РОЗДІЛ 1. Поняття соціальної держави

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття соціальної держави

1.1 Проблематика соціальної держави у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі (спроба загального огляду)

1.2 Методологічні аспекти дослідження сутності та призначення соціальної держави

1.3 До визначення поняття соціальної держави

1.3.1 Основні завдання соціальної держави

1.3.2 Ознаки та функції соціальної держави

1.4 Правова держава і соціальна держава: діалектична єдність їхніх суперечностей

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Основні моделі й тенденції розвитку соціальної держави (порівняльна характеристика)

2.1 Моделі соціальної держави: сучасні класифікації та українська перспектива

2.2. Тенденції розвитку соціальної держави

2.2.1 Формування та розвиток соціального права і соціального законодавства

2.2.2 Розгортання державної діяльності щодо забезпечення соціального партнерства

2.2.3 Розширення участі недержавних неприбуткових організацій та приватного бізнесу у виконанні функцій соціальної держави у гуманітарній сфері

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми. Процеси національного відродження України, державного будівництва спричиняють істотні зміни в усіх сферах суспільного життя. У зв’язку з цим, хіба що не найважливішою стає проблема розбудови молодої держави, вибір шляху розвитку якої було остаточно зроблено із прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України. Зокрема згідно із її статтею 1, Україна є не тільки демократичною і правовою, але й соціальною державою. Безперечно, таке проголошення в умовах сьогодення відображає не стільки реальну дійсність, скільки прагнення та орієнтацію Української держави, є декларацією її намірів. Водночас це конституційне положення поставило перед суспільними науками і, в першу чергу, перед теорією держави та права актуальне завдання: визначити й дослідити сутність, завдання, ознаки та функції саме соціальної держави, обґрунтувати її загальнотеоретичну характеристику, визначити шляхи побудови такої держави в Україні. Останнє завдання, а воно логічно випливає з попередніх, видається особливо важливим. Та цілком зрозуміло, що без чіткої й цілісної науково-теоретичної концепції соціальної держави неможливо забезпечити її становлення та функціонування.

Слушною є думка академіка Національної академії наук України Ю.С. Шемшученка про те, що «метод проб і помилок не найкращий засіб для цілеспрямованого реформування суспільного життя. У державотворчій діяльності краще йти від загального до конкретного, а не навпаки, бо без теорії практика дійсно сліпа» [255, с.3].

У вітчизняному правознавстві й державознавстві теорія соціальної держави перебуває поки що на початковій стадії формування. Пояснюється це насамперед тим, що у колишньому Радянському Союзі, як і в інших країнах так званого «соціалістичного табору», зусилля науковців були спрямовані переважно на критику «буржуазних апологетів» концепції держави загального благоденства. Однак і в тогочасних радянських дослідженнях (зокрема у працях В.Є. Гулієва [49], В.Д. Попкова [167], О.А. Попова [168], В.О. Туманова [232]), попри відповідні ідеологічні штампи й нашарування, містяться слушні, конструктивні положення, які, безперечно, слід враховувати при створенні сучасної теорії соціальної держави.

У сучасний період означена проблематика становить предмет зацікавленості представників різних суспільних наук: правознавців, політологів, економістів, соціологів, філософів. Зокрема потрібно відзначити праці таких вітчизняних і зарубіжних учених, як О. Аграновська, С. Алексєєв, В. Бабкін, М. Баглай, Д. Баялджиєв, О. Беребіна, П. Гончаров, М. Гриценко, Р. Дарендорф, А. Етціоні, М. Козюбра, В. Копєйчиков, І. Ледях, О. Лукашова, Л. Мамут, Т. Мацонашвілі, В. Медведчук, В. Новіков, П. Рабінович, Г. Ріттер, В. Роїк, В. Селіванов, А. Сіленко, О. Скакун, О. Скрипнюк, Ф. Фабрициус, К. Хессе, Х. Цахер, В. Четвернін, Й. Штрассер, І. Яковюк, В. Якушик та інші.

Між тим значна частина питань, пов’язаних із функціонуванням і розвитком соціальної держави, ще залишається малодослідженою. Це, власне, й обумовлює актуальність теми, за якою виконана дана дисертація.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно з планом наукової діяльності кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми «Теоретичні та практичні проблеми юридичного забезпечення прав людини і громадянина в Україні» (номер державної реєстрації ЮД-392 Б).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення загальнотеоретичних уявлень стосовно сутності, завдань, ознак та різновидів соціальної держави, що сприяло б її становленню в Україні.

