Загальні основи побудови комп'ютерних мереж
Середовище обміну даними. Канали зв’язку
У кожній комп'ютерній мережі, для перенесення даних від одного учасника мережі до іншого, використовується середовище обміну в якому дані передаються у вигляді електричного, електромагнітного або світлового сигналу. Як середовище обміну використовують:
| · коаксіальний кабель; · виту пару; · волоконно-оптичний кабель; | · радіоканал; · інфрачервоні промені; · канал,супутниковий канал. |
Перші три ще називають кабельними середовищами і мають найбільше застосування.
1. Коаксіальний кабель—це мідна жила в діелектричній оболонці, покрита зверху екрануючою обпліткою. Розрізняють одно- та багатоканальні кабелі,
Особливості: висока стійкість до перешкод, легкість монтажу, висока швидкість (10/100 Мбіт/с), простота підключення нових вузлів.
2. Вита пара містить два або більше (парну кількість) взаємо ізольованих, звитих між собою провідників. Скручування зменшує дію електромагнітних впливів. Існує кілька різних категорій залежно від розмірів, ізоляції, кількості скрутів на одиницю довжини.
Особливості: легкість монтажу, невелика захищеність від електромагнітних впливів (підвищується для витих пар, вміщених в екрануючу оболонку) і механічних пошкоджень, використання в невеликих локальних мережах.
3. Волоконно-оптичний кабель складається з оптичного волокна усередині захисної оболонки, вкритої зовнішньою оболонкою. Використовують його для передавання даних з високою швидкістю (до кількох гігабітів за секунду) і мінімальними втратами. Дані попередньо перетворюють у світові сигнали за допомогою лазеру або світлодіодів, а на приймальному кінці їх знову перетворюють в електричні імпульси.
Особливості: досить висока вартість кабелю і обладнання, складний монтаж, складна технологія створення розгалужень, швидкість—до кількох гігабітів за секунду відстань між станціями-регенераторами сигналу—до 50 км, передавання сигналу тільки в одному напрямі.
4. Радіоканал. Використання для обміну повідомленнями між хостами засобів радіозв’язку.
Особливості: відсутність кабелів, погана захищеність, екранування сигналу стінами будівель, труднощі з виділенням вільного діапазону частот.
5. Інфрачервоні промені використовують для побудови без провідних мереж на невеликих відстанях.
Особливості: мобільність у межах офісу, не потребує спеціального діапазону частот, вплив погодних умов.
6. Супутниковий канал. Використання засобів супутникового зв’язку для об'єднання учасників мережі на великих відстанях.
Особливості: дорогий спосіб передавання даних, але максимально можлива площа охоплення.
Пристрої передавання, приймання даних. Мережений адаптер, модем
Наступним компонентом мережі є пристрій для передавання, приймання даних. Конкретна реалізація таких пристроїв тісно залежить від обраного середовища передавання даних. У локальних мережах застосовують спеціальні мережеві адаптери, що дозволяють передавати і приймати дані з високою швидкістю, низьким рівнем помилок. Для об'єднання комп’ютерів на великих відстанях за допомогою телефонних ліній використовуються інші пристрої модеми (від скорочення слів: модулятор, демодулятор), що дозволяють передавати дані на значні відстані, проводити корекцію помилок та інше.
Мережевий адаптер.
Мережевий адаптер - це пристрій розширення, що вставляється у гніздо розширення материнської плати (main board) комп'ютера. Все більшого поширення набувають мережеві адаптери інтегровані з материнською платою, або адаптери, що приєднуються до USB (Universal Serial Bus) порта комп'ютера, що дозволяють підєднати робочу станцію, сервер до мережі без розкриття корпуса комп'ютера.
Всі мережеві плати визначаються:
· унікальною адресою адаптера MAC- адресою;
· підтримуваним мережевим середовищем передачі (network media), тобто: встановленими на карті гніздами для приєднання мережевого кабеля;
AUI — коаксіальний кабель;
BNC — коаксіальний кабель;
RJ45 вита пара;
або гніздо для підключення до волоконної оптики;
· розрядністю: 8 біт (вийшли з використання), 16 біт і 32 біта. Варто очікувати появи 64 бітних мережних карт;
· шиною даних, по якій йде обмін інформацією між материнською платою і мережною картою: ISA, EISA, VL-Bus, PCI і ін;
· швидкістю роботи: 10Mbit, 100Mbit, 1000Mbit.
