До психосоматичних розладів, які спостерігають в урологічній практиці, належать так званий подразнений сечовий міхур (часте, іноді болюче сечовипускання та нетримання сечі), цисталгія (болючість у ділянці сечового міхура, підвищена його чутливість під час пальпації), біль під час сечовипускання (часто поєднується з “уретральним синдромом”). За відсутності яких-небудь пато- морфологічних, інфекційних або інших об'єктивних змін у таких хворих спостерігають стійкий невротичний депресивно-іпохондричний стан, патохарактерологічний розвиток особистості. Про психогенне походження таких страждань свідчить ефективність психотерапії.

При захворюваннях сечової та статевої систем клінічні прояви соматопсихічних розладів мають широкий діапазон. У їхній появі (в разі гострої або хронічної ниркової недостатності) основну роль відіграють порушення водно-електролітного та кислотно-основного гомеостазу, білкового або ліпідного обміну, артеріальна гіпертензія, патологічні автоімунні процеси, які є суто соматогенними чинниками і зумовлюють органічні зміни в тканинах головного мозку. Внаслідок цього формуються неврозо-, психопатоподібні розлади та психоорганічний синдром. У таких хворих можуть виникати тяжкі форми порушення свідомості: делірій, аменція, онейроїд, астенія зі сплутаною свідомістю, глибоке оглушення, кома. Виділяють три етапи формування нервово-психічної патології. Для першого характерні симптоми астенії різного ступеня вираженості: спочатку — гіперстенічна астенія (інколи з іпохондричними проявами), потім — гіпостенічна з елементами депресії, астеноабулії і діенцефальними пароксизмами. За поглиблення патологічних змін у нирках і декомпенсації їхньої функції розвивається оглушення, а з часом — сопор і кома. Такі ускладнення іноді спостерігають і під час сеансів гемодіалізу. Вони зумовлені різкими змінами водно-електролітного обміну та мозкового кровообігу. Внаслідок хронічної уремічної інтоксикації, особливо за умови приєднання стійкої ренальної гіпертензії, формується другий етап психічної патології, коли на описані ознаки функціонально-структурних розладів нашаровуються симптоми структурно-органічних змін з переважним ураженням мозкових судин у діенцефальній ділянці. При цьому хворі скаржаться на зниження пам'яті, шум у вухах, частий і сильний головний біль. Спостерігають запаморочення, помітне погіршення самопочуття під час зміни погоди, а також навесні та восени. З цих ознак психоорганічного синдрому починає розвиватися третій, енцефалопатичний, етап. Для нього характерні гіперестезія, розумове та фізичне виснаження, запаморочення, епілептиформні напади, значне погіршення пам'яті, конкретність мислення, звуження кола зацікавлень, експлозивність та інші прояви неспецифічної органічної деменції.

Якщо немає значних порушень обміну речовин, психічні відхилення можуть виникати за механізмами психогенії. Наприклад, перші напади сечокам'яної хвороби, що супроводжуються інтенсивними больовими відчуттями, можуть спричинювати емоційний дистрес, а подеколи — відчуття тривожного напруження, очікування ускладнень і несприятливих у соціальному плані наслідків. Індивідуальні реакції не виходять за межі резервів особистості, і досить швидко їхня інтенсивність зменшується до початкового рівня. Але у хворих з тривожно-поміркованими пре- морбідними особистісними якостями можуть розвиватися невротичні реакції, а в разі частих нападів — й стійкі астеноіпохондричний, астенофобічний і депресивно-іпохондричний стани. У низці випадків, особливо за психосоціального обтяження, психопатологічні стани трансформуються в невротичний або психопатичний тип розвитку особистості.

