Регіональна економічна політика – це така система заходів, яка спрямована на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів і внутрішніх інтересів кожного з них.

З огляду на це регіональна політика не повинна повторювати загальнодержавну, бути похідною від неї і не повинна бути первинною по відношенню до неї. Це має бути цілісна, самодостатня ланка політичної основи держави, без якої не може нормально існувати суспільство, кожна людина, природа.

Значення регіональної політики полягає в тому, що вона виконує роль зв’язуючою ланкою між макро- і мікроекономікою.

Регіональна політика охоплює частину території країни, але розв’язує широкий комплекс цілей, які мають забезпечити нормальні умови життя людей даного регіону. Цілі регіональної політики більш консервативні і сталі – це пояснюється тим, що регіон має функціонувати стабільно, незалежно від того, які зміни відбуваються “наверху”.

Регіональна політика виступає, як альтернатива до загальнодержавної, разом з тим доповнює, конкретизує її, з’єднує загальні і конкретні цілі, сприяє комплексному підходу до розв’язання соціально-економічних проблем. Регіональна політика на сучасному етапі набирає все більшого значення, тому що державі з центру стає важче розв”язувати різного роду локальних проблем, доходити до кожної людини. Тому в розвинутих країнах центр передає все більше повноважень на місця, сприяє розвитку самоврядування, самостійному розв’язанню економічних і соціальних проблем мікро рівня. Досвід цих країн засвідчує позитивні результати такого поділу влади, бо місцеві органи управління швидше розв’язують визначені цілі, повніше враховують особливості регіону, ефективніше використовують природні ресурси.

В Україні до цього часу немає виваженої регіональної політики. В одних областях скупчена промисловість(схід, південь), а в інших сільське господарство(захід, північ).В областях, де слабше розвинута промисловість, слід організувати виробництво кінцевої продукції.

2. Регіональне планування.

Особливої уваги заслуговує еволюція регіонального планування. Починаючи з 70-х років, традиційною формою регіонального планування у вітчизняній практиці були комплексні плани економічного і соціального розвитку регіонів(областей, міст, сіл). За своїм змістом вони були системою показників економічного і соціального розвитку території з охопленням усіх суб’єктів господарювання, розміщених на ній, незалежно від підпорядкування.

Сучасні індикативні плани областей(районів)теж є набором показників(прогнозних, директивних, розрахункових) розвитку галузей, підприємств, видів діяльності з охопленням усіх форм власності.

Хаотичний характер інвестиційної діяльності в умовах розвитку різних форм власності вимагає впровадження бізнес-планування як на рівні підприємств, так і на рівні регіонів(стратегічного планування економічного розвитку регіонів).Якщо перший уже зароджується в практиці виробничого менеджменту, відпрацьовані рекомендації щодо складання бізнес-планів підприємств, то методологія і організація стратегічного планування економічного розвитку регіонів, незважаючи на їх актуальність, в Україні невідпрацьовані.

Разом з тим стратегічне планування економічного розвитку регіонів, міст, широко застосовується в практиці регулювання розвитку і розміщення бізнесу в США і Канаді.

Вперше в Україні така робота почалась в 1995році за ініціативою та методикою спеціалістів з економічного розвитку з США в трьох містах України: Львові, Тернополі, Дніпропетровську.

Велика роль в аналізі і прогнозній оцінці економічного зростання відводиться аналізові робочої сили. Аналіз акцентується на таких аспектах: зайнятість, дисбаланс робочих місць, основні місця зайнятості і прогноз зайнятості у виробничій та невиробничій сферах, стан безробіття і його динаміка.

Для вироблення стратегії економічного розвитку до уваги береться інформація про освоєння нових мікрорайонів, яке є складовою місцевої та регіональної економіки. При цьому враховується житлове будівництво і нежитлове будівництво і його темпи в різні роки досліджу вального періоду.

Під час розробки стратегій економічного розвитку слід враховувати, що різні економічні умови породжують різні потреби. В зв’язку з цим місто поділяється на сектори і кожен з них аналізується за такими показниками: кількість членів сімей, середній доход сім’ї, процент безробітних, процент з середньою освітою, кількість сімей з доходом нижче прожиткового мінімуму, відсутність власного транспорту, питома вага інвалідів, відсутність домашнього телефону, кількість випускників середніх шкіл.

Прийняття стратегії економічного розвитку є загальним керівництвом у діяльності новообраних працівників адміністрації міста по забезпеченню постійної і скоординованої політики з питань економічного розвитку. Оскільки її реалізація вимагає значних фінансових ресурсів і адміністративних практичних дій від міських служб, було передбачено такі заходи, як створення фонду оборотного кредиту(за відсутності початкового капіталу).

За роки перехідного періоду в Україні відбулась суттєва трансформація як в самому змісті, так і в принципах, логіці, і методології прогнозування і планування регіонів. Все це вимагає оволодівання працівниками апарату державного управління новими методами і прийомами розрахунків. Роботи в рамках суцільного використання комп’ютерної техніки, нового мислення щодо ролі і свого впливу на суб’єктів ринкових відносин.