· тип мікросхеми контролера (chip, chipset), на якому дана плата виготовлена, який визначає тип використовуваного драйвера і все інше: розрядність, тип шини і т.д.;
MAC-адреса — унікальний серійний номер пристрою, що однозначно ідентифікує його в мережі. MAC-адреса має довжину 6 байт і звичайно записується в шістнадцятковому вигляді, наприклад 12:34:56:78:90:AB. Двокрапки можуть бути відсутні, але їхня наявність робить число більш читабельним. Кожен виробник привласнює адреси з приналежного йому діапазону адрес. Перші три байта адреси визначають виробника. У випадку виявлення двох пристроїв, у одній мережі з однаковою, MAC-адресою, що досить малоймовірно, необхідно змінити пристрій на інший або адреса пристрою за допомогою відповідних програм налагодження виробника.
При роботі мережеві адаптери "слухають" усі повідомлення, що передаються у мережі, і шукають у кожному повідомленні свою MAC-адресу. У випадках співпадання пристрій (адаптер) приймає, декодує повідомлення і передає далі пристрою опрацювання. Для відправлення повідомлень усім пристроям одночасно (broadcasting) використовуються спеціальні способи розсилання повідомлень.
Модем
Для передавання даних на великі відстані використовуючи телефонні лінії використовують спеціальні пристрої модеми. Назва модем походить від слів МОдуляція + ДЕМодуляція. Претворення цифрових сигналів у телефонні називають "модуляцією", а телефонних в цифрові - "демодуляцією".
Модем може "набирати" номер, "знімати трубку" під час вхідного звінка. Для управлення модемом використовуються спеціальні AT команди, що починаються з літер AT (допускаються маленькі або великі літери):
· ATZ ініціалізація модема;
· ATDP53007 набрати номер 53007, використовуючи імпульсний метод набору;
· ATDT53007 набрати номер 53007, використовуючи тональний метод набору;
· ATA ручна відповідь на звінок.
Для встановлення сеансу зв’язку потрібно спеціально домовлятися, одночасно виконувати програму встановлення зв’язку використовуючи однаковий протокол.
Якщо врахувати вартість телефонного зв’язку то використання модему доцільне при передаванні, прийманні невеликих обсягів інформації.
Пристрій опрацювання
До цього часу ми говорили про об’єднання комп’ютерів у мережу, але ні разу не згадали про пристрої опрацювання даних, функції які вони можуть виконувати. На рівні середовища обміну даних, пристроїв приймання та передавання всі учасники мережі є рівноправними, між ними немає ніякої відмінності. Різниця з’являється на рівні опрацювання даних. Основне призначення комп’ютерних мережа є спільне використання визначених ресурсів, тобто якийсь комп’ютер виділяє ресурси, інший їх використовує.
Якщо розглядати структуру комп’ютерної мережі з цієї точки зору то можна виділити комп’ютер, що виділяє ресурси у мережу, тобто дозволяє користуватися своїми дисками, принтерами іншим — сервером. І комп’ютер, що використовує надані ресурси — клієнт, або робоча станція.
Локальна мережа являє собою комунікаційну систему, що дозволяє спільно використовувати ресурси та периферійні пристрої комп'ютерів залучених до мережі, такі як принтери, плоттери, диски, модеми, приводи CD-ROM та інше. Це досягається за допомогою спеціально обладнаних комп’ютерів з‘єднаних між собою середовищем обміну даних і встановленим відповідним програмним забезпеченням.
Хост – учасник мережі: комп'ютер, спеціальний принтер тощо. Невеликі скупчення хостів називають сайтами (site).
Мережа — сукупність хостів які обмінюються повідомленнями, часто покладаючись на послуги хостів-посередників для передачі даних між учасниками.
Сервер — досить потужний комп’ютер який надає свої ресурси (диск, принтер) для спільного використання іншими учасниками мережі.
Робоча станція — це персональний комп’ютер приєднаний до мережі і може використовувати ресурси сервер.
Програми, що виконуються на різних комп’ютерах мережі можуть використовувати файли, що зберігаються на сервері, робочі станції мають можливість користуватися потужним лазерним принтером, що приєднаний до сервера (що не забороняє іншим клієнтам мати локально приєднанні принтери).
