Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Драпак Г., Скиба М.
Д96 Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник. -
Хмельницький: ТУП, 2003. - 135 с. ISBN 966-7789-43-8
В посібнику розглядаються основні поняття інтелектуальної власності, умови надання правової охорони об'єктам авторського права, суміжних прав і прав промислової власності, механізм передачі прав іншій особі та здійснення правового захисту на ці об'єкти. Наводиться тлумачний словник основних термінів з інтелектуальної власності.
Призначено для студентів та магістрантів вузів, а також може бути корисно аспірантам, науковим працівникам, інженерам та усім, хто цікавиться питаннями правового захисту об'єктів інтелектуальної власності.
ББК 67.9 (4УКР)304
ISBN 966-7789-43-8 © Драпак Г., Скиба М., 2003
© ТУП, оригінал-макет, 2003
ПРО ПРОМИСЛОВУ ВЛАСНІСТЬ
1.3.1 Патенти на винаходи
Винахід - це ідея, що робить можливим практичне розв 'яза-ння конкретної технічної проблеми у різних галузях. Як правило, винаходи охороняються патентами, які звуться - "патенти на винахід". Більшість країн світу, як, до речі і Україна, надають правову охорону винаходам за допомогою патентів. Хоча є декілька країн, у яких використовуються і інші форми захисту винаходів, наприклад, авторське свідоцтво.
Основна мета світової патентної системи - забезпечення прогресу у різних галузях промислових технологій. З цією метою передбачено заохочення авторів технічних удосконалень та сприяння розкриттю останніх для загального блага. Це, безперечно краще, ніж таємне використання винаходів. Будь-яка особа, яка удосконалила той або інший оригінальний виріб чи спосіб його виготовлення, нову речовину тощо, може, після розкриття всіх деталей Патентному відомству своєї чи іншої країни, одержати певний набір виключних прав на обмежений час. По закінченню цього періоду винахід входить до загальнолюдської технічної скарбниці. Потреба надання виключних прав автору обґрунтовується дуже просто. Адже, якщо б винахідник не розробив і не розкрив свій винахід, то ніхто так і не зміг би скористатися ним як на момент виникнення, так і у будь-який час після цього і усе могло б взагалі залишитись невідомим. Крім того, надання монопольних прав активно сприяє впровадженню корисних новацій, тому що це надійний шлях здобуття матеріальної винагороди заявником. У результаті використання винаходу самостійно останній одержує матеріальні переваги перед конкурентами або дістає зиск завдяки дозволу на використання винаходу, що надається третій особі за ліцензійною угодою [20].
Не всі винаходи є патентоспроможними. У більшості випадків Закон передбачає, що для того, щоб бути патентоспроможним, винахід повинен бути новим, мати винахідницький рівень і можливість промислового використання. Ці три вимоги відомі як умови патентоспроможності.
Зазвичай у світі розрізняються винаходи виробу та способу. Винахід нового сплаву є прикладом винаходу виробу. Винахід способу одержання нового сплаву є прикладом винаходу способу. Відповідно і патенти мають назву "патент на пристрій" або "виріб і патент на спосіб".
Охорона, що надається патентом на винахід, означає, що будь-хто з бажаючих використати винахід має спочатку одержати дозвіл на таке використання від особи, яка є власником патенту, тобто патенто-власника. Використання запатентованого винаходу без такого дозволу власника є протизаконним. Строк охорони, шо надається патентом обмежений і у більшості країн складає 20 років після дати подачі заявки на його одержання [14].
Права, що надаються патентом, визначаються патентним законодавством країни, яка його видала. Ці права, називаються виключними правами на використання винаходу і, як правило, означають:
- у випадку патенту на пристрій - право виготовлення, використання, продажу і імпортування виробу, котрий містить у собі винахід;
- у випадку патенту на спосіб - право використовувати спосіб, який включає винахід, а також право виготовляти, використовувати, продавати і імпортувати вироби, котрі були виготовлені за допомогою цього способу.
Як вже згадувалось, особа, яка використовує запатентований винахід без дозволу патентовласника, чинить протиправні дії. Однак, з цього правила існують певні винятки. Патентне законодавство більшості країн, і України також, передбачає випадки, у яких запатентований винахід може бути використаний і без згоди патентовласника. Наприклад, не вважається протиправним використання винаходу від імені держави особою, яка діє в інтересах суспільства на основі так званої примусової ліцензії. Примусова ліцензія є дозволом на використання винаходу, що видається уповноваженою на це урядовою установою. У нашій країні - це Державний департамент інтелектуальної власності. Як правило, такі дії передбачається законом у виключних випадках. За законодавством України це запроваджується тільки тоді, коли юридична особа, яка бажає використати запатентований винахід, не в змозі дістати прямий дозвіл патентовласника. Умови видачі примусових ліцензій докладно регулюються законодавством країн, де видали патент на цей винахід. Так постанова про видачу примусової ліцензії, як правило, включає обов'язкову вказівку про винагороду для патентовласника [10]. Однак слід пам'ятати, що такі постанови можуть заперечуватись патентовласником у судовому порядку.
Корисні моделі
Іншою формою охорони винаходів є реєстрація та видача патентів на корисну модель. Вислів корисна модель використовується для назви певних видів винаходів. У більшості національних законодавств, і українського також, у цю категорію включаються винаходи в області механіки [10]. Об'єктами корисних моделей є пристрої та пристосування.
Корисні моделі, як правило, відрізняються від винаходів, на які видаються звичайні патенти, за такими трьома параметрами:
- рівнем проведеної експертизи (проводиться лише формальна експертиза, в ході якої встановлюється належність зазначеного у заявці об'єкта до переліку об'єктів, які можуть бути визнані корисною моделлю, і відповідність заявки та її оформлення встановленим вимогам);
- максимальний термін охорони, передбачений законом для корисної моделі, значно менший ніж у випадку винаходу;
- мито за видачу та підтримання чинності корисної моделі, як правило, також менше ніж для винаходу.
Більше того, у деяких країнах також існують певні розходження в процедурі надання охорони корисної моделі. Дана процедура займає звичайно менше часу і простіша ніж у випадку патенту на винахід. Останнє, деколи, робить цей вид охоронного документа досить привабливим для використання за обмежені фінансові можливості і потребі прискорення впровадження винаходу.
Корисні моделі покликані заохочувати винахідників до більш активного використання власних знань та вмінь винахідників у справі вдосконалення виробництва. Крім того, така схема прискореного надання правової охорони винаходам дуже корисна у процесі пошуку інвесторів. Адже кошти, що вкладаються в розробку і охорону технічних рішень, які задовольняють критеріям патентоспроможності, швидше обертаються і приносять більше дивідендів, що не може не цікавити потенційних інвесторів. Причому вартість такої охорони значно менша, а процедура звичайно простіша і коротша ніж у випадку з патентами на винахід. Як наслідок, корисні моделі являють значний інтерес для малого та середнього бізнесу і є дієвим інструментом розвитку економіки країн, що розвиваються [20].
Слід зауважити ще один з аспектів використання охорони винаходів у вигляді патентів на корисну модель. Деякі винаходи просто не відповідають усім вимогам патентоспроможності, наприклад, не мають відповідного винахідницького рівня. У такому випадку корисна модель стає компромісним рішенням. Однак треба бути свідомим того, що, з іншого боку, система звичайних патентів не застосовується до незначних технічних удосконалень і тим самим не девальвується.
ПРО ПРОМИСЛОВІ ЗРАЗКИ
У самому широкому плані промисловий зразок може бути визначений як орнаментальне або естетичне зовнішнє оформлення конкретного виробу. Орнаментальне зовнішнє оформлення може включати у себе форму і (або) орнамент і (або) колір виробу. Крім того, це орнаментальне або естетичне оформлення має бути приємним для погляду. Виріб повинен легко піддаватися промисловому тиражуванню. Звідси і назва "промисловий зразок". Якщо цей останній критерій не задовольняється, об'єкт кваліфікується як твір мистецтва, і підпадає під охорону за законом про авторські права, а не про промислову власність.
