„Прислівник характеризує дію, стан або ознаку, названі дієсловом, прикметником, іншим прислівником або, рідко, іменником” [26, 242]. Наприклад, у реченні Одна в нас голова, хоч би ми як несли її високо (М. Рильський) прислівник високо характеризує дію несли, а прислівник як — ознаку дії високо. У реченні Погода була напрочуд гарна (І. Франко) прислівник напрочуд характеризує ознаку предмета гарна.

Прислівник — незмінна частина мови. Частина прислівників може мати лише ступені порівняння. „За значенням та роллю в реченні прислівники бувають обставинні, предикативні і модальні” [55, 386-388].

Обставинні прислівники вказують на різні обставини. Вони поділяються на дві великі групи: якісно-кількісні і власне обставинні. До якісно-кількісних належать прислівники способу дії, міри й ступеня. Різницю між ними іноді буває важко встановити, настільки їхнє значення близьке.

Прислівники способу дії уточнюють значення дієслова, характеризуючи дію з погляду її перебігу, способу, якості, і відповідають на питання як? яким способом?: добpe, вдало, поволі, вголос, приємно, гуртом, по-нашому, по-давньому, сам на сам, віч-на-віч.

Прислівники міри й ступеня уточнюють значення дієслів, прикметників та прислівників, указуючи на різний якісний і кількісний вияв дії або ознаки, і відповідають на питання скільки? наскільки? якою мірою? як багато?: настільки, дуже, надзвичайно, трохи, ледве, дотла, дощенту, двічі, утричі, вдруге. Сюди слід віднести й прислівники, вжиті у формі вищого й найвищого ступенів порівняння, та прислівники із значенням безвідносної міри - ознаки: краще, найкраще, дужче, найдужче, холоднувато заважко, пречудово, страшенно. До власне обставинних належать прислівники, які характеризують дію з погляду місця, часу, причини, мети, умови.

Прислівники місця вказують на місце дії або напрям руху і відповідають на питання де? куди? звідки? яким шляхом?: там, кругом, угорі, згори, вниз, праворуч, попереду, додому, здалеку, манівцями.

Прислівники часу позначають час дії, її початок, межу в часі, тривалість, повторюваність і відповідають на питання коли?: вранці, учора, напередодні, щоразу, дотемна, зроду, з давніх-давен, довіку.

Прислівники причини вказують на причину дії і відповідають на питання чому? з якої причини?: тому, згарячу, зосліпу, спересердя, знічев'я, зопалу, знестямки, спрожогу, хоч-не-хоч.

Прислівники мети вказують на мету дії і відповідають на питання навіщо? з якою метою?: навмисне, наперекір, напоказ, жартома, на зло, у гості [61].

Прислівники умови вказують на умову дії і відповідають на питання за якої умови?: принагідно, безнадійно, безперечно, безумовно, обов'язково, закономірно, випадково. Цих прислівників, як і прислівників причини й мети, у мові небагато.

Предикативні прислівники виступають у ролі присудка в безособових реченнях. Вони можуть виражати:

а) стан природи: тихо, вітряно, морозно, хмарно, сонячно,

б) стан людини: соромно, душно, страшно, байдуже, досадно, кривдно, образливо, радісно, приємно, лінь, гріх;

в) потребу: треба, потрібно, необхідно, можна, важливо, варто, пора;

г) відсутність: ніде, ніколи, нема, не видно [55, 385].

Модальні прислівники слугують для виявлення ставлення мовця до сказаного й у реченні виступають у ролі вставних слів. Сюди належать: мабуть, очевидно, безперечно, може, на жаль, на щастя, по-моєму, по-перше, по-друге тощо. Наприклад: Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий результат роботи (Ю. Мушкетик).

Поділ прислівників на обставинні, предикативні й модальні великою мірою умовний. Іноді ті самі прислівники можуть належати і до обставинних, і до предикативних, залежно від їхніх синтаксичних функцій. Наприклад, у реченні В кімнаті приємно пахне свіжими пасками (З.Тулуб) прислівник приємно має обставинне значення способу дії. А в реченні В гості я до неї ходитиму, бо в неї досить цікаво і приємно (Леся Українка) той самий прислівник має предикативне значення. Такі самі значення має, наприклад, і прислівник важко в реченнях: Зітхнула Настя важко, обтерла сльози дрібні (Марко Вовчок) і Чогось мені так важко на серці, така в мене журба, що я й не знаю, де й дітись! (І.Нечуй-Левицький) [45].

