У середині 30-х років керівництво Комуністичної партії дійшло висновку про необхідність внесення “демократичних” змін до Конституції СРСР 1924 року, а також до конституцій союзних і автономних республік. Вперше це питання було винесене на обговорення у 1935 році на лютневому Пленумі ЦК ВКП(б). Таким чином намічалося утворити видимість подальшої демократизації державного ладу. Про які вибори до державних органів могло йтися, якщо й після прийняття Конституції 1936 року ніхто нікого не обирав? У будь-якому виборчому окрузі балотувався лише один депутат, кандидатура якого висувалася відповідним партійним керівництвом. Був підготовлений досить демократичний за зовнішніми показниками проект Основного закону СРСР, розглянутий на червневому Пленумі ЦК ВКП(б). Проект Конституції було схвалено Президією ЦВК СРСР і винесено на всенародне обговорення. Зовнішньо активно відбувалося воно й на території України.

У підсумку все звелося до загального схвалення проекту Конституції. В умовах терору 30-х років мало хто б намагався критикувати цей проект, який навіть не містив реальних гарантій захисту прав людини.

VII Всесоюзний з’їзд Рад 5 грудня 1936 року одноголосно затвердив і ввів у дію нову Конституцію СРСР 1936 р.

Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало нових республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розробка проекту Конституції УСРР нагадувала процес, який вже відбувався на союзному рівні. 13 липня 1936 року Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійшли державні та партійні провідники України: Петровський, Косіор, Постишев, Затонський, Любченко, Якір та інші. Наприкінці 1936 р. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонований конституційною комісією, за основу. Після всенародного “Обговорення” він був переданий на розгляд Надзвичайного XVI з’їзду Рад УСРР, який відкрився 25 січня 1937 р., 30 січня з’їзд Рад постановив: “Проект Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції, поданій Редакційною Комісією З’їзду, затвердити”. Одночасно з’їзд дав доручення ЦВК у відповідності з новою Конституцією УРСР розробити й затвердити положення про вибори, а також визначити строк виборів до Верховної Ради республіки.

Конституцію УРСР 1937 року побудовано у відповідності з Конституцією СРСР 1936 р. Вона майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні положення. обидві Конституції мали демагогічний характер і були як би поза часом і простором. Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демократичним, але повністю відірваним від реального життя.

Конституція УРСР 1937 р. складалася з 146 статей, об’єднаних у 13 розділів.

Розділ 1, присвячений суспільному устрою, був побудований на соціалістичних засадах. Україна визначалась як “соціалістична держава робітників і селян”, де політичну владу становлять Ради депутатів трудящих. Економічною основою УРСР визнавались соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, яка мала форму державної або кооперативно-колгоспної власності.

Особливе значення мав розділ 2, присвячений державному устрою. Згідно зі ст. 13 Конституції УРСР “добровільно об’єдналася з іншими рівноправними Радянськими Соціалістичними Республіками” в союзну державу – СРСР. Конституція підкреслювала, що територія УРСР не могла бути змінена без згоди республіки. Найбільш важливим було положення про те, що “Українська РСР зберігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік”. Проте, як свідчила практика, такі принципи об’єднання, як добровільність та рівність, були не декларацією, що не відповідала дійсності, а право виходу з СССР – фікцією. Реально діючими були лише статті Конституції УРСР 1937 року, де йшлося про те, що кожний громадянин України є громадянином СРСР і що !УРСР здійснює державну владу самостійно” тільки поза межами ст. 14 Конституції СРСР, де визначені права і компетенція вищих органів влади і управління СРСР.

В наступних розділах Конституції йшлося про структуру, порядок утворення, компетенцію та основні форми діяльності центральних і місцевих органів державної влади і державного управління.