щоб визначити вихідні положення функціонування державної влади за Конституцією УСРР 1919 року необхідно з’ясувати такі питання:

1) що є джерелом державної влади;

2) який зміст цієї влади;

3) які конституційні принципи організації і діяльності державної влади є основоположними;

4) що покладено в основу розподілу функцій здійснення державної влади;

5) яка система державних органів, що здійснюють державну владу;

6) хто є суб’єктами в конституційно-правових відносинах з приводу організації та здійснення державної влади;

7) яка мета здійснення державної влади.

Історики та фахівці конституційного права зазначають, що “саме теоретичні розробки змісту державної влади за радянської доби не здійснювались… Автори радянського державного права взагалі уникали розкривати зміст даної категорії як інституту цієї галузі права”3.

Центральна радянська влада за Конституцією мала такі свої органи на Україні:

1. Всеукраїнський з’їзд Рад Робітничих, Селянських та Червоноармійських депутатів;

2. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад (ВЦВК);

3. Раду Народних Комісарів (РНКР) – (Розділ ІІ, пункт 7).

Вищим органом виконавчої і розпорядчої влади України за Конституцією 1919 року (ст. 26) була Рада Народних Комісарів УСРР. Згідно із п. 15, вона складалася з Голови та Народних Комісарів, в число яких входили:

1) всі керівники окремими відділами ВЦВКР;

2) інші особи, що обиралися окремо ВЦВКР на його розсуд.

Рада Народних Комісарів мала право брати на свій розгляд питання і справи, що стосувалися законодавства та загального керування країною і вирішувати їх при наявності загального або спеціального уповноваження ВЦВКР.

До виключного відання ВЦВКР згідно з п. 11 Розділу ІІ Конституції належали:

- вибори і звільнення Народних Комісарів та Голови Ради Народних Комісарів;

- розлад державних прибутків та зборів між центральною і місцевою владою;

- визначення порядку виборів місцевих органів Радянської влади, норми представництва і загальних постанов щодо внутрішньої організації цих органів. Означених меж відання та влади між ними.

ВЦВКР відповідав перед Всеукраїнським з’їздом Рад і обирався останнім в кількості по призначенню з’їзду Рада Народних Комісарів відповідала і перед Всеукраїнським з’їздом Рад і перед ВЦВКР.

Що стосується місцевих органів влади, то такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові та волосні з’їзди Рад та їх виконкоми (п. 18 Розділу ІІ Конституції).

Із аналізу положень Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 року можна зробити висновок, що вони приймалися виходячи з основних завдань диктатури пролетаріату – придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів та переходу від буржуазного ладу до соціалізму. Цим обумовлювалось і створення та функціонування існуючої на той час системи центральних та місцевих органів влади, що суттєво відрізняється від сьогоднішньої.

По Конституції 1919 року не мали підґрунтя для існування органи судової влади, прокуратури та адвокатури. Не було єдиної системи судових установ, а існували різноманітні революційні трибунали. Відповідні зміни були внесені лише у 1922 році із затвердженням “Положення про судоустрій УСРР” ВЦВК. Що стосується створення державної прокуратури – органу з нагляду та адвокатури, то з їх приводу нормативні документи теж були прийняті у 1922 році.

Дана ситуація склалася у зв’язку із запровадженням на території України політики “воєнного комунізму”, беззаконня, позасудової репресії, від яких відмовились лише з переходом до нової економічної політики.

Розділ ІІ Конституція України 1929 року