Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Розрізняють три типових стилі роботи викладачів вищої школи:авторитарний, демократичний та ліберальний
А в т о р и т а р н и й - характеризується високою централізацією влади в академічних групах, самовладним вирішенням більшості питань навчального процесу, обмеженими контактами з студентами. Сповідають принципи примусової педагогіки. Але сконцентрувати управління навчальним процесом в своїх руках вони не дуже добре вміють і використовують можливості своїх студентів, не прислуховуючись до їхньої думки. Внаслідок цього зростає ймовірність допущення педагогічних помилок, знижується ефективність навчально-виховного процесу.
Д е м о к р а т и ч н и й - характеризується, на противагу авторитарному, бажанням залучити до педагогічного процесу якнайбільше студентів, створити умови для розвитку педагогіки співробітництва, але стратегію управління навчальним процесом педагог залишає за собою.
Педагог демократичного стилю спокійно сприймає критику на свою адресу, легко входить в контакт з студентами і колегами, спирається на їх думку, критично сприймає зауваження. Звідси переваги демократичного стилю педагогічної діяльності.
Л і б е р а л ь н и й стиль роботи викладача характеризується некомпетентністю в педагогічній справі. Викладач такого типу перекладає відповідальність за ефективність навчального процесу тільки на студентів, пускає його на самоплин. Така “педагогічна” діяльність приносить негативні результати.
Жоден з розглянутих типових стилів роботи в чистому вигляді не існу.
В індивідуальному стилі роботи кожного викладача домінує якийсь певний,
що і визначає результати його педагогічної діяльності.
Типи викладачів очима студентів:
1. Професор
Це поважна й авторитетна людина, яка випустила в світ безліч корисних монографій, наукових статей, підручників і коментарів, захистила кілька дисертацій і донині бажаний гість на будь-якій науковій конференції. Лекції він може читати повільно, вказуючи на найбільш проблемні питання, або навпаки – подавати самі основи, але так, що на цю схему всі наступні досліджені питання успішно нанизуються, як намистинки на червону нитку. Хоча іноді на лекції він може покликати студента, щоби допомогти йому процитувати газетну статтю, оскільки окуляри забув на кафедрі...
2. Вічно молодий
Це підтягнутий і завжди усміхнений викладач із сивими скронями, який пружним кроком злітає за кафедру й розповідає звідти смішні історії з юридичного життя. Час від часу акцентує увагу на проблемних питаннях предмету, який викладає, або на просто цікавих, і далі продовжує свою розповідь, яка мало стосується того, про що буде йти мова на семінарах. Однак на семінарах студент такого викладача доходить висновку, що незрозумілим чином йому все зрозуміло...
3. Справді молодий
Такий викладач міг би сидіти зі студентом на одній лаві, якби вступив на рік пізніше. У нього ще свіжі в пам’яті вчорашні семінари, на яких він виконував протилежну сьогоднішній роль. Можливо, тому найчастіше він найбільш жорстко та суворо оцінює знання студента, допомагаючи йому в такий спосіб оволодіти матеріалом. Під час навчання його не сприймають, однак зовсім не злим тихим словом згадують, коли стикаються на практиці з вивченими питаннями.
4. (Схожий на справді молодого) Вимогливий викладач
Він вимагає багато, але й дає стільки ж. Він досить довго пропрацював на юридичному факультеті і сформував професійний рівень багатьох спеціалістів у своїх сферах, однак іноді йому не завадило би трішечки поблажливіше оцінювати реальність навколо, адже не всі студенти «халявщики» і не всі прагнуть ввести його в оману.
5. Викладач-практик
Скільки би йому років не було, як би він не виглядав і якою би практикою не займався, але він завжди на заняттях розповідає цікавинки. Вплив такого викладача важко переоцінити, він допомагає сформувати особистість студента і, мабуть, саме за такими викладачами майбутнє методики викладання, особливо у зв’язку зі впровадженням новомодної Болонської системи. Водночас він може належати й до будь-якої іншої категорії – або не належати до жодної й бути самим собою. А якщо в нього ще й солідна теоретична підготовка – ціни йому немає, студенти з радістю приймуть такого викладача в аудиторії!
6. Індиферентний
Він заходить за кафедру та розпочинає лекцію, яку закінчує хвилина в хвилину з розкладом. Він ніколи не відійде від розкладу і жодним іншим чином не піде на контакт зі студентами. Однак лекції його – як підручник: логічні, структуровані і найкращі в своєму роді. Такий викладач ніколи не змінить оцінку знань студента, виходячи з особистих суб’єктивних вражень. Йому невідомі емоції, принаймні коли він за кафедрою. Можливо, такі викладачі і є прикладом ідеального юриста?
7. Добряк
Цю людину студенти люблять. Хай що станеться - він піде назустріч: відпустить з пари, не поставить двійку, підтягне на іспиті або просто не зверне увагу на шпаргалки. Тому що співчуває. Можливо, пам’ятає себе в студентстві. А може, просто добрий. В іншому – він така сама людина, як і інші викладачі, і його лекції можуть також бути різними...
8. Жартівник
Напевно, саме з таких викладачів потім утворюються Вічно молоді. Жартівник не упустить жодної нагоди, щоб усміхнутись разом зі студентом або над студентом. А ще у нього досить специфічне, зверхньо-насмішкувате ставлення до студентства протилежної статі. Студентству протилежної статі цікаво, що за цим криється.
