Підприємства отримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.
Принцип терміновості означає, що кредит має бути погашений у визначений термін. Дотримання цього принципу відкриває кожному окремому підприємству можливості для отримання нових банківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищених відсотків за несвоєчасне погашення суми позики. Якщо підприємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.
Принцип повернення якнайтісніше пов’язаний із принципом терміновості. Кредит має бути погашений у термін, визначений кредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити.
Строкові кредити підприємства повертають своєчасно у визначений термін.
Пролонговані кредити з’являються в підприємства за тимчасового браку коштів з причин, що не залежать від результатів його діяльності, і за згоди банку відстрочити термін погашення.
Прострочені кредити виникають тоді, коли в підприємства немає коштів для їх погашення. Наявність таких кредитів свідчить про скрутний фінансовий стан підприємства. Джерелом сплати відсотків за простроченими кредитами є прибуток підприємства після сплати податків.
Кредит надається підприємству на строго визначені цілі. Залежно від цілей розрізняють:
1)кредит для фінансування оборотного капіталу;
2)кредит для фінансування основного капіталу;
3)кредит для фінансування торговельно-посередницьких операцій.
Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:
· заставне зобов’язання;
· договір-гарантія;
· договір-поручительство.
Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із законом України «Про заставу». Заставляти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставодержателем і на яке може бути звернене стягнення.
Застава майна може здійснюватись передачею товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредитору. Застава цінних паперів може здійснюватися передачею їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, яке перебуває у спільній власності підприємств, передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмета застави відбувається за погодженням із заставодержателем.
Ризик випадкової втрати предмета застави несе, як правило, власник закладеного майна. Законом або договором передбачається перебування закладеного майна у володінні заставодержателя, заставодавця або третьої особи.
Державне підприємство, за яким закріплено право державного володіння, самостійно здійснює заставу майна за винятком суцільного майнового комплексу підприємства та його структурних підрозділів, будинків та споруд, застава яких відбувається з дозволу та на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.
У договорі застави має бути позначене найменування, місцезнаходження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, розмір та строк виконання зобов’язання, опис, оцінка та місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір застави укладається в письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або переробці, договір застави нотаріально засвідчується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договору застави нерухомого майна за місцезнаходженням нерухомого майна; договору застави транспортних засобів — за місцем реєстрації цих засобів; договору застави товарів у обороті — за місцем знаходження підприємства.
Звернення стягнення на закладене майно підприємства може статися з рішення суду, арбітражного суду, третейського суду, а також у безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів.
Для укладання договору застави підприємство-заставодавець повинно передати банку (заставодержателю) такі документи:
а) договір страхування та страхове свідоцтво;
б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладання договору, а також докази, що органи приватизації та трудовий колектив було повідомлено про цей факт;
в) витяги з книги запису застав;
г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та нотаріально засвідчені зразки підписів своїх службових осіб.
Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк визначену плату за користування кредитом.
Відсотки, які сплачує підприємство за користування короткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво чи реконструкцію, підприємства сплачують за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.
Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обігу, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.
Відсоткові ставки за кредит встановлюються комерційними банками на договірних засадах з підприємствами-позичальниками. Їх рівень залежить від загальної економічної кон’юнктури і факторів, які формують попит і пропозицію на ринку позикових коштів, а також регулюючих дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.
Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об’єкта кредиту, строку кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасного повернення боргу.
Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов.
1. Учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.
2. Підприємство (позичальник) або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.
3. Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.
4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство — в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні інтереси суб’єктів господарювання.
Банк-кредитор у процесі оцінки діяльності підприємства-позичальника ставить такі вимоги:
· підприємство має бути кредитоспроможним;
· підприємство повинно забезпечувати зростання обсягів виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг);
· співвідношення суми зобов’язань, включаючи суму кредиту, що планується отримати, до суми власного капіталу має становити не більше 70:30;
· інвестиційний проект підприємства-позичальника має бути фінансово окупним та не передбачати виробництва з високим екологічним ризиком;
· кредит має бути забезпечений. Як застава використовуються акції, нерухоме (будівлі, комплексне технологічне обладнання) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, виробничі та інші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті в забезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно до умов, що їх ставлять більшість українських банків, дисконтована вартість застави повинна становити не менше 200% від суми зобов’язань позичальника. За оцінювання майна, що передається в заставу, ураховується його ліквідність.
