Вивчення материнства в історичному аспекті

Психологія материнства - одна з найбільш складних і мало розроблених галузей сучасної науки. Актуальність її вивчення продиктована протиріччям між гостротою демографічних проблем, пов'язаних з падінням народжуваності, величезним числом сімей, що розпадаються, лавиноподібним збільшенням числа сиротіючих дітей при живих батьках, із зростанням числа випадків жорстокого поводження з дитям і не розробленістю програм соціальної і психологічної допомоги сім'ї, і в першу чергу жінці.

За даними Всеукраїнського перепису населення [115]

Табл. 1.1: данні всеукраїнського перепису населення

Материнство вивчається в руслі різних наук: історії, культурології, медицини, фізіології, біології поведінки, соціології, психології. Зарубіжні дослідження в області психології материнства і суміжних проблем, на противагу вітчизняним, відрізняються надзвичайною обширністю, різноспрямованістю концепцій і підходів.

Основним висновком, зробленим авторами цих і інших досліджень, є, по-перше, констатація необхідності продовження психологічних досліджень материнства як цілісного явища і, по-друге, відсутність адекватного підходу і теоретичної концепції для здійснення такого дослідження. Актуальність цілісного психологічного підходу до вивчення материнства підкріплюється тим, що, не дивлячись на сучасні досягнення в області медицини, фізіології, гінекології і акушерства, підвищенні наукового і технічного рівня допомоги при пологах і неонатальних практик, психологічні проблеми материнства і раннього дитинства не зменшуються.

Необхідність вивчення психології материнства і підготовки фахівців в цій області обумовлена також бурхливим розвитком такої галузі психологічної практики, як психологічна допомога матері і дитині (корекція розвитку дитини і материнсько-дитячої взаємодії), включаючи дитинство і пренатальний період. Вторгнення процесів усвідомлення в область інтимних стосунків матері з дитям, спочатку регульованих філогенетично ранніми неусвідомлюваними механізмами, вимагає ретельної наукової рефлексії як самих цих взаємин, так і способів втручання в них в цілях діагностики, психологічної корекції і профілактики. Особливо це стосується нашої країни, де соціальний запит, що активно розвивається, на такого роду психологічні послуги стикається з повною відсутністю теоретичного, методичного і організаційного забезпечення.

У сучасних дослідженнях інститут материнства розглядається як історично обумовлений, змінюючи свій зміст від епохи до епохи [59, 71, 106 і ін.]. Проте є значна різноманітність в поглядах по ключових аспектах цієї проблеми. Культурні і історичні аспекти материнства проаналізовані в дисертаційному дослідженні М.С. Радіоновою [94].

Становлення і розвиток системи взаємодії матері з дитям пов'язане з аналізом особливостей цієї взаємодії як видотипичного - специфічного людського феномену, що реалізовується в умовах відкритого, не запрограмованого на рівні генетичного забезпечення змісту, пропонованого конкретно-культурною моделлю. Маргарет Мід на основі своїх досліджень материнства і дитинства в різних культурах робить висновок, що кожна конкретна культура вибирає певні риси характеруі темпераменту, властиві дорослій людині, найбільш прийнятні в даній культурі, будує на їх основі свою культурну модель дорослої жінки і створює систему виховання дитини, орієнтовану на цю модель. У кожній культурі є відповідний спосіб виховання батьків (в першу чергу матері), які і є основними «виробниками» особи дитини як члена свого, конкретного суспільства. Це соціально-культурологічне, в рамках якого вивчається культурно-історичні механізми материнської поведінки, переживання матері ставляться в залежність від соціальних норм материнства.

Маргарет Мід вважає, що материнська турбота і прихильність до дитини настільки глибоко закладені в реальних біологічних умовах зачаття і виношування, пологів і годування грудьми, що лише складні соціальні установки можуть повністю подавити їх. Жінки ж за своєю природою є матерями, то хіба, що їх спеціально учитимуть запереченню своїх дітородних якостей: «Общество должно исказить их самосознание, извратить врождённые закономерности их развития, совершить целый ряд надругательств над ними при их воспитании, чтобы они престали желать заботиться о своём ребёнке, по крайней мере в течении нескольких лет, ибо они уже кормили его в течении девяти месяцев в надёжном убежище своих тел» [71].

Там, де вагітність карається соціальним несхваленням і завдає образи подружнім відчуттям, жінки можуть йти на все, аби не народжувати дітей. Якщо жіноче відчуття адекватності своєї статевої ролі грубо спотворене, якщо пологи приховані наркозом, що заважає жінці усвідомити, що вона народила дитину, а годування грудьми замінене штучним годуванням по педіатричних рецептах, то в цих умовах виявляється значне порушення материнських відчуттів. Кроскультурні дослідження [59, 71] свідчать, що там, де люди над усе цінують соціальний ранг, жінка може задушити свого дитяти власними руками. Це робили деякі жінки Таїті, а також деякі індійки з племені натчез, коли дітовбивство могло підвищити їх соціальне положення. Маргарет Мід проводить паралелі між «примітивними» і «розвиненими» цивілізаціями в тому, як відбувається подавлення природних материнських відчуттів. Її спостереження показують, що там, де суспільство надзвичайне високо ставить принцип закононародженості, мати незаконнонародженого дитяти може кинути його або убити.