У відповідності до законодавства ряду країн, для того щоб підпадати під охорону, промисловий зразок має бути новим; за законами інших країн, він має бути оригінальним тощо. В Україні промисловий зразок підпадає під охорону, якщо він відповідає умовам патентоспроможності, тобто - є новим і промислово придатним.
Промислові зразки, за звичай, охороняються від недозволеного виготовлення виробів або їх імітації. Термін охорони у різних країнах різний і складає від 5 до 15 років. В Україні промисловий зразок охороняється протягом 10 років [9].
У світовій практиці документ, що засвідчує охорону промислового зразка, може зватися свідоцтвом про реєстрацію або патентом. В останньому випадку до слова "патент" завжди має додаватися вислів "на промисловий зразок" [20]. В Україні промисловий зразок також охороняється патентом.
З розквітом мистецтва дизайну за останні кілька років в світі все більше намагаються поєднати "красиве та корисне". Тобто, намагаються щоб функціональність виробів поєднувалась з їх приємним зовнішнім виглядом. Як наслідок цього - фірми-виготовлювачі збільшують витрати на дизайнерські розробки. Відповідно охорону результатів творчої праці дизайнерів забезпечують шляхом реєстрації відповідних промислових зразків. Слід підкреслити, що ігнорування роботою дизайнерів обходяться фірмі дуже дорого.
НЕДОБРОСОВІСНА КОНКУРЕНЦІЯ
Захист від недобросовісної конкуренції вже більше століття вважається частиною системи охорони промислової власності. її визнання у такій якості було вперше зроблене ще у 1900 році на Брюссельській дипломатичній конференції [28] і в подальшому розвинуто при перегляді Паризької конвенції з охорони промислової власності, коли в текст Конвенції була внесена стаття 101315, яка у своєму первісному варіанті зазначала: "Громадяни країн, що приєдналися до Конвенції (статті 2 і 3), користуються у всіх країнах Союзу охороною, наданої власним громадянам проти недобросовісної конкуренції". Після змін, внесених на наступних конференціях Конвенції, текст Стокгольмського акту (1967 р.) Паризької конвенції включає такі вимоги [20]:
1. Країни Союзу зобов'язані забезпечити громадянам країн, котрі приймають участь у Союзі, ефективний захист від недобросовісної конкуренції.
2. Актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торгових справах.
3. Зокрема, підлягають забороні:
- усі дії, здатні будь-яким чином викликати змішування по відношенню до підприємств, продуктів промислової або торгової діяльності конкурента;
- помилкові твердження під час здійснення комерційної діяльності, здатні дискредитувати підприємство або продукти, промислову чи торгову діяльність конкурента;
- вказівки або твердження, використання котрих при здійсненні комерційної діяльності можуть ввести суспільство в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або кількості товару.
У коментарі до Типового закону для країн, що розвиваються, по товарних знаках, найменуванням фірм і недобросовісній конкуренції наступні 12 видів діяльності віднесені до недобросовісної конкуренції:
- підкуп покупців конкурента з метою залучення їх на свою сторону як покупців;
- промислове шпигунство чи підкуп службовців конкурента з метою розвідування ділової або комерційної таємниці;
- використання чи розкриття без дозволу зведеного технічного «ноу-хау» конкурента;
- підштовхування службовців конкурента до порушення договорів з найму чи до звільнення з роботи в конкурента;
- погроза на адресу конкурентів подати позов за порушення патенту чи товарного знаку, якщо така погроза робиться недобросовісно з метою скорочення товарного обігу конкурента і для перешкоди конкуренції;
- бойкотування торгівлі для перешкоди конкуренції або її запобігання;
- демпінг, тобто продаж нижче собівартості, з метою перешкодити конкуренції, якщо демпінг призводить саме до такого наслідку;
- створення враження, що пропонуються незвичайно сприятливі умови покупки, якщо це не відповідає дійсності;
- рабське копіювання товарів, послуг, реклами і інших характеристик комерційної діяльності конкурента;
- заохочення конкурента до невиконання контракту чи використання такого для своєї мети;
- реклама, що містить порівняння з товарами чи послугами конкурента;
- порушення положень законів, що не мають прямого відношення до конкуренції, з метою одержання шляхом такого порушення несумлінної переваги над іншими конкурентами.
Зазвичай права промислової власності, закріплюються, наприклад, у патентах і одержуються шляхом подачі відповідної заявки до патентного відомства. Такі дії наділяють патентовласника виключними правами по відношенню до об'єкта охорони. У той самий час захист від несумлінної конкуренції ґрунтується не на наданні прав, а на твердому переконанні суспільства, що дії, які йдуть врозріз із загальноприйнятою чесною комерційною практикою і неприпустимими. Однак, чесна гра на ринку не може забезпечуватись виключно шляхом охорони прав промислової власності. У світі існує широке коло недобросовісних дій, таких, які виникають через рекламу, що вводить в оману споживача або через порушення комерційної таємниці тощо. Усі ці конкретні дії зазвичай, не розглядається законами в галузі охорони промислової власності.
У деяких випадках недобросовісної конкуренції простежується зв'язок між цими двома видами охорони. Наприклад, у багатьох країнах взагалі заборонено використання товарних знаків, які не були зареєстровані [6]. Це вважається протиправним на підставі загальних принципів в галузі охорони проти недобросовісної конкуренції. У ряді країн таке недозволене використання відоме як видавання одного товару за інший. Приклад такого роду можна знайти і в галузі винахідницької діяльності. Наприклад, якщо винахід не розкривається і не розглядається комерційною таємницею, здійснення третьою стороною визначених дій по відношенню до цієї комерційної таємниці заборонено і трактується як протиправне. Більш того, здійснення визначених дій по відношенню до винаходу, що не був обнародуваний і не запатентований або у відношенні якого термін патенту вже минув, у ряді особливих випадків також може трактуватися як протиправне, наприклад, при його "рабській імітації"".
Розв'язання питання, що с недобросовісним чи нечесним, у значній мірі визначається економічними і соціальними реаліями у конкретному місці й у конкретний момент часу. Законодавство у галузі недобросовісної конкуренції залежить від мінливих обставин і реалій сьогодення. З одного боку, воно може визначити міцні правові рамки, а з іншого боку - досить гнучку норму для формулювання і застосування заходів. Законодавство може коректуватися у світлі конкретних та постійно мінливих соціальних і економічних умов у тій чи іншій країні. Крім того, воно може служити ефективним засобом боротьби проти визначених законодавством видів недобросовісних дій, що створюють проблеми в галузі торгівлі.
Контрольні питання
1. Сформулюйте, як Ви розумієте поняття інтелектуальна власність ?
2. З якою метою захищаються об'єкти інтелектуальної власності?
3. Що є об'єктами охорони авторського права ?
4. Дайте визначення поняття "суміжні права".
5. Що об'єднує промислова власність ?
6. Які об'єкти можуть охоронятися, як промисловий зразок ?
7. Що таке товарний знак і які функції він виконує ?
8. Як розуміти, що таке фірмова назва ?
9. З якою метою використовуються географічні вказівки ?
10.Недобросовісна конкуренція: що це таке ?
"Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом... "
Конституція України, cm . 54.