За механізмом психогенії в більшості випадків формуються психічні розлади й при запальних захворюваннях органів сечової та статевої систем. До причин розвитку психопатологічних станів у хворих цієї групи належать психотравмівні чинники. Але, з іншого боку, вони мають деякі специфічні ознаки, зумовлені особливою персо- ногенністю хвороб сечової та статевої систем. У багатьох пацієнтів виявляють внут- рішньоособистісний конфлікт інтимного характеру (переживання з приводу таких можливих наслідків хвороби, як неплідність і сексуальні розлади). Психотравмівним чинником можуть стати думки про венеричне захворювання, про те, що всі біди, які переслідують, є наслідком аборту та ін. Хоча насправді запальні захворювання органів сечової та статевої систем найчастіше виникають з інших причин.

Серед описаного вище патологічного комплексу особливе значення мають психо- соціальні чинники. Передусім мова йде про так званий закритий механізм психічної травми, що свідчить про набутий характер захворювання. Важливий також негативний вплив хвороби на міжособистісні взаємини пацієнта з дружиною (чоловіком) або сексуальною партнеркою (партнером).

Перебіг психічних порушень при захворюваннях органів сечової та статевої систем варто розділити на два етапи. Для першого етапу характерні дратівливість, зниження настрою з відтінком тривожної ажитації, швидка фізична втомлюваність і психічне виснаження, порушення сну, головний біль, коїтофобія. При цьому в чоловіків можуть розвиватися сексуальні розлади у вигляді прискореної еякуляції, періодичного погіршення адекватних ерекцій на тлі збереження спонтанних ерекцій, іноді — зниження лібідо тощо. На другому етапі хворі скаржаться на знижений настрій, загальну слабість, втрату ініціативи, схильність до іпохондричних переживань, страхи (зокрема ті, що належать до сфери інтимних стосунків). Сексуальні розлади можуть ускладнюватися помітним зниженням лібідо, стійким погіршенням як адекватних, так і спонтанних ерекцій, стертим оргазмом.

Другий етап психічних і сексуальних розладів настає переважно в разі затяжного, часто рецидивного характеру запальних захворювань внутрішніх статевих органів.

Ендокринні захворювання. При ендокринних захворюваннях психічні розлади виникають унаслідок впливу порушеної нейрогуморальної регуляції на обмінні процеси, а також психотравмівних перевантажень, що виникли після усвідомлення негативних соціальних наслідків хвороби.

Для клінічної картини психічних розладів цієї групи захворювань характерні деякі закономірності. Перша з них полягає в тому, що в разі підвищення функції тієї або тієї залози зазвичай посилюється і психічна функція. Наприклад, базедовій хворобі властиві гіперестезія, дратівливість, прискорення мислення, помірна акатизія, схильність до фобій (іноді виникає страх смерті), інсомнія, ослаблення пізнавальної здатності, концентрації уваги. Хвороба супроводжується зменшенням маси тіла, вегетативними розладами з переважанням функціональної активності симпатичного відділу автономної нервової системи (тахікардія, тремор, іноді — судоми та ін.), посиленням сухожилкових рефлексів. При тиреотоксикозі тяжкого ступеня описані вище розлади посилюються і доповнюються маніакальними, галюцинаторно-маяч- ними, деліріозними, аментивними станами. На противагу зазначеній симптоматиці у хворих на мікседему спостерігають сонливість, афективну загальмованість, сповільнення темпу мислення, іноді — маніакальноподібні стани, параною, галюцинації, брадикардію. Помітно погіршується фізична та психічна працездатність, знижуються рефлекси тощо.

Для гіперпаратиреозу характерні депресія, параноя, сплутаність свідомості. У хворих на гіпопаратиреоз розвиваються порушення пам'яті, тривога, депресія, сплутаність свідомості. При синдромі Кушінга симптоматика розмаїта — від маніакально- подібного психотичного стану до депресивного із суїцидальними тенденціями. Хвороба Аддісона супроводжується сонливістю, депресією, розвитком деліріозних станів. Частими проявами феохромоцитоми є тривога, страх, паніка, тремор, профузна пітливість, думки про неминучу загибель.

