Для забезпечення повноцінної діалогічної взаємодії між суб’єктами педагогічного процесу важливо долати бар’єри професійно-педагогічного спілкування. Назвемо найбільш типові «бар’єри», які трапляються переважно у викладача-початківця:

«бар’єр» невідповідності настанов і мотивів: викладач приходить із творчими задумами цікавого заняття, захоплений ним, а група байдужа, студенти неуважні, що дратує, нервує викладача;

«бар’єр» побоювання групи: викладач-початківець непогано володіє матеріалом, добре підготувався до заняття, однак сама думка про безпосередній контакт зі студентами «відлякує» його, пригнічує творчу ініціативу тощо;

«бар’єр» відсутності контакту: викладач заходить до аудиторії і замість того, щоб швидко й оперативно організувати взаємодію зі студентами, починає діяти автономно (наприклад, пише тему лекції на дошці);

«бар’єр» звуження функцій спілкування: педагог враховує лише інформаційні функції спілкування, нехтуючи соціально-перцептивними, афективно-комунікативними, організаційними та ін.;

«бар’єр» негативної настанови на академічну групу, яка інколи може формуватися апріорно на основі думки інших викладачів, що працюють із цими студентами або є наслідком минулого негативного досвіду педагогічного спілкування з даною групою або студентом;

«бар’єр» побоювання педагогічних помилок (не знає відповідь на «каверзне» запитання студентів або на зауваження, що неправильно виставлена оцінка тощо);

«бар’єр» наслідування: молодий педагог намагається наслідувати манери спілкування, стиль діяльність авторитетного педагога, не враховуючи свої індивідуальні особливості.

Також можуть виникати бар’єри спілкування, які притаманні будь-якій комунікативній взаємодії. Найбільш типовими серед них є такі:

Смисловий «бар’єр» – одне й те саме явище (слово, фраза, подія) мають різний смисл для різних людей.

Моральний «бар’єр» – відмінності між людьми в засвоєних ними соціальних нормах і обмеженнях; споконвічний «конфлікт батьків і дітей» у неприйнятті ними манер поведінки і спілкування, спрямованості інтересів, моди тощо (викладач у спілкуванні зі студентами: «У студентські роки ми були іншими», тобто кращими, що не завжди відповідає дійсності).

Інтелектуальний «бар’єр» – відмінності в рівні інтелекту, глибині передбачення і розуміння ситуації і проблем. Він часто виникає в спілкуванні з викладачем, який характеризується чітко вираженою спрямованістю на наукову діяльність, якщо йому не вдається адаптувати мову науки до інтелектуально-пізнавальних можливостей студентів.

Ригідний «бар’єр» – відсутність гнучкості міжособистісних настанов, утруднення перебудови сприйняття, системи мотивів, емоційних відгуків у ситуації, що змінюється. Інерція, відсталість від реалій життя, звичні схеми спілкування характерна для тих досвідчених викладачів, хто не працює над самоосвітою, професійним самовдосконаленням, критичним переосмисленням своїх наукових і педагогічних здобутків.

Емоційний «бар’єр» – відмінності в емоційних станах викладачів і студентів, особливо під час заліків і екзаменів, відсутність емпатії, а також недоступність розуму доводів логіки в ситуації емоційного збудження та афективних реакцій.

Естетичний «бар’єр», який пов’язаний з дотриманням вимог до форми (привабливість зовнішності, охайність одягу, вишуканість рухів тощо), а також до педагогічного такту й етикету взаємин.

Психологічні «бар’єри» спілкування виникають непомітно і спочатку можуть не усвідомлюватися викладачем, проте студенти сприймають їх одразу. Але якщо «бар’єр» закріпився, то й сам педагог починає відчувати дискомфорт, тривогу, нервовість. Цей стан стає стійким, заважає плідному контактові зі студентами та, зрештою, впливає на характер педагога – формує так званий «неправильний» педагогічний характер.

Дослідження проблеми професійного спілкування засвідчують, що оволодіти основами професійно-педагогічного спілкування можна через професійне самовиховання. Для цього є два шляхи:

1. Ґрунтовне вивчення та усвідомлення природи, структури й закономірностей професійно-педагогічного спілкування.

2. Опанування технологією педагогічної комунікації, відпрацьовуючи вміння і навички професійно-педагогічного спілкування та розвиваючи комунікативні здібності під час навчання у вищій школі.

Важливим чинником, що сприяє розвиткові комунікативної культури майбутнього педагога, є елементи педагогічної діяльності під час проходження різних видів педагогічної практики, а також громадська робота студента, яка збагачує його досвід організаторської та комунікативної діяльності.