РОЗДІЛ 2
СУМІЖНИХ ПРАВ
Соціально-економічний рівень розвитку виробництва і культури суспільства у цілому значною мірою залежать від ефективності творчої діяльності його громадян. Та врешті-решт інтелектуальний підхід до повсякденної роботи і є тою рушійною силою, що створює умови для розвитку усієї цивілізації. Кожна людина за своєю природою схильна до творчості, вона завжди у пошуку. Проте, у силу різних обставин, рівень творчої діяльності особистостей неоднаковий. Тому так важливо створити в державі умови для розвитку творчих натур. Слід щиро визнати, що сьогодні наша Батьківщина переживає не кращі свої часи. Не кращі вони і для творчості. Однак невмирущий геній народу неможливо зупинити. Тому відрадно, що в Конституції України [1] проголошується, що громадянам нашої держави гарантується свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості.
Творчість, як вже говорилося, властива будь-якій діяльності людини. За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно поділити на два основні види: духовну і науково-технічну. У результаті творчої діяльності людини народжується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Відповідно при цьому виникають обставини, що характеризуються сукупністю трьох основних факторів: об'єктів, суб'єктів та відносин.
Під об'єктами тут будемо розуміти предмети, які народжуються у результаті творчої діяльності і можуть належати їх авторам або за певних обставин привласнюватись у вигляді нематеріальних та матеріальних активів іншими особами; суб'єктами, тобто носіями відносин -юридичні та фізичні особи, які привласнюють, володіють і розпоряджаються цими активами.
Відповідно, відносини - сукупність взаємодій між юридичними та фізичними особами з приводу приналежності їм певних речей та інших активів.
Тобто питання творчості неподільно пов'язано з поняттям власності. В даному випадку інтелектуальної власності. У світі координацією усіх питань, пов'язаних з інтелектуальною власністю, опікується ВОІВ [28]. ВОІВ є впливовою міжнародною організацією, покликаною стимулювати використання і охорону витворів людського розуму. Усі ці твори без виключення є інтелектуальною власністю. Вони розсувають кордони науки та техніки і збагачують світ мистецтва. Завдяки своєї діяльності ВОІВ відіграє важливу роль у підвищенні рівня життя і покращенні використання благ цивілізації, а також у створенні реального багатства націй. Вона є однією з 16 спеціалізованих установ системи Організації Об'єднаних Націй, яка об'єднує 177 країн. ВОІВ здійснює адміністративні функції за 21 міжнародним договором, що стосуються різних аспектів охорони інтелектуальної власності. До речі, Україна є членом цієї організації з 1970 року.
Історично склалося так, що в світі інтелектуальна власність традиційно розгалужується на авторське право і промислову власність.
Розглянемо спочатку більш докладно перший з цих об'єктів.
АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Розвиток творчості є процесом природним і не визнає ніяких штучно побудованих рамок та обмежень. Однак, права авторів, поширювачів інформації і звичайно країн їх проживання мають якось захищатись від піратства і несанкціонованого тиражування оригінальних творів. Адже, як свідчить світова практика, податки від об'єктів захисту інтелектуальної власності сягають у середньому 4-7 % від валового національного продукту [32]. Тому тіньові дії у цій сфері дуже дорого обходяться суспільству. Крім того, для подальшого стимулювання творчості людству потрібна гарантія справедливого матеріального і морального заохочення творців нового і прекрасного. З цією метою у світі створена система такої правової охорони у вигляді різноманітних міжнародних угод і конвенцій. Відповідно і в Україні діє спеціальне правове поле, яке захищає і оберігає ці права [8]. У грудні 1993 р. Верховною Радою України було вперше прийнято Закон України "Про авторське право і суміжні права" Пізніше в його тексті відбулися певні зміни і доповнення, внесені Законами України від 28.02.1995 р. за № 75/95-ВР від 16.07.1999 p. № 998-XIV. Сьогодні цей Закон викладено у новій редакції (Від 11.07. 2001 р. № 2627-ІП - далі, Закон).
Це створило умови вільного і цивілізованого доступу українців до світових і національних культурних і наукових цінностей, а також гарантує нашому народу підвищення якості життя в подальшому.
У відповідності до цього Закону охороняються особисті немай-нові і майнові права авторів та їх правонаступників в Україні. Вказані права пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури та мистецтва (авторське право), а також прав виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення (суміжні права).
Що стосується авторського права, то статтею 3 Закону за громадянами України авторське право визнається і в тих випадках, коли їхні твори випущені в світ або знаходяться в будь-якій об'єктивній формі на території будь-якої іноземної держави. Проте цю норму не слід розуміти так, що авторські права громадянина України захищаються і в тій країні, де твір уперше випущений у світ або знаходиться в будь-якій об'єктивній формі. Ця стаття лише проголошує норму, за якою авторські права громадянина України визнаються на території України, і в тих випадках, коли твір випущений у світ уперше або знаходиться в об'єктивній формі на території іноземної держави. Отже, зазначена стаття ніякою мірою не обмежує і не розширює територіального принципу дії авторського права. Тож питання захисту авторських прав громадян України на території іноземних держав актуальне й сьогодні. Зазначені права на території інших держав захищаються лише на основі двосторонніх договорів або міжнародних конвенцій. У решті випадків твори громадян України можуть використовуватися на території іноземних держав без спеціального на те дозволу і без виплати авторської винагороди. Те саме стосується і прав іноземних громадян в Україні. Звідси один дуже істотний висновок - авторське право діє лише в межах України, тобто мас територіальний характер.
Особа, яка створила літературний, музичний, науковий, художній чи інший твір, який охороняється авторським правом в Україні або іншій країні, в усьому світі вважається його автором [14].
Безпосереднім авторам творів, які охороняються авторським правом в Україні, а також їхнім спадкоємцям надаються певні права. Вони стають в Україні власниками виключного права на особисте використання твору або на надання права на його використання іншим особам на погоджених умовах. Відповідно власник може вільно приймати рішення щодо використання свого твору. Автор твору може дозволити чи заборонити:
- під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
- відтворення творів;
- публічне виконання і публічне сповіщення творів;
- публічну демонстрацію і публічний показ;
- будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
- переклади творів;
- переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
- включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
- розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
- подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
- здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;
- імпорт примірників творів.
Цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до Закону твір охороняється авторським правом з моменту його створення. Тому, в принципі, немає необхідності виконувати будь-які додаткові формальності, пов'язані з його реєстрацією або депонуванням як обов'язкові умови для одержання правової охорони. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати так охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені (найменування) особи, яка володіє авторським правом, і року першої публікації твору. Однак при виникненні спорів за договорами, які зачіпають майнові права автора твору, останній у будь-який час (протягом терміну охорони авторського права) може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. В Україні реєстрацією творів уповноважено займатися Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки [31].
Автор чи власник авторського права може захищати свої права на твір в адміністративному та судовому порядку, наполягаючи на огляді приміщень з метою виявлення слідів виробництва чи збереження незаконно виготовлених "піратських" копій з оригіналу твору, що охороняється авторським правом. Власник може домогтися судової заборони на таку діяльність і вимагати компенсації збитків, завданих у результаті втрати матеріальної вигоди, і визнання авторства.
Слід підкреслити, що, згідно згаданого Закону, охороняються не самі ідеї, як такі, а лише спосіб їхнього вираження, наприклад, у вигляді літературного твору, комп'ютерної програми тощо. Тобто автор не може заборонити використання, приміром літературного сюжету, іншим поетам і письменникам, як це сталося, наприклад, з сюжетом знаменитого "'Піноккіо", що згодом ожив в усім відомій казці про Бураті-но, і таких прикладів можна навести безліч. Подібна практика на міжнародному рівні діє вже давно, і наша молода країна, приєднавшись до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів тим самим просто визнала закони цивілізованого світу. Бернська конвенція захищає права авторів. Цю Конвенцію, прийняту ще у 1886 p., неодноразово переглядали та доповнювали. Основна мета цих заходів - врахування впливу нових технологій на рівень наданої охорони. Адміністративні функції Конвенції на міждержавному рівні здійснює ВОІВ [20].
