Цивільно-правові норми самі по собі не породжують цивіль­них правовідносин. Виникнення, зміна або припинення цивіль­них правовідносин відбувається в силу різноманітних юри­дичних фактів, тобто життєвих обставин, з настанням яких пов´язані певні правові наслідки. Такими життєвими обстави­нами можуть бути ті, що належать до сфери природи (природ­ні - народження особи, досягнення 18-річного віку, смерть), а також ті, що належать до соціальної сфери життя (соціаль­ні - дії людей, адміністративні акти, рішення суду). Але не всі життєві обставини можна назвати юридичними фактами. Не­обхідно, щоб норми цивільного законодавства пов´язували з ними настання певних правових наслідків. Отже, юридичний факт характеризується двома чинниками: по-перше, це життєві обставини; по-друге, держава визнає їх юридичними фактами (вони закріплені у законі).

Наприклад, досягнення особою 18-річного віку не викликає будь-яких правових наслідків. Але законодавство, пов´язуючи з досягненням цього віку виникнення цивільної дієздатності (ст. 34 ЦК України), визнає його юридичним фактом.

Одні й ті ж самі факти, залежно від того, як до них ставить­ся держава, можуть бути або не бути юридичними фактами. Так смерть громадянина або ліквідація юридичної особи визнавали­ся юридичним фактом лише в ЦК УРСР 1964 р., а у ЦК 1922 p. вони не визнавалися юридичним фактом, на підставі якого при­пиняється зобов´язання.

Звичайно, законодавець не в змозі закріпити в нормах права повний перелік юридичних фактів. Цей перелік не є вичерпним. Тому в цивільному законодавстві передбачено правило, згідно з яким юридичні факти, не передбачені цивільним законодавс­твом, спричиняють відповідні правові наслідки, якщо вони не су­перечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР фактами, які породжували цивільні правовідносини (цивільні права та обов´язки) були:

- угоди, передбачені законом, а також угоди, хоч і не передба­чені законом, але такі, що йому не суперечать;

- адміністративні акти;

- відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, ство­рення творів науки, літератури, мистецтва;

- заподіяння шкоди іншій особі, а також набуття або збере­ження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх під­став;

- події, з якими закон пов´язує настання цивільно-правових наслідків.

Стаття 11 ЦК України серед підстав виникнення цивільних прав та обов´язків називає:

а) договори та інші правочини;

б) створення літературних, художніх творів, винаходів та ін­ших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

в) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди ін­шій особі;

г) інші юридичні факти.

Отже, юридичні факти - це обставини, з настанням яких нор­ми права (закону) пов´язують виникнення, зміну або припинен­ня цивільних правовідносин.

Підставою цивільних правовідносин може бути як одиничний юридичний факт (прості юридичні факти), так і сукупність юридичних фактів (складні юридичні факти). Але без юридичних фактів жодні цивільні правовідносини не встановлюються, не змінюються і не припиняються.

У запропонованому визначенні поняття «обставини» є уза­гальнюючим. Воно поєднує в собі дії і події. У теорії цивільного права юридичні факти поділяють на дії і події за ознакою залеж­ності їх від волі суб´єктів. Але такий поділ юридичних фактів не є беззаперечним. Деякі автори до цієї групи включають стан і строки. Інші вважають, що за вольовою ознакою юридичні фак­ти поділяються на три види: дії, події, стан.

Більшість юридичних фактів складають дії суб´єктів. Це ук­ладання угод (правочинів); виконання зобов´язань, прийняття спадщини тощо. Вони відбуваються за волею суб´єктів (фізичних і юридичних осіб). Отже, дії - це такі юридичні факти, які від­буваються за волею суб´єктів цивільних правовідносин. Напри­клад, особи уклали договір позички, в результаті чого між ними виникли цивільно-правові відносини. Події - явища реальної дійсності, що відбуваються незалежно від волі осіб (землетрус, паводок, смерть особи тощо). Наприклад, в результаті паводку пошкоджене чи знищене житло громадян в кількох населених пунктах. Така подія є юридичним фактом, що породжує право страхувальників житлових будинків на отримання страхового відшкодування.

Події не є однорідними. Інколи юридична подія може виник­нути і внаслідок дії особи. Тому, залежно від того, зумовлено ви­никнення події волею особи чи ні, їх поділяють на абсолютні та відносні.

Абсолютні події - явища, виникнення і розвиток яких не пов´язаний з вольовою діяльністю суб´єктів (стихійні лиха, пе­ребіг часу тощо).

Відносні події - явища, які виникають за волею суб´єктів, але розвиваються і проходять незалежно від їх волі (напри­клад, настання смерті внаслідок заподіяння тілесних ушкод­жень). Відносна подія відрізняється від дії не стільки характе­ром її виникнення, скільки характером розвитку процесу цих явищ.

Наступний поділ юридичних фактів пов´язаний з критерієм відповідності їх вимогам закону, іншим нормативним актам. Так, дії поділяють на правомірні і неправомірні.