Задля цього необхідно було вирішити низку задач:

- виходячи із аналізу саме тих завдань, що їх покликана виконувати соці-альна держава, запропонувати конкретизовану характеристику її ознак та відповідне визначення загального поняття;

- уточнити співвідношення властивостей правової держави й держави соціальної;

- здійснити порівняльне дослідження основних моделей соціальної держави;

- виявити і проаналізувати основні сучасні тенденції розвитку та діяльності соціальної держави, зокрема розширення участі приватного бізнесу та недержавних неприбуткових організацій у виконанні її функцій у гуманітарній сфері й активізацію діяльності такої держави щодо забезпечення соціального партнерства;

- дослідити процес формування та розвитку соціального права і, відповідно, соціального законодавства як інструментів забезпечення соціальною державою економічних, соціальних і культурних прав людини.

Об’єктом дослідження є процеси формування та функціонування соціальної держави.

Предметом дослідження є загальне поняття соціальної держави, її основні моделі (різновиди) й тенденції розвитку. Відповідно до цього досліджується як «ідеальна» соціальна держава (її загальне поняття), так і ті реальні держави, котрі нині прагнуть трансформуватися у соціальні.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить низка філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів.

Використовувалися, зокрема, методи аналізу та синтезу — у зв’язку із спробою сформулювати визначення понять соціальної держави, соціального права тощо; соціально-детерміністський — у процесі виявлення та розгляду основних тенденцій розвитку такої держави; історико-правовий та порівняльно-правовий методи — при дослідженні основних моделей соціальної держави та при аналізі процесу формування й розвитку соціального права і соціального законодавства у різних країнах; формально-юридичний — у процесі дослідження нормативно-правових актів України та зарубіжних країн, міжнародно-правових документів з проблематики дисертації.

Джерельною базою дослідження є міжнародно-правові акти, національне законодавство України та деяких інших країн, наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів з досліджуваної проблеми, а також документи, котрі входять до корпусу так званої «соціальної доктрини католицизму».

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших у вітчизняному правознавстві загальнотеоретичних монографічних досліджень основних проблем формування, функціонування та перспектив і тенденцій розвитку соціальної держави у сучасних країнах, зокрема в Україні.

У результаті проведеного дослідження сформульовані такі основні положення, котрим, як видається, притаманні елементи наукової новизни і які виносяться на захист:

- виокремлення трьох основних, системно взаємопов’язаних «блоків» зав-дань, що їх має виконувати будь-яка соціальна держава;

- уточнення, з огляду на ці «блоки» завдань, ознак і визначення загального поняття соціальної держави;

- конкретизація співвідношення властивостей правової держави і держави соціальної;

- порівняльна оцінка основних моделей соціальної держави;

- характеристика предмета, методу регулювання та системно-структурного статусу соціального права як самостійної галузі права у демократичній державі соціальної орієнтації;

- додаткова аргументація погляду на соціальне партнерство як на необхідну передумову розбудови соціальної держави та як один із її важливих атрибутів;

- виявлення й аналіз тенденції до розширення участі приватного бізнесу й недержавних неприбуткових організацій у виконанні певних функцій соціальної держави у гуманітарній сфері суспільних відносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації можуть бути корисними у подальших дослідженнях сутності, завдань, ознак і функцій соціальної держави, у науковому обґрунтуванні її загальнотеоретичної характеристики і для вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів розбудови такої держави в Україні.

Матеріали дослідження можуть також використовуватись при викладанні у вищих юридичних навчальних закладах курсів «Загальна теорія держави і права», «Конституційне право України», «Конституційне (державне) право зарубіжних країн», при підготовці відповідних навчальних посібників і підручників.

Ці матеріали вже використовувались здобувачем при викладанні навчального курсу «Державне право зарубіжних країн» у Львівському інституті внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ (далі — НАВС) України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Серед наукових статей, опублікованих за темою дисертації, одна написана у співавторстві із професором П.М. Рабіновичем. Особистий внесок здобувача у цій статті полягає в аналізі предмета й системно-структурного статусу соціального права як самостійної галузі права.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка та кафедри конституційного і міжнародного права Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України.