В останні десятиліття області авторського права і суміжних прав дуже розширилися внаслідок впровадження досягнень науки і техніки. Остане зокрема, дозволило розробити нові способи поширення творів за допомогою таких засобів глобальної комунікації, як супутниковий зв'язок і компакт-диски. Зовсім недавно з'явилася можливість поширення творів через Internet, що створило в області авторського права нові проблеми. ВОІВ приймає саму активну участь у міжнародній дискусії, що не припиняється, з питань розробки нових норм охорони авторського права в киберпросторі. Організація виконує адміністративні функції Договору ВОІВ з авторського права і Договору ВОІВ по виконавцям і власникам фонограм (більш відомих під загальною назвою "Договори ВОІВ по Internet"). У зазначених договорах містяться міжнародні норми, направлені на запобігання несанкціонованого доступу до творчої продукції в Internet і інших цифрових мережах і її незаконному використанню [28].
Потрібно особливо наголосити, що згідно Закону [8] в Україні охорона щодо авторських прав не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо. Правова охорона за авторським правом надається лише на обмежене коло об'єктів, чітко визначених в розділі II статті 8 Закону. До числа творів, що охоплюються авторським правом, відносяться такі літературні твори, як романи, поеми, п'єси, довідкові видання, газети, а також комп'ютерні програми, бази даних; фільми, музичні і хореографічні твори та такі твори образотворчого мистецтва, як картини, малюнки, фотографії і скульптури; твори архітектури, а також рекламний живопис, географічні карти і креслення.
Авторське право - це право, що належить автору оригінального твору, який він створив. Воно об'єднує дві основні групи прав: майнові і особисті немайнові права автора.
Майнові права - це виключне право на використання твору, дозвіл або заборону використання твору іншими особами тощо.
Особисті немайнові права включають право автора: вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Обидві групи прав належать автору, що може здійснювати їх. Реалізація прав означає, що він може використовувати твір сам, може надавати будь-кому дозвіл на використання свого твору чи може заборонити іншим особам використовувати цей твір. Загальний принцип авторського права полягає в тому, що твори, які ним охороняються, не можуть використовуватися без дозволу правовласника не залежно від його громадянства. Однак, у національних законах про авторське право передбачені деякі виключення з цього правила. Наприклад, в Україні у статтях 21-23 Закону передбачене вільне використання творів у вигляді цитат, але з обов'язковим посиланням на першоджерело. Крім того, вільно відтворювати один примірник твору без згоди авторів можуть архіви, бібліотеки, а також навчальні заклади виключно з навчальною метою, а не з метою одержання прибутку. У принципі, у світі охорона, що надається авторським правом, як правило, діє протягом життя автора і 70 років по його смерті. В Україні є певні особливості застосування цього правила, пов'язані з нашим тоталітарним минулим (див. п. 6 ст. 28 "Строк дії авторського права"). Встановлені у такий спосіб терміни охорони надають авторам і їх спадкоємцям можливість одержувати економічну вигоду протягом розумного періоду часу. У рамках авторського права також передбачена охорона особистих немайнових прав, зокрема права вимагати визнання авторства тощо.
Усі ці правові аспекти, про які згадувалось више, зазначені в міжнародних конвенціях, учасниками яких у даний час с більшість країн і в тому числі і Україна. Загальновизнано, що до моменту приєднання держави-члени повинні мати національне законодавство, що відповідає міжнародним стандартам. Тобто, як Ви бачите, наше прагнення входження до світового співтовариства реалізується на конкретних справах як, наприклад, у сфері законодавства про авторське право і суміжні права.
Багато творів мистецтва і культури, що охороняються авторським правом (наприклад, друковані видання, звукозаписи, фільми тощо), необхідно донести до масового споживача, зокрема засобами зв'язку, а для цього вимагаються значні кошти. Тому часто автори за відповідну винагороду продають права на свої твори окремим особам чи компаніям, які мають усе необхідне для збуту і поширення художньої продукції. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за колений проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів [21].
Майнові права можуть також бути передані або уступлені автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі, на основі видачі ліцензії цій особі на використання твору. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються у авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Відступлення авторського права і видача ліцензії оформляються авторським договором. Особисті немайнові права автора ніяк не можуть бути передані іншим особам. До речі, до особистих немайнових прав автора належить пра во [8]:
1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
2.2. СУМІЖНІ ПРАВА
У той час, як права, надані авторським правом, застосовуються до авторів, суміжні права стосуються інших категорій правовласників, а саме: виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм і організацій мовлення та правонаступників цих суб'єктів [8]. Охорона суміжних прав здійснюється без шкоди охороні творів авторським правом. За останні роки в області суміжних прав відбувся стрімкий розвиток. Сьогодні суміжні права сформувалися навколо творів, які охороняються авторським правом і надають аналогічну, але найчастіше більш обмежену за обсягом охорону. За термінами майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки твору. Особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років після першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), а якщо її не було опубліковано протягом зазначеного часу, то протягом 50 років після першого звукозапису (відеозапису). Організації мовлення користуються наданими цим Законом правами протягом 50 років від дати першого публічного виходу передачі.
Суміжні права - це права, що належать виконавцям, виробникам фонограм, виробникам відеограм, спадкоємцям цих суб'єктів та особам, яким на законних підставах передано суміжні майнові права, а також організаціям мовлення та їх правонаступникам [14].
Об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:
- виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
- фонограми, відеограми;
- передачі (програми) організацій мовлення.
Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються відповідно до міжнародних договорів України.
Суміжні права відрізняються від авторського права тим, що вони належать власникам, які вважаються посередниками при виготовленні, записі та поширенні творів. Зв'язок з авторським правом викликаний тими обставинами, що три категорії власників суміжних прав є допоміжними ланками у процесі інтелектуальної творчості, оскільки вони сприяють авторам у оприлюдненні власних творів для світової громадськості. Так музикант виконує музичний твір, написаний композитором; актор грає роль у п'єсі, написаній драматургом; виробники фонограм записують і розповсюджують пісні і музику, написані композиторами, що виконуються музикантами і співаками; організації ефірного мовлення завдяки своїм станціям доносять ці твори і фонограми до численних радіослухачів і телеглядачів.
Виникнення і здійснення суміжних прав також не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм, виробники відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери Р у колі: ®, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми [20]. Прикладом може бути напис на компакт-диску: ® Музична біржа, 1997.
На міжнародному рівні суміжні права надаються відповідно до Римської конвенції з охорони інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, більш відомої як "Римська конвенція". Ця Конвенція була прийнята у 1961 р. із тих пір жодного разу не переглядалася. Адміністративні функції цієї Конвенції виконують спільно -Організація Об'єднаних Націй з питань творів, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародна організація праці (МОП) та ВОІВ. Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності 1994 р. (Угода ТРІПВ) [21], адміністративні функції якого здійснює Всесвітня торгова організація (ВТО), також включає положення з міжнародної охорони авторських і суміжних прав.
Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто або через свого повіреного чи скористатися послугами організацій колективного управління. На жаль, на практиці у багатьох авторів і власників творчої продукції не має достатніх засобів для захисту своїх майнових прав в адміністративному чи судовому порядку. Це особливо стає актуальним сьогодні, коли їх виконання та розповсюдження за допомогою різноманітних сучасних засобів дістає усе більш широкого розповсюдження. Тому, у багатьох країнах з'явилися і поширюються організації та товариства з колективного керування такими правами. Ці товариства, які спираються на значний досвід в адміністративній та юридичній діяльності, здатні надавати своїм членам послуги із збору, керування і розподілу винагороди, отриманої за міжнародне використання творів будь-кого з авторів або осіб, яким належать суміжні права. Організації створені з метою управління майновими правами авторів та інших осіб, які мають авторське право і суміжні права діють на колективній основі і не мають права займатися комерційною діяльністю. Тому, коли автору важко проконтролювати виконання угоди та перевірити правильність нарахування винагороди, що йому по праву належить доцільно скористатися послугами подібних товариств, передавши їм певні з своїх майнових прав. В Україні на державному рівні цим займається вже згадуване державне Агентство з авторських і суміжних прав, розміщене у Києві, та інші організації. У Росії - Російське авторське товариство тощо. Наприклад, Санкт-Петербурзьке Агентство Copyright Service надає посередницькі послуги і є представником "Музыкального Издательства СОЮЗ" по північному заходу Росії [32]. Воно володіє виключними правами на музичні твори 116 авторів та їх спадкоємців, які включені до каталогу видавництва. Серед них М. Дунаєвський, В. Захаров, А. Макаревич, І. Ма-лінін, К. Меладзе, Р. Паулс, А. Цой та багато інших відомих виконавців та авторів, які передали Агентству свої права на частину або усі свої твори. У ФРН основними товариствами з колективного управління авторськими правами - "ГЕМА" та "БИЛЬД-КУНСТ", у США -"СЕСАК", "АСКАП", "Бі-Ем-Ай" та "ВАГА" тощо. Членство у цих організаціях відкрито для усіх осіб, які є власниками авторських та суміжних прав. Заявлені членами організацій твори, як правило, складають так званий "національний" та "місцевий" репертуар.
Твори іноземних авторів, на відміну від попереднього відносяться до міжнародного репертуару, яким, за звичай, опікуються зарубіжні організації колективного управління.
На основі одержаних повноважень організації, надають користувачам творів та об'єктів суміжних прав відповідні ліцензії. Усі можливі майнові претензії осіб, які мають авторське право і суміжні права, до користувачів щодо використання ліцензій розглядаються організаціями, які надали ці ліцензії. Крім того, організації мають право резервувати на своєму рахунку суми винагороди, що надійшла їм від користувачів і не запитувалась власником твору або його спадкоємцем. Пра-вовласникам авторських і суміжних прав слід пам'ятати таке. Згідно Закону, після трьох років з моменту надходження на рахунок організації такі суми можуть бути використані ними для чергових виплат або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, у інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права. Зважаючи на велику актуальність цього питання у Законі спеціально передбачено цілий розділ IV "Управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав".
Контрольні питання
1. Як Ви гадаєте, на які основні види можна поділити творчість людини за її цілеспрямованістю ?
2. Яка з організацій ООН опікується питаннями інтелектуальної власності ?
3. Який з Законів регламентує в Україні усі питання, пов'язані з авторським правом ?
4. Чи захищаються права письменника на твір, виданий в Україні у інших країнах світу ?
5. Які дії можуть бути виконані з твором тільки з дозволу автора?
6. Яким чином можна відрізнити опублікований твір, що захищається авторським правом ?
7. Як Ви гадаєте, чи захищає авторське право на ідею твору ?
8. Назвіть і прокоментуйте основні види прав, що надаються авторським правом.
9. Роялті, що це таке ?
10. Що охороняється суміжним правом ?
11. Чи в усіх випадках фонограмі (відеограмі) буде надано в Україні правовий захист ?
12. Як позначаються твори, що мають захист, як об'єкти суміжного права?
13. До кого має звернутися власник авторських чи суміжних прав в разі їх порушення?
35
"Видача патентів на винахід підтримує горіння геніїв, додаючи в його вогонь паливо приватної зацікавленості ".
Авраам Лінкольн
РОЗДІЛ З
Право на одержання патенту
Заявку на видачу патенту може подати винахідник або його спадкоємець, роботодавець або правонаступник винахідника чи роботодавця. Для позначення усіх цих осіб можна використати один термін -заявник. За дорученням заявника заявку може подати представник у справах інтелектуальної власності (патентний повірений) або інша довірена особа.
Громадяни та юридичні особи, що проживають чи мають постійне місце проживання в Російській Федерації та Республіці Білорусь, згідно з угодами про співробітництво у сфері охорони промислової власності між урядом України та урядами цих держав, мають право подавати заявки безпосередньо до установи особисто або через патентних повірених [2].
Експертиза заявки
Експертиза заявки на винахід проводиться Установою відповідно до Закону і встановлених на його основі правил.
В Україні установлена система так званої "відстроченої" експертизи розгляду заявок на видачу патентів на винаходи [ЗО]. Суть цієї системи полягає в тому, що діловодство за заявкою складається з двох етапів:
- експертизи за формальними ознаками, що закінчується публікацією відомостей про заявки на винаходи, які прийняті до розгляду, в офіційному бюлетені Установи "Промислова власність";
- експертизи заявленого винаходу по суті.
Експертизу заявки на винахід за формальними ознаками ще називають попередньою [2, 16]. Вона проводиться без спеціального клопотання заявника протягом двох місяців від дати подання заявки до Установи.
У ході проведення такої експертизи перевіряється наявність необхідних документів та дотримання встановлених вимог до їх оформлення. Розглядається питання щодо відповідності заявленого об'єкта умовам надання правової охорони.
На етапі експертизи за формальними ознаками заявка на винахід (KM) може бути відхилена за таких причин:
- винахід (КМ) не відповідає умовам надання правової охорони;
- заявник винаходу (KM) вчасно не подав відповідь на запит експертизи (згідно Закону цей строк складає два місяці від дати одержання заявником повідомлення Установи);
- матеріали, надіслані заявником винаходу (КМ) у відповідь на запит Установи, не містять необхідних виправлень та уточнень;
- додаткові або виправлені матеріали, а також мотивоване клопотання про продовження строку відповіді, надійшли пізніше двох місяців від дати одержання заявником винаходу (KM) повідомлення Установи;
- прийнято рішення про можливість проведення експертизи по суті для винаходу, а клопотання щодо її проведення не подано протягом трьох років від дати подання заявки.
Якщо заявка на винахід (KM) пройшла експертизу за формальними ознаками, заявнику надсилається повідомлення.
Якщо Установа приймає рішення щодо відхилення заявки на винахід (КМ), то повідомлення про це надсилається заявнику.
Якщо заявка на винахід пройшла експертизу за формальними ознаками, заявнику надсилається повідомлення про можливість проведення експертизи заявки на винахід по суті.
У будь-який час до дати одержання рішення про видачу патенту заявник має право відкликати заявку на винахід (KM).
За клопотанням заявника або будь-якої іншої зацікавленої особи проводиться експертиза заявки на винахід по суті. Заявник може подати таке клопотання протягом трьох років від дати подання заявки до Установи. Будь-яка зацікавлена особа може подати клопотання про проведення експертизи по суті після публікації відомостей про заявку, яка прийнята до розгляду, в офіційному бюлетені, але не пізніше трьох років від дати її подання. До клопотання додається документ про сплату збору за проведення експертизи по суті [2].
Експертиза заявки на винахід по суті включає такі етапи:
- перевірка формули винаходу;
- перевірка винаходу на відповідність умовам патентоспроможності.
Установа може вимагати від заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи по суті неможливе, і за цих обставин заявник повинен подати їх протягом двох місяців від дати одержання відповідного запиту.
Якщо експертиза визнає, що додаткові матеріали виходять за межі розкритої у поданій заявці суті винаходу, вони не враховуються.
Якщо за результатами експертизи буде встановлено, що заявлений винахід відповідає умовам патентоспроможності, Установа виносить рішення про видачу патенту, котре надсилається заявнику. У іншому випадку Установа виносить рішення про відмову у видачі патенту і заявнику надсилається рішення про відхилення заявки.
На підставі рішення про видачу патенту на винахід та за наявності документа про сплату збору Установа публікує в офіційному бюлетені відомості про видачу патенту [14].