Переваги: простота побудови даної мережі, всі комп’ютери залучені до роботи.
Недоліки: децентралізація ресурсів, складність адміністрування.
У випадку коли є один, або кілька комп’ютерів, що надають свої ресурси для спільного використання, контролюють використання спільних ресурсів говорять про мережу з виділеним сервером. У мережі два три і більше серверів. Наприклад один виконує функції файлового сервера, другий сервера друку і поштового сервера.
Мережі з виділенним сервером більш спеціалізовані і використовують у мережах з великою кількістю робочих місць, де необхідно централізовано зберігати і опрацьовувати дані (документи, бази даних), забезпечити надійний контроль за використання мережевих ресурсів.
Переваги: централізоване адміністрування, можливість контролю доступу, централізовене зберігання даних.
Недоліки: виділення окремого комп'ютера найчастіше, самого потужного для виконання тільки функцій сервера, топологія мережі може бути досить складною.
Фізичний рівень
Фізичний рівень складається з фізичних елементів (hardware), що безпосередньо ля передають інформацію через мережеві канали зв'язку. Лінії зв'язку— кабелі, що з'єднують комп'ютери,— відносяться до фізичного рівня, до нього ж відносяться і методи електричного перетворення сигналів. Різні мережні технології, такі як Ethernet, ARCNET, або token ring, відносяться до фізичного рівня як пристрої що задають параметри перетворення сигналів для передачі по мережі.
Рівень з'єднання
Задача рівня з'єднання— передати дані від фізичного рівня до мережевого і навпаки. Мережева карта у комп'ютері— приклад реалізації рівня з'єднання. Як правило, рівень з'єднання відповідає за збереженням даних, переданих фізичним рівнем.
Мережевий рівень
Мережевий рівень визначає шлях проходження даних у мережі, дозволяючи їм знайти одержувача. Це значить, що він відповідає за контроль можливого зіткнення (congestion) даних і швидкість передачі у мережі та за контроль цілісності даних.
Мережевий рівень можна розглядати як службу доставки, протокол Інтернет (IP) виконує усі функції мережевого рівня.
Рис. Доставка даних мережевим та транспортним рівнями
Транспортний рівень
Так само, як мережевий рівень доставляє пакети через мережу, транспортний рівень доставляє (транспортує) дані між самими комп'ютерами. Як тільки мережевий рівень доставить дані комп'ютеру-одержувачу, у роботу вступає транспортний протокол, доставляючи дані до прикладного процесу.
Сеансовий рівень
Сеансовий рівень виступає у якості користувальницького мережевого інтерфейсу, вирішує задачі опрацювання з'єднань між процесами і додатками на різних комп'ютерах: опрацювання імен, паролів і прав доступу.
У багатьох мережах перед тим, як одержати доступ до додатка, необхідно зареєструватися у системі, тобто увести своє ім'я (ідентифікатор користувача) і пароль. У багатьох випадках у мережу можна «ввійти» кілька разів, відкривши кілька сеансів одночасно. Завжди, відкриваючи новий сеанс, ваш комп'ютер домовляється з віддаленим про можливість з'єднання ще до того, як відбудеться саме з'єднання.
Рівень представлення
Рівень представлення поєднує в собі загальні мережеві функції, що неодноразово використовуються при мережевих з'єднаннях. Рівень представлення є мережевим інтерфейсом до пристроїв комп'ютера, таких як принтери, монітори, файли. Іншими словами рівень представлення визначає, як мережа виглядає з з програмного забезпечення й обладнання мережевого комп'ютера.
Рівень додатків
На цьому рівні сконцентровані функції, що відносяться до загальномережевих додатків, ці функції особливо важливі для розробників мереж. Прикладні програми такі як електронна пошти або розподілені бази даних— зразок використання функцій рівня додатка. Програми, що функціонують у середовищі Інтернет, є частиною мережевого рівня додатків, також як і всі додатки, написані для кінцевих користувачів.
Стандарти Ethernet
Найбільшу популярність у світі локальних мереж одержали Arcnet, Ethernet і Token-Ring. Головна відмінність між ними полягає в методах доступах до середовища обміну даними. Серед цих трьох мереж безумовний лідер — Ethernet. Особливо це характерно для нашої країни.
