За останніх 50 років обсяг експорту Японії збільшився більш, ніж в 70 разів, його темпи майже в два рази випереджали приріст світового експорту.

У основі успіхів японських компаній на світових ринках лежить конкурентоспроможність продукції, яка формується за рахунок високої якості, новітньої технології, кадрової політики, авторитету фірми. Японські фірми відомі ефективно розвиненою системою всебічного і послідовного контролю і управління якістю продукції, яка пов'язана перш за все з характером організації виробництва. Ритмічність і гнучкість виробничого процесу, його здібність до переналаштування і випуску нової продукції, постачання комплектуючих виробів і сировини точно в строк істотно підвищують якість продукції і ефективність роботи підприємств. Зростання рівня автоматизації і роботизації, використання систем контролю за якістю устаткування дозволяють значно покращувати якість товарів, що випускаються. Принцип автономізації виробництва передбачає випуск кінцевого виробу з повним контролем якості і гарантіями без дефектності [7, 341].

Один з методів конкурентної боротьби японських фірм - швидка зміна моделей. Період розробки нової продукції у них коротший, ніж в США.

При всій важливості вказаних вище чинників високої конкурентоспроможності японських товарів на світових ринках слід мати на увазі, що вартість робочої сили в Японії була нижча, ніж в США і низці інших промислово розвинених країн. По оцінках окремих японських дослідницьких організацій, Японія на 1/3 відстає від США по рівню продуктивності праці в оброблювальній промисловості. Розривши в цьому показнику скоротився (1975 р. — 50%), але залишається значним. На загальний стан справ впливає і та обставина, що продуктивність праці на дрібних і середніх підприємствах значно поступається показникам великих, складаючи 40% від рівня крупних підприємств. Це стримує загальні показники всієї промисловості.

Високий рівень продуктивності праці досягнутий в чорній і кольоровій металургії, хімічній промисловості, де він значно перевищує американські показники. У всіх інших галузях наголошується відставання, навіть в таких, як автомобілебудування і електротехніка, де японські компанії володіють сильною конкурентоспроможністю. Там рівень продуктивності складає 78% і 85% американського.

Японія довгий час займала провідне місце по конкурентоспроможності своїх товарів на світових ринках. В результаті збільшення цін вона опустилася на третє місце в 1993 р. після Сінгапуру і США. Сталося значне зростання вартості робочої сили [7, 355].

У післявоєнний період істотні зміни зазнала структура експорту. До 60-х років переважаюче місце в ній займали споживчі товари: радіоприймачі, телевізори, текстильні вироби. Потім провідні позиції зайняли продукція чорної металургії, судна, автомобілі — понад 60% експорту. У 80-і роки сталося нове зрушення в структурі експорту. При збільшенні долі автомобілів і побутової електротехніки, значно зросла доля продукції загального машинобудування (13,9% і 24,1%), електромашинобудування (9,9 і 25,6%), наукового устаткування оптики (3,7% і 4,5% за 1980—1995рр.).

По окремих видах продукції Японії припадає на частку ваговита частин світового експорту: напівпровідники — 50%, легкові автомобілі — 22%, конторське і телекомунікаційне устаткування — 22,6%, сталь — 17,4%. Перетворення Японії на одного з головних світових експортерів продукції машинобудування і наукоємкої продукції стало підсумком її промислового і науково-технічного розвитку.

Структура імпорту відображає процеси міжнародної спеціалізації промисловості, інтернаціоналізації господарства і бідність мінеральної бази. Японію відрізняє найнижча серед промислово розвинених країн міра самозабезпеченості| сировиною і паливом країна майже повністю залежить від ввезення багатьох видів мінеральної і сільськогосподарської сировини. По багатьом видам мінеральної сировини вона виступає крупним покупцем на світових ринках. На неї доводиться понад 30% світового імпорту залізняку, понад 19% руд кольорових металів, кам'яного вугілля, бавовни і шерсті [13, 471].

