Стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться в кредитних установах, державний виконавець звертає у порядку, передбаченому Законом «Про виконавче провадження». Стягнення відбувається як на наявні й безготівкові кошти в національній і іноземній валюті, так і на інше майно суб’єкта господарських правовідносин. Готівка в національній і іноземній валюті, які знаходяться в касах або інших сховищах боржника — юридичної особи, підлягають невідкладному вилученню після їх виявлення, про що державним виконавцем складається акт, копія якого вручається представникові боржника. При відсутності можливості вилучити кошти в момент їх виявлення державний виконавець має право опечатати касу або інше приміщення, яке є місцем зберігання грошей. Вилучені наявні кошти в національній валюті не пізніше наступного дня здаються в установу банку для перерахування на рахунок стягувача. Якщо наявні кошти вилучені в іноземній валюті, то вони не пізніше наступного дня здаються державним виконавцем банку або іншій фінансовій установі, що має право їх реалізувати на внутрішньому валютному ринку України, у розмірі, необхідному для покриття видатків по виконанню, сплати боргу й виконавського збору.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчими документами з урахуванням видатків по виконавчому провадженню. У разі якщо коштів на рахунках боржника - юридичної особи недостатньо для погашення заборгованості перед стягувачами в повному обсязі, стягнення може бути звернуто на кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих боржниками - юридичними особами через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Але як бути, якщо в боржника немає готівкових або безготівкових коштів, або їхня кількість недостатня для покриття всіх видатків по виконанню рішення суду? Законодавцем передбачений такий перебіг подій, і в чинному законодавстві передбачено стягнення на інше майно цього боржника. У відповідності зі ст. 64 Закону, при відсутності в боржника-юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, яке належить боржникові на праві власності або закріплене за ним (за винятком майна, вилученого з обороту або обмеженого в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно. Державний виконавець, накладаючи на майно арешт, приступає до його реалізації, що здійснюється відповідно до правил про черговість продажу. У випадку арешту майна третьої черги, що належить боржникові — юридичній особі, державний виконавець у триденний строк повідомляє власника майна або уповноваженого органу, до сфери керування якого належить майно, і якщо буде потреба, до ФДМУ, про накладення арешту на майно боржника. Такі випадки виникають тоді, коли державі належить 25 %, 50 % плюс одна акція й більше. Обіг стягнення й реалізація майна державних підприємств і господарчих товариств, у статутних фондах яких державна частина становить не менше 25 %, провадиться державним виконавцем з урахуванням обмежень, установлених Законом «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року. Дія мораторію поширюється на примусову реалізацію державним виконавцем об’єктів нерухомості й інших основних засобів провадження, які забезпечують ведення виробничої діяльності даними підприємствами, а також паїв (акцій), які належать державі в майні інших господарчих товариств і переданих у статутні фонди цих підприємств. Дія мораторію спрямована на забезпечення економічної безпеки держави, а також недопущення руйнування цілісності майнових комплексів підприємств, до вдосконалення механізму примусової реалізації майна.

Не підлягають стягненню кошти, які знаходяться на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов’язаних із забезпеченням ядерної безпеки».

Якщо після накладення державним виконавцем арешту на кошти боржника — юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судове рішення і відкриває нові рахунки у банках чи інших фінансових установах, державний виконавець направляє до відповідних правоохоронних органів матеріали про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові -юридичній особі на праві власності або закріплене за ним, у тому числі на майно, яке обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (за винятком майна, виключеного з обороту або обмежуваного в обороті), незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові-юридичній особі на праві власності або закріплене за ним (за винятком майна, виключеного з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно. Перебування майна боржника у інших осіб, наприклад, за договорами оренди - не є перешкодою для звернення стягнення на таке майно.

На майнові об'єкти юридичної особи-боржника накладається арешт, і воно реалізується в такій черговості:

• у першу чергу - майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари);

• у другу чергу - інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві;

• у третю чергу - об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійснення виробництва.

Як можна побачити з цієї черговості звернення стягнення на майно, процедура виконавчого провадження спрямована на захист законних прав та інтересів боржників та орієнтована на такий спосіб задоволення вимог стягувачів, який би надавав змогу якомога довше не руйнувати внутрішню виробничу інфраструктуру підприємства-боржника.

У разі накладення арешту на майно третьої черги, що належить боржнику - юридичній особі, державний виконавець у триденний строк повідомляє власника або уповноважений ним орган, до сфери управління якого належить майно, та у разі необхідності (тобто у разі наявності у статутному фонді підприємства державної частки понад 25%) Фонд державного майна України про накладення арешту на майно боржника-юридичної особи, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача.

На пропозицію відповідного органу управління чи Фонду державного майна України державний виконавець за рахунок коштів на фінансування державної виконавчої служби публікує у пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи, однак публікація такого повідомлення жодним чином не зупиняє процедуру реалізації описаного та арештованого майна.

