В роки Консульства і імперії капіталістичний розвиток сільського господарства, промисловості і торгівлі у Франції значно просунувся вперед. У країні вже почалась промислова революція. В 1790 р. у Франції нараховувалось 89 прядильних машин, а в 1805 р. вже біля 3300. Парових машин у Франції було небагато. Переважала промисловість у вигляді різноманітної мануфактури і фабрик. Найбільш значних успіхів досягли металургія, виробництво зброї і різних виробів з металу, шерстяна і шовкова промисловість, виготовлення предметів розкоші, фарфорового і скляного посуду. Проте в економічному відношенні Франція знаходилася далеко позаду Англії. Французькі товари часто не витримували конкуренції не тільки з англійськими, але й з чеськими, швейцарськими, італійськими виробами. Буржуазія Франції прагнула посилити свої позиції на європейських ринках [4, 356].

Після революції французькі підприємці в Нормандії, Фландрії, Пікардії і Ельзасі намагаються впровадити машинні прийоми, створюють великі шерстяні, шовкові виробництва, а також - заліза і сталі. Тепер у Франції навчилися виготовляти багато речей, які до революції вироблялись тільки в Англії. Революційне керівництво створило вищу Політехнічну школу для підготовки інженерів, хіміків, технологів. Цим зусиллям французької буржуазії енергійно допомагав Наполеон. Контрибуції, що збиралися з прибережних країн і васалів, направлялися на підтримку великих фабрик і торгівельних установ. На засоби, захоплені у сусідів, створювалися банки для позики вугільній промисловості. З іншої сторони, Наполеон намагався зберегти французьку індустрію від англійської конкуренції, заволодіти англійськими ринками. Цій меті повинні були послужити ряд заходів, щоб створити так звану “континентальну блокаду" [8, 124].

Восени 1806 р., перебуваючи в Берліні, столиці розгромленої Прусії, Наполеон видав указ, яким оголосив Британські острови в блокаді. Заборонив своїм васалам і підданим будь-яку торгівлю з Англією. Наказав забирати англійців, які опинились в межах французького впливу, в якості військовополонених, а їх товари вважати військовою здобиччю; на підставі останнього пункту були конфісковані всі продукти англійського виробництва, які 1806 р. прибули на Лейпцигський ярмарок. Наполеон сподівався такими заборонами завдати великого економічного удару ворогові, який був для нього стратегічно недосяжним. Після 1807 р. Росія приєдналася до його системи і континент офіційно закрився для торгівлі з Англією.

Боротьба з англійським ввозом виявилася майже такою ж невдалою, як і спроба прямих військових зіткнень з Англією на морі. Європейські країни були дуже зацікавлені у купівлі англійських виробів, а також в заморських колоніальних товарах, які Англія ввозила транзитом на своїх кораблях. Однак англійці використали один із видів обходу заборон - направляли товари обхідним шляхом через російські порти і Туреччину, тому в Середній Європі їх товари виступали під іменем східних. Наполеон був змушений визнати свою поразку в цій боротьбі. Указом 1810 р. він розпорядився визнати усі колоніальні товари англійськими і допускати їх в продаж з великим митним збором. Високий митний збір і плата позначались не на Англії, а на материкових країнах, які купували англійські товари.

Награбовані таким чином капітали трохи принесли користі і французькій промисловості. Можливість такого збагачення викликана не винахідливістю і працею, а спекуляцією і біржевою грою. Новостворені підприємства через нестачу ринку збуту швидко руйнувались, незважаючи на зусилля Наполеона підтримувати вітчизняну індустрію замовленнями на чудові придворні костюми, постійно змінні мундири і обстановку. Нове національне виробництво було засноване на захопленні чужого, на ряді щасливих випадковостей, на тимчасовому розгромі противників, а тому було таким же неміцним, які і політичне утворення імперії, що збільшило розміри Франції майже втроє [4, 368-369].

У 1811 р. оголосили про банкрутство великі фірми в Амстердамі, Любеці, Парижі, Леоні і Орлеані. Багато фабрик в Північній Східній Франції змушені були закритися і відпустити своїх працівників.

Значних успіхів досягнуло сільське господарство: посівні площі і площі виноградників збільшилися. Одночасно посилилася експлуатація дрібних селян “сільською буржуазією” - лихварями, торговцями, великими землевласниками. Швидко зростали непрямі податки, що були важким тягарем для селян. В роки Консульства був встановлений податок на вино, а при імперії - на сіль, тютюн. Землевласники були зацікавлені у ввезенні дешевих англійських та інших іноземних промислових виробів, а тому були менш схильні підтримувати політику безперервних війн, яку проводив Наполеон.