На перших етапах економічного розвитку Японія випробовувала велику залежність від країн, що розвиваються, — близько половини її експорту і понад 40% імпорту. Південно-східна Азія і країни Персидської затоки до цих пір є головним ринком збуту і постачань енергетичної сировини. Постачання рудної і хімічної сировини в останні десятиліття здійснюються з промислово розвинених країн — Канади, Австралії і Нової Зеландії.

Важливою особливістю географічної структури зовнішньоторговельних зв'язків є їх концентрація на США. До теперішнього часу на американському ринку реалізується 29% японського експорту і забезпечується 22% імпорту. У свою чергу на Японію доводиться понад 11% американського експорту, у тому числі майже 20% збуту сільськогосподарській продукції.

Японія виступає основним торгівельним партнером низки країн Східної і Південно-східної Азії. Вона забезпечує Індонезії 37% її експорту і 24% імпорту, для Малайзії — 26% її імпорту і 16% експорту, для Сінгапуру — 21% його імпорту і 17% експорту, для Південної Кореї — 26% її імпорту. Японія є також основним експортним і імпортним ринком КНР (15-16%).

Різниця між експортом і імпортом (сальдо) зросло в 6 разів за 1981—1995 рр. і перевищило 130 млрд. дол. Позитивне сальдо складається зі всіма регіонами, за винятком країн Середнього Сходу і в 90-і роки — з Східною Європою. Торгівельні стосунки з промислово розвиненими країнами супроводяться спалахами торгівельних воєн, тиском на Японію, встановленням «добровільних обмежень» її експорту. Особливо в цьому досягають успіху США.

На долю американської економіки доводиться сьогодні близько 40% всіх зарубіжних капіталовкладень Японії. Це сприяє різних форм виробничої кооперації між фірмами Підтвердженням є вже згаданий приклад|зразок| з|із| чорною металургією США, розвиток якої в даний час|нині| неможливо представити|уявляти| без японських інвестицій і японської технології [13, 479].

Зовнішньоекономічна діяльність сприяла появі в Східній Азії потужного фінансового центру. Токіо не поступається Нью-Йорку і Лондону за об'ємом валютно-біржовими операціями, кількості котируваних на фондовій біржі найменувань коштовних паперів і об'єму купівлі-продажу, але має і слабкі сторони діяльності. У Токіо акредитовано менше 100 іноземних банків, що в чотири рази менше, ніж в Нью-Йорку і Лондоні.

Слабкості Токіо як міжнародного фінансового центру стримують процес зміцнення позицій ієни як міжнародний платіжний засіб. Вона займає невисокі позиції у валютних резервах світу (6,8—8,1% за 1999—2004рр.), майже в два рази поступаючись німецькій марці і у вісім разів долару. Ширше використовується японська грошова одиниця в розрахунках по зовнішній торгівлі. Якщо в 1990 р. менше 1% розрахунків по японському експорту здійснювалося в ієнах, то в 2003 р. — вже 38%. Значне зрушення також сталося в обслуговуванні ієною імпортної торгівлі — 24%. Але дані значні зміни в основному визначалися лише одним районом — Азією, де частка експорту, вираженого в ієнах, піднялася з 39% в 2003 р. до 48% в 2004 р., а доля| імпорту — з 9,2 до 34%.

Необхідність зміцнення міжнародних позицій ієни для японської економіки зростає. Під сильним тиском долара і інших валют курс ієни зростає За 2001—2005 рр. по відношенню до долара він піднявся в 3,6 разу. По оцінках підвищення співвідношення ієна — долар на одну одиницю приводить до заборони ВВП Японії на 0,06%.

За 2000—2006 рр. курс ієни підвищився на 170 одиниць, що все одно, що зниженню ВВП Японії на 10,2% в результаті заборони експорту товарів і посилення імпорту. Підвищення курсу викликає імпортний бум. Іноземні товари зараз займають значно велику частку національного ринку, чим раніше — 16%.