Другим загальним положенням є залежність особливостей психопатологічних проявів від стадії та тяжкості перебігу ендокринної хвороби. Наприклад, на тлі гіпотиреозу виникають стани потьмарення свідомості, епілептиформні напади, ката- тонічні розлади. Для пацієнтів з природженим значним недорозвиненням щитоподібної залози (кретинізм) характерна затримка інтелектуального розвитку, що досягає ступеня ідіотії.

При порфірії спостерігають тривогу, загальна слабість, пітливість, а в період загострення — депресію, ажитацію, параною, зорові галюцинації.

Закономірним є те, що в клінічній картині психічних розладів домінують прояви гіпо- або гіперстенічної астенізації, на тлі якої формуються гострі або хронічні пси- хотичні чи непсихотичні відхилення. У разі погіршення функціонування ендокринних залоз прояви астенії наростають. При цьому можуть формуватися астеноабулічні й апатоабулічні стани. Нерідко виникають порушення психоорганічного кола, аж до неспецифічної органічної деменції.

Ортопедія та травматологія. Психосоматичні механізми розвитку спостерігають при таких захворюваннях сполучної тканини, як системний червоний вовчак і ревматоїдний артрит. їх розвиток і загострення пов'язують із хронічним дистресом, депресією, гнівливістю. Під час системних розладів формуються психоорганічні синдроми. Тривога та депресія відіграють певну роль у розвитку остеоартриту.

При захворюваннях і травмах опорно-рухового апарату клінічні прояви психічних розладів багато в чому визначаються ступенем обмеження рухової активності хворих й інтенсивністю больового відчуття. Виявляють перераховані нижче психопатологічні феномени, які на тлі фізичного дефекту сприяють формуванню певних рис особистості. З'являються безпричинні тривога за долю рідних, невпевненість у майбутньому, емоційне напруження, страх болю тощо. Зменшується почуття власної гідності. Причиною астенії є як органічний процес (інфекція, порушення обміну речовин та ін.), так і психологічна реакція на психічну травму. У разі іпохондрії пацієнт надто переймається власним здоров'ям, сумнівається в можливості одужання, сприятливого перебігу “основної” недуги, компенсації втраченої функції тощо. Усе це має характер психогенно зумовленої нав'язливої ідеї. Впевненість у тому, що хвороба тяжка, гіперболізація її негативних наслідків (як для себе, так і для близьких), загальне нездужання, біль у різних частинах тіла можуть бути проявом психогенної депресії.

Причинами депресії, або субдепресії, с відчуття безпорадності, зміна соціального статусу, погіршення взаємин на роботі, в родині, недостатнє матеріальне забезпечення, перевтома, безсоння, наявність косметичного дефекту та ін. Обсесивні симптоми (образні, афективно насичені з критичним осмисленням, нав'язливі страхи, рідше — сумніви) мають психогенний характер. Вони поєднуються між собою і з астенією, депресією, або субдепресією. Порушення мислення передусім полягає в появі компенсованих або декомпенсованих надцінних ідей, які є патологічно зміненою емоційно напруженою, домінуючою в свідомості реакцією на фізичний дефект, біль, соціальні наслідки хвороби. Психалгії (больові відчуття різної локалізації, зумовлені не об'єктивними змінами в органах і тканинах, а хворобливими переживаннями) розвиваються під впливом ситуації-стресора. Вони можуть поєднуватися зі справжніми больовими відчуттями та потенціювати їх. Тому важливо визначити питому вагу пси- халгій у клінічній картині. Це може бути окремий синдром невротичних розладів, особливо в тих, хто зазнав інтенсивного болю в минулому. Інколи психалгії виникають як захисна реакція організму у відповідь на складну життєву ситуацію (гіперком- пенсація), іноді є проявом рентних настанов. Вегетосудинні дистонічні розлади можуть бути наслідком впливу на центральні структури вегетативної нервової системи інфекційно-алергійних, патологічних обмінних, нейрогуморальних чинників, гіпоксії та ін. Важливу роль у загальній дезадаптації хворих відіграють порушення сну, уваги, роздратування, зниження апетиту з різних причин, насамперед — через біль і гіподинамію.