Експертиза заявки
Для того, щоб визначити, чи можливо на промисловий зразок, що заявляється, видати патент, експертний орган Установи проводить експертизу на відповідність вимогам, викладеним у Законі України "Про охорону прав на промислові зразки" [9] та у Правилах розгляду заявки на промисловий зразок. В Україні, як і в більшості держав, система експертизи передбачає формальну експертизу заявки на промисловий зразок.
Мета формальної експертизи:
- встановити дату подання заявки;
- перевірити належність промислового зразка, що заявляється, до об'єктів, яким надається правова охорона;
- встановити дату пріоритету;
- перевірити відповідність промислового зразка, що заявляється, вимозі єдності;
- перевірити правильність оформлення всіх документів, що входять до складу заявки, на відповідність вимогам Правил.
З метою виключення видачі охоронного документа на тотожний промисловий зразок під час проведення експертизи заявки на промисловий зразок здійснюється перегляд усіх заявок на промисловий зразок, які надійшли до Установи до дати подання заявки, що розглядається.
Заявник має право з власної ініціативи за клопотанням (до дати одержання рішення про видачу патенту або про відхилення заявки) вносити до заявки виправлення і уточнення та надавати додаткові матеріали. До клопотання обов'язково має додаватися документ про сплату збору у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Крім того, заявник має право ознайомитись з усіма матеріалами, зазначеними в запиті або рішенні Установи. Копії патентних матеріалів, на вимогу заявника, мають бути надіслані йому Установою протягом одного місяця.
За результатами експертизи виносяться рішення про видачу патенту або рішення про відхилення заявки.
Якщо заявка відповідає встановленим вимогам та документ про сплату збору за подання заявки оформлений правильно, Установа надсилає заявнику рішення про видачу патенту.
Контрольні питання
1. Які з об'єктів промислової власності підпадають під правову охорону як промислові Зразки (ПЗ)?
2. Чим засвідчується право на ПЗ і які терміни його охорони?
3. Що може бути об'єктом ПЗ?
4. Коли ПЗ відповідає умовам патентоспроможності?
5. Що відносять до суттєвих ознак ПЗ?
6. У яких випадках розкриття інформації про ПЗ не порочить його новизни ?
7. Хто має право на одержання охоронного документу на ПЗ?
8. Кого визнають автором ПЗ і які права він набуває?
9. Хто може являтись власником патенту ПЗ?
10. Чи має сплачуватись грошовий збір при подачі заявки на ПЗ?
11. З яких документів має складатися заявка на ПЗ?
12. Який порядок подання заявок на ПЗ?
13. ЩотакеМЗПЗ?
14. Який вид експертизи передбачено при розгляді заявки на ПЗ?
Знаки для товарів та послуг
Історично так склалося, що люди здавна використовували спеціальні знаки та тавра, які витискали на глиняному посуді, випалювали на тілі власних тварин тощо. Метою цих дій було позначити власність на вироби, худобу...[20]. Наявність такої відзнаки відігравало вирішальну роль в спорах на ринку, кому належність товар, або при суперечці між сусідами з приводу власності табуна, і в інших життєвих ситуаціях. Коли ж між покупцем і виробником з'явився посередник - купець, який інколи завозив товар дуже далеко від місця його виробництва, то такий знак ставав ще й своєрідною гарантією його якості. Адже репутація окремих майстрів була досить різною. Покупець звичайно віддавав перевагу перевіреним товарам, виготовлених відомими йому майстрами, які розпізнавав за знайомим тавром.
Якщо на ринку одночасно опинялось декілька однотипних виробів різних майстрів, між ними обов'язково виникала конкуренція. І це було дуже добре, хоча будь-який товар і в ті давні часи вже був орієнтований на покупців з різним рівнем доходів. Однак кожен виробник безперечно прикладав максимум зусиль для підвищення якості та зменшення собівартості власної продукції. Це в кінцевому результаті призвело до розподілу праці і виникнення ремісничих цехів. Поступово в цехах та купецьких гільдіях індивідуальні печатки замінювались цеховим тавром або печаткою гільдії. Пізніше на зміну цехам прийшли мануфактури, які продовжили традицію постановки тавра на товарах, що випускалися.
Еволюційно в свідомості людей з'явилась і поступово зростала повага до товаровиробника, що продукував якісні вироби та до його тавра. Відповідно інтереси торговельного та промислового підприємництва вимагали законодавчого захисту власника тавра. Поява першого таврування товарів, з метою юридичного захисту результатів творчої праці на Заході відноситься до кінця середніх віків. Тавро ставилось і на митниці, виконуючи функцію своєрідної гербової марки, що засвідчувало про сплату мита.
Поступово позначення, що проставлялось на товарі у вигляді тавра, сприймалось покупцями як обов'язковий атрибут приналежності виготовлювача до певного ремісничого цеху або гільдії купців. Крім того, ця позначка одночасно відігравала і роль своєрідного знака якості.
По мірі перетворення дрібного кустарного виробництва у велике і поступового утвердження капіталістичних відносин відбулося формування національних ринків. В подальшому, у зв'язку із широким впровадженням машин виникло масове виробництво товарів. Це у свою чергу, сприяло бурхливому розвитку торгівлі і загостренню конкурентної боротьби. Для цього періоду розвитку суспільства характерне зростання ролі товарного знака в двох його основних проявах. З одного боку, як засобу індивідуалізації товарів, а з іншого - як інструменту реклами. На думку сучасних вчених-економістів, товарні знаки з'явились у той період, коли економічна система, базуючись на принципах конкуренції, вже не могла без них обійтись.
Сьогодні знак для товарів і послуг — це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.
Здавна відомо, що аналогічні конкуруючі товари зовні розрізняються лише своїми товарними знаками. До їх основних функцій сьогодні відносяться:
- індивідуалізуюча, яка полягає в тому, що знак забезпечує необхідну відмінність однорідних товарів (послуг) різних виробників, дозволяючи розпізнавати і запам'ятовувати за зовнішніми ознаками товари (послуги), які випускаються конкретним підприємством;
- гарантійна, яка полягає в тому, що знак виступає гарантом якості товару, відомого споживачам;
- рекламна, яка полягає в тому, що на основі психологічного впливу на споживача забезпечується стійкий інтерес до певного товару, який маркується знаком, та його виробника, що забезпечує таку популярність, тобто знак є неодмінним елементом реклами, за допомогою якої встановлюється зв'язок товару з його виробником.
Крім того, знак виконує й інші допоміжні функції, в тому числі стимулюючу, психологічну, виховну.
Експертиза заявки
Експертиза заявки означає процес дослідження матеріалів заявки та самого позначення на відповідність вимогам, викладеним у Законі та Правилах, з метою реєстрації позначення як знака [26].
Експертиза заявки складається з таких етапів:
- встановлення дати подання заявки;
- експертиза заявки за формальними ознаками;
- експертиза заявки по суті;
- прийняття рішення про видачу свідоцтва або про відхилення заявки.
Після встановлення дати подання заявки та за наявності документа про сплату відповідного збору Установа проводить експертизу заявки за формальними ознаками.
Формальна експертиза встановлює відповідність матеріалів поданої заявки встановленим вимогам та обсяг прав, що заявляються заявником.
Якщо під час перевірки буде встановлено, що заявка не відповідає встановленим вимогам, заявнику надсилається повідомлення про необхідність уточнення або виправлення матеріалів заявки впродовж двомісячного строку від дати одержання заявником зазначеного повідомлення.
Експертиза заявки по суті полягає в тому, що Установа перевіряє, чи може заявлене на реєстрацію позначення бути знаком, чи не знаходиться воно у конфлікті з уже діючими знаками, чи має заявлене позначення розрізняльну здатність, чи не суперечить воно суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі, тобто чи відповідає це позначення умовам надання правової охорони.