Є прислівники, які можуть однаково виконувати обставинні, предикативні й модальні функції, як, наприклад, у реченнях Антін очевидно вагався. Для мене очевидно, що Ви не бережетесь (З тв. М.Коцюбинського). З поїзда зійшло лише кілька пасажирів. Очевидно, то були місцеві, вони одразу кудись зникли (В. Козаченко), де прислівник очевидно виступає то як обставинний, то як предикативний, то як модальний [56, 267].

За походженням прислівники бувають:

а) первинні (їх ще називають займенниковими): де, куди, тут, там, туди, сюди, коли, тоді, як, так;

б) похідні (утворені від первинних): деінде, подекуди, повсюди, звідки, звідти, відколи, досі, поки, ніде, ніколи, ніяк, десь, коли-небудь;

в) відіменникові: згори, завчасу, вночі, щодня, гуртом, бігом, нишком, жартома, жаль, сором;

г) відприкметникові: тихо, далеко, здалека, нашвидку, досита, знову, по-старому, по-військовому, по-українському;

ґ) відчислівникові: вперше, вчетверо, надвоє, двічі, тричі, по-перше;

д) відзайменникові: нізащо, потім, зовсім, надто, по-моєму;

є) віддієслівні: навстоячки, навприсядки, перегодя, хвилююче, нехотячи;

є) складні (утворені складанням кількох основ): праворуч, обіруч, нашвидкуруч, натщесерце, босоніж, стрімголов, мимохідь, повсякчас, споконвіку, віч-на-віч, рано-вранці, тишком-нишком;

ж) складені (у вигляді словосполучень): плече в плече, день у день, раз у раз, раз по раз, раз за разом, час від часу, нога за ногою, сам на сам, кінець кінцем, ні в сих ні в тих, ні за що ні про що, куди завгодно [61, 512-513].

Правопис прислівників досить складний. Більшість із них пишеться разом, проте є й такі, що пишуться через дефіс, через два дефіси, двома та більше словами тощо: удосвіта, додому, по-іншому, рано-вранці, коли-не-коли, віч-на-віч, з давніх-давен, на світанку, з дому, раз у раз, з дня на день.

Прислівники від прикметників утворилися в основному трьома способами:

а) за допомогою суфіксів -о, -е: радісний – радісно, щоденний – щоденно, схвильований – схвильовано, гарячий – гаряче, байдужий – байдуже;

б) злиттям прийменника з короткою формою прикметника в різних відмінках: здалека, стиха, дочиста, замолоду;

в) злиттям прийменника по з повним прикметником: по-українському, по-рідному, по-ведмежому [36].

Прислівники, утворені від прикметників за допомогою суфіксів -о, -е, повністю зберігають усі особливості творення й написання цих прикметників: туманний — туманно, нескінченний — нескінченно, шалений — шалено, скажений — скажено, нежданий — неждано, гарячий — гаряче.

Якщо такий прислівник походить від якісного прикметника, що має ступені порівняння, то має ступені порівняння, які творяться так само, як і в прикметника: близько — ближче, найближче, якнайближче; високо — вище, найвище; легко — легше, найлегше; голосно — голосніше, найголосніше.

За походженням прислівники на -о, -е — це колишні короткі прикметники середнього роду в називному (знахідному) відмінку.

Велика група прислівників утворилася поєднанням прийменників із короткими формами прикметників в непрямих відмінках, а саме:

а) прийменників з (с), за, до, від із прикметниками чоловічого або середнього роду в родовому відмінку: знову, згарячу, здалеку, зрідка, стиха, сповна, замолоду, затемна, засвітла, досита, допізна, віддавна;

б) прийменників на, за, в із прикметниками середнього роду в знахідному відмінку: начисто, нарізно, наліво, навмисне, заново, задовго, востаннє;

в) прийменників в (у), на, по з прикметниками чоловічого або середнього роду в місцевому відмінку: уповні, на рівні, назовні, напоготові, помалу, пораненьку, попросту [18, 269].