Основні положення дослідження висвітлювались у доповідях на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна» (м.Львів, 4-5 травня 2001 р.), Всеукраїнській науковій конференції студентів та аспірантів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права, держави і політології» (м. Львів, 11-12 грудня 2002 р.), міжнародній науковій конференції «Методологічні проблеми правової науки» (м. Харків, 13-14 грудня 2002 р.), VI, VII, VIII та IX регіональних науково-практичних конференціях «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 8-9 лютого 2000 р., 13-14 лютого 2001 р., 13-14 лютого 2002 р., 13-14 лютого 2003 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені у семи наукових публікаціях (у тому числі п’ять із них — у фахових виданнях).

Структура роботи. Структура дисертації зумовлена завданнями та логікою дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів (розподілених на шість підрозділів), висновків та списку використаних джерел (270 найменувань). Обсяг дисертації (без списку використаних джерел) становить 158 сторінок.

Висновки до розділу 1

1. Базовими методологічними положеннями дослідження сутності та призначення соціальної держави можуть слугувати такі постулати:

а) розуміння соціальної сутності будь-якої держави як сукупності двох її складових: загальносоціальної (здатність держави задовольняти потреби усього суспільства) та спеціально-соціальної (можливість задовольняти інтереси насамперед домінуючої частини населення);

б) потребовий підхід, згідно з яким сутність соціальних (зокрема державно-юридичних) явищ розкривається шляхом їх інтерпретації як засобів задоволення певних потреб людини (або потреб соціальних спільнот, або ж потреб суспільства в цілому).

2. Центральним питанням дослідження соціальної сутності соціальної держави є питання про те, чиї і які саме потреби повинна задовольнити така держава.

3. Характерною рисою процесу формування соціальної держави є поступове «розчинення» спеціально-соціальної складової соціальної сутності держави у загальносоціальній складовій, коли інтереси і потреби домінуючої частини населення, якщо не збігаються, то, принаймні, не суперечать загальносуспільним інтересам.

4. Істотними ознаками саме соціальної держави є фактичні дії держави з реального розв’язання — у певних, конкретно-історичних умовах — таких основних завдань, як:

а) створення державою необхідних передумов для самостійного забезпечення працездатною людиною гідного життя для себе та членів своєї сім’ї, а також здійснення державних заходів щодо підтримки непрацездатних груп населення, принаймні, на рівні прожиткового мінімуму;

б) забезпечення гарантій реалізації економічних, соціальних і культурних прав усіх громадян;

в) мінімізація невиправданих соціально-економічних відмінностей між членами суспільства, зміцнення соціальної злагоди та єдності народу.

5. Враховуючи вищезазначені ознаки соціальної держави можна визначити її поняття наступним чином: соціальна держава — це держава, яка, маючи за економічну основу соціально орієнтоване ринкове господарство, створює всі можливі умови для реалізації економічних, соціальних і культурних прав людини, для самостійного забезпечення ініціативною та соціально відповідальною особою необхідного рівня матеріального добробуту собі та членам своєї сім’ї; гарантує кожному прожитковий мінімум задля гідного людини існування й сприяє зміцненню соціальної злагоди в суспільстві.

6. Ознаки соціальної держави у повному обсязі можуть бути притаманними лише державі так званого соціально-демократичного типу. Розвинена соціальна держава як держава такого типу виконує, взагалі кажучи, усі функції останньої. Але специфічними функціями, в яких виражається, власне, «соціальність» держави, є наступні:

- соціально-активізуюча (сприяння економічній активності працездатних осіб);

- соціально-правозабезпечувальна (забезпечення реальних гарантій здійснення економічних, соціальних і культурних прав усіх громадян);

- узгоджувальна, «консенсусна» (зміцнення соціального миру у суспільстві).

7. Соціальна держава — новий, вищий щабель на шляху еволюції держави правової.

8. В Україні процеси розбудови соціальної і правової держави повинні відбуватися одночасно і взаємоузгоджено.

Основні наукові результати за тематикою даного розділу опубліковані у трьох працях [149, 151, 152].

РОЗДІЛ 2. Основні моделі й тенденції розвитку соціальної держави (порівняльна характеристика)

Висновки до розділу 2

1. Значення наукової класифікації соціальних держав полягає, насамперед,у тому, що вона дозволяє конкретизувати уявлення про них настільки, щоб «вийти» на практично значущі, емпірично фіксовані властивості та риси таких держав.

