону підглядати за їх ігрищами) [4; c. 234-240]. Відповідно, в розділі «опікунських» функцій міфологічних персонажів зустрічаються відтінки значень: допомагати; нагороджувати благом за певні послуги; служити людині, збагачуючи її за умовами певної домовленості.

Менш конкретно розроблена в демонологічній системі рубрика, що включає дії людини по відношенню до міфологічного персонажу. За своїм основним змістом все різноманіття цих функцій і мотивів відображає дві головні різноспрямовані тенденції: 1) намагання людини увійти в контакт з міфологічним персонажем (тобто побачити його, задобрити, зробити подарунок, запросити до столу, покликати з собою при переїзді в новий дім, попросити про що-небудь, визивати духів для участі в ворожінні, підглядати за міфологічними персонажами, намагатись оволодіти ним, вступити з ним в довгострокові зв`язки, заключити певний договір або угоду, виконати його прохання, надати певних послуг) і 2) запобігти або припинити небажані контакти (вбивати міфологічних персонажів, бити, виганяти, випроваджувати, відлякувати, загрожувати, захищатись оберегами, знешкоджувати, розпізнавати, припинити його візити, зробити неможливим його подальше перебування в людському просторі, обдурити) [5]. Важливо відмітити при цьому, що взаємини людини з міфологічними персонажами часто проявляються в неявній (прихованій) формі: наприклад, коли людина змушена дотримуватись певних заборон в особливі ритуально відмічені періоди (добовий чи календарний час) заради того, щоб не зашкодити демонічним істотам, що перебувають в цей час на землі і запобігти зустрічі з ними. В зачинах більшості билинок міститься натяк на ту обставину, що людина сама спровокувала зіткнення з духом. Деякі приклади: «поїхав чоловік на Трійцю в ліс по дрова, а у нас в ці дня люди не працюють»; «Поліз пасічник на ялину перевірити свої вулики, а був як раз Русальний тиждень», «Став колись господар лагодити тин на Благовіщення», «Взялась якось баба ткати в п`ятницю, так вночі приходить до неї якась жінка», «Почала я підбілювати піч і забула, що то як раз була поминальна субота». Масові свідчення цього типу підтверджують, що стратегія поведінки людей, що орієнтуються на контакти з міфологічними персонажами або на їх запобігання, в значній мірі залежить від календарно приуроченого появлення нечистої сили в земному просторі [7].

Висновки

Отже, автор окреслив мету даної роботи як дослідження питання проблеми взаємин міфологічних персонажів з людьми в рамках української народної демонології. Застосовуючи методи класифікації демонологічних персонажів, запропоновані Л.Н. Виноградовою [4], автор прийшов до висновків, що різні форми встановлення контактів людини з міфологічними персонажами та засоби запобігання цих контактів базуються на таких ідеологічних установках, виходячи з яких, людина визнає за міфологічними персонажами право проникати в земний світ (і в житловий простір людей) в суворо встановлений час, а також право контролювати правильність дій людини і цей період [1; c. 332]. В свою чергу, після закінчення цього часу людина вважає необхідним виганяти з людського простору духів, що затримались на землі після встановленого строку. Залежність поведінки нечистої сили від конкретних календарних періодів проявляється в мотивах приходу міфологічного персонажу (поява його на землі або посилення його шкідницьких властивостей) і зникнення (або втрати шкідливої та чаклунської сили). З ідеєю «приходу» співвідносяться такі найбільш популярні мотиви: в конкретні дні і на свята персонажі нечистої сили з`являються серед людей, прокидаються після зимової сплячки, заволодівають земним простором, проникають в будинки і господарчі будівлі, шкодять людям, зустрічаються на їх шляху, лякають, справляють весілля, злітаються на спільні збори тощо, а з ідеєю «зникнення» - наступні: духи ідуть «на свої місця», провалюються під землю, топляться, засинають на зиму, «завмирають», перестають шкодити, втрачають свої шкідливі властивості [23; c. 88]. Відповідно, в першій групі текстів поведінка людини визначається стратегією захисту від міфологічних персонажів (обереги, охоронні дії), обов`язкового дотримання правил поведінки, з урахуванням присутності духів в земному просторі (задобрення, пригощання духів, заборона на роботу, знаходження людини поза будинком після заходу сонця тощо). Друга ж група текстів, поєднаних ідеєю «зникнення», характеризуються мотивами, в яких відображаються інші стереотипи поведінки людей, що дозволяють собі більшу ступінь свободи в стосунках з нечистою силою: людина шукає контактів з міфологічним персонажем, намагається його побачити, розпізнати, вигнати погрозами, позбавитись його або знешкодити [25; c. 90-103].

Відгінні обряди, спрямовані на випровадження міфологічних персонажів, звичайно здійснювались на рубежі певних календарних періодів: в перший день прильоту птахів, при першому кукованні зозулі або кваканні жаб, на зіткненні старого та нового року, а також на заключному етапі святкового циклу (в останній день святок, масляної, Великого посту, великоднього або троїцького циклів). Основні акціональні форми, які осмислюються як вигнання духів, представлені в народній культурі такими повсюдно відомими ритуальними діями як: відлякування нечистої сили звуками та галасом, вимітання, викидання, винесення за межі хати і села предметів та речей, що символізували нечисту силу (сміття, солома, троїцька зелень, обрядове деревце, старі речі, одяг хворого, залишки ритуальної їжі), залякування, биття незримих міфологічних персонажів, символічне переслідування рядженого, паління вогнищ, оббризкування святою водою, виконання вербальних ритуалів, що містять формули «відгону», «погрози» тощо. Разом з тим, мотиви «запрошення міфологічного персонажу», «зустрічі», «годування», а потім «відгону», «вигнання» можуть бути відмічені і в рамках одного й того ж ритуалу [4; c. 270-276].

Таким чином, контакти людей з надприродними силами здійснюються на основі уявлень про те, що кожен з партнерів по комунікації має дотримуватись встановлених правил і виконувати свої зобов`язання по відношенню один до одного.

Вступ.. 3

Розділ I. Демонологія та її специфіка. 8