9. Просто незабутній
Він або вона можуть виглядати як будь-який із перелічених вище типів, однак володіють якоюсь рисою, яку забути неможливо. Це або манера викладання лекцій, або вислів чи жест, що порадували студентів, або стиль, особиста харизма, чи просто цікавий випадок. У кожного своя незабутність.
9. Формування професійної спрямованості особистості студента. Особливості розвитку вищої освіти в умовах інтеграції
Впродовж навчання у вищий школі під впливом викладання суспільних, спеціальних та інших дисциплін, участі в громадському житті у студентів розвивається і формується професійна спрямованість особистості, тобто прагнення застосувати свої знання, досвід, здібності в галузі обраної професії.
У професійній спрямованості особистості виражається позитивне ставлення до професії, схильність та інтерес до неї, бажання вдосконалювати свою підготовку, задовольняти матеріальні й духовні потреби, займаючись працею в галузі своєї професії. Професійна спрямованість передбачає розуміння і внутрішнє сприйняття цілей і завдань професійної діяльності. Всі ці риси і компоненти професійної направленості служать показниками рівня її розвитку і сформованості у студентів, характеризуються стійкістю (чи нестійкістю), домінуванням громадських чи вузькоособистих мотивів.
Формувати професійну спрямованість у студентів - це значить зміцнювати у них позитивне ставлення до майбутньої професії, інтерес, схильності і здібності до неї, прагнення удосконалювати свою кваліфікацію після закінчення вищої школи, розвивати ідеали, погляди, переконання.Позитивні зміни у змісті професійної направленості виявляються в тому, що міцніють мотиви, пов'язані з майбутньою професією, з'являється прагнення добре виконувати свої ділові обов'язки, бажання показати себе вмілим спеціалістом та досягти успіху в роботі, ростуть домагання успішніше вирішувати складні навчальні питання чи завдання, посилюється відчуття відповідальності.
У вищий школі виховання інтересу й любові до обраної професії досягається шляхом вироблення у студентів правильного уявлення про суспільне значення та зміст роботи в майбутній галузі діяльності, про закономірності її розвитку.
Зазвичай, відбувається це таким чином:
-формування у кожного студента впевненості у своїй професійній придатності, а також свідомого розуміння необхідності оволодіння всіма дисциплінами, видами підготовки, передбаченими навчальним планом даного вузу;
-вироблення прагнення слідкувати за всім прогресивним в діяльності провідних спеціалістів;
-вміння направляти все самовиховання на користь роботі, постійно поповнюючи свої знання.
Дослідження (О.Леонтьєв, Л.Божович та ін.) доводять, що без достатньо позитивної мотивації неможливо досягти результатів у розвитку особистості під час навчання у вищий школі. В. Кутєєва називає такі позитивні мотиви пізнавальної діяльності: почуття обов'язку, усвідомлення значущості оволодіння професією, інтерес до навчання і окремих наук, відчуття задоволення від пізнання нового матеріалу, вирішення складних завдань. На мотивацію також впливає зміст занять, методика викладання, особистість викладача, стосунки в студентському колективі, змагання, досягнуті результати [6; 107].Вища школа має також здійснювати психологічну підготовку людини до професійної діяльності, яка, на думку М.Нечаєва та Г.Різницької, полягає насамперед у розвитку в студента певних форм психічної діяльності, що дозволять йому у подальшому успішного вирішувати професійні завдання [10; 4].Серед професійних здібностей, якими має оволодіти студент протягом навчання у вищий школі, чи не найбільш важлива, на погляд С.Смирнова, здібність вчитися, що кардинальним чином впливає на його професійне становлення, тому що визначає його можливості в післявузівській безперервній освіті [15; 142]. Навчитися вчитися на сьогодні важливіше, ніж засвоїти конкретний набір знань, які швидко стають застарілими.Особливо активно в період навчання у вищий школі йде розвиток спеціальних здібностей. Студент вперше стикається з багатьма видами діяльності, що є компонентами його майбутньої професії. Тому на старших курсах необхідно приділяти особливу увагу діалоговим формам спілкування зі студентами, зокрема, в процесі виконання ними курсових та дипломних проектів, проходження практик тощо.
Головним стратегічним завданням розвитку вищої освіти України на сучасному етапі є інтеграція вищої освіти України до європейської освітньої системи в умовах приєднання до Болонського процесу, запобігаючи можливим складнощам і враховуючи перспективи цього прогресивного процесу, узгоджуючи та поєднуючи національні компоненти вищої освіти з вимогами Болонської декларації задля створення єдиної зони європейської вищої освіти.
Для реалізації курсу на інтеграцію до Європейського союзу, забезпечення всебічного входження України в європейський політичний, економічний і правовий простір Указами Президента України затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського союзу. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження европейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, презентація і поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. Це сприятиме підвищенню в Україні европейської культурної ідентичності та входження до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.