2. Найбільш вдалою спробою такої сучасної класифікації видається виділення англійськими вченими-суспільствознавцями Н. Фурнісом та Т. Тилтоном (за критерієм масштабності «інтервенції» держави у соціально-економічну сферу) моделей «позитивної держави», власне «соціальної держави» («держави соціальної безпеки») і «держави загального добробуту». Необхідно підкреслити, що, будучи лише моделями, ці види соціально орієнтованої держави ще ніде не були реалізовані повною мірою і відображають лише певні тенденції у соціальній політиці західних держав.

3. Україна, зважаючи на кращі світові надбання у розбудові соціальної держави, повинна «сконструювати» власну, особливу модель останньої з урахуванням національних історико-політичних, соціально-економічних та ментально-психологічних особливостей.

4. Аналіз тенденцій розвитку та функціонування соціальної держави є необхідною та невід’ємною складовою частиною дослідження цього динамічного явища сучасності. Серед таких тенденцій на особливу увагу заслуговують наступні:

а) формування і розвиток особливої ділянки об’єктивного юридичного права — так званого соціального права (у стислому вигляді визначення цього поняття може бути сформульоване у такий спосіб: соціальне право — це система юридичних норм, які регулюють соціально-захисні відносини соціальноаліментарним методом) — і відповідної галузі законодавства (соціального законодавства);

б) розгортання, інтенсифікація державної діяльності щодо забезпечення соціального партнерства, створення й постійного удосконалення механізму розв’язання соціальних суперечностей та конфліктів шляхом переговорів між трьома суб’єктами (сторонами, партнерами) суспільного виробництва і розподілу: підприємцями (власниками засобів виробництва), найманими працівниками, державою;

в) розширення участі недержавних неприбуткових організацій та приватного бізнесу у виконанні функцій соціальної держави у гуманітарній сфері; доповнення «держави загального добробуту» елементами «суспільства добробуту»; «комерціалізація» держави та «муніципалізація» її соціальної політики.

Основні наукові результати за тематикою даного розділу опубліковані у чотирьох працях [148, 150, 153, 184].

Висновки

У дисертації представлено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, яка полягає у тому, щоб подати комплексну характеристику феномена соціальної держави, і тим самим, зробити певний внесок у створення цілісної загальнотеоретичної концепції такої держави.

Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні головні висновки:

1. Проведений аналіз сучасної наукової літератури з проблематики соціальної держави та вивчення відповідної державно-юридичної практики дає підстави виділити три основні, системно взаємопов’язані між собою «блоки» завдань такої держави.

Перший із них полягає у створенні необхідних юридичних та фактичних умов для самостійного забезпечення працездатною людиною гідного життя для себе та для своїх близьких, а також у здійсненні державою заходів щодо підтримки непрацездатних груп населення, принаймні, на рівні прожиткового мінімуму.

Соціальна держава повинна створити всі можливі передумови для того, аби її громадяни мали реальну змогу забезпечити себе та членів свєї сім’ї усім необхідним, не вдаючись до державної опіки. І лише ті особи, котрі не можуть — з тих чи інших об’єктивних, не залежних від них причин (скажімо, унаслідок хвороби, непрацездатності за віком) — утримувати себе, повинні одержувати від держави достатню допомогу, щоб мати змогу вести гідний людини спосіб життя.

Виконання цих завдань неможливе без визнання права приватної власності на засоби виробництва та ринкових засад в економіці. Водночас з метою подолання негативних моментів функціонування «вільного» ринку економічною основою соціальної держави повинно бути не просто ринкове господарство, а господарство соціально орієнтоване.

Суть другого «блоку» завдань — у забезпеченні реальних гарантій здійснення економічних, соціальних і культурних прав, тобто прав людини «другого покоління». Зазначені права мають специфіку у способах їхньої реалізації та захисту: адже ступінь їх гарантованості з боку держави — на відміну від прав «першого покоління» (громадських і політичних)— прямо залежить від стану економіки відповідного суспільства.

Разом із тим, на початку третього тисячоліття виглядає недоречним протиставлення різних категорій прав людини за критеріями їх «природності» і важливості — з огляду на неможливість нормальної життєдіяльності сучасної людини без реалізації усього комплексу її природних невід’ємних прав.

Третій «блок» включає проведення заходів, спрямованих на мінімізацію невиправданих соціально-економічних відмінностей між членами суспільства, між різними соціальними спільнотами, на стримування надмірного майнового розшарування населення, зміцнення соціальної злагоди та єдності народу. Чільне місце у розв’язанні цих завдань належить так званій «політиці доходів», яка здійснюється шляхом збалансованої системи оподаткування та формування соціально орієнтованого бюджету.