Іншу крайню соціоцентричну позицію займає Елізабет Бадінтер [94]. Прослідивши історію материнських установок впродовж чотирьох століть (з XVII до XX століття), вона прийшла до виводу, що «материнський інстинкт - це міф». Вона не виявила жодної загальної і необхідної поведінки матері, а навпроти - надзвичайну мінливість її відчуттів залежно від її культури, амбіцій або фрустрацій. Материнське кохання - це поняття, яке не просто еволюціонує, але наповнюється в різні періоди історії різним змістом. Дослідник розглядає у взаємозв'язку три головні соціальні жіночі ролі: матері, дружини і жінки, що вільно реалізовується. Вона вважає, що в різні епохи та або інша з цих ролей ставала такою, що очолює. Е. Бадінтер вказала на зв'язок між суспільними потребами і мірою материнської відповідальності за народження дитини: «Женщина становится лучшей или худшей матерью в зависимости от того, ценится или же обесценивается в обществе материнство» [94]. Вона проаналізувала динаміку материнських установок впродовж декількох століть у Франції і прийшла до висновку, що до кінця XVIII століття материнське кохання було справою індивідуального розсуду, випадковим явищем. В ті часи репродуктивна функція жінки сприймалася лише як рядова, що не виділяється нічим, частина її обов'язків в сім'ї, анітрохи не важливіша, ніж участь жінки в родинному виробництві. З іншого боку, за відсутності або малій ефективності контролю народжуваності репродукція залишалася невід'ємною стороною життя майже всякої жінки. Цінність дитини визначалася його становим положенням, порядком народження і статтю (цінувався перш за все закононароджений хлопчик і первісток), а зовсім не особистими якостями.

Повсякденним було спокійне відношення до загибелі дитини: «Бог дав, Бог і узяв», «в світі іншому йому буде краще». При появі небажаних і позашлюбних немовлят був поширений так званий «закамуфльований инфантицид» - практика нещасних випадків або ж підкидання новонароджених в чужі будинки.

Інфантіциду віддавалась перевага над штучними пологами із-за великої токсичності абортивних речовин. В цілому суспільство було байдуже до фактів зникнення, раптової хвороби і загибелі дітей.

Трансформації в суспільній свідомості піддавалися не лише материнські установки, але і образ дитини. Л. Стоун виявив чотири альтернативні образи новонародженого дитини в європейській культурі:

1) традиційно-християнський, передбачаючий, що новонароджений несе на собі друк первородного гріха і врятувати його може лише нещадне придушення волі, підпорядкування батькам і духовним пастирям;

2) соціально-педагогічний детермінізм, згідно якому дитя за природою своєю не схильний ні до добра, ні до зла, а є tabula rasa, на якій суспільство і вихователь можуть написати що завгодно;

3) природний детермінізм, по якому характер і можливості дитяти зумовлені до його народження;

4) утопічно-гуманістичний погляд, що стверджує, що дитя народжується хорошим і добрим і псується лише під впливом суспільства.

Про другу половину XX століття знов виразно виявилися тенденції, ворожі «детоцентризму». Соціально-політична емансипація жінок і усе більш широке залучення їх в суспільне виробництво робить їх родинні ролі, включаючи материнство, не настільки всеосяжними і, можливо, менш значимими для них. Самоповага жінки має, окрім материнства, багато інших підстав - професійні досягнення, соціальну незалежність, самостійно досягнуте, а не придбане завдяки заміжжю суспільне положення. Деякі традиційно-материнські функції в інституті сім'ї переймають на себе суспільні інститути і професіонали (лікарі, вихователі, спеціалізовані суспільні установи і ін.). Це не відміняє цінності материнського кохання і потреби в ній, але істотно змінює характер материнської поведінки. Як пише історик Ф. Арієс, в останні десятиліття змінився образ дитини в суспільній європейській свідомості: він став мислитися як докучливе, непотрібне створення, яке прагнуть «відсунути» навіть чисто фізично, зменшуючи кількість і якість тілесного контакту, роблячи виховання дитяти подібним до технологічного процесу. Спад народжуваності пов'язаний з боязню майбутнього, зростанням мотивації особового розвитку, бажанням затвердити своє місце в життя, свою індивідуальність, мати стійке соціальне положення раніше, ніж присвятити себе турботі про дітей [11].

Дослідження різних культурних варіантів материнства в сучасному суспільстві також свідчать про вплив наявних моделей сім'ї, дитинства і цінностей, прийнятих в даній культурі, на материнську поведінку і переживання жінки [4]. Великий інтерес представляє приведене в цих роботах порівняння розподілу материнських функцій в різних культурах, материнської поведінки і стосунки до дитини, які забезпечують формування необхідних в даній культурі особових якостей (наприклад, особливості когнітивної і емоційної сфери, якості прихильності, особливостей переживання успіху і невдачі в досягненні мети).

Таким чином, материнство - це одна з соціальних жіночих ролей, тому навіть якщо потреба бути матір'ю і закладена в жіночій природі, суспільні норми і цінності роблять певний вплив на прояви материнського відношення. Поняття «Норми материнського відношення» не є постійним, оскільки зміст материнських установок міняється від епохи до епохи. Тій або іншій соціальній установці відповідає певний образ дитини. Прояви материнського відношення, що відхиляються, існували завжди, але вони могли носити більш приховані або відкриті форми і супроводитися великим або меншим відчуттям провини залежно від суспільного відношення до цих актів.