Уведення довгострокової стратегії модернізації всієї системи вищої освіти вимагає застосування якісних інноваційних заходів з урахуванням вимог і потреб інформаційного суспільства. Враховуючи це, важливим моментом реструктуризації навчального процесу ВНЗ України – є запровадження інноваційних освітянських технологій, рішення цього завдання спрямовано на :
· перехід від педагогічного традиціоналізму до нових форм і методів навчання, орієнтованих на формування творчої особистості, яка вміє поєднувати в різних варіантах теоретичні завдання, наукові здобутки з вирішенням питань, які виникають на практиці;
· підвищення творчої активності студентів під час аудиторних занять шляхом упровадження ділових і рольових ігор, ігрового проектування, „кейс-методів”, бріфінг-семінарів, відеотренінгів тощо;
· посилення мотивації студентів до самостійної роботи з метою поглиблення знань і здобутих вмінь та навичок;
· забезпечення наскрізної комп”ютерізації навчального процесу та створення комп”ютерних систем його підтримки;
· інтенсифікацію навчального процесу з метою скорочення аудиторних занять з участю викладача при наданні повного обсягу знгань і підвищенні якості навчального процесу;
· розробку інтерактивних комплексі навчально-методичного забезпечення дисципліни тощо.
Розробка та застосування інноваційних технологій навчання в умовах приєднання України до европейської освітньої системи, а також діагностика якості знань у ВНЗ мають носити системний характер, що дозволяє забезпечити взаємоєв”язок між усіма елементами навчального процесу, підвищує рівень його керованості та навчально-методичного забезпечення [3].
Безумовно, при розумній організації запровадження нових інноваційних технологій навчання можна очікувати значних позитивних результатів, а саме:
· посилення навичок самостійної роботи;
· посилення планування свого часу;
· підвищення інтересу та поглиблення знань по напрямках, які найбільше цікавлять студентів;
· можливість систематичного контролю якості знань студентів.
Отже, інтеграція української вищої освіти у європейський та світовий освітній простір можлива лише за умов реформування та модернізації підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах країни в контексті Болонського процесу. Якщо в результаті таких дій рівень вищої освіти в Україні підвищиться, а мусить бути тільки так і не інакше – це буде вагомим внеском національної вищої школи в перспективне майбутне нашого суспільства та сприятиме визнанню держави Україна серед рівноправних членів Європейського Союзу.
10.Психологівні особливості виховання студентів у процесі навчання
Під час виховання студентів необхідно враховувати такі особливості юнацького віку:
остаточне завершення формування характеру,
неспокій і невпевненість, які часто виникають внаслідок конфлікту між етично-моральними цінностями й дійсністю, прагнення відчути себе самостійним, незалежним, а тому часто - недовірливе ставлення до старших.
Найважливіше значення під час виховання має знання психологічних і психофізіологічних особливостей студентів, обумовлених їх соціальним статусом, віком і характером основної діяльності. Свою здатність знати і розуміти студентів, адекватно оцінювати їхні особистісні якості і стани викладачі справедливо вважають одним з найважливіших професійних якостей і ставлять її на друге місце після знання предмета, що вони викладають. Специфіка виховного процесу у вищих педагогічних закладах полягає в тому, що він включає в себе формування педагогічної спрямованості майбутніх педагогів і основ професійної етики. При організації виховного процесу важливо пам'ятати про умови його результативності, а саме: формування морального обличчя особистості відбувається на основі діяльності людини і її спілкування із оточуючими; співвіднесення зовнішніх впливів з індивідуальними особливостями особистості; знання джерел і рушійних сил її самовизначення. Педагогічний навчальний заклад має сформувати культуру самовизначення у кожного студента.
11. Самовиховання і саморозвиток майбутніх фахівців із вищою освітою.
Професійне самовдосконалення — свідомий, цілеспрямований процес підвищення рівня власної професійної компетенції та розвитку професійно значущих якостей відповідно до соціальних вимог, умов професійної діяльності та власної програми розвитку.
Цей процес ґрунтується на психологічному механізмі постійного подолання внутрішніх суперечностей між наявним рівнем професіоналізму ("Я — реальне професійне") і уявним його станом (" Я — ідеальне професійне").
Суб'єктивними критеріями вдосконалення психіки є здатність зосереджуватися, концентрувати увагу на сутності явищ, керувати своїми думками і емоціями, мати потяг до вищих ідеалів. Коли таким прагненням надано повну свободу дій, вони стають найефективнішим методом самовдосконалення.
Вектори професійного самовдосконалення студента:
1)Постійне покращення своєї навчальної самостійної роботи, формування готовності до виконання подальших професійних завдань.
2)Особистісний розвиток - самовдосконалення якостей своєї особистості, необхідних для успішної майбутньої професійної діяльності.
Ці два напрями самовдосконалення реалізуються завдяки самовихованню студента. Самовиховання студента розуміють як організовану, активну й цілеспрямовану його діяльність, скеровану на систематичне формування й розвиток позитивних та усунення негативних якостей особистості відповідно до усвідомлених потреб і вимог суспільства, професійної діяльності, а також на реалізацію особистої програми розвитку. Воно активізує такі рефлексивні процеси:
1)Самоаналіз, якому сприяє вербальний і невербальний зворотний зв'язок, порівняння себе з іншими, самоспостереження за своїми думками, почуттями і вчинками, пошук відповідей на питання «чому?», зіставлення «Я-сьогодні», «Я-вчора», «Я-завтра».
2)Критичний самоаналіз завершується самооцінкою, яка допомагає визначити мету самовиховання. Це підвищує активність, а результати стають вагомішими. Умовою цього є те, що мета повинна бути досяжною, щоб забезпечити успіх.
3) Важливе значення має правильний вибір способів і методів само-
виховання, серед яких найефективнішими є самонавіювання, само переконання, само наказ, самосхвалення, самозаохочення.
Успішність професіоналізації студента залежить від власної його активності, від наявності відповідних мотивів.