2. На підставі аналізу вказаних «блоків» завдань соціальної держави видається можливим стверджувати, що найважливішим у їх системі є забезпечення реальних гарантій для використання людиною її економічних, соціальних і культурних прав. Без виконання цього завдання неможливі ані зміцнення соціального миру в суспільстві, ані сприяння особі у самостійному досягненні нею власного матеріального добробуту. Саме тому здійсненність таких прав можна вважати визначальною рисою соціальної держави – тим «лакмусовим папірцем», за допомогою котрого чітко виявляються усі успіхи та прорахунки її розбудови.

3. Фактичні дії держави з реального розв’язання – у певних, конкретно-історичних умовах – зазначених «блоків» завдань є суттєвими ознаками її як держави соціальної. А відтак — ці ознаки повинні бути відображені у загальній дефініції такої держави, а саме: соціальна держава – це держава, яка, маючи за економічну основу соціально орієнтоване ринкове господарство, створює всі можливі умови для реалізації економічних, соціальних і культурних прав людини, для самостійного забезпечення ініціативною та соціально відповідальною особою необхідного рівня матеріального добробуту собі та членам своєї сім’ї; гарантує кожному прожитковий мінімум задля гідного людини існування й сприяє зміцненню соціальної злагоди в суспільстві.

4. У повному обсязі ознаки соціальної держави можуть бути притаманними лише державі так званого соціально-демократичного типу. Розвинена соціальна держава як держава такого типу, виконує усі функції останньої. Але специфічними функціями, в яких виражається, власне, «соціальність» держави, є наступні:

- соціально-активізуюча (сприяння економічній активності працездатних осіб);

- узгоджувальна, «консенсусна» (зміцнення соціального миру у суспільстві).

5. Концепція і реальне становлення соціальної держави жодною мірою не заперечують найважливіших принципів держави правової, існування котрої невід’ємно пов’язане із утвердженням «першого покоління» прав людини — громадянських і політичних. Соціальна держава є новим, прогресивним етапом розвитку правової держави.

6. Між поняттями «правова держава» і «соціальна держава», між принципами свободи та матеріальної рівності, між двома «поколіннями» прав людини, безумовно, існують як діалектична єдність, так і — в «рамках» цієї єдності — певні колізії, напруження.

7. Формування соціальної держави в Україні, порівняно із розвинутими індустріальними країнами Заходу, має своєю особливістю те, що відбувається воно водночас із становленням держави правової. А це, знову ж таки, вимагає ще більшої уваги до проблеми рівноваги між зазначеними, дещо суперечливими, складовими соціальної правової держави — зокрема між її соціально-інтервенціоністськими і правовими засадами.

8. Обов’язковим елементом формування науково-теоретичної концепції соціальної держави в Україні є конструювання власної моделі такої держави з урахуванням національних історико-політичних, соціально-економічних та ментально-психологічних особливостей.

9. Вагомим чинником процесу розбудови соціальної держави є законодавче опосередкування «соціальності» такої держави шляхом формування особливої «ділянки» об’єктивного юридичного права — так званого соціального права — і відповідної галузі законодавства (соціального законодавства).

10. Методологічно спираючись на дослідницький підхід, який у літературі названо «потребовим», поняття вказаного права можна визначити наступним чином: соціальне право — це комплексна інтегрована галузь об’єктивного юридичного права, котра являє собою систему юридичних норм, спрямованих на регулювання таких суспільних відносин, якими опосередковується соціальний захист людини, здійснюваний соціально-аліментарним методом (методом соціальних надань).

11. Неодмінною передумовою формування соціальної держави та одним із важливих її атрибутів є ефективна система соціального партнерства. У зв’язку із процесами приватизації, в Україні закономірно послаблюється прямий вплив держави на регулювання соціально-трудових відносин саме як власника засобів виробництва (роботодавця). Відтак, держава повинна посилити свою роль як законодавця й гаранта соціального партнерства.

12. У сучасний період у діяльності соціальної держави в гуманітарній сфері дедалі виразнішою стає тенденція до зміщення «центра ваги» при виконанні соціальних функцій від власне державних установ до інституцій приватного бізнесу та недержавних неприбуткових організацій. Попри це держава й надалі має залишатися головним суб’єктом соціальної політики, відіграючи чільну роль у забезпеченні гарантій здійсненності економічних, соціальних і культур-них прав своїх громадян.

Список використаних джерел

1. Абдулаев М.И. Права человека (Историко-сравнительный анализ). – СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1998. – 284 c.

2. Аграновская Е.В. Формирование рынка в России и защита прав граждан // Социальное государство и защита прав человека. – М.: Ин-т государства и права РАН, 1994. – С.80-90.

3. Алексеев С.С. Отрасли советского права: проблемы, исходные положения // Советское государство и право. — 1979. — №9. — С.15-23.

4. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования. – М: Статут, 1999. - 712 с.

5. Алексеев С.С. Структура советского права. — М.: Юридическая литература, 1975. — 263 с.

6. Арістотель. Політика: Пер. з давньогр. — К.: Основи, 2000. — 239 с.

7. Бабкін В.Д. Конституційні засади соціальної держави України // Правова держава: Щорічник наук. пр. Вип. 11. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. — С.126-134.

8. Бабкін В.Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава: Щорічник наук. пр. Вип. 9. — К.: Ін Юре, 1998. — С.3-11.

9. Баглай М.В. Капитализм и «социальная демократия»: теоретические вопросы развития социальной деятельности буржуазного государства. – М.: Мысль, 1970. – 255 с.

10. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для юридических вузов и факультетов. – 2-е изд. – М.: НОРМА-ИНФРА•М, 1999. – 776 с.

11. Баглай М.В. Социальная природа и некоторые проблемы современного Российского государства // Вестник Российской Академии наук. — 2000. — Т. 70, №9. — С.771-777.

12. Баялджиев Д. Идея правового государства и функционирование записки. Сер. «Право». – Острог: Нац. ун-т «Острозька академія», 2001. — Вип.2.Ч.1. – С.19-25.

13. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція Укр. радян. енциклопедії, 1977. — 775 с.

14. Современные буржуазные учения о капиталистическом государстве: Критические очерки / Под ред. В.А. Туманова. – М.: Наука, 1967. – 296 с.

15. Сокуренко В.В. Роль соціальної справедливості в розбудові правової соціальної держави: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.12/Нац. академія внутр. справ України. — К., 2002. — 19 с.

16. Соціальна захищеність населення України/О.Ф.Новікова, О.Г.Осауленко, І.В.Калачова та інш. — Донецьк; К.: ІЕП НАН України, Держкомстат України, 2001. — 360 с.

17. Соціальна політика має стати справді людяною. Виступ Президента України Л.Д.Кучми на розширеному засіданні Колегії Міністерства праці та соціальної політики України 13.04.1999 р.// Урядовий кур’єр. – 1999. – 15 квітня.

18. Социальная энциклопедия / Редкол.: А.П. Горкин, Г.Н. Карелова, Е.Д. Катульский и др. — М.: Большая Российская Энциклопедия, 2000. — 438 с.

19. Соціально-трудові відносини: динаміка розвитку. Діяльність Національної служби посередництва і примирення в першому кварталі 2000 року // Профспілки України. — 2000. — №2. — С.46-70.

20. Співак В.М. Соціальна правова держава як фактор розвитку демократичного суспільства в Україні: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02/Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. — К., 2001. — 19 с.

21. Стаховська Н.М. Відносини в праві соціального забезпечення: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.05/Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2000. — 21 с.

22. Стаховська Н.М. Соціальне забезпечення чи захист? // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. — № 8. – С.54-57.

23. Стратегія подолання бідності. Затверджено Указом Президента України від 15 серпня 2001 року № 637/2001 // Урядовий кур’єр. – 2001. – 18 серпня.

24. Сунгуров О. Організації-посередники в структурі громадянського суспільства // Політична думка. – 1999. — № 4. – С.43-57.

25. Суспільство: шлях до соціального спокою. Про результати діяльності Національної служби посередництва і примирення у 1999 році // Профспілки України. — 2000. — №1. — С.28-41.

26. Теория государства и права: Курс лекций/ Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – Саратов,1995. – 560 с.

27. Тимошенко В.І. Поліцейська держава: з історії політичної і правової думки // Правова держава. Щорічник наук. пр. Вип.8. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1997. – С.232-239.

28. Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учебник. – М.: БЕК, 1995. – 496 с.

29. Тодика Ю. Роль Конституції України в становленні громадянського суспільства // Вісник Академії правових наук України. — 1999. — №2(17). — С. 3-12.

30. Торлопов В.А. Социальная политика в России: история и современность. – СПб.: Ин-т специальной педагогики и психологии, 1999. – 128 с.

31. Троян О.І. Соціальна справедливість як моральна основа демократичної правової соціальної держави: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ун-т внутр. справ. — Харків, 1995. — 19 с.

32. Туманов В.А. О некоторых чертах новейшей буржуазной политической и правовой идеологии // Проблемы государства и права в современной идеологической борьбе. — М.: Юридическая литература, 1983. — С.8-35.

33. Указ Президента України «Питання Комісії зі сприяння розвитку громадянського суспільства» від 7 жовтня 2002 року // Урядовий кур’єр. — 2002. — 16 жовтня.

34. Україна: підсумки соціально-економічного розвитку та погляд у майбутнє. Виступ Президента України Л.Д. Кучми на науковій конференції 16 листопада 2000 року // Урядовий кур’єр. – 2000. – 18 листопада.

35. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки. Послання Президента України Л.Д. Кучми до Верховної Ради України // Урядовий кур’єр. – 2000. – 23 лютого.

36. Україні потрібен революційний прорив у розвитку малого бізнесу. Виступ Президента України Л.Д. Кучми на Всеукраїнській нараді з питань підприємництва 15 липня 2002 року // Урядовий кур’єр. — 2002. — 17 липня.

37. Усенин В.И. Реформизм и буржуазное социальное законодательство. – М.: Наука, 1967. – 256 с.

38. Фабрициус Ф. Права человека и европейская политика. Политико-правовое положение трудящихся в Европейском Сообществе: Пер. с англ. — М.: Изд-во МГУ, 1995. – 176 с.

39. Фотина Т. Эффективная рыночная экономика не может не быть социально ориентированной // Человек и труд. — 1996. — №11. — С.4-8.

40. Франко І. Що таке поступ? — Коломия: Накладом редакції «Поступу», 1903. — 159 с.

41. Хара В., Новіков В. Побудова соціальної держави — загальне національ-не завдання // Голос України. — 2003. — 28 березня.

42. Харитонов Є.О., Харитонова О.І. Категорія «соціального права» у загальній системі права // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. Вип. 9. — Одеса: Астропрінт, 2000. — С.26-31.

43. Хессе К. Основы конституционного права ФРГ: Пер. с нем. – М.: Юридическая литература, 1981. – 368 с.

44. Холостова Е.И. Социальная политика: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА•М, 2001. – 204 с.

45. Цахер Х.Ф. Социальное право и справедливость / Реф. Султановой А.Д.// Реферативный журнал: Общественные науки за рубежом. Сер. 4. Государство и право. — М.: ИНИОН АН СССР, 1990. — № 3. – С.9-13.

46. Циппеліус Р. Філософія права: Пер. з нім. – К.: Тандем, 2000. – 300 c.

47. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретико-правовий аспект. — Одеса: Юридична література, 2001. — 328 c.

48. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретичні та практичні проблеми правового регулювання: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.05/ Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого. — Харків, 2002. – 38 c.

49. Черноморова Т. В. Модели коллективных договоров в странах Запада // Коллективный договор в странах Запада: от подготовки до реализации. — М.: ИНИОН РАН, 1998. — С.5-16.

50. Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство: введение в теорию. – М.: Ин-т государства и права РАН, 1993. – 141 с.

51. Четвернин В.А. Размышления по поводу теоретических представлений о государстве // Государство и право. – 1992. — № 5. – С.3-11.

52. Чиркин В.Е. Общечеловеческие ценности и современное государство // Государство и право. — 2002. — №2. — С.5-13.

53. Шаповал В. Конституція незалежної України у світовому вимірі // Політика і час. – 1997. — № 4. – С.3-10.

54. Шаронов А.О. О некоторых аспектах социальной политики в современной России // Общество и экономика. – 1998. — № 6. – С.3-8.

55. Шемшученко Ю.С. Наукові засади формування правової держави в Україні // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. Короткі тези доповідей та наукових повідомлень республіканської науково-практичної конференції. —Харків: Нац. юрид. академія України, 1995. — С.3-5.

56. Шлях вперед для соціал-демократів Європи: пропозиція Г. Шрьодера і Т. Блера // Медведчук В.В. Дух і принципи соціал-демократії: українська перспектива. – К.: Основні цінності, 2000. – С.175-193.

57. Шпикер М. Христианство и свободное конституционное государство // Религия и право. — 2000. — №1. — С.5-8.

58. Штрассер Й. Будущее социального государства // Социальное государство в Западной Европе. — М.: ИНИОН РАН, 1999. — С. 126-140.

59. Шуламіт Р. Західна і Східна Європа: соціальна робота і соціальна політика // Соціальна робота в Україні: перші кроки. – К.: Видавничий дім «KM Academia», 2000. – С.7-28.

60. Шупак М. Церква і права людини: католицькі й протестантські погляди, відображені в церковних документах // Релігійна свобода і права людини: Богословські аспекти: У 2 т./ Львівська богословська академія. — Львів: Свічадо, 2000. — Т.1. – С.305-341.

61. Эволюция современного буржуазного государства и права / Отв. ред. В.К.Забигайло. – К.: Наукова думка, 1991. – 284 с.

62. Эрхард Л. Благосостояние для всех. – Нью-Йорк: Посев, 1990. – 335 с.

63. Этциони А. Реформированное социальное государство // Социал-демократия перед лицом глобальных проблем. – М.: ИНИОН РАН, 2000. – С.144-146.

64. Ягодка А.Г. Соціальна інфраструктура і політика: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 212 с.

65. Яковюк І. Виникнення та розвиток концепції соціальної держави // Вісник Академії правових наук України. – 2001. — № 2(25). – С.25-34.

66. Яковюк І. Про обсяг поняття “соціальна держава” (на основі порівняльного аналізу моделей ФРН і України) // Право України. —1998. — № 11. — С.26-28.

67. Яковюк І.В. Розвиток концепції соціально-економічних прав як передумова формування соціальної держави // Проблеми законності. Вип. 35: Респ. міжвідом. наук. зб. — Харків: Нац. юрид. академія України, 1998. – С.22-27.

68. Яковюк І.В. Соціальна держава: до визначення змісту поняття // Вісник Академії правових наук України. – 2001. — № 3 (26). – С.37-47.

69. Яковюк І.В. Соціальна держава: питання теорії і шляхи її становлення: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01/Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого. — Харків, 2000. – 19 с.

70. Якушик В. Проблеми типології правової держави // Філософська і соціологічна думка. — 1993. — №9-10. — С.177-195.

* Першість у вживанні терміна «соціальна держава» більшість дослідників (П.К. Гончаров, В.П. Мілецький, А.О. Сіленко, В.О. Торлопов) визнають за німецьким державознавцем Лоренцем фон Штайном (1815-1890), інші (О.Ф. Скакун, М.К. Підберезький) приписують його авторство Х. Хеллеру (1891-1933).

** Уперше на конституційному рівні соціально-економічні права були закріплені у Мексиці 31 січня 1917 року [124].

* Ця дефініція по суті ототожнює поняття «соціальна держава» і «правова держава», що видається неправомірним. Проблемі співвідношення вказаних понять буде присвячений наступний підрозділ дисертаційного дослідження.

* Про увагу вищого політичного керівництва України до цієї проблеми свідчить, зокрема Указ Президента України «Питання Комісії зі сприяння розвитку громадянського суспільства», де одним із завдань цієї Комісії визначено «сприяння формуванню інститутів громадянського суспільства на засадах політичної та ідеологічної багатоманітності, організації і проведенню громадянських форумів у регіонах України та всеукраїнського громадянського форуму» [233].

* Подібні погляди поділяють й сучасні українські можновладці. Як підтвердження наведемо таку цитату:

«Бідність не можна подолати лише шляхом підтримки нужденних. Потрібні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви населення.

Необхідною передумовою подолання бідності є створення працездатним верствам населення умов для самостійного розв’язання проблем підвищення власного добробуту, що можливо лише в разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю» [223].

*1. Етап передісторії становлення соціальної держави (1800-1880 рр.).

2. Початок розбудови соціальної державності (1880-1914 рр.).

3. Етап, пов’язаний із розширенням соціальної діяльності держави (1918-1960 рр.).

4. Етап прискорення темпів розвитку соціальної держави (1960-1975 рр.).

5. Етап уповільнення темпів розвитку соціальної державності (з 1975 р.).

6. Сприйняття постсоціалістичними країнами концепції соціальної держави [265].