Можна дати майбутнім викладачам такі поради щодо самовиховання комунікативної культури:

· уникайте при спілкуванні докорів (прямих і непрямих);

· не демонструйте свою перевагу;

· уникайте звинувачувального тону, вибачайте дрібні слабкості, підкреслюйте переваги співбесідника;

· розпитуйте зацікавлено, але не зухвало;

· говоріть не більше й не менше того, що потрібно в цей момент спілкування; а краще більше слухати, ніж говорити;

· будьте уважні до партнера по спілкуванню;

· намагайтеся передбачити реакцію співрозмовника;

· у процесі спілкування думайте про тих, із ким спілкуєтесь.

Отже, продуктивне професійно-педагогічне спілкування відбувається за умови організації педагогічного процесу на демократичних засадах, позитивного ставлення викладача до студентів, захопленості спільною творчою діяльністю всіх суб’єктів педагогічної взаємодії.

27. Взаємини «викладач-студент» як чинник становлення і розвитку особистості майбутнього фахівця та їх оптимізація

У педагогіці та психології вищої школи розроблені основні вимоги до взаємин у системі "викладач – студент", які сприяють ефективності процесу навчання й виховання студентів:

1) взаємодія факторів "провідності" й співробітництва при організації педагогічного процесу;

2) формування в студентів почуття професійної соборності з викладачами;

3) подолання рецидивів авторитарних форм педагогічного впливу, орієнтація педагогічного спілкування на зрілу особистість із розвинутою самосвідомістю;

4) опора на професійний інтерес студентів як фактор впливу на виховання і навчання, реалізація на його основі педагогічного спілкування та всієї системи виховної роботи;

5) включення студента у різні форми початкової дослідницької діяльності;

6) створення умов для підвищення громадсько-політичної активності студентів завдяки участі в спільних із викладачем формах роботи;

7) забезпечення наукового співробітництва студентів і викладачів;

8) реалізація системи неофіційних, нерегламентованих контактів викладачів і студентів;

9) участь професорсько-викладацького складу в студентському дозвіллі; виховна робота кураторів у гуртожитку. При цьому важлива "організація взаємин на основі захопленості спільною творчою діяльністю" (Г. Микитюк).

Отже, сучасна психолого-педагогічна наука розглядає відносини викладачів і студентів як особливий соціально- психологічний феномен і важливу складову цілісного педагогічного процесу підготовки фахівця у вищому навчальному закладі.

29. Конфлікти у взаєминах «студент – викладач», Викладач – студентська академічна група», їх причини та шлях конструктивного розв’язання.

У чому ж причини конфліктів між викладачами і студентами?

На думку викладачів це:

– нетактовність учасників навчального процесу;

– емоційна неврівноваженість студентів;

– не підготовленість студентів до занять;

– хамство з боку студентів;

– не дотримання студентами вимог статуту навчального закладу та виконання обов’язків.

На думку студентів конфлікти виникають через:

– образи і навішування ярликів;

– нудно на заняттях;

– наказовий тон, який використовує викладач;

– не об’єктивне оцінювання знань;

– не бажання вникнути в проблеми студентів;

– гостра не тактовна реакція викладача на поведінку студента (обізвати);

– проблема загальної культури викладача;

– особливості характеру викладача.

Слід пам’ятати, коректне розв’язання конфліктних ситуацій – необхідний елемент діяльності викладача. Як би не розвивався конфлікт, завдання педагога перетворити протидію на взаємодію. Викладач має знати правила поведінки у конфліктній ситуації та використовувати їх у професійній діяльності.

Засоби вирішення конфліктів:

Картографія конфлікту: визначення проблеми, його учасників і хто чого побоюється, які потреби відстоюються. Кожен висловлює свою точку зору, вислуховує інших, виникає можливість сформулювати новий варіант вирішення проблеми, який задовольняє всіх.

Вироблення альтернативних варіантів виходу з конфлікту, які аналізуються. Обирається той, який справедливий для всіх, який достатній для задоволення потреб кожного.

Переговори проходять поетапно:

а) підготовчий – збір фактів, їх аналіз; б) процес переговорів; в) їх завершення, прийняття згоди.

Посередництво – запрошується третя особа, яка в конфлікті не бере участі та є об’єктивною.

Функції посередника: - вирішувати проблему без звинувачень, виправдувань, порушення етики та привести конфліктуючі сторони до згоди; - вислуховувати учасників конфлікту;