Особливістю вищезазначених психопатологічних проявів у хворих з порушенням опорно-рухового апарату порівняно з такими в загальній популяції є їхня іпохондрична прив'язаність до інтероцептивних відчуттів.

У разі впливу на мозок інфекції, гіпоксії, інтоксикації, порушення процесів обміну, інших чинників, притаманних ортопедичній патології, відчуття в кістково- м'язово-суглобовій системі нерідко переходить у інтероцептивну гіперпатію, спричинену зниженням порога сприйняття больових подразників. Думки пацієнта сконцентровані на ураженому органі. Часто недужі скаржаться на локалізований біль, що відповідає рефлекторним зонам ураженої ділянки опорно-рухового апарату. Ці відчуття досить поліморфні, але один і той самий пацієнт однаково вказує на локалізацію й оцінює їх (кілкий, розпиральний, пекучий біль та ін.). Хворобливі переживання зазвичай афективно насичені. Але стан емоційної сфери варіює в широких межах, аж до апатії, яку часто спостерігають у разі гіподинамії. Остання зумовлена об'єктивними змінами в кістках, м'язах і суглобах і (або) обсесивно-фобічним переживанням. При цьому іпохондрія може досягти маячного рівня, що супроводжується появою ідей впливу, самозвинувачення, а також зниженням активності та деяких вітальних функцій.

Наприклад, у половини хворих спостерігають пряму залежність між стадією хвороби (загострення або ремісія) і проявом психічних розладів. У третини пацієнтів помічають так зване психосоматичне балансування. Тоді в разі поліпшення соматичного стану актуалізується і загострюється психопатологічна симптоматика. Майже у 18 % хворих такої кореляційної залежності не встановлено. Психічні відхилення “відірвані” від органічної патології або останню, за оцінкою фахівців-ортопедів, взагалі не виявляють. При цьому біль має мігрувальний характер. Спостерігають порушення схеми тіла, первинні розлади м'язового відчуття, що не відповідає топографічним зонам спинномозкової та периферійної іннервації. Тобто йдеться про первинну психічну патологію, що супроводжується сенестопатіями й імітує симптоматику неіснуючої у цього пацієнта недуги.

Типових клінічних проявів психічних розладів для тієї або тієї локалізації ортопедичної патології загалом не виявлено. Але спостерігають помірне збільшення частоти депресивних реакцій з функціональною недостатністю нижніх кінцівок. Мабуть, це можна пояснити схильністю до гіподинамії. У хворих з наслідками травм хребтового стовпа також переважає депресивна симптоматика, нерідко виявляють суїци- дальні тенденції, рідше — апатію.

Онкологічні захворювання

За позамозкової локалізації пухлини на початку хвороби (до виявлення об'ємного процесу) психічні порушення мають вигляд соматогенної астенії. У разі незадовільного загального стану вона поєднується з тривожним напруженням і афективною лабільністю. При цьому досить часто спостерігають анозог- нозичний тип ставлення до захворювання, тобто хворий прагне “втекти від хвороби”. Сам факт виявлення пухлин зазвичай є сильним психогенно травмівним моментом і може спричинити гнів, недовіру, тривогу, розпач. Нерідко розвивається реакція у формі тяжкої депресії, навіть із суїцидальними тенденціями. Найчастіше психіатричний діагноз формулюють як розлад адаптації. З посиленням ракової інтоксикації та інших соматичних порушень поступово наростають ознаки астенії, з'являється туга. На цьому тлі періодично виникає тривожно-фобічний стан. Тривогу, страх та інші емоційні розлади може спровокувати потреба в промене- і хіміотерапії. При цьому психогенно зумовлені нудота, загальна слабість та інші соматичні відчуття виникають ще до початку лікування.

