Для захисту особистих чи майнових прав громадян і юридичних осіб суди в певних випадках ухвалюють рішення, якими зобов’язують боржника до виконання певних дій, не пов’язаних з передачею майна чи грошей. Це рішення у справах по захисту честі й гідності, про відновлення на роботі, передачу дітей на виховання, переустрій квартири, перенесення парканів тощо. Залежно від характеру прав позивача, які захищаються, ці дії можуть бути виконані тільки особисто відповідачем чи без його участі. Крім зазначеного, суд може ухвалити рішення або про обов’язок відповідача вчинити певні дії, або про його обов’язок утриматися від їх вчинення.

Головна особливість, що відрізняє такі провадження, полягає в тому, що у ряді випадків відсутня можливість використовувати міри примусового впливу, такі як арешт майна чи звернення стягнення на доходи. Тому для них в законодавстві України передбачено особливий строк виконання, який дорівнює десяти дням. Він застосовується у тому випадку, коли суд не визначив точного строку виконання рішення. Виконавець зобов’язаний дотримуватись строку, вказаного в судовій ухвалі, а якщо його нема, керуватись положеннями відповідної нормативно-правової бази.

Законом України «Про виконавче провадження» на органи державної виконавчої служби законодавством покладено виконання рішень як майнового, так і немайнового характеру. Виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення є рішеннями немайнового характеру, виконання яких регулює розділ VIII Закону України «Про виконавче провадження».

До рішень немайнового характеру відносяться рішення: про поновлення на роботі; про вселення стягувача; про виселення боржника; про відібрання дитини та інші рішення, за якими боржника зобов’язано особисто вчинити певні дії на користь стягувача чи утриматися від здійснення таких дій, рішення про конфіскацію майна.

Загальні умови виконання таких рішень визначено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».

За рішеннями, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Так, стаття 382 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за невиконання судового рішення.

 Рішення про поновлення на роботі

Відповідно до ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на роботі. Рішення суду про поновлення на роботі підлягає негайному виконанню. Негайне виконання передбачає, що працедавець зобов’язаний поновити працівника на роботі на дату рішення суду (з часу оголошення рішення в судовому засіданні).

На підставі рішення суду про поновлення працівника працедавець видає наказ. Такий наказ повинен містити два пункти:

1. про скасування наказу про звільнення;

2. про поновлення працівника його на посаді.

Тому підприємству не варто зволікати з виконанням рішення суду. Адже у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника — фізичну особу від 10 до 20 НМДГ; на посадових осіб — від 20 до 40 НМДГ; на боржника — юридичну особу — від 40 до 60 НМДГ та встановлює новий строк виконання.