Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань для уточнення, збагачення та активізації словникового запасу молодших школярів. Якість сформованих знань, умінь і навичок порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу.
Виявлення ефективності дослідження пов’язувалося із діагностикою відповідного рівня мовленнєвих навичок та лексичних умінь, сформованих із допомогою пропонованих вправ, завдань та видів роботи.
Ми виходили із припущення, що серед різноманітних вправ, які використовуються вчителем з метою збагачення словникового запасу школярів, помітне місце повинні посідати словниково-логічні вправи. Такі вправи спрямовані на розширення словника учнів, а також на вироблення у них уміння вибирати із свого словникового запасу для висловлення думки ті слова, які найбільше відповідають змісту висловлювання. У процесі виконання словникових вправ перед дітьми, з одного боку, розкривається багатство рідної мови, а з другого – діти вчаться вживати ці слова у своєму мовленні.
Ми побудували систему контрольних завдань, спрямованих на визначення рівня сформованості таких якостей словникового запасу учнів, як його уточнення, збагачення та активізацію, тобто специфічних умінь, від сформованості яких залежить сукупно уточнений, активізований та збагачений словниковий запас школярів:
1. Уміння усвідомлювати молодшими школярами функції слова у мовленні – складається із таких мікровмінь:
§ пояснити значення слова у даному тексті;
§ визначити спочатку слова, вжиті в прямому, а потім у переносному значенні:
§ прочитати речення, пояснити значення підкреслених слів:
§ відгадати загадку, пояснити, які предмети названі словом-відгадкою:
§ скласти речення з різними значеннями багатозначного слова;
§ скласти речення з кількома словосполученнями;
§ описати два предмети, використовуючи антоніми.
2. Уміння здійснювати аналітико-синтетичну діяльність під час роботи зі словом – складається із таких мікровмінь:
§ визначити невідомі слова;
§ уточнити відтінок значення слова;
§ з'ясувати мету вживання того чи іншого слова;
§ скласти речення із словом, вжитим у певному значенні;
§ дописати речення;
§ виконати різні творчі вправи;
§ порівняти тексти чи речення, у яких відбулася заміна одних слів на інші;
§ усунути недоречні повторення;
§ вживати емоційно забарвлену і образну лексику.
3. Уміння самостійно вживати засвоєні слова у власному мовленні – складається із таких мікровмінь:
§ спостерігати за вживанням і значенням окремих слів у готових реченнях чи текстах;
§ пояснити значення прислів'їв або відгадати загадку;
§ складати словосполучень із поданих слів;
§ вводити в речення антоніми;
§ замінювати одні слова іншими;
§ складати словосполучення, речення із потрібним словом;
§ складати розповіді за опорними словами;
§ складати словосполучення з багатозначними словами;
§ складати текст, використовуючи задані слова чи словосполучення.
За сформованістю даних умінь визначено три рівні сформованості словникового запасу молодших школярів за ознаками точності, активізації та багатства:
1. Високий – учень правильно вживає слова в усному і письмовому мовленні, не допускає тавтології, усвідомлює та практично використовує функції слова у мовленні, здійснює аналітико-синтетичну діяльність під час роботи зі словом, самостійно і точно вживає засвоєні слова у власному мовленні, розуміє смисл слів, не припускається помилок у їх вживанні, а якщо й припускається, то тут же самостійно їх виправляє.
2. Середній – на відміну від учня з високим рівнем розвитку даних умінь, припускається двох-трьох помилок при опрацюванні словника у невеликому тексті і виправляє допущені помилки або самостійно, після деяких роздумів, або після вказівки вчителя. Не досить самостійно вживає засвоєні слова у власному мовленні, його словник потребує активізації.
3. Низький – учень при використанні і тлумаченні засвоєних слів у невеликому тексті помиляється більше трьох разів, не в змозі самостійно виправити свої помилки, а також неправильно усвідомлює функції слова у мовленні. Словник бідний, потребує активізації та збагачення. Учень не здатний виправити свої помилки навіть з допомогою педагога.
Як показали результати експерименту, відповідні уміння і навички, сформовані на основі використання певних вправ і завдань, краще розвинені в учнів експериментального класу, ніж в контрольного. Дані результати представлені у таблицях 1.1–1.3.