У хворих з кахексією нерідко виникають деліріозні розлади. Ілюзорні, галюцина- торні та маячні переживання часто спрямовані на медичний персонал. Цим можна пояснити підозріливість і неадекватність поведінки пацієнта. Психологічні відхилення зазвичай швидкоминущі. Але інколи спостерігають депресивно-параноїдні стани, маячення Котара, синдром Корсакова, які набувають протрагованого перебігу. У пе- редтермінальній стадії хвороби розвиваються астеноабулічний, а потім і апатоабу- лічний стани, що досягають ступеня апатичного ступору. Це свідчить про надзвичайно тяжкий загальний стан хворого. Провісниками агонії у таких пацієнтів часто буває муситуючий делірій або аменція, що переходить у кому. Іноді смерть настає після тривалої ейфорії.

Нервові хвороби

Серед психосоматичних розладів, які спостерігають у клінічній картині нервових хвороб, найпоширенішою є психогенна гіперестезія. Вона проявляється підвищеною чутливістю шкіри, загостренням зорових, слухових, смакових, нюхових відчуттів, що доходить, за словами В.Д. Тополянського і М.В. Струков- ського (1986), до “больової гіперпатії”. Спостерігають також психогенне зниження тактильної й, особливо, больової, а також температурної чутливості шкіри та слизових оболонок, аж до повної анестезії (найчастіше при істеричних розладах). Гіперестезія нерідко поєднується з “психогенною невралгією і міалгією”, які в разі локалізації больових відчуттів у міжрсбрових проміжках ліворуч у ділянці грудної залози часто призводять до іпохондричної фіксації — кардіо- й онкофобії. Про неорганічне походження таких відчуттів свідчить їхній “блукаючий” характер. Переважно вони є проявом маскованої соматизованої депресії. Оскільки цей вид депресії часто має ендогенний характер, терміни “психогенна невралгія”, “міалгія” та інші умовні. Афективні розлади лежать в основі низки психогенних дискінезій: спазму під час письма (утруднене, перекручене письмо), спазму в музикантів (піаністів, скрипалів та ін.), доярок, спазму литкових м'язів у балерин та ін.

Соматопсихічні розлади спостерігають у клінічній картині багатьох неврологічних уражень. Значною мірою їх можна пояснити психосоціальними проблемами хворих (інвалідність, обмеження здатності до пересування, соціальна ізоляція та ін.). Так, у разі м'язової дистрофії в дітей виникають туга, депресія, гнівливість. При розсіяному склерозі з різних причин пацієнт стає нестриманим, тривожним, ейфо- ричним. Можуть розвиватися маніакальні стани.

Акушерство та гінекологія. Психогенні психічні розлади спостерігають переважно у І і III триместри вагітності. Насамперед вони зумовлені страхом перед пологами і тривогою за розвиток плода. Інколи негативні переживання є наслідком того, що вагітність небажана (самотня жінка, складні стосунки із чоловіком, важке матеріальне становище та ін.). Психосоматичні механізми спостерігають у разі сильного блювання вагітних. Психічні розлади і, передусім, депресія можуть стати першопричиною звичних викиднів. Психогенний характер має так звана удавана вагітність, коли жінка, не маючи на те підстав, переконана в тому, що вагітна. Такий стан інколи супроводжується аменореєю й іншими ознаками ранніх термінів вагітності. Різноманітні невротичні розлади можуть виникати у жінок після медичного аборту.

А. Богдан (1983) описав синдром кувад (від франц. couver — висиджування яєць): чоловік вагітної повідомив, що в нього з'явилися деякі ознаки вагітності, зокрема нудота і загальна слабість уранці, зубний біль тощо.