Неправомірними вважають дії, які порушують положення законів, інших нормативних актів і принципів права. До них на­лежать: заподіяння шкоди; порушення договірних зобов´язань; безпідставне збагачення; дії, спрямовані на укладення правочину, який визнаний недійсним тощо. Такі юридичні факти приз­водять до цивільно-правової відповідальності. Неправомірні дії поділяють на цивільні правопорушення і злочини. Останні пере­дбачені кримінальним законодавством. Водночас у цивільному порядку вони породжують обов´язки відшкодування шкоди, за­вданої громадянину чи його майну.

Правомірні дії — дії, що відповідають вимогам закону, іншим правовим актам та принципам права. їх поділяють на юридич­ні акти та юридичні вчинки. Юридичні акти - правомірні дії суб´єктів, метою яких є виникнення, зміна або припинення цивільних правовідносин. До них належать: правочини, акти органів влади, місцевого самоврядування, рішення суду тощо.

Юридичні вчинки - правомірні дії суб´єктів цивільних пра­вовідносин, які призводять до настання певних юридичних на­слідків, передбачених законом, незалежно від того, бажав їх на­стання суб´єкт чи ні (написання автором твору).

Юридичні факти класифікують також залежно від наслідків, які вони спричиняють. Адже в одних випадках юридичний факт може породжувати цивільні права та обов´язки у суб´єкта, а в інших - змінювати чи припиняти. Тому юридичні факти поділя­ють на правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі і правовідновлюючі.

Із правовстановлюючим фактом норми цивільного законо­давства пов´язують виникнення цивільних прав та обов´язків. Так, народження дитини, реєстрація юридичної особи, укладан­ня договору, написання твору є фактами, що породжують права та обов´язки.

Правозмінюючі юридичні факти - це такі юридичні факти, настання яких зумовлює зміну цивільних правовідносин (зміна суб´єктного складу в зобов´язаннях шляхом поступки права чи переведення боргу).

З правоприпиняючими юридичними фактами цивільне зако­нодавство пов´язує припинення цивільних правовідносин між суб´єктами (припинення зобов´язання у зв´язку з його виконан­ням). З правовідновлюючими юридичними фактами цивільне за­конодавство пов´язує відновлення прав та обов´язків, які суб´єкт цивільних правовідносин мав раніше, але з тих чи інших причин втратив. Такі юридичні факти не породжують нових правовідно­син, а відновлюють у межах їх колишнього існування правовід­носини, які раніше припинили існування (факт явки особи, яка раніше була визнана безвісно відсутньою).

Отже, юридичні факти є досить численними. Зважаючи на їх індивідуальні особливості, юридичні факти можна класифікува­ти, що дасть змогу чіткіше усвідомити їх значення. Це сприяє правильному застосуванню цивільного законодавства суб´єктами цивільного права та правоохоронними органами.

ГЛАВА 5. ФІЗИЧНІ ОСОБИ ЯК УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

§ 1. Правовий статус фізичних осіб як суб´єктів цивільних правовідносин

Визначаючи правовий статус фізичної особи як суб´єкта цивільних правовідносин, слід зважати на те, що цивільне право має за мету упорядковувати поведінку людей у різних життєвих ситуаціях та відносинах, забезпечити їм можливість автономно вирішувати приватні суспільно-значимі питання.

Досягти цієї мети можна лише у випадку, коли всі галузі пра­ва будуть спрямовані на захист фізичної особи як суб´єкта права. Відчути себе суб´єктом права індивід може тільки тоді, коли усвідомить своє, чітко визначене місце в житті цілісного соціаль­ного організму, яким є держава.

Цивільне право як система юридичної децентралізації, основ­не місце в якій посідає індивід як суб´єкт правовідносин, є най­кращим засобом для такого усвідомлення. Будучи носієм певних цивільних прав, особа має юридично забезпечену можливість діяти за своїм бажанням. Кредитор може вимагати повернення боргу від боржника, власник може володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, особа, якій виповнилось 14 років, може вільно самостійно пересуватися по території України. Не­обхідно тільки, щоб здійснення цих та інших прав відбувалося в певних правових межах. Ці межі можуть встановлюватися за­коном, договором чи іншим передбаченим законодавством спо­собом.

Громадянин є суб´єктом права не тільки тому, що дозвіл на це йому надала держава в спеціальних законодавчих приписах, а й внаслідок вироблених суспільством традицій, звичаїв.

Правовий статус фізичної особи як суб´єкта цивільного права характеризується не лише свободою і незалежністю, а ще й тим, що його свобода і незалежність є обмеженими. Адже, якщо особа претендує на те, щоб до неї ставилися як до суб´єкта права, по­важали її честь і гідність, то й сама вона мусить таким же чином ставитися до інших. Аморальні вчинки особи при укладанні пра-вочинів або виникненні інших юридичних фактів, порушення добрих звичаїв, що склалися в суспільстві, повинні зумовлювати недійсність таких правочинів (навіть у тому випадку, якщо за­кон не передбачає подібної підстави припинення правовідносин), або призводити до інших негативних для порушника наслідків. На правовий статус особи впливають, перш за все, правові фактори.

До правових факторів належать цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.