10Base-2 . При побудові мережі згідно згідно цього стандарту використовується шинна топологія. Тобто комп’ютери підключаються послідовно з використанням коаксіального кабеля (рис).
Рис.
Для під’єднання кабелю до мережевого адаптера (1) згідно цього стандарту використовуються спеціальні конектори: 2—T conector; 3— BNC conector. На кінцях мереженого кабеля приєднуються термінатори — 4 (звичайний резистор номіналом 50 Ом.) для забезпечення гасіння сигналу.
Мережеве обладнання
У зв’язку з обмеженням на максимальну довжину кабелю, кількістю допустимих з'єднань комп’ютерів у мережу, досить складною топологією мережі необхідно мати спосіб обійти дані обмеження. Для цього використовують різноманітне активне мережеве обладнання.
Повторювач (Repeater).
У найпростішому випадку для з'єднання двох сегментів ЛОМ з однаковими протоколами рівня даних використовується повторювач. Вважаємо, що сегмент ЛОМ—це частина мережі, що може існувати автономно при вимкненні її зі спільної мережі. Приклад використання повторювачів: тонкий коаксіальний кабель сегмента a Ethernet не може бути довшим від 200 м,—інакше в мережі постійно виникатимуть помилки і конфлікти пакетів. При використанні повторювачів в одну локальну мережу можна об'єднати до 5 сегментів Ethernet на тонкому коаксіальному кабелі загальною довжиною до 1000 м.
Опис повторювачів: передає двійкові дані між фізичними рівнями двох систем; об'єднує два кабельних сегменти; кабельні сегменти повинні мати однакові протоколи рівня даних (Ethernet, Token-Ring, FDDI); наявний двонапрямлений цифровий підсилювач; пропускає всі пакети.
Концентратор (Hub).
Це ускладнений повторювач, що має не 2 порти, а 8, 16 чи 24. Цей пристрій має всередині одну спільну шину, яка з'єднує всі порти. Коли надходить який-небудь пакет з будь-якого порта, концентратор просто передає його в усі інші порти, не турбуючись про його подальший маршрут (шлях у мережі).
У найпростішому випадку для користувачів, котрі не висувають до мережі вимог високих швидкостей обміну інформацією, можна використати роздільний Ethernet на витій парі, об'єднавши всі ПК в одну групу за допомогою концентраторів. У такому разі топологія мережі являтиме собою зірку, у центрі якої знаходиться концентратор, а на променях—комп'ютери.
Існують концентратори, за допомогою яких можна об'єднувати не лише частини мереж, що виконані однотипними кабелями, а й мережі з різними кабелями (тонкий коаксіальний кабель, товстий Ethernet, оптоволокнний кабель, вита пара). Така реалізація мереж спричинює до невисокої пропускної зданості, оскільки передбачає використання розділеного середовища. Але її буває достатньо для мереж із сервером, звернення до якого відбуваються рідко, а головна робота відбувається на робочих станціях.
Інтелектуальні концентратори дають можливість здійснення мережевого менеджменту (управління) за допомогою спеціального програмного забезпечення, що контролює стан кожного порта і видає інформацію про кількість переданої інформації, кількість помилок і колізій.
Сегментуючі концентратори.
Один із шляхів підвищення продуктивності мережі — поділ робочої групи на кілька сегментів шляхом встановлення сегментуючого концентратора.
За допомогою сегментуючих концентраторів можна обмежити поширення внутрішніх пакетів у межах одного сегмента, не пропускаючи їх за зовнішню лінію, і в такий спосіб мінімізувати міжсегментний мережевий трафік (кількість звернень між діючими станціями, які належать різним сегментам). Аналізуючи пакети, що надійшли, і визначаючи адресу їх одержувачів, сегментуючий концентратор передає до міжсегментної лінії тільки ті пакети, які призначені для діючих станцій в інших сегментах. Усі комутуючі концентратори дають змогу вручну розподіляти свої порти між сегментами локальної мережі.
Сегментування відбувається шляхом запуску допоміжного керуючого програмного забезпечення. Наявність адаптивної комутації дає змогу сегментуючому концентратору автоматично перемикати порти між різними сегментами з метою досягнення оптимальної продуктивності.
Наприклад, якщо користувач, на якого звичайно припадає малий трафік, починає копіювати весь зміст свого жорсткого диска на сервер, то він автоматично вимкнеться зі старого сегмента, і йому буде надано окремий сегмент із сервером.