У перші дні після пологів у багатьох жінок (найчастіше у тих, хто народив уперше або схильний до депресивного реагування, а також у осіб із передменструальним напруженням) з'являються надмірна емоційна лабільність (від ейфорії до глибокої печалі), стан пригнічення, емоційного напруження, дратівливість. Приблизно через 2 тиж. після пологів у породіль може розвинутися післяпологовий психоз, який за перебігом майже не відрізняється від такого в загальній популяції. Переважно його спостерігають у жінок, які мали в минулому психічні розлади, або з обтяженим психіатричним сімейним анамнезом.

У 80 % випадків встановлюють діагноз афективного (переважно депресивного) психозу. Друге місце за поширенням займає шизофренічний психоз, третє — амен- тивна форма. Під час діагностики таких розладів важливо з'ясувати наміри матері щодо малюка, бо в деяких випадках спостерігають агресію щодо дитини. Небезпечні також і суїцидальні наміри породіль.

Передменструальний синдром — комплекс психопатологічних (дратівливість, тривога, депресія) і соматичних (болючість грудних залоз, дискомфорт) симптомів, які з'являються за кілька діб до менструації, а після її початку зникають. У період ме- нопаузи частішають депресивні та тривожні стани, що супроводжуються припливами, гіпергідрозом і сухістю піхви.

Хвороби крові. При лейкемії, лімфомі, гемофілії серед психопатологічних симптомів найпоширеніші тривожність і психогенне блювання.

Опіки. У появі опіків певну роль відіграють психологічні та психосоціальні чинники. Так, їх часто спостерігають у гіперактивних і розумово відсталих дітей, а також дітей із проблемних сімей.

Серед дорослих опіки найчастіше реєструють у недоумкуватих і осіб, які зловживають алкоголем, наркотиками тощо.

Соматопсихічні розлади у вигляді астенії, депресії, а в разі інтоксикації — й пси- хотичної симптоматики, спостерігають у понад третини пацієнтів з опіковою хворобою, особливо за спотвореної зовнішності.

Шкірні хвороби

Більшість дослідників до класичних психосоматозів зараховують нейродерміт, бо поява екзематозних змін при цьому захворюванні або їх загострення безпосередньо пов'язана з емоційним дистресом (наприклад, смертю близької людини), зі стримуванням гніву, сексуальними проблемами. Шкірні зміни виникають на тлі стресу, хронічної тривоги, депресії (при кропив'янці, ангіоневротичному набряку). Ідіопатичний тип зазвичай не пов'язаний зі специфічними алергенами або якими-небудь фізичними збудниками. До цієї групи захворювань дехто пропонує зарахувати і простий лишай, вітиліго, псоріаз, атопічний дерматит, гніздову алопецію та шкірний свербіж.

Сенсорні розлади. В осіб з глухотою, що розвинулася до засвоєння мовлення, частіше спостерігають поведінкові розлади та соціальну самоізоляцію, ніж психічні розлади. Якщо глухота швидко прогресує у людини, що вже вміє розмовляти, може розвинутися депресія. Було виявлено зв'язок глухоти з маяченням переслідування.

Сліпота також стає підґрунтям для розвитку депресій і психосоціальної дезадаптації тоді, коли зір втрачають не в дитинстві, а пізніше.

Діагностика

Під час діагностики психосоматичного розладу потрібно виявляти: соматичний розлад або патофізіологічний процес (наприклад енурез); основний психологічний чинник, з яким безпосередньо пов'язане виникнення або загострення соматичного розладу; третю складову патологічного комплексу за типом “зачарованого кола” (патогенні чинники мікросоціуму).

Диференціальну діагностику варто проводити з такими порушеннями:

— соматизованими психічними розладами (для них характерні множинні, часом мінливі скарги на органічні зміни, хоча об'єктивного підтвердження немає);

— іпохондрією (надмірний неспокій з приводу соматичного здоров'я, “занурення” в неіснуючу або гіперболізовану хворобу);

— соматоформним розладом (неприємні фізичні відчуття, що їх описують з істе- роїдною демонстративністю, хоча за результатами соматичного дослідження жодної патології не виявлено);

— дисморфофобією (патологічне, що не піддасться логічній корекції, переконання в неіснуючому фізичному дефекті);

— клінічними проявами основних форм психічних розладів (наприклад з астенією, загальною слабістю в разі ендогенної депресії);

— соматичними розладами при токсикоманіях (наприклад із кашлем курця).

