ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ

Сутність екологічної кризи

 

Життя — це рух і зміни матерії. Ми безупинно розвиваємося, творимо і руйнуємо, народжуємося і помираємо, упорядковуємо і захаращуємо. Разом з нами змінюється світ. Людське співтовариство стає все більшим та складнішим і все більше вимагає від природи. Ми дедалі глибше проникаємо в підземні комори Землі, беремо все більше багатств, щоб споживати їх, і породжуємо гори відходів виробництва.

Перед людством зараз постали дуже складні проблеми, від вирішення яких значною мірою залежать долі нинішнього і майбутніх поколінь, усієї цивілізації. Екологічна криза, до якої людина підійшла, привертає дедалі пильнішу увагу не лише спеціалістів, а й широкої громадськості. Певною мірою це стосується й України, де екологічна ситуація різко загострилась і потребує негайного вирішення. Найважливіші екологічні проблеми сьогодення — це результат не лише тривалого нехтування природоохоронними чинниками в розвитку промисловості й сільського господарства, глибоких диспропорцій у сукупності відносин «людина — природа» [32]. Велику роль зіграло стійке уявлення про здатність природи безкінечно загоювати рани, яких завдає їй виробнича діяльність суспільства [33].

І тут важливо з’ясувати, як впливає рівень розвитку екологічної компетентності та свідомості на характер природокористування. Ще дуже суттєво, оскільки і до сьогодні глобальна екологічна криза сприймається передусім як криза технологічна, а не морально-ціннісна або духовна [30].

У сучасному суспільстві одним з найпоширеніших є термін «криза» [20]. Його вживають у тих випадках, коли фіксуються суттєві зрушення атрибутивних ознак, глибокий занепад чогось, погіршення звичних для сприйняття чи існування параметрів з теренів духовності, економіки, культури, міждержавних та міжетнічних стосунків, мистецтва, релігії. зрештою — навколишнього світу [28].

Водночас поняття кризи передбачає певну зворотність у протіканні відповідних процесів, такий стан системи, коли ще можна її ідентифікувати як самодостатню, коли ще зберігається її автентичність. Інакше кажучи, кризові явища мають місце в межах певної якості, тобто вони не переступають межі її визначеності. Цим «криза» принципово відрізняється від «катастрофи», за якої спостерігається повна руйнація деякої системи. Отже, навіть за найважчих кризових явищ залишається сподівання, що «маятник» розгортання подій може хитнутися в інший бік, що первісний стан об'єкта може бути більш-менш відновлений. Тому кризові явища нерідко усуваються чи шляхом самоорганізації системи, чи за допомогою якогось зовнішнього регулятора. В органічній природі кризові явища долаються, як правило, еволюційним шляхом, тобто на основі засад самоорганізації біосистеми; у суспільстві, в тому числі і в його відносинах з природою, функцію регулятора процесів, усування негативних наслідків чи негараздів нерідко бере на себе людина [31].

Для ефективного подолання негативних наслідків криз важливо чітко усвідомлювати, саме з якого роду кризами ми маємо справу, чи коректно осмислено сам феномен негативних змін. Ця обставина має принципове значення, оскільки досить часто навіть у науковій літературі, не кажучи вже про публіцистику чи побутовий рівень свідомості, ведуть мову про екологічні кризи в суспільстві, духовності, культурі й т. п. Тим самим підмінюються поняття, акцентується увага на зовнішніх явищах.

Сутність екологічних криз полягає в тому, що це такі загрозливі для автентичності системи (об'єкту) процеси, котрі протікають в екосистемах, включаючи біосферу. Тобто, кризові явища є параметричними характеристиками цих природних утворень, так само, скажімо, як загрозливий стан зоряних систем можна позначити як астрофізичні кризи (далі — катастрофи) і т. д. Стосовно людини такі кризи призводять до подвійних наслідків, залежно від ступеня включеності її в такі системи [28].