Цікаві також функції безпеки. Оскільки кожний комутуючий концентратор має список адрес підімкнених до нього пристроїв, то за відсутності підімкненого вузла у списку концентратор може автоматично розірвати з'єднання з ним. Оскільки портів сегментуючого концентратора небагато, то в разі потреби підімкнення в один сегмент великої кількості ПК діють так: до одного або кількох його портів підминають звичайний концентратор, а до нього вже підмикають ПК.
Комутатор (Swich)
Комутатор—це концентратор, який може одночасно встановлювати з'єднання між кількома парами портів, тобто реалізує віртуальні з'єднання між мережевими сегментами.
Цей пристрій поєднує можливості сегментуючого концентратора з високошвидкісною внутрішньою шиною і функціями організації віртуальних каналів для одночасного з'єднання різних пар портів, підтримуючи для цих каналів постійну швидкість обміну. Таким чином, кожний ПК, що підімкнений до комутатора, одержує в розпорядження всю смугу пропускання. Комутатор, отримуючи циркулярні службові посилки з адресами від усіх підімкнених до нього ПК, запам'ятовує їх і будує таблицю у відповідності цих адрес адресам своїх портів, до яких підімкнено ці ПК. При отриманні пакету з уже відомою йому адресою він надсилає цей пакет тільки у відповідний порт. Якщо ж адреса йому не відома, то пакет надсилається в усі порти. Станція, що отримала цей пакет, надсилає відправнику підтвердження про його отримання. Комутатор запам'ятає за цим відповідним пакетом відповідність адрес портам і надалі подібні пакети надсилатимуться тільки отримувачу. Звичайно комутатор використовується для об'єднання кількох локальних комп’ютерних мереж в одну загальну мережу або при інтенсивних передаваннях великих обсягів графічних чи мультимедійних даних.
Мережева операційна система
Операційна система (ОС) — комплекс програмних засобів і даних, які забезпечують управління роботою апаратної та програмної складових обчислювальної системи, координують їх взаємодію. Мережева операційна система —операційна система, що забезпечує приймання та передавання відповідними програмними та апаратними засобами. Кожна мережева операційна система повинна забезпечувати:
— багатокористувацький режим роботи. Одночасна реєстрація і робота у системі кількох користувачів.
— багатозадачний режим роботи. Виконання багатьох задач одночасно непомітно для користувача, який може одночасно з компіляцією програми читати свою пошту. Кожна задача незалежно від того, чи введена це в командному рядку найпростіша команда чи програма, що вимагає значних ресурсів центрального просесора запускає один або декілька процесів.
Необхідна функціональність учасника мережі, сервер або робоча станція, визначається мережевою операційною системою (рис _). При проектуванні мережевої операційної системи розробники передбачають розширений набір функціональних можливостей, що враховують особливості роботи у мереженому середовищі:
· висока стабільність;
· багатокористувацький режим роботи, забезпечення одночасної роботи кількох користувачів.
· розподіл програмних, апаратних і обчислювальних ресурсів сервера між робочими станціями;
· забезпечення захисту збережуваних даних;
· реєстрація користувачів і надання їм прав доступу;
· перевірка прав користувачів при доступі до ресурсів локальних і мережевих;
· розвинуті засоби моніторингу (контролю) мережі
· облік використання ресурсів.
| ОПЕРАЦІЙНА СИСТЕМА |
Забезпечується мережевою Операційною системою | |
| ПРОГРАМА ПІДТРИМКИ МЕРЕЖІ | ||
| ДРАЙВЕР МЕРЕЖЕВОГО АДАПТЕРА | ||
| МЕРЕЖЕВИЙ АДАПТЕР | ||
| СЕРЕДОВИШЕ ОБМІНУ ДАНИМИ |
Рис.
Залежно від виконуваних мережевих функцій можна розглядати два типи операційних систем: серверні операційні системи, що забезпечують розподіл мережевих ресурсів для спільного використання. Виділені сервери призначені винятково для керування роботою в мережі. Невиділені сервери одночасно можуть функціонувати і як робочі станції. Операційні системи робочих станцій, що надають можливість використовувати визначенні мережеві ресурси.
На сьогодні найбільш популярними мережевими операційними системами є Windows NT та версії UNIX систем, зокрема все більшого застосування набуває вільнопоширювана ОС Linux.
Сучасні операційні системи забезпечують, у різній мірі, підтримку мережі на рівні ядра системи, тобто ми одразу, після інсталяції, отримуємо мережеву операційну систему. Для операційних систем що виконуються на процесорах фірми Intel, сімейство і386, Pentium, та сумісних з ними: AMD, Cyrix існує кілька версій мережевих операційних систем:
· Windows 9x (однорангова мережа);
· Windows NT (файл, принт сервер, сервер додатків, комунікаційний сервер)
· Novell (файл, принт сервер, комунікаційний сервер)
· Unix (файл, принт сервер, сервер додатків, комунікаційний сервер)
· Linux (файл, принт сервер, сервер додатків, комунікаційний сервер)
Наприклад: Windows 9x є мережевою операційною системою, але врахувавши, що Windows 9x це універсальна операційна система для виконання широкого кола задач, то зрозуміло, що вона може виконувати функції клієнта, робочої станції або сервера невеликої однорангової мережі з невеликим навантаженням. Використання Windows 9х як сервера, до якого ставляться підвищені вимоги надійності, захищеності, стабільності є недоцільним.
Під’єднатись до комп'ютера на якому виконується серверна операційна система (сервера) можна кількома шляхами. Начастіше використовується програмне забезпечення клієнт, що дозволяє використовувати спільновикористовувані мережеві ресурси: файли, папки, принтери тощо.
Наприклад: клієнт для мереж Microsoft, у операційних системах Windows, для використання мережевих файлових систем, принтерів тощо.
Протокол
Для того, щоб комп’ютери могли обмінюватися повідомленнями, мережевих адаптерів і кабелів, недостатньо, необхідно мати ще мову, за допомогою якої вони могли б домовлятися цю мову ми будемо називати протоколом,
Протокол — формалізовані правила прийому і передачі повідомлень між хостами (активними складовими мережі)
Для мереж побудованих на основі Windows 95/98, є основними протоколи
NETBEUI — для об'єднання в мережу ПК які працюють тільки з операційними системами Windows 3.11 for workgroup, Windows 95/98, Windows NT, донедавна основний мережевий протокол фірми Microsoft.
TCP/IP — на даний час, основний протокол, що дозволяє об’єднати у мережу комп’ютери з різною операційною системою Unix, Mac OS, і різною апаратною платформою Macintosh, Sun. На цьому протоколі базується робота Інтернет. У новій версії Windows 2000, протокол TCP/IP вибраний за основний.
Про цей протокол пізніше ми поговоримо детальніше дещо пізніше.
IPX/SPX — протокол фірми Novell, лідера серед мережевих операційних систем, дозволяє виступати Windows клієнтом в мережі Novell.
Крім протоколу обміну необхідна програма яка взаємодіє з операційною системою і мережевим обладнанням.
Список рекомендованої літератури
Руденко В.Д.,Макарчук О.М.,Патланжоглу М.О.Практичний курс інфор-матики.-К.:Фенікс,1997.-304 с.
Кулаков Ю.А.,Луцкий Г.М. Компъютерные сети / Учебное пособие.-К.: Юниор,1998.-384с.
Хоффман П. Internet. - К.:Диалектика,1995.-160 с.
Уолл Д. и др.Использование World Wide Web. 2-ое издание.: Пер. с англ.-К.: Диалектика, 1997. - 432 с.
Интернет. Энциклопедия.: Под. ред. Л.Мелиховой - СПб: Изд-во "Питер", 2000.-528 с.
[1] Однокористувацькі операційні системи типу MS DOS, на відміну від мережених, створювались для одночасного використання тільки одним користувачем і відповідно, всі обчислювальні ресурси зосереджувалися на одному комп'ютері: принтери, диски та інші пристрої.
[2] Для сайтів Inernet, адреси виділяються NIC (Network Information Center). При зверненні до NIC ви не отримаєте адреси для кожного окремо взятого хоста які ви плануєте використовувати. Замість цього вам надасться номер мережі, що дозволить призначати IP адреси у межах певного діапазону хостам мережі за вашим бажанням.
Загальні основи побудови комп'ютерних мереж
Дата: 2019-05-28, просмотров: 464.