Отже, основним диференціально-діагностичним критерієм психосоматичного

розладу є наявність верифікованого хворобливого органічного або патофізіологічного процесу.

У разі повторного звертання хворого до психіатра потрібно його ретельно обстежити знову, аби не припуститися лікарської помилки.

Лікування

Лікувальний комплекс включає психологічну та психотерапевтичну роботу з хворим, психологічну та психотерапевтичну допомогу членам його мікрооточення, застосування психотропних препаратів (та інших психокоригувальних методів у поєднанні з лікуванням, яке призначають лікарі-інтерністи).

Переважно застосовують транквілізатори (рудотель, радедорм, транксен, еглоніл, сибазон, реланіум, тазепам) і антидепресанти (амітриптилін, ципраміл, прозак, зо- фолт, азафен та ін.). З огляду на кращу переносимість хворими з коморбідною соматичною патологією препаратів рослинного походження (Хомвіо-Нервін), за умови їхнього достатнього терапевтичного (транквілізувального, аксіолітичного, проти- депресивного, снодійного) ефекту, перевагу віддають саме їх застосуванню, оскільки у рекомендованих дозах (Хомвіо-Нервін призначають по 3—5 таблеток під язик на добу) вони не знижують швидкість сенсомоторних реакцій, що важливо для осіб, які керують транспортними засобами та працюють з іншими механізмами. При психо- тичних розладах використовують також галоперидол, трифтазин, клопіксол, флюан- ксол, зипрексу, рисполепт, соліан та інші препарати. Типові нейролептики призначають разом із коректорами (паркопан, циклодол) і загальнозміцнювальними засобами (полівітаміни, магне В6, берокка тощо).

Окрім досягнення психотропного ефекту метою лікування є усунення больового чинника, а також нормалізація поведінкових реакцій, змінених унаслідок болю та порушення соматичної сфери.

При цьому потрібно враховувати підвищену чутливість соматично хворих до психотропних медикаментів, а іноді — й парадоксальну реакцію на них. Тому їх спочатку призначають у малих дозах, які збільшують залежно від індивідуальної реакції та соматичного стану. Особливо обережно потрібно призначати лікування за наявності захворювань паренхіматозних органів. Основним методом лікування має бути психотерапія.

Первинна профілактика полягає в ранньому виявленні чинників, які сприяють появі психосоматичних розладів, а також ефективному лікуванні соматичних захворювань і призначенні відповідних заходів для недопущення соматопсихічних розладів.

У межах вторинної профілактики проводять лікувальні та соціальні заходи, спрямовані на запобігання рецидивам як соматичної хвороби, так і пов'язаних із нею психічних відхилень. Для цього паралельно із заходами, що стосуються соматичної сфери, проводять підтримувальні курси психокорекції в амбулаторних або стаціонарних умовах.

Третинну профілактику призначають, аби запобігти різним формам патологічного розвитку особистості або психічному дефекту. Для цього аналізують структуру зміненої хворобою особистості і патогномонічні клінічні прояви та психотравмівні обставини. Потім здійснюють заходи щодо усунення або дезактуалізації зазначених ситуацій (стресорів), переорієнтації особистості на позитивні соціальні аспекти. У разі органічної церебральної патології проводять відповідне етіологічне та патогенетичне лікування.

Прогноз

Прогноз визначають комплексно: за критеріями, прийнятими щодо тих або тих груп соматичних захворювань, з урахуванням особливостей психічної патології.

Експертиза

Профілактика

Профілактику психосоматичних і соматопсихічних розладів традиційно поділяють на первинну, вторинну і третинну.

Військову, медико-соціальну та судово-психіатричну експертизу проводять за тим самим принципом, що і прогноз.