Прислівники, утворені злиттям прийменника з короткою формою прикметника в різних відмінках, пишуться разом: віддавна, завидна, дочиста, насухо, потиху, помаленьку, згарячу, змалку, востаннє.

Три прислівники, які утворені поєднанням прийменника з повною формою прикметника, пишуться окремо: в основному в середньому, в цілому.

Продуктивним залишається спосіб творення прислівників поєднанням прийменника по з повною формою прикметника чоловічого роду в місцевому відмінку: по-батьківському, по-християнському, по-родинному, по-дилетантському, по-європейському. Прислівники, утворені від прикметників на -ський (-цький -зький), а також похідні від назв тварин, замість -ому можуть мати кінцівку -и: по-батьківськи, по-християнськи, по-німецьки, по-французьки, по-вовчи, по-ведмежи.

Прислівники, утворені злиттям прийменника по з повним прикметником на -ому (-и), пишуться через дефіс: по-новому, по-бойовому, по-братньому, по-давньому, по-солдатському і по-солдатськи, по-турецькому і по-турецьки, пo-заячому, по-ведмежому. Це стосується і прислівників, утворених таким же чином від займенників: по-іншому, по-всякому, по-нашому, по-твоєму [15].

Прислівники на зразок по-новому треба відрізняти від поєднання прийменника з прикметником по новому. Прислівник відповідає на питання як?: Живемо по-новому. Прийменник із прикметником відповідає на питання по якому?: Машини пішли по новому мосту. Прийменник у цьому словосполученні пов'язується не з прикметником, а з іменником: по мосту.

Частина прислівників утворилася від застиглих відмінкових форм іменників. Ці прислівники співвідносні:

а) з називним відмінком іменників: жаль, шкода, сором, гріх, не первина;

б) з родовим відмінком іменників: руба, сторчака, кружка, голяка;

в) з орудним відмінком однини іменників: нишком, раптом, галопом, бігцем, мигцем, назирцем, прихапцем, похапцем; із давньою формою орудного відмінка множини: верхи, пішки, рачки, цапки, задки; з давньою формою орудного відмінка однини: ницьма, жартома, притьма, дарма, кружкома [61, 521].

Прийменники стоять перед іменниками і можуть відділятися від них означеннями: до хати — до рідної хати, до своєї хати. Лише кілька прийменників можуть стояти й після іменника: порядку ради, підступам наперекір, йому навздогін.

Відчислівникових прислівників в українській мові небагато. Два з них – двічі і тричі утворені без префіксів за допомогою суфікса -чі. Похідні від них — подвічі, потричі, удвічі, утричі.

Інші прислівники виникли внаслідок злиття прийменників із відмінковими формами числівників, а саме:

а) прийменників в (у), на, по із збірними числівниками в знахідному відмінку: удвоє, утроє, учетверо, надвоє, натроє, начетверо, по двоє, по троє;

б) прийменників в (у), по, за з числівниками середнього роду в знахідному відмінку: вперше, вдруге, по-перше, по-друге, водно, заодно;

в) прийменника в (у) з кількісними числівниками в місцевому відмінку: удвох, утрьох, учотирьох [26, 265].

Прислівники, утворені поєднанням прийменника з числівником, пишуться разом: вперше, вп’яте, водно, вдвоє, вчетверо, заодно, натроє, навосьмеро, утрьох, увісьмох, удвічі, потричі. Виняток з-поміж цих прислівників становлять ті, які починаються на по. Вони пишуться:

а) разом: поодинці, подвічі, потричі;

б) через дефіс: по-перше, по-друге і т. ін.;

в) окремо: по одному, по двоє, по троє тощо [35, 123].

Прислівники, утворені від числівників, треба відрізняти від поєднання прийменника з числівником: подались удвох і у двох вікнах, розділив начетверо і на четверо хлопців.