Результатом проведення експертизи заявки по суті є прийняття Відомством одного з двох рішень:
- про реєстрацію знака;
- про відхилення заявки.
Якщо встановлено, що заявлене на реєстрацію позначення не відповідає умовам надання правової охорони для всього переліку товарів і послуг або його частини, Установа виносить рішення про відхилення заявки.
За умови позитивного рішення про реєстрацію знака проводиться державна реєстрація знака та видача відповідного свідоцтва.
3.4.7. Міжнародна класифікація товарів та послуг
Розвиток світової торгівлі призвів до посилення ролі товарних знаків. Тому для узагальнення вимог світовим товариством були створені єдині правила ідентифікації товарів та послуг. З цією метою вперше у 1935 р. була розроблена Міжнародна класифікація товарів та послуг (МКТП) [28]. Система МКТП неодноразово переглядалась і вдосконалювалась. Сьогодні діє вже сьома її редакція. Перший офіційний переклад МКТП українською мовою здійснено у 1997 р. на основі автентичного англійського тексту Ніццької Класифікації. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації знаків була укладена 15 червня 1957 р. і налічує сьогодні 14 статей. МКТП являє собою загальновизначену структуру класів товарів та послуг, яка складається з 42 класів, з них товари поділяються на 34 класи, а послуги - на 8 класів. Товари об'єднані у класи за видами матеріалів, з яких вони виготовлені, а також за їх функціональним призначенням або галузевому призначенню.
Назви товарів чи послуг, що фігурують у заголовках класів, є загальними назвами, що стосуються галузей, до яких належить товар чи послуга. Тому для уточнення класифікації кожного окремого товару чи окремої послуги слід користуватися абетковим переліком. Абетковий перелік містить заголовки класів для товарів та послуг. Крім того, там наведено перелік класів з пояснювальними примітками. Абетковий перелік подано у вигляді двох однакових чотириколонкових таблиць на кожній сторінці. Для кожного товару чи послуги в таблицях вказано відповідно по колонках:
- номер класу, до якого належить товар чи послуга;
- порядковий номер назви товару чи послуги в абетковому переліку кожної з мовних версій Класифікації (U - української, Е - англійської, F - французької);
- назву товару чи послуги українською, англійською та французькою мовами;
- базовий номер назви товару чи послуги.
Перелік найменування товарів та послуг в межах класу можна вважати визначником змісту класів, тобто переліком умовних рубрик класів. Цей перелік являє собою повний переклад найменувань товарів та послуг, що подані в абетковому переліку товарів і послуг (АПТП) до тексту в оригіналі. Наприклад, до класу 07 відносяться машини і верстати; двигуни (крім призначених для наземного транспорту), а до класу 12 - транспортні засоби; засоби переміщення по землі, по воді, повітрям. В пояснювальних примітках до класу 07, вказано, що до цього класу зокрема належать деталі двигунів та електричні чистильні машини і апарати. Стосовно класу 12, у пояснювальних примітках говориться, що зокрема до нього належать: двигуни до транспортних засобів; з'єднувачі та передавачі до транспортних засобів; транспортні засоби на повітряній подушці. Так наприклад, на сторінці 109 - Двигуни велосипедні - віднесені до класу 12 і мають порядковий номер Д 0032. А двигуни внутрішнього згорання (Антидетонатори для палива) віднесені до класу 01, і мають порядковий номер Д 0033. Двигуни до наземних транспортних засобів, відповідно - класу 12 і мають номер Д 0034. Двигуни до човнів - клас 07, Д 0035, двигуни судові - клас 07, Д 0037 тощо.
Слід зауважити, що в українській редакції АПТП загальний термін, віднесений до певного класу, може також зустрічатися і в інших класах. З іншими особливостями користування АПТП та МКТП можна познайомитись при безпосередній роботі з ними.
Контрольні питання
1. Які історичні корені появи товарних знаків (ТЗ)?
2. Що сьогодні визнається ТЗ і які функції він виконує?
3. Чим засвідчується право на ТЗ?
4. Де діє охорона на ТЗ, зареєстровані в Україні?
5. Що може бути об'єктом ТЗ в Україні?
6. Які позначення не підлягають реєстрації як ТЗ?
7. Що таке пріоритет ТЗ?
8. Як оформляється опис на ТЗ?
9. Хто може подавати заявку на ТЗ?
10. Якою мовою складається заявка на ТЗ, і що вона має містити?
11. Які етапи проходить заявка на ТЗ при проведенні експертизи?
12. Що таке МКТП?
"Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. "
Конституція України, cm . 54.
РОЗДІЛ 4
РОЗДІЛ 5
Передмова
Вступ
Термінологічний словник
Література
Навчальне видання
ГЕОРГІЙДРАПАК, МИКОЛА СКИБА
ОСНОВИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Навчальний посібник
Відповідальний за випуск: Яремчук В. С.
Художнє оформлення обкладинки: ГурницькийД.В.
Комп'ютерна верстка: Карпанасюк В.П.
Коректор: Юрченко Н.К
Підписано до друку 20.06.2003 р.
Формат А 3. Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman Cyr.
Друк різографією. Ум. друк. арк. - 8,50. Обл.-вид. арк. - 7,36.
Тираж 300. Зам. № 135
Віддруковано в редакційно-видавничому центрі ТУП 29016, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 7/1
Драпак Г., Скиба М.
Д96 Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник. -
Хмельницький: ТУП, 2003. - 135 с. ISBN 966-7789-43-8
В посібнику розглядаються основні поняття інтелектуальної власності, умови надання правової охорони об'єктам авторського права, суміжних прав і прав промислової власності, механізм передачі прав іншій особі та здійснення правового захисту на ці об'єкти. Наводиться тлумачний словник основних термінів з інтелектуальної власності.
Призначено для студентів та магістрантів вузів, а також може бути корисно аспірантам, науковим працівникам, інженерам та усім, хто цікавиться питаннями правового захисту об'єктів інтелектуальної власності.
ББК 67.9 (4УКР)304
ISBN 966-7789-43-8 © Драпак Г., Скиба М., 2003
© ТУП, оригінал-макет, 2003
Присвячується 40-річчю з дня заснування Технологічного Університету Поділля
ПЕРЕДМОВА
Напевне нікого не треба особливо переконувати, що інтелектуальна діяльність притаманна виключно людині. Адже вся історія людства є найкращим тому свідченням. А локомотивом прогресу, як сьогодні визнають усі, є конкуренція. Саме вона споконвічно надихала людство не зупинятися на досягнутому, постійно вдосконалюватись, шукати і створювати нове, невпинно рухаючись уперед. І цілком логічним на цьому тлі виглядає потреба у захисті інтересів творців нового.
Тому, з метою ознайомлення майбутніх керівників держави з основами положеннями проблеми захисту різних об'єктів інтелектуальної власності авторами і пропонується ця книга. Наш посібник складається з п'яти розділів. У першому розглядаються основні поняття інтелектуальної власності. Другий - присвячено особливостям захисту об'єктів авторського права та суміжних прав. У третьому розділі увагу надано правовій охороні об'єктів промислової власності. У четвертому подаються відомості про особливості передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності. Забезпечення прав на об'єкти інтелектуальної власності аналізується у п'ятому розділі. Також у посібнику подано тлумачення найбільш вживаних термінів, визначень і понять стосовно інтелектуальної власності.
Потреба у створенні подібної роботи викликана декількома чинниками. По-перше, відсутністю широкодоступних сучасних україномовних посібників з цього питання, а також останніми змінами у законодавстві України стосовно інтелектуальної власності. По-друге, бажанням заповнити прогалину у правовій культурі технічної еліти з цього питання. Адже не секрет, що незнання своїх прав суттєво звужує потенційні можливості членів суспільства. Крім того, у останні роки в Україні значно підвищився інтерес до проблеми захисту різних об'єктів інтелектуальної власності, що пояснюється активними інтеграційними процесами у державі.