У разі накладення арешту на майно підприємств-боржників, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (їх вичерпний перелік визначається Кабінетом Міністрів України), державний виконавець у 3-денний строк повідомляє Фонд державного майна України про накладення арешту на майно підприємств-боржників, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, І про розмір вимог стягувача.

Отримавши повідомлення відповідного органу управління чи Фонду державного майна України про вчинення цими органами дій щодо порушення справи про банкрутство боржника - юридичної особи, державний виконавець звертається до суду з заявою про відстрочку виконання відповідно до статті 33 Закону України „Про виконавче провадження". У разі порушення судом провадження у справі про банкрутство боржника - юридичної особи державний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого провадження.

Особливим видом майна боржника-юридичної (а також і фізичної) особи є її корпоративні права. Не секрет, що фізичні та юридичні особи, які мають право бути участниками або засновниками господарських товариств та інших суб'єктів господарської діяльності, нерідко переховують від примусової реалізації власне майно, передаючи це майно у статутні фонди означених суб'єктів, після чого право власності засновника (участника) на передане майно припиняється в обмін на появу у засновника корпоративних прав. Юридичні особи та їх засновники (учасники) не відповідають за зобов'язаннями один одного, тому подальше звернення державним виконавцем на майно боржника, передане у статутний фонд іншого підприємства - неможливе.

Наразі, державний виконавець вправі звернути стягнення на окремий вид особистих немайнових прав - корпоративні права боржника. Корпоративні права це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, отримання інформації про діяльність господарської організації, право реалізації власної частки у статутному фонді, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Означені корпоративні права підлягають оцінці та реалізації в загальному порядку, передбаченому Законом України „Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стосовно оцінки корпоративних рав держави тощо).

Реорганізація або ліквідація боржника. Особливе місце у виконавчому провадженні займає порядок звернення стягнення на майно при реорганізації й ліквідації боржника-юридичної особи. Дуже багато питань виникає у стягувачів, коли вони дізнаються, що боржник — юридична особа припинив своє існування. І ці питання досить природні — є рішення суду, є боржник, а нести відповідальність за боргами немає кому. Законодавець передбачив вирішення таких питань. Закон «Про виконавче провадження» вказує, що при реорганізації юридичної особи, незалежно від способу реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення та ін.), стягнення по виконавчих документах здійснюється на кошти й інше майно тієї юридичної особи, на яку відповідно до закону покладена відповідальність по зобов’язаннях боржника — юридичної особи. Тобто у боржника — юридичної особи буде правонаступник, який і повинен відповідати по боргах відповідно до виконавчих документів. У таких випадках державний виконавець зобов’язаний призупинити виконавче провадження до визначення правонаступника. При ліквідації боржника — юридичної особи, у тому числі внаслідок визнання боржника банкрутом, виконавчий документ передається в ліквідаційну комісію або арбітражному керуючому для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення. У випадку направлення виконавчого документа в ліквідаційну комісію або арбітражному керуючому арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

ВИСНОВОК З ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ:

Примусове стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться в кредитних установах, державний виконавець звертає у порядку, передбаченому Законом «Про виконавче провадження». Однак усі ці важливі питання мають вирішуватись комплексно, з урахуванням прав кредитора, оскільки державні інтереси не мають переважати права стягувача на відновлення його порушеного права. При зверненні стягнення на майно державного підприємства слід враховувати і спрямованість його діяльності, а також інтереси його трудового колективу тощо.

Зокрема, у виконавчому провадженні має конкретизуватися і регламентуватися норма про продаж цілісного майнового комплексу, що передбачено в Тимчасовому положенні про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна. Так, питання про продаж цілісних майнових комплексів регламентується не тільки Законом, Інструкцією та Тимчасовим положенням, а й конкретизується Положенням про продаж цілісних майнових комплексів державних підприємств, які за класифікацією об’єктів приватизації віднесені до груп В, Г (затверджене Наказом Фонду державного майна України від 26 липня 2002 р. № 1336, розпорядженням Антимонопольного комітету України від 26 липня 2002 р. № 226, рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 липня 2002 р. № 222 (зі змінами та доповненнями)). Положення встановлює, що цілісний майновий комплекс або такий структурний підрозділ, який в установленому порядку відокремлюється в цілісний майновий комплекс (далі – ЦМК)– це об’єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виділяються в самостійні об’єкти з подальшим складанням розподільного балансу й можуть бути зареєстровані як самостійні підприємства. Продаж цілісного майнового комплексу регламентують закони України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ та “Про банкрутство” від 30 червня 1999 р. № 784-ХIV. Оцінку цілісних майнових комплексів можна проводити також на підставі Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. № 1554. При укладенні мирової угоди про купівлю-продаж цілісного майнового комплексу можна керуватися Примірним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, затвердженим Наказом Фонду державного майна України від 1 квітня 2002 р. № 586.