Таблиця 1.1. Сформованість умінь усвідомлювати функції слова у мовленні в учнів контрольного та експериментального класів
| № п/п | УМІННЯ | Контрольний клас | Експериментальний клас |
| 1 | пояснити значення слова у даному тексті | 81% | 95% |
| 2 | визначити спочатку слова, вжиті в прямому, а потім у переносному значенні | 79% | 92% |
| 3 | прочитати речення, пояснити значення підкреслених слів | 77% | 91% |
| 4 | відгадати загадку, пояснити, які предмети названі словом-відгадкою | 82% | 93% |
| 5 | скласти речення з різними значеннями багатозначного слова | 71% | 87% |
| 6 | скласти речення з кількома словосполученнями | 81% | 92% |
| 7 | описати два предмети, використовуючи антоніми | 86% | 91% |
Таблиця 1.2. Сформованість умінь здійснювати аналітико-синтетичну діяльність під час роботи зі словом в учнів контрольного та експериментального класів
| № п/п | УМІННЯ | Контрольний клас | Експериментальний клас |
| 1 | визначити невідомі слова | 78% | 91% |
| 2 | уточнити відтінок значення слова | 77% | 89% |
| 3 | з'ясувати мету вживання того чи іншого слова | 81% | 90% |
| 4 | скласти речення із словом, вжитим у певному значенні | 79% | 82% |
| 5 | дописати речення | 88% | 96% |
| 6 | виконати різні творчі вправи | 83% | 91% |
| 7 | порівняти тексти чи речення, у яких відбулася заміна одних слів на інші | 76% | 83% |
| 8 | усунути недоречні повторення | 74% | 86% |
| 9 | вживати емоційно забарвлену і образну лексику | 81% | 93% |
Таблиця 1.3. Сформованість умінь самостійно вживати засвоєні слова у власному мовленні в учнів контрольного та експериментального класів
| № п/п | УМІННЯ | Контрольний клас | Експериментальний клас |
| 1 | спостерігати за вживанням і значенням окремих слів у готових реченнях чи текстах | 79% | 89% |
| 2 | пояснити значення прислів'їв або відгадати загадку | 82% | 91% |
| 3 | складати словосполучень із поданих слів | 83% | 90% |
| 4 | вводити в речення антоніми | 78% | 89% |
| 5 | замінювати одні слова іншими | 80% | 89% |
| 6 | складати словосполучення, речення із потрібним словом | 76% | 92% |
| 7 | складати розповіді за опорними словами | 83% | 92% |
| 8 | складати словосполучення з багатозначними словами | 76% | 84% |
| 9 | складати текст, використовуючи задані слова чи словосполучення | 84% | 96% |
Отже, робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів у галузі уточнення, активізації та збагачення їх словникового запасу. Так, учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніж учні контрольного. Одержані результати сформованості мовленнєвих умінь і навичок в учнів експериментального класу та їх порівняння із початковим етапом експерименту та із сформованістю даних умінь в учнів контрольного класу подані на діаграмах 1, 2.
Таким чином, ми отримали результати, які підтвердили ефективність нашого припущення. Із 18 учнів експериментального класу 6 школярів продемонстрували високий рівень аналізованих умінь, 10 – середній і 2 – низький. У контрольному класі високий рівень визначення даних умінь мали 3 учні, середній – 11 і низький – 6 школярів. Порівняно з початком експериментального дослідження, коли проводився перший етап експерименту, показники сформованості мовленнєвих умінь зросли в обох класах, але в експериментальному класі він виявився значно вищим завдяки використанню різноманітних типів вправ, спрямованих на уточнення, активізацію та збагачення словникового запасу молодших школярів. Отримані дані представлені на діагр. 2.
Діаграма 1. Загальний рівень сформованості словника учнів в експериментальному та контрольному класах на початку та у кінці експерименту
Діаграма 2. Характеристика рівнів сформованості словника учнів в експериментальному та контрольному класах у кінці експерименту
На формуючому і особливо на теоретико-узагальнюючому етапі експериментального дослідження стало очевидним, що у процесі цілеспрямованого використання системи пропонованих вправ і завдань в учнів експериментального класу порівняно з контрольним значно підвищився рівень розвитку словникових умінь і навичок, тобто ми отримали результати, які свідчать про ефективність даного напрямку роботи.
Проведення експериментального дослідження дало змогу оцінити ефективність використання на уроках розвитку мовлення пропонованої системи вправ та завдань і простежити динаміку процесу удосконалення, збагачення й уточнення словникового запасу школярів порівняно з навчанням дітей в контрольному класі. Таким чином, цілеспрямоване і систематичне використання пропонованих вправ і завдань на уроках розвитку мовлення здатне забезпечити оптимальне уточнення, активізацію та збагачення словникового запасу у молодших школярів.
Висновки
1. Вивчення стану проблеми в психолінгвістичній та методичній літературі, проведене експериментальне дослідження засвідчило, що ознайомлення із словниковим багатством, словотворчими властивостями, особливостями граматичної будови розкриває учням духовне багатство нашого народу. Відповідно програма передбачає формування у молодших школярів чотирьох видів мовленнєвої діяльності – аудіювання, говоріння, читання, письма. Основним завданням таких занять є активне і цілеспрямоване збагачення і удосконалення мовлення учнів; безпосередня підготовка до складання учнями власних текстів; розвиток логічного мислення; розширення кругозору учнів. Крім цього, в процесі роботи над формуванням власної мовленнєвої діяльності учні оволодівають і контекстовими уміннями.