Кілька прислівників виникло від займенників: той, скільки, стільки. Більшість із них утворилася внаслідок злиття прийменників із займенниками: потім, затим, занадто, притому; зовсім, передусім; нащо, навіщо, нізащо, причому, почому; наскільки, настільки. Два мають форму непрямих відмінків без прийменників: тому, чому [41].

Деякі прислівники творяться від прислівників. Прислівники, утворені поєднанням прийменника з прислівником, звичайно пишуться разом: відколи, відтепер, віднині, відтоді, забагато, занадто, назавжди, назавтра (те саме, що й завтра), післязавтра, позавчора, позаторік, звідусюди, повсюди. Але окремо пишуться прислівники на коли, на потім, на завтра (у значенні на завтрашній день), до завтра, на відмінно, у стократ.

Первинні (займенникові) прислівники, як і неозначені та заперечні займенники, мають властивість поєднуватися з різними словотвірними частками. Прислівники, утворені від прислівників за допомогою словотвірних часток, пишуться [55]:

а) з частками аби-, де-, -сь, ні-, ані-, чи-, що-, як-, чим разом: абияк, абикуди, деколи, деінде, дедалі, якось, нікуди, нітрохи, аніде, аніколи, чимало, щодалі, щонайдужче, якраз, чимдалі, чимскоріш, чимдуж;

б) з частками хтозна-, казна-, будь-, -небудь, -то через дефіс: хтозна-як, хтозна-звідки, казна-де, будь-коли, куди-небудь, як-небудь, десь-то, так-то.

Через два дефіси пишуться прислівники з часткою -не- посередині: як-не-як, коли-не-коли, де-не-де, хоч-не-хоч, а також: будь-що-будь.

Складні і складені прислівники виникли на основі:

а) складних прикметників: власноручний — власноручно, самостійний — самостійно, одностайний — одностайно;

б) лексикалізованих словосполучень, у яких слова злилися в одне слово: босими ногами — босоніж, обома руками — обіруч, спаси бог — спасибі, по всякий час — повсякчас, на самий перед — насамперед, з початку віку —споконвіку, плече об плече — пліч-о-пліч, всього на всього — всього-на-всього;

в) лексикалізованих словосполучень, у яких слова ще зберігають своє окреме значення: день у день, нога в ногу, раз у раз, раз по раз, раз за разом, з дня на день, з боку на бік;

г) повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних слів: далеко-далеко, дуже-дуже, рано-рано, рано-вранці, мало-помалу, давним-давно, врешті-решт, часто-густо, неждано-негадано, тишком-нишком, видимо-невидимо, більш-менш [45, 138].

Прислівники, утворені від підрядних словосполучень (від однієї до другої частини можна поставити питання), пишуться разом: в різні боки — врізнобіч, обома руками — обіруч, на швидку руку — нашвидкуруч, на самий перед — насамперед, має бути — мабуть, мимо хотіння — мимохіть, в один час — водночас, з початку віку — споконвіку.

Але в прислівникових сполученнях тим часом (хоч сполучник тимчасом як), все одно, все рівно всі частини пишуться окремо [16].

Складні прислівники, утворені повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних незмінних слів (прислівників), пишуться через дефіс: ген-ген, ледве-ледве, вранці-рано, давним-давно, повік-віків, зроду-віку, врешті-решт, тишком-нишком, геть-чисто, більш-менш, видимо-невидимо.

Службове слово пишеться окремо, а два наступні — через дефіс у таких прислівниках: не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен (але: з усіх усюд).

У прислівникових сполученнях, утворених повторенням того самого змінюваного слова в різних відмінках, усі частини пишуться окремо: кінець кінцем (називний + орудний відмінки), один одинцем, одним одно, раз у раз (називний + знахідний відмінки), день у день, нога в ногу, час від часу, один в один, сам на сам, з роду в рід, з дня на день, з кінця в кінець. Але три прислівники пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього, у яких слово повторюється в тому самому (родовому) відмінку, пишуться через два дефіси.

Програма з рідної мови для початкових класів [49] передбачає вивчення прислівника як частини мови у 4 класі. Учні ознайомлюються з такими основними ознаками прислівника:

1. Поняття про прислівник як частину мови (значення, питання, роль у реченні, зв’язок з дієсловами). Незмінюваність – основна граматична ознака прислівників. Практичне ознайомлення з правописом найуживаніших прислівників.