Основні принципи самовиховання:
■ природовідповідності та народності самовиховання;
■ демократичності самовиховання, виховання стійкої громадської позиції та гуманістичної моралі;
■ системності, цілеспрямованості, ціннісної орієнтації виховання та самовиховання;
■ послідовності, неперервності та систематичності;
■ єдності самовиховання та наукового світосприйняття;
■ формування активної життєвої позиції та позитивного спрямування самовиховання;
■ взаємозв'язку виховання та самовиховання і професійної діяльності.
Планування самовиховання передбачає:
■ визначення мети і основних завдань на перспективу та на певні етапи навчання і діяльності студента;
■ розроблення програми (плану) самовиховання;
■ визначення умов діяльності із самовиховання (вироблення власних правил поведінки, вибір форм, засобів, методів і прийомів розв'язання завдань у роботі над собою).
12. Формування психологічної готовності студентів до самостійного виконання професійних функцій після закінчення вищого навчального закладу.
Поняття психологічна готовність до діяльності було введено в психологічний обіг в 1976 році білоруськими дослідникам М.І.Дьяченко і Л.А.Кандибовичем. У відповідності зі змістом і конкретними завданнями, які розв'язуються суб'єктом трудової діяльності, готовність поділяють на короткотривалу (ситуативну), що детермінується відповідними психічними станами, і відносно сталу, що визначається стабільними властивостями (особливостями) особистості. Психологічна готовність — це виявлення суті властивостей і стану особистості. Готовність — це не тільки властивість чи ознака окремої особистості, це концентрований показник діяльності суті особи, міра її професійної здібності.
Психологічна готовність включає в себе з однієї сторони запас професійних знань, умінь і навичок; з іншої — риси особистості: переконання, педагогічні здібності, інтереси, професійна пам'ять, мислення, увага, педагогічна спрямованість думки, працездатність, емоційність, моральний потенціал особистості, що забезпечать успішне виконання професійних функцій.
Ядро готовності становлять психічні процеси і властивості. Вони є фундаментом якостей особистості. Якості і психологічні властивості особистості, психічні особливості і моральні якості, що є основою установки майбутнього вчителя на усвідомлення функцій педагогічної праці, професійної позиції, оптимальних способів діяльності, співвіднесення своїх здібностей з можливостями - характеристики психологічної готовності.
Суть психологічної готовності: моральні та психологічні якості і можливості особистості; відношення свідомості і поведінки, суб'єктивності і об'єктивності свідомості. Зміст психологічної готовності складають інтегральні характеристики особистості, що включають в себе інтелектуальні, емоційні і вольові властивості, професійно-моральні переконання, потреби, звички, знання, вміння і навички, педагогічні здібності.
В структурі психологічної готовності до педагогічної діяльності виділяють такі компоненти:
§ Мотиваційний (професійні установки, інтереси, прагнення займатися педагогічною роботою);
§ Орієнтаційний (професійна етика, професійно-педагогічні ідеали, погляди, принципи, переконання, готовність діяти відповідно до них);
§ пізнавально-оперативний (професійна спрямованість уваги, уявлень, сприймання, пам'яті, педагогічне мислення, педагогічні здібності, знання, дії, операції і заходи, необхідні для успішного здійснення професійної діяльності);
§ емоційно-вольовий (емоційний тонус, емоційна сприйнятливість, цілеспрямованість, самовладання, наполегливість, ініціативність, рішучість, самостійність, самокритичність, самоконтроль);
§ психофізіологічний (виховання впевненості в своїх силах, намаганні доводити почату справу до кінця, здібності довільно управляти своєю поведінкою і поведінкою інших, професійної працездатності);
§ оцінюючий (вироблення умінь критично оцінювати рівень своєї професіональної підготовки, математичної культури, розвиток потреби в самоконтролі, самокорекції і самооцінці).
13. Навчально-професійна діяльність як провідна діяльність студентів, її психологічні особливості, структура і функції
Провідною діяльністю у вищій школі є навчально-професійна, яка вимагає від студента більшої навчальної (і наукової) активності, засвоєння нових психологічних норм і критеріїв соціокультурного розвитку.
Особливості учбової діяльності студента:
засвоєння наукової інформації і набуття практичного досвіду має професійну спрямованість, тобто розглядається як підготовка до майбутньої професійної діяльності, виконання важливих соціальних функцій, оволодіння необхідними для цього знаннями, уміннями та навичками, розвиток особистості фахівця;
предметом діяльності студента є вивчення науки в її розвитку, оволодіння процесом формування наукових знань і методами самої науки, ознайомлення з її проблемами, завданнями і підходами до їх розв’язання, а також засвоєння способів професійної діяльності і змісту соціальних ролей дорослої людини, яка працює;
особливі засоби діяльності (наукова література, підручники і методичні посібники, Internet і мультимедійні засоби, лабораторне обладнання і технічні засоби навчання, реальні й теоретичні моделі майбутньої професійної діяльності, спілкування з ровесниками, викладачами та представниками професії);
діяльність студента відбувається в заздалегідь запланованих умовах (обмежений термін навчання і чіткий графік навчального процесу, зміст навчальної діяльності визначається навчальними планами і програмами, своєрідність режиму роботи ВНЗ та ін.);
у навчанні студента суттєво збільшується питома вага самостійної роботи (самостійний пошук навчальної інформації, анотація і конспектування наукової літератури, виконання практичних завдань, здійснення професійних функцій під час проходження практики, проведення наукових досліджень тощо);
поєднання навчального і наукового процесів, самостійна учбово-пізнавальна діяльність студентів протікає разом із дослідницькою їх роботою (курсові, дипломні, магістерські роботи) під керівництвом викладачів;
навчання у вищій школі – процес складний і важкий, який вимагає від студента високої свідомості й активності, надзвичайно високого інтелектуального напруження, зосередженості уваги, мобілізації вольових зусиль і підвищеної працездатності, самоорганізації, раціонального розподілу часу на навчання і відпочинок;
складність завдань і змісту навчально-професійної діяльності може призводити до психічного перевантаження, психофізіологічного напруження, виникнення стресових ситуацій (особливо під час екзаменаційної сесії).