У випадку, коли життєдіяльність людини протікає в певній екосистемі, коли вона з неї черпає необхідні їй для повсякденного життя припаси та ресурси, екологічна криза в цій системі загрожує самому існуванню людини як істоти. Так трапляється, наприклад, коли в степу вигорає від сонця трава і кочові скотарі, не маючи корму для своєї худоби, зазнають чималої скрути. Так само й індіанці тропічного лісу, коли він вирубується чи спалюється, втрачають основу свого існування. Однак у суспільстві сучасного типу життєдіяльність людини протікає головним чином у системах, антропогенно трансформованих (установа, домівка, місця відпочинку та ін.). У цьому разі екологічні кризи певних екосистем зачіпають людину опосередковано: як небажані явища демографічного, соціального, політичного, енергетичного та іншого характеру. Якщо, скажімо, вітровії в США поховали під товстим шаром пилу мільйони акрів посівів, тобто має місце криза степових ценозів та агроекосистем, то це неминуче відіб'ється на світових цінах на хліб; якщо вирубали ліси Амазонії, то спричинені цим зміни газового складу атмосфери негативно вплинуть на самопочуття всієї людності планети; коли галогенна промисловість руйнує озоновий шар атмосфери, тобто криза має місце в масштабах всієї біосфери, то збільшення відсотків захворювань на рак шкіри охопить Австрію, Нову Зеландію, Аргентину, інші регіони планети. Інакше кажучи, слід чітко розрізняти феномен власне екологічних криз, з одного боку, і наслідки для людського життя таких явищ, з іншого.

Таким чином, екологічні кризи можуть викликати небажані наслідки в житті суспільства, хоча не обов'язково, і не завжди закінчуються ними. Багато екологічних криз мали місце до виникнення людини в біосфері і, зрозуміло, ніяк не впливали на неї. Низка ж екологічних криз, які спостерігаються нині і які є згубними для екосистем (деградація степових ценозів унаслідок розорювання, трансформація річкових еко­систем через зарегулювання їхнього стоку тощо), на перший погляд, істотного впливу на життєдіяльність людей не справляють, хоча й мають відчутний ефект у плині часу. Не можна також всі суспільні негаразди відносити на рахунок екологічних криз, оскільки, як це відомо, кризи та катастрофи у спільнотах частіше спричиняються суто соціальними чинниками: війнами, невдалим політичним чи державним управлінням, відсутністю порозуміння між різними верствами суспільства тощо [3,7]. Тому у кожному конкретному випадку слід відокремлювати екологічну складову суспільного буття, не забуваючи, що саме воно і за детермінацією, і за своїми проявами є значно багатшим і змістовнішим.

Глобальна екологічна криза

 

Нинішня екологічна криза не перша, а п’ята і являється найбільш глибокою.

Перша криза була посередині післяльодовикового періоду близько 50 тисяч років тому. Це криза була збиральництва і примітивного полювання. Люди вийшли з неї, опанувавши технологію загінного полювання та вогнем.

Друга криза виникла в післяльодовиковий період, близько 10 тисяч років тому, коли зникла велика мамонтова фауна. Вихід з цієї кризи був знайдений шляхом переходу до скотарства та землеробства.

Третя криза передувала зародженню поливного землеробства. Вона була скоріше не глобальна, а регіональна і закінчилась поширенням богарного землеробства.

Четверта криза співпала з масовим вирубуванням лісів під сільськогосподарські угіддя. Ця криза завершилася промисловою революцією та переходом до використання викопного палива.

Нинішня криза найглибша. Вона почалася з середини XX століття і її початок співпав з хімізацією виробництва промислово-розвинутих країн [15].

В найближчі роки наближається друга більш могутня хвиля кризи, що охопить всю планету. І однієї з найгостріших проблем стає проблема продовольства (екологічно чистого). Вже зараз третина населення планети голодує. Питання забезпечення народів продуктами харчування стають самими гострими у всіх країнах.

Споживання вирощених продуктів у штучних умовах, а не у природному середовищі, веде до зміни генома людини.

Про порущення генома людини свідчать дані про ріст генетичних захворювань, насамперед психічних та вроджених порушень. Можливо, саме з цим пов'язане поширення алкоголізму і наркоманії, зниження імунного статусу організму людини, виникнення нових хвороб [8]. Ймовірно, те, що звичайно називають екологічними захворюваннями і безпосередньо зв'язують із забрудненням середовища, все це лише верхівка айсберга. Глибинні механізми, що ведуть до порушення генома людини, набагато більш небезпечні, але поки що не видимі і не відчутні.

Збиток природі наносять усі види людської діяльності, у тому числі і виробництво продуктів харчування. У давні часи в раціоні харчування людини переважали дарунки природи: плоди дерев, ягоди, корені, м'ясо риб і диких тварин, водорості. По мірі зростання народонаселення стали переважати харчові продукти створені агропромисловим комплексом. А нераціональне використання урану призводить до забруднення великих площ, які ще донедавна були придатними під земельні угіддя [22, 53, 54].

В даний час, у більшої частини людства, частка дарунків природи в структурі харчування не перевищує 5-10%. Основним виробником продовольства є агропромисловий комплекс і лише частково - лісове і рибне господарство [43].

Дата: 2019-05-28, просмотров: 157.