2. Прислівники, близькі і протилежні за значенням. Поширення речень (тексту) прислівниками. Побудова речень з однорідними членами, вираженими прислівниками.

3. Спостереження за роллю прислівників у тексті. Вибір з поданих прислівників тих, які найбільше відповідають меті та типу висловлювання.

4. Вживання прислівників під час побудови текстів. Уміння користуватися орфографічним словником для правильного написання прислівників.

В результаті вивчення прислівника в учнів повинні сформуватися практичні уміння розрізняти серед поданих слів прислівники, ставити до них питання; будувати сполучення слів з прислівниками;

Молодші школярі дістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати прислівники в тексті, знайомляться з прислівниками, близькими і протилежними за значенням, практично засвоюють правопис найчастіше вживаних прислівників.

Завдання вчителя під час формування поняття «прислівник» полягає в тому, щоб:

- досягти практичного усвідомлення прислівника як лексико-граматичної групи слів;

- навчити розпізнавати прислівники серед відомих дітям частин мови;

- сформувати вміння вживати цю групу слів у практиці усного й писемного мовлення;

- домогтися, щоб учні практично оволоділи навичками правопису найпоширеніших груп прислівників, передбачених програмою [28, 169-170].

Формування граматичного поняття «прислівник» починається з виявлення в цій частині мови трьох ознак: питання, на які відповідає прислівник, його незмінність і зв'язок з дієсловами.

Із цією метою вчитель організовує спостереження дітей за лексико-граматичними ознаками слів тихесенький і тихесенько у таких, наприклад, реченнях: Тихесенький вечір на землю спадає (В. Самійленко) і Тихесенько вітер віє (Т.Шевченко). Учні виписують словосполучення з цими словами і визначають, якою частиною мови вони є.

Якщо приналежність слова тихесенький до розряду прикметників учням встановити легко, то визначення слова тихесенько як частини мови викликає у них певні труднощі. Виникає питання: якою ж частиною мови є слово тихесенько? Так створюється проблемна ситуація. Вихід із неї буде знайдено в ході евристичної бесіди:

— У чому схожість і відмінність слів тихесенький і тихесенько? (Обидва слова називають ознаку, але відповідають на різні питання: який? — тихесенький, як? — тихесенько.)

— З якими словами пов'язані ці слова у виписаних словосполученнях? (Вечір, віє.)

— Які ознаки показують ці слова? (Ознаку предмета і дії.)

— Що станеться із словом тихесенький, коли змінити слово вечір? А із словом тихесенько, якщо змінити слово віє? (Слово тихесенький змінюється, а тихесенько — ні.)

Отже, учні роблять висновок, що є слова, які показують ознаку дії і є незмінними. Учитель вводить термін на позначення слів такого типу — прислівник. У ході подальшої роботи розширюється уявлення дітей про прислівник. Внаслідок виділення прислівників у тексті чи окремих реченнях учні усвідомлюють, що прислівники відповідають ще й на питання де? куди? коли? і пояснюють дієслова. У реченні є другорядними членами.

Закріплення одержаних відомостей про прислівник відбувається під час виконання учнями різних тренувальних вправ, таких як:

— виписування з тексту дієслів із прислівниками (на які питання відповідають виписані прислівники?);

— утворення від іменників однокореневих прикметників, а потім прислівників (складіть з ними речення чи словосполучення);

— заміна однокореневими прислівниками слів, поданих в дужках (веселий, радісний) і т.ін. [29, 81].

Виконання різноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а й закріпленню в них навичок у розпізнаванні та правильному написанні прислівників.

Отже, ознайомлення четвертокласників з прислівником як частиною мови передбачає формування поняття прислівника, уявлення про незмінюваність як основну граматичну ознаку. Також відбувається практичне ознайомлення з правописом найуживаніших прислівників та вживання прислівників під час побудови текстів. В результаті вивчення прислівника в учнів повинні сформуватися практичні уміння розрізняти серед поданих слів прислівники, ставити до них питання; будувати сполучення слів з прислівниками.