Характерні для навчально-професійної діяльності ознаки:
1. Професійне навчання у вищій школі для майбутнього фахівця починається під час формування професійних знань, умінь і навичок та засвоєння способів професійно-творчої діяльності. Доки індивід не зіткнувся зі світом професійних теоретичних знань, у його досвіді немає повноцінної навчально-професійної діяльності, хоча одночасно він може досить інтенсивно опановувати способи здійснення різноманітних практичних перетворювальних дій, які ґрунтуються на узагальненнях емпіричного рівня. Теоретичне знання має бути включене в реальну діяльність студента. Це можливо за умови, коли професійні поняття постають як знаряддя досягнення його цілей, способів розв’язання прийнятих ним професійних завдань. Понятійна форма озброєння знаннями повинна стати способом досягнення практичної професійної мети. Мета професійної підготовки полягає не в передачі конкретних предметних знань, умінь і навичок, а в озброєнні студентів системними інтегрованими науковими знаннями, які є загальною передумовою оволодіння способами вирішення виробничих проблем. У цьому змістовна відмінність навчально-професійної діяльності від практичної і пізнавальної (теоретичної) діяльності. Крім наукових теоретичних знань студент набуває практично-методичні й конструктивно-майстерні знання та уміння.
2. У вищій школі вивчаються не основи наук (як у школі), а самі науки в їх розвитку. При цьому самостійна робота студентів зближується з науково-дослідною роботою викладачів, тобто забезпечується єдність навчальної та наукової роботи студентів.
3. Викладання майже всіх наук професіоналізовано.
Навчання має проблемний характер.
Для вищої школи характерним є емоційність, мажорність усього процесу навчання.
Враховуються вікові та індивідуальні особливості студентів.
14. Мотивація учіння студентів, її розвиток у процесі навчання.
Одним з найважливіших психологічних факторів, які впливають на розвиток творчого потенціалу особистості, є мотивація. У загальному вигляді проблема мотивації учіння є проблемою причин, які наперед визначають різні форми прояву активності тих, хто навчається. Таким чином, мотивацію слід розглядати не тільки як умову ефективного оволодіння знаннями, а й як важливий чинник розвитку особистості фахівця, мету виховання.
Важливо з’ясувати критерії рівнів розвитку мотивації учіння у студентів та виконати психолого-педагогічне обґрунтування означених рівнів. Орієнтуючись на діяльнісний підхід до формування потребо-мотиваційної сфери особистості, структуру навчально-пізнавальної діяльності, результати дослідження ученими мотиваційних процесів, власні наукові доробки, ми віднесли до параметрів, які характеризують розвиток мотивації учіння студентів: а) зміст навчальних дій; б) результат учіння; в) емоції.Мотивація учіння студентів певним чином визначається розвитком їх навчальної діяльності. Основним елементом структури навчальної діяльності є навчальна дія.
Не менш важливим критерієм вивчення та розвитку мотивації учіння є почуття як показник того, як проходить процес задоволення пізнавальних потреб. Виникаючи у процесі діяльності, позитивні емоційні стани свідчать про сприятливе протікання процесу задоволення потреб, а незадоволені потреби супроводжуються негативними емоціями.
Обґрунтування основних критеріїв розвитку мотивації учіння студентів та аналіз психолого-педагогічних досліджень проблеми дозволяють виділити чотири рівні мотивації учіння: перший (низький), другий (середній), третій (високий), четвертий (дуже високий). Для оцінки ефективності роботи з формування мотивації учіння необхідно використати такі параметри, як зміст навчальних дій, результат учіння, характеристику емоцій студента, які він відчуває в навчальній діяльності.