2. Мовленнєва діяльність дітей особливо бурхливо розвивається в період їх навчання в школі, коли словник зрозумілих слів в учнів різко зростає. Найістотнішою зміною в мовному розвитку є ознайомлення зі словом, з мовою як об'єктом пізнання. В учнів початкових класів мають сформуватися уявлення про мову і мовлення найважливіший засіб спілкування між людьми; про звуки, слова, сполучення слів, речення, текст як найважливіші одиниці мови; зв'язок мови з мисленням; особливості застосування знань з мови у практичному мовленні; про допоміжні засоби увиразнення мовлення. Наведені відомості учні повинні засвоювати у процесі навчання.
У процесі шкільного навчання розширюються функції мовлення, яке виникає і розвивається як засіб засвоєння і передачі знань. Мовлення виявляє себе і як засіб формування особистості, самоутвердження її в колективі. Уроки розвитку мовлення мають величезні можливості для розвитку в учнів грамотного, логічно побудованого і образного мовлення, багатого за своїм структурно-логічним і змістовним складом. Приділяючи спеціальну увагу такому розвитку учнів, учитель готує їх до уважного сприймання мовлення.
3. Джерелами збагачення словникового запасу учнів початкових класів є навколишня дійсність, навчальний процес, ілюстративний матеріал підручників, наочні посібники, технічні засоби і т. ін. Протягом першого року навчання мовлення дітей на уроці здійснюється у межах досить широкого кола тематичних груп. У цей період словниковий запас молодших школярів активно поповнюється прикметниковими і дієслівними формами, а самі висловлювання стають більш повними, емоційними, яскравими. Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим складом.
4. Значне місце на уроках розвитку мовлення відводиться вправам, які допомагають розширити й уточнити словник дітей. Значення невідомих слів обов’язково слід пояснювати, формуючи в учнів відповідні уявлення й поняття. Також слід виробляти в учнів уміння добирати ті слова, якими можна найточніше, найяскравіше, образно висловити думку. З перших днів навчання дитини у школі необхідно повсякденно працювати над словом, пояснювати різні його значення, добирати синоніми, вводити слова в речення, виявляти синоніми в ілюстративному матеріалі і т. ін. Вирішуючи ці завдання на уроках розвитку мовлення, вчитель збагачує мовлення учнів кількісно, тобто поповнює їхній активний словник.
Робота на уроках розвитку мовлення повинна бути спрямована на збагачення активного і пасивного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів.
5. Ми провели експериментальне дослідження особливостей уточнення, збагачення і активізації словникового запасу молодших школярів. Воно здійснювалося на формуючому та перевірялося на теоретико-узагальнюючому етапах дослідження. Розширення й збагачення запасу слів і використання їх в усному мовленні сприяло розширенню і конкретизації словника молодших школярів, надавало висловлюванням точності та виразності. Використанням спеціально розробленої методики вправ на уроках розвитку мовлення, стало одним із найефективніших засобів збагачення, уточнення й активізації словникового запасу школярів, підвищення їхньої лексичної грамотності, що є свідченням реалізації мети і завдань нашого дослідження.
Робота, яка проводилася в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів у галузі уточнення, активізації та збагачення їх словникового запасу, що і підтвердило висунуте нами припущення. Таким чином, робота над збагаченням словникового запасу першокласників має велике загальноосвітнє і практичне значення. Використання розробленої методики, розширює знання учнів про мову та є джерелом збагачення словника дітей. Однак ми дослідили лише один із напрямків розвитку мовлення першокласників – лексичний, що не вичерпує повноту досліджуваної проблеми. Потребують подальшого розгляду і вивчення питання, пов’язані з удосконаленням граматичного ладу мовлення молодших школярів на всіх етапах навчання та питання, пов’язані з розвитком мовленнєвих умінь на між предметному рівні.
Список літератури
1. Абрамова Е.В. Подготовка студентов к работе по формированию языковых понятий у младших школьников // Начальная школа. – 1989. – №11. – С. 65–67.; С. 65
2. Актуальные проблемы методики обучению чтению в начальных классах / Под ред. М.С. Васильевой, М.И. Омороковой, Н.Н. Светловской. – М.: Педагогика, 1977. – 220 с.
3. Артоболевский Г.В. Очерки по художественному чтению. – М.: Просвещение, 1972. – 158 с.
4. Багмут А.Й. Інтонація як засіб мовної комунікації. – К.: Освіта, 1980. – 112 с.
5. Бадер В. Класифікація помилок у мовленні молодших школярів // Рідна школа. – 1999. – №9. – С. 53–55.
6. Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів // Педагогіка і психологія. – 1998. – №4. – С. 31–36.