Автори висловлюють щиру подяку рецензентам роботи професору кафедри Національної академії Прикордонних військ України, ім. Богдана Хмельницького, к.ю.н. Валерію Васильовичу Колоскову та завідувачу кафедри цивільно-правових дисциплін Хмельницького інституту регіонального управління та права, к.ю.н., доц. Стефанчуку Руслану Олексійовичу за їх детальне ознайомлення з роботою а також доброзичливу критику, що багато у чому сприяла покращенню тексту посібника. Ми також вдячні редактору книги за ряд внесених вдосконалень до тексту рукопису.
Особливу вдячність автори висловлюють Заслуженому працівнику освіти України, дійсному члену Міжнародної академії Інформатизації, академіку Академії інженерних наук України та Української технологічної академії, д.т.н., професору Сіліну Радоміру Івановичу за допомогу у підготовці рукопису, цінні поради та підтримку.
Усі зауваження, пропозиції та рекомендації щодо покращення викладеного матеріалу, автори з вдячністю приймуть. Ваші побажання просимо надсилати за адресою: Технологічний університет Поділля, вул. Інститутська, 11, м. Хмельницький, 29016. Г. Драпаку і М. Скибі або E-mail: drapak @ beta . tup . km . ua.
"Людина з новою ідеєю - всього лише дивак,
поки ідея не переможе"
Марк Твен
ВСТУП
Загальновизнано, що усі без винятку в Україні прагнуть підвищення стандарту життя суспільства. І так само усі визнають, що зростання його якості можливо лише за умов поліпшення економічної ситуації в країні. Світовий досвід останніх років дещо змінив уявлення про можливі шляхи розвитку людства. Якщо раніше вважалося, що провідна роль у зростанні економіки держав належить природним ресурсам, то зараз, як стверджують експерти ООН, на передній план виступає інтелектуальний потенціал нації [6]. Практика процвітаючих вітчизняних і закордонних фірм свідчить, що сьогодні добитися справжнього і довготривалого успіху можливо лише за рахунок використання новітніх технологій. А в умовах жорсткої конкуренції необхідно цивілізовано захистити свої надбання. І робити це можливо лише за допомогою чинного законодавства. Творцями нового виступають особистості, які, на превеликий жаль, як правило, мало обізнані з особливостями правового захисту своєї праці. Це пояснюється рядом об'єктивних причин. По-перше, на теренах колишнього Союзу інтелектуальний продукт ніколи не був товаром. Крім того, в суспільстві ніколи не культивувався Божий принцип "Не вкради" стосовно об'єктів інтелектуальної діяльності. І найголовніше, стрімкий темп входження нашої молодої країни у світове співтовариство потребує постійного і кропіткого навчання її громадян основам захисту інтелектуальної власності та всебічного поширення знань про неї. Наше завтра - це членство у Європейському Союзі (СС) та інших європейських та євроатлантичних структурах, вступ до Світової організації торгівлі (СОТ) тощо. З цього приводу дуже влучно висловився посол Королівства Іспанія в Україні Луіс Гомес де Аранда і Вільєн. В інтерв'ю журналу "Академія" за 2002 рік, він побажав молодим українцям: "Зберігайте почуття гідності, пам'ятайте про власну унікальність, перестаньте комплексувати і набирайтесь досвіду. Не відкидайте своїх традицій і культури, а на їх базі інтегруйте Україну до європейського співтовариства". І однією з цеглинок у будові майбутньої України, України європейської - інтелектуальна власність.
Сьогодні наша держава тільки розпочала свій шлях до громадянського суспільства, тому так важливо підвищити рівень правових знань пересічних українців, зокрема технічної та творчої інтелігенції стосовно інтелектуальної власності. Нажаль, рівень правових знань з цих питань у науковців, інженерного корпусу, не говорячи вже про звичайних громадян, взагалі не витримує ніякої критики. Однак, перебуваючи у світовому співтоваристві, ми не можемо обходити традиції, що склалися у цивілізованому світі. Як кажуть у нас, "до чужого монастиря із своїм статутом не ходять".
Тому такою слушною видається нам ідея навчання нашої молоді винахідництву і її широке ознайомлення з проблемами захисту інтелектуальної власності [19]. Ми вважаємо, що вища школа не повинна стояти осторонь цих гострих проблем, котрі постали перед нашою молодою країною. Виходячи з цих міркувань, автори і пропонують цей посібник.
Взагалі поняття "власність" дуже широке і притаманне юридичним, економічним та іншим категоріям. Особливості його застосування в інженерній (частково юридичній) і економічній практиці ми і спробуємо розглянути у цьому посібнику. З економічної точки зору поняття "власність" характеризується поняттями нематеріальних та матеріальних активів. Поняття матеріальних активів, на наш погляд, очевидне і не вимагає ніяких додаткових роз'яснень. Інша справа з розумінням поняття нематеріальних активів. Давайте спочатку розглянемо, що ж відноситься до останніх. За даними Інституту інтелектуальної власності і права до нематеріальних активів належать [ЗО]:
1. Право власності на винахід. Воно засвідчується патентом. Об'єктом винаходу може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини), спосіб тощо.
2.Право власності на корисну модель, яке також засвідчується патентом. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.
3. Право власності на промисловий зразок. І це право засвідчується патентом. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначено для задоволення естетичних та ергономічних потреб споживачів продукції.
4.Право власності на знаки для товарів і послуг. На відміну від попередніх право власності на знаки для товарів і послуг засвідчується свідоцтвом. Об'єктом права власності на знак можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.
5.Право власності на сорт рослин. Право власності на сорт засвідчується патентом. Патент на сорт засвідчує авторство на сорт і
виключне право на його використання. Перелік родів і видів рослин, на сорти яких видаються патенти, визначається Кабінетом Міністрів України.
6. Право власності на фірмове найменування. Кожна юридична особа має своє власне найменування. Право і обов'язки господарських організацій пов'язані з користуванням фірмовим найменуванням, виробничими марками і товарними знаками, що визначаються діючим законодавством.
7. Право власності на програми для ЕОМ. Право на публікування, відтворювання, розповсюдження та інші дії по введенню в господарський обіг сукупності даних та команд, що призначені для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних пристроїв з метою отримання певного результату.
8. Право власності на базу даних. Право на публікування, відтворювання, розповсюджування та інші дії по введенню у господарський обіг сукупності даних (статей, розрахунків тощо), котрі систематизовані для пошуку і обробки за допомогою ЕОМ.
9. Право власності на науково-технічну інформацію. Об'єктом науково-технічної інформації можуть бути: результати науково-технічних, виробничих робіт та іншої науково-технічної діяльності, що зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.
Стрімкій розвиток науки та техніки в останні роки постійно породжує нові продукти інтелектуальної власності. Сьогодні, окрім відомих об'єктів, до інтелектуальної власності в світі також відносять біотехнології, топографії інтегральних мікросхем тощо. Крім того, до інтелектуальної власності належать та інші об'єкти. Наприклад, ті, що захищаються Законом України "Про авторські і суміжні права". Як правило, - це твори мистецтва, літератури тощо. Поговоримо про це трохи згодом. Отож до справи, і хай нам допоможе Всевишній!
"Людський геній є джерелом усіх витворів мистецтва та винаходів. Ці витвори є гарантією жаття, гідного людини. Обов'язок держави - забезпечити надійну охорону всіх видів мистецтв і винаходів"
Арпад Богш
РОЗДІЛ І ЩО ТАКЕ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
Дата: 2019-05-28, просмотров: 210.