Г. В. Балл виділив такі основні групи мотивів:
мотиви, закладені в самій навчальній діяльності – це навчально-пізнавальні мотиви, пов’язані зі змістом навчальної діяльності, які спонукають студентів на практичному занятті з іноземної мови пізнати нові факти, опановувати не тільки теоретичними знаннями й узагальненими способами дій, проникати в сутність явищ;
мотиви, пов’язані з тим, що лежить поза самою навчальною діяльністю: соціальні мотиви, що пов’язані як з офіційним, так і з неофіційним статусом студента в академічній групі та відображають суспільну значущість навчання. Серед соціальних мотивів виділяють підгрупу комунікативних мотивів (пов’язаних із намаганням особистості до утвердження в колективі) : самовдосконалення, самовиховання, готовності до боротьби за честь групи, до конкуренції за глибину знань з улюбленого навчального предмета, мотив соціального престижу, мотив соціальної ідентифікації, мотив спілкування, тощо;
професійні (відображають значущість навчальної діяльності для оволодіння майбутньою професією);
мотиви самовизначення (розуміння значущості знань для майбутньої професії і постійне самовдосконалення у цьому напрямку);
утилітарні (особиста вигода, благополуччя після закінчення вищого навчального закладу);
вузькоособистісні мотиви: прагнення одержати схвалення та позитивні оцінки (мотивація благополуччя); бажання бути лідером та зайняти гідне місце в групі (престижна мотивація);
негативні мотиви (мотиви, які для своєї стимуляції орієнтують викладача на використання стимулів, супроводжуваних негативними емоціями), що перешкоджають навчанню:
прагнення уникнути прикростей із боку викладачів, батьків (мотивація запобігання прикростей);
нестійкість – мотиви швидко задовольняються, і без підтримки педагога можуть згаснути і більше не відновитися;
слабка узагальненість, тобто охоплюють один чи кілька навчальних предметів, які об’єднані за зовнішніми ознаками;
Мотивація навчання студентів – складний і багаторівневий процес. Багато чинників впливають на спонуку конкретного студента до праці і навчання: інтерес до предмету, сприйняття його повноцінності, загальне бажання виконувати поставлені задачі, упевненість в собі і відчуття власної гідності, так само, як і терпіння і наполегливість. І, звичайно, не всі студенти мотивовані однаковими цінностями, потребами, бажаннями. Деякі будуть вмотивовані схваленням інших, інші – подоланням проблем. Тому кожному педагогу потрібно памʼятати головне: викладач ВНЗ повинен розвивати у студентів відчуття впевненості та успішності, встановлювати важкі, але досяжні цілі, створювати атмосферу конкурентності, регулювати підбір завдань так, щоб постійно підтримувати оптимальну мотивацію до використання свого потенціалу в області спонукання студентів до навчання.
15. Пізнавальні психічні процеси в навчальній діяльності студента.
Психічні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам'ять, уява, мислення і мова) відіграють важливу роль в діяльності, навчанні і вихованні студентів.
Засвоєння знань, вироблення переконань, практичні дії лягають в основу психічних процесів, особливо мислення. Ефективність діяльності спеціаліста визначається не тільки властивостями його особистості, але і рівнем функціонування психічних процесів. Тому формованная особистості спеціаліста передбачає активізацію і удосконалення психічних пізнавальних процесів у відповідності з вимогами спеціальності і професійної діяльності в цілому.Студентський вік - вік достатньо високого розвитку пізнавальних процесів. Навіть студенти першого курсу володіють, як правило, достатньо високою увагою, здібністю слухати і спостерігати предмети і явища, що демонструються, уміння слідкувати за логічно розвиваючою думкою лектора. Основи відтворюючої і творчої уяви закладаються ще в загальноосвітній школі. У молоді студентського віку гарно розвинена словесно-логічна пам'ять, на яку лектор часто орієнтується. Студент схильний до роздумів, розмірковувати , до пошуків вирішень наукових проблем як в процесі слухання лекцій, так і в процесі виконання самостійної роботи.Найпростішим пізнавальним психічним процесом є відчуття відображення окремих ознак і властивостей предметів, явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття.Враховуючи пізнавальне значення відчуттів, корисно будувати навчальний процес так, щоб включати в діяльність студентів слухові, рухові, зорові, та інші відчуття. Це покращує запам'ятовування і засвоєння навчального матеріалу студентами.Сприйняття на відміну з відчуттям більш складний психічний пізнавальний процес. Між ними є схожість: відчуття і сприйняття - це форми відображення предметів і явищ. Відрізняються вони тим, що в сприйнятті відображаються предмети в цілому, по всій сукупності їх властивостей і ознак, а відчуттях - окремі ознаки і властивості об'єктів. Таким чином, сприйняття - це відображення предметів, що діють на органи чуття, явищ у всій сукупності їх властивостей і ознак.Властивості сприйняття: цілісність (об'єкт відображається як єдине ціле), осмисленість (внесення в сприйняття знань і досвіду), вибірковість (виділення об'єкту із ряду інших), апперцепція (залежність сприйняття від психічного стану, досвіду і якостей людини). Деякі із цих властивостей, наприклад осмисленість, яскраво проявляється в процесі навчання. Так, повніше і точніше сприймається навчальний матеріал, при засвоєнні якого студенти використовують набуті знання і практичний досвід. Сприйняття навчального матеріалу полегшується, якщо об'єкт, який вивчається різко виділяється, підкреслюється викладачем. Для цього в усному викладі застосовується пауза, інтонація, за допомогою яких виділяється головне. При перевірці контрольних робіт помилки підкреслюються червоним чорнилом і т.д.
Налагодження успішної взаємодії спеціалістів передбачає правильне сприйняття ними якостей і дій один в одного. Таке сприйняття формується в процесі колективної діяльності.
Також в діяльності студента велику роль грають уявлення. Воно виникають на основі конкретних образів предмета або явища, які раніше діяли на органи чуттів, але в даний момент безпосередньо не сприймаються. Уявлення розрізняють по ведучому аналізатору (зорові, рухові і т.д.), по змісту (технічні, географічні, педагогічні т.д.). Уявлення впливають на такі психічні процеси, як пам'ять, мислення, уяву, почуття і волю. Вони слугують опорою для пізнавання та порівняння об'єктів, наочним матеріалом для уяви та планування поведінки і діяльності.