7. Бадер В.І., Василина С.В. Редагування як засіб розвитку мовлення // Поч. школа. – 1991. – №8. – С. 24–27.
8. Баженов М.М., Черкашин Р.А. Выразительное чтение. – Харьков: ХГУ, 1960. – 292 с.
9. Барановська Л.В. До теоретичних засад формування культури мовлення // Педагогіка і психологія. – 1997. – №3. – С. 33–37.
10. Барвінська Л.В. Уроки українського читання // Поч. школа. – 1990. – №11. – С. 39–40.
11. Бархин К.Б. Развитие речи в начальной школе. – М.: Учпедиз, 1955. – 83 с.
12. Безрукова І. Збагачення українського мовлення першокласників засобами дитячої народної поетичної творчості // Поч. школа. – 1998. – №10. – С. 45–48.
13. Блинов И.Я. Выразительное чтение учителя-словесника. – М.: Просвещение, 1985. – 190 с.
14. Богуш М.І. Методика навчання української мови у дошкільних закладах. – К.: Вища школа, 1993. – 328 с.
15. Бондаренко А.А. Работа над ударением в начальных классах // Нач. школа, 1989. – №2. – С. 18–21.
16. Бородич А.М. Методика развития речи детей. – М.: Просвещение, 1981. – 255 с.
17. Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. Навчання і виховання засобами літератури. – К.: Рад. школа, 1973. – 238 с.
18. Бурмистрова Л. Сказки про страну словографию // Семья и школа. – 1991. – №8. – С. 44–46.
19. Бутузова И.Д. Лексическая работа на уроках чтения // Начальная школа. – 1992. – №2. – С. 14–19.
20. Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Поч. школа. – 1991. – №2. – С. 28–31.
21. Вашуленко М.С. Орфоепія і орфографія в 1–3 класах. – К.: Рад. школа, 1982. – 104 с.
22. Вашуленко М.С., Скрипченко Н.Ф. Робота з дитячою книжкою. – К.: Рад. школа, 1982. – 240 с.
23. Возрастная и педагогическая психология. / Под ред. М.В. Матюхина, Т.С. Михальчик. – М.: Просвещение, 1984. – 256 с.
24. Вопросы дидактики и психологии начального обучения / Под ред. Б.Г. Ананьева. – Л.: НИИ педагогики АПН РСФСР, 1953. – 98 с.
25. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте.‑М., 1967.-С. 40.
26. Выготский Л.С. Избранные педагогические исследования. – М.: АПН РСФСР, 1956. – 380 с.
27. Гвоздев А.Н. Вопросы изучения детской речи. – М.: АПН СССР, 1961. – 471 с.
28. Гвоздев А.Н. Формированое у ребенка грамматического строя языка. ‑ М., 1949. – 236 с.
29. Гільбух Ю.З., Пенькова О.І. Психологічні аспекти словникового розвитку молодших школярів // Початкова школа. – 1979. – №12. – С. 66–69.
30. Гольдберг А.М. Особливості оволодіння учнями молодших класів лексикою рідної мови. – К.: Рад.школа, 1959. – 240 с.
31. Горбушина Л.А. Выразительное чтение и рассказывание. – М.: Просвещение, 1975. – 203 с.
32. Гордіюк Н. Особливості сприймання художніх текстів молодшими школярами // Мандрівець. – 2000. – №3–4. – С. 75–78.
33. Горецкий В.Г. Выразительность, правильность и скорость чтения // Нач. школа. – 1967. – №8. – С. 36–40.
34. Денисюк А.С. Розвиток уяви учнів на уроках читання // Поч. школа. – 1970. – №1. – С. 36–38.
35. Державна національна програма «Освіта» // Освіта. – №44–46. – 1993. – 16 с.
36. Дорошенко С.І. Основи культури і техніки усного мовлення. – Харків: ОВС, 2002. – 144 с.
37. Дорошенко С.І. Розвиток мовлення молодших школярів. – К.: Освіта, 1987. – 124 с.
38. Дорошенко С.І. та ін. Методика викладання української мови: Навч. пос. – К.: Вища школа, 1992. – 380 с.
39. Эльконин Д.Б. Как учить детей читать. – Л.: Знание, 1976. – 64 с.
40. Егоров Т.Г. Психология овладения навыком чтения. – М.: АПН РСФСР, 1953. – 264 с.
41. Ємець А., Коваленко О. Працюємо за посібниками «Вчуся читати» // Поч. школа. – №С. 12–13.
42. Завадская Г.А. Выразительное чтение в начальной школе. – М.: Педагогика, 1963. – 180 с.
43. Зайцева З.Г. Техніка мови вчителя та гігієна його голосу. – К.: Освіта, 1971. – 160 с.
Дата: 2019-05-28, просмотров: 235.