Процедуру отримання кредиту підприємством показано на рис. 7.8.
Рис. 7.8. Структурно-логічна схема оформлення кредитної угоди
На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.
На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:
· клопотання підприємства;
· копії засновницьких документів (статут, засновницький договір) та змін і доповнень до них (якщо такі були);
· бізнес-план проекту та додатки до нього або техніко-економічне обгрунтування;
· баланси підприємства, звіти про фінансові результати за останні три роки діяльності;
· перелік та розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, короткої характеристики.
Перелік інших документів, що необхідні для проведення поглибленого аналізу фінансового стану позичальника:
― анкета позичальника;
― засвідчені підприємством, а за необхідності — нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть оплачені за рахунок кредиту. Умови платежу за цими контрактами повинні передбачати переважно акредитивну форму розрахунків або оплату за фактично отриманий товар і лише в окремих випадках — попередню оплату (остання забороняється за імпортних контрактів);
― копії контрактів, які підтверджують, що виручка від них забезпечує окупність проекту;
― річний звіт, баланс підприємства і форми бухгалтерської звітності № 2, 3 за останні три роки діяльності, звіт про дебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату. За короткострокового кредитування додатково додаються: фінансова звітність за останні 4 квартали; щоквартальний обсяг продажу продукції за останній рік;
― на вимогу банку можуть подаватися розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості з обов’язковим зазначенням строків її виникнення й погашення. За наявності простроченої кредиторської заборгованості необхідно повідомити конкретні заходи, ужиті для її погашення;
― розрахунок помісячного грошового потоку на термін надання кредиту (за всіма видами діяльності);
― звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, якщо такі проводились;
― перелік майна, що передається в заставу, та розрахунок його вартості із визначенням залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, характеристик та відповідні документи, які підтверджують право власності на майно;
― документи, що підтверджують повноваження осіб, які репрезентують інтереси підприємства-позичальника;
― нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійснення статутної діяльності (у разі потреби).
Якщо позичальник не є клієнтом банку-кредитора, то на вимогу банку він додатково надає:
― довідку про рух коштів на всіх рахунках або виписки з рахунків підприємства позичальника, засвідчені банком, який обслуговує підприємство (з поточного та валютних) за останні 6—12 місяців;
― довідку податкової інспекції або банку, що обслуговує позичальника, про брак обов’язкових до сплати документів (картотеки № 2);
― довідку про брак заборгованості за банківськими кредитами та про строки повернення підприємством-позичальником раніше одержаних кредитів;
― нотаріально засвідчені зразки підписів та відбитки печатки.
Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівництво нових об’єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.
При цьому підприємство подає до установи банку документи згідно зі стандартним переліком документів для довгострокового кредитування, а також додатково:
— зведений кошторис будівництва;
— відомості про договірну ціну;
— контракти та договори на виконання робіт з будівництва, постачання обладнання та його монтажу;
— документ про відведення земельної ділянки під будівництво даного об’єкта;
— дозвіл органів виконавчої влади (держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт;
— висновки експертизи — відомчої, екологічної, охорони праці, енергетичної.
Банк має право вимагати від підприємства подання проектно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва.
Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.
Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству невідновлюваної кредитної лінії. Кредитування розпочинається лише після використання підприємством-позичальником власних коштів, передбачених на ці заходи.
На третьому етапі банк:
¨ вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;
¨ оцінює його ділову репутацію та імідж;
¨ аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;
¨ визначає перспективи розвитку підприємства;
¨ перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.
Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.
Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів.
Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наявність чи відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позики.
Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприємства перед наданням йому позики, а далі — щоквартально.
В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства-позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.
Для оцінки фінансового стану підприємства — юридичної особи враховуються такі об’єктивні показники його діяльності:
¨ обсяг реалізації;
¨ прибутки і збитки;
¨ рентабельність;
¨ ліквідність;
¨ грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);
¨ склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.
Ураховуються також інші фактори:
¨ ефективність управління підприємством;
¨ ринкова позиція підприємства і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі;
¨ наявність державних замовлень і державної підтримки підприємства.
Комерційні банки розробляють показники додаткової оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та форм власності.
Рис. 7.9. Напрямки аналізу підприємства-позичальника з метою оцінки його кредитоспроможності
На основі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.
Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які аспекти його діяльності банк звертатиме особливу увагу (рис. 7.9).
А. Фінансові коефіцієнти
До фінансових коефіцієнтів належать:
¨ коефіцієнт заборгованості;
¨ коефіцієнт ліквідності;
¨ коефіцієнти оборотності;
¨ коефіцієнти прибутковості.
Коефіцієнт заборгованості показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених коштів. Цей коефіцієнт розраховують діленням загальної заборгованості на власний капітал. Частка позичених коштів дає уявлення про кредитоспроможність підприємства та рівень фінансового ризику, якого можуть зазнати кредитори: якщо нижчий коефіцієнт, то ліпше вони захищені від втрат у разі, коли підприємство різко скоротить обсяг активів або зазнає збитків.
Коефіцієнт ліквідності свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов’язання. Розраховують цей коефіцієнт діленням ліквідних активів на короткострокову заборгованість.
Коефіцієнти обіговості свідчать, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи.
«Обіговість дебіторської заборгованості у днях» показує середню кількість днів, необхідних для погашення дебіторської заборгованості.
«Обіговість товарно-матеріальних запасів у днях» показує середню кількість днів, необхідних для того, щоб шляхом реалізації продукції перетворити товарно-матеріальні запаси на гроші.
Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства.
— Коефіцієнт витрат показує прибутковість підприємства щодо обсягів реалізації продукції. Для його розрахунку чисту виручку від реалізації після відрахування витрат на основну діяльність ділять на чисту виручку від реалізації. Зниження коефіцієнта витрат може вказувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва.
— Окупність інвестицій або активів свідчить про здатність підприємства ефективно використати активи для отримання прибутку. Для розрахунку показника прибуток після сплати податків ділять на загальні активи.
— Окупність власного капіталу показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами у дане підприємство (дохідність акціонерного капіталу, відображеного в балансі). Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал. Якщо підприємство має великий обсяг позичених коштів, високий показник окупності власного капіталу, це свідчить про надмірний фінансовий ризик, який воно взяло на себе.
Аналізуючи стан і ділову активність підприємств, ці коефіцієнти порівнюють із показниками конкурентів і визначають зміни, що сталися протягом визначених періодів (динаміку змін).
Б. Рух грошових коштів
Звіт про рух грошових коштів відображає приплив і відтік коштів підприємства за певний період.
Приплив й відтік коштів можна поділити на три категорії, залежно від видів діяльності підприємства:
— виробнича діяльність;
— інвестиційна діяльність;
— фінансова діяльність.
Такі звіти мають велике значення та допомагають фінансовому менеджеру планувати грошові кошти підприємства на середній та тривалий термін (табл. 7.2).
Дані про рух грошових коштів допомагають:
— оцінити спроможність підприємства нагромадити в майбутньому кошти для виплати основного боргу за кредитом, відсотків і дивідендів;
— визначити потребу підприємства в зовнішньому фінансуванні.
Таблиця 1.2
ДЖЕРЕЛА І НАПРЯМКИ ВИКОРИСТАННЯ ПОТОКУ ГРОШОВИХ КОШТІВ
| Приплив грошових коштів у результаті: |
| Відтік грошових коштів у результаті: | ||||
|
|
| |||||
| — реалізації продукції — збільшення кредиторської заборгованості — зменшення дебіторської заборгованості | основна діяльність | — здійснення витрат — зменшення кредиторської заборгованості — збільшення дебіторської заборгованості чи товарних запасів | ||||
| — продажу основних засобів (земля, обладнання ) — продажу акцій інших підприємств | інвестиційна діяльність | — придбання основних засобів (нерухомості, обладнання) — купівля акцій інших підприємств | ||||
| — збільшення розмірів позичених коштів — збільшення власного капіталу | фінансова діяльність | — погашення заборгованості за всіма видами зобов’язань — виплата дивідендів | ||||
Дані про рух коштів допомагають зрозуміти сутність фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідних заходів.
Аналіз руху грошових коштів показує, як формувались грошові потоки у минулому. Але можливість погасити заборгованість залежить від майбутніх грошових потоків. Тому необхідною є система, що дає змогу прогнозувати рух грошових коштів і визначити обсяг необхідного фінансування наступного року.
Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення.
Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство потенційно матиме змогу зменшити існуючу заборгованість.
Рішення про надання або відмову у наданні кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задоволений прогнозом.
Дата: 2019-05-28, просмотров: 323.