Результати навчальної діяльності студентів залежать від пам'яті, таких її процесів, як запам'ятовування, збереження і відтворення. В залежності від того, що запам'ятовується і відтворюється, розрізняють чотири види пам'яті: образну, словесну-логічну, рухову, емоційну. Запам'ятовування навчального матеріалу залежить від установок і прийомів діяльності студентів.
Важливе місце в діяльності студентів належить уяві, мисленню і мові.
Уява - це діяльність свідомості, в процесі якої створюються нові образи, ідеї на основі уявлень, які у нас є, знань. Збудниками уяви є задачі, що стоять перед людиною, його потреби, бажання, почуття, настрій, світогляд.
Сила і яскравість уяви у різних студентів розвинуті неоднаково, вони відрізняються один від одного по змісту і направленості уяви. Реальна і точна уява сприяють кращому розумінню навчального матеріалу, охороняє від неправильних дій, допомагає знаходити найбільш доцільні шляхи розв'язання задач.
Мислення - складний психічний процес, що дозволяє пізнавати як наочні зв'язки, відношення об'єктів, явищ, так і їх сутність. Воно може бути наочним, оперативним і т.д.
16. Емоц ійно-вольові процеси і психічні стани в навчально-професійній діяльності студента
В емоційних процесах студента своєрідно відображаються умови і задачі його діяльності, проявляється його відношення до них, до всього того, що він пізнає і робить, що відбувається навколо. Емоції, почуття студента збагачують його внутрішній світ, роблять його сприйняття яскравими і змістовними, збуджують до активності, до переборення труднощів. В науці добре вивчені фізіологічні порушення, що виникають в організмі при емоціях і почуттях (зміна в роботі серця, дихання, залоз внутрішньої секреції), вплив емоцій і почуттів на пізнавальні психічні процеси (на сприйняття, увагу, пам'ять, мислення і ін.).
Емоції і почуття яскраво проявляються і відіграють важливу роль в діяльності студента, особливо в напружені її періоди (вступ до вузу, державні екзамени і т. д.). Переживання тих чи інших емоцій і почуттів впливає на формування особистості студента, на перебудову його поглядів, відношення до дійсності. Для емоційних процесів студентів у навчанні характерні: велика інтенсивність (особливо інтелектуальних почуттів), різноманітність, переходи від одних до інших, прискорення формування вищих почуттів.
В широкому спектрі емоцій і почуттів студента особливе значення для ефективності його діяльності має почуття відповідальності за свою успішність, почуття нового та ін. В діяльності студента не виключений і емоційний стрес - напруга в складних ситуаціях. Він викликається оціночною ситуацією (екзамен), незвичайними умовами, підвищенням відповідальності, великими розумовими і вольовими навантаженнями, необхідністю подолати втому, напруження сил.
Наприклад, вивчення емоційних станів, пов'язаних з екзаменом, показує, що вони різнобічні і динамічні. В період підготовки до відповіді яскравих емоційних реакцій, як правило не буває, домінує інтелектуальна напруга, за виключенням зміни кольору лиця, деякої тривоги. В основному після екзаменів активність спадає, хоча емоційна напруга залишається високою.
В залежності від рівня притягань, індивідуальних особливостей особистості і відношення до оцінки студенти відчувають радість, полегшення, слабкість, або ж навпаки, пустоту, незадоволення і т. д. Перший екзамен - особливо в діяльності студента. Наявність незнайомої раніше ситуації веде нерідко на першому екзамені до екзаменаційного стресу негативного характеру. Стан стресу, що виникає, має відому цілеспрямованість і захисне значення, так як воно мобілізує ресурси нервової системи і організму, може прискорювати психічні процеси Разом з тим стрес може погіршити сприйняття, увагу, пам'ять, мислення, точність руху., у студентів в процесі діяльності емоції і почуття виступають в ролі регулятора, посилюють і збуджують психологічну активність, вони впливають (позитивно і негативно) на сприйняття і переробку інформації, на направленість уваги і дій.
Виконання навчальних, суспільних та інших задач діяльності вимагає визначення мети, прийняття рішення, подолання труднощів, мобілізація сил, управління собою, тобто виявлення волі. Тому високий рівень саморегуляції, уміння управляти своєю поведінкою є важливою психологічною передумовою успішної діяльності студента. На екзамені, заліку, під час виступу на семінарі студенту необхідно мобілізувати інтелектуальні можливості, в повній мірі використовувати свої знання, досвід навчання у вузі. Разом з тим студенту треба працювати, щоб оволодіти навчальним матеріалом і справитися з суспільним дорученням.
Рівень розвитку волі у студентів може бути різним. Це залежить віл мотивів їх поведінки, досвіду, звичок і переконувань. Одному студенту присутні завзятість в досягненні мети, іншому - протиріччя в поведінці, лишня залежність від обставин. Недоліки волі можуть бути причиною порушення навчальної дисципліни, неправильного використання студентом знань, зниження його інтелектуальних здібностей на екзамені, заліку.
Психічні стани студента - це тимчасові цілісні стани його психіки, що впливають на протікання психічних процесів і виявлення властивостей особистості. Психічні стани, закріплюючись в діяльності, можуть переходити в стійкі риси особистості. Вплив зовнішніх дій на поведінку студента залежить від його психічного стану, в залежності від якого, в свою чергу, протікають психічні процеси і будуються практичні дії.
По домінуючому впливу на діяльність психічні стани можна розбити на дві групи:
Позитивні: впевненість; бадьорість; підйом; зібраність; готовність до активних дій.
Негативні: невпевненість; пригнічення; сумніви; розсіяність; дратівливість.
Психічні стани (позитивні або негативні) впливають на хід і досягнення результатів діяльності студентів, на їх успішність, якість знань, навичок, умінь, на формування професійно важливих якостей особистості і т. д. Максимальна продуктивність розумової роботи можлива тільки при наявності душевної психічної рівноваги і спокійності. Великий вплив на психічний стан студентів чинять успіхи у навчанні, такт викладача, його доброзичливість, повага їх гідності. Взаємовідношення, соціально-психологічна атмосфера в колективі завжди впливають на психічний стан студента.
Особливість стану залежить перш за все від психічних властивостей особистості, мотивації і типу нервової системи. Після вступу у вуз на психічний стан студента впливають відрив від дому (якщо вступ був пов'язаний з переміною місця житла), необхідність адаптації до умов і задач більш складних, чим раніше, діяльності, підвищення вимог до самостійної роботи і т. д.
В деяких вузах студентам перших курсів доводиться засвоювати навчальний матеріал приблизно в 2,7 рази більше, чим в середній школі. Як визвати, підтримати і мобілізувати позитивні психічні стани студентів і як нейтралізувати, зняти, попередити негативні? Засоби і методи для цього - наукова організація праці студентів, переконання, навіювання, культурно - масова робота, спорт, індивідуальна співбесіда, піклування про розумне задоволення матеріальних і духовних потреб.
Велика роль в підтримці психічних станів належить викладачу, який, починаючи заняття, може налаштувати студентів на активну роботу, створити атмосферу творчого піднесення. В становленні взаєморозуміння, бадьорості, оптимізм викладача, чіткість, планомірність дій, витримка сприяють виявленню у студентів психічних станів. У випадку не успіху у студента важливо пояснити йому його причину, підтримати словом, пообіцяти допомогти, порадити, як краще організувати самостійну роботу.
Активізація викладачем вищих почуттів студентів, почуття обов'язку, відповідальності допомагає їм зберегти позитивні психічні стани. Знаючи суть і причини виникнення психічних станів, викладач ефективніше управляє діяльністю студентів, навчає і виховує.
17. Психологічні особливості засвоєння знань студентами.
Процесу сприймання нового матеріалу передує створення готовності студентів до участі в процесі навчання, формування активно-позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності, створення мотиваційного сфери, опора на попередні знання і досвід, зосередження уваги на об'єкті пізнання. У формуванні мотиваційної сфери учіння необхідно враховувати емоційне ставлення студента до процесу засвоєння знань. Емоції, відображаючи взаємозалежність між мотивами й можливостями успіху діяльності, що реалізує ці мотиви, не лише супроводжують процес діяльності, а й випереджають його, готуючи тим самим студента до діяльності.
Першою ланкою в засвоєнні знань є сприймання нового матеріалу. Сприймання- це "відображення цілісних предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття». Основними властивостями сприймання, які потрібно враховувати під час засвоєння нового матеріалу, є предметність, цілісність, структурність, константність та усвідомлення. Переробка відомостей починається не після сприймання (спостереження) предметів чи явищ, а вже під час самого сприймання.
Осмислення і розуміння навчального матеріалу.Без глибокого проникнення в суть процесу, явища не може бути досягнуто повного засвоєння навчального матеріалу. Процес проникнення проходить етапи усвідомлення, осмислення і розуміння (осягнення) навчального матеріалу. Студенти можуть досягти повного осмислення і розуміння навчального матеріалу шляхом використання мисленнєвих операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення, а також індукції, дедукції.
Особливої уваги вимагає процес абстрагування. Розрізняють два види абстрагування:виділення істотних ознак (позитивне абстрагування); виділення та відхилення неістотних ознак (негативне абстрагування).
Теоретичне (змістове) абстрагування й узагальнення полягає в аналізі певної цілісної системи з метою виявлення закономірності становлення внутрішньої єдності цього цілого. На базі змістового абстрагування й узагальнення виникає теоретичне поняття, яке водночас є формою відображення певного об'єкта й засобом його мисленої побудови, відтворення як цілісної системи.
Науково-теоретичне мислення . Закріплення навчального матеріалу.Запам'ятовування навчального матеріалу розпочинається з його сприймання і осмислення, але цього не завжди достатньо, щоб студент вільно ним володів. Саме для цього викладач проводить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від його кількості і якості, емоційного стану студентів. Оскільки за різними критеріями виділяють наступні групи видів пам'яті: рухова, емоційна, образна та словесно-логічна; короткочасна (оперативна) та довготривала; мимовільна та довільна; смислова та механічна, то під час вивчення конкретного матеріалу потрібно робити акцент на використанні кількох видів пам'яті.
До організації повторення ставляться такі вимоги:воно має бути цілеспрямованим, мати певну мотивацію; має бути правильно розподілене в часі; має бути по частинах або в цілому залежне під остаточного результату; не повинно допускати механічного запам'ятовування.
Застосування знань, умінь і навичок . Заключним етапом процесу засвоєння знань, умінь і навичок є їх застосування на практиці. Це - здійснення переходу від абстрактного до конкретного. Внаслідок діяльнісного підходу до процесу учіння знання не протиставляються умінням та навичкам як певним діям з певними властивостями, а входять в них як складова частина. Знання не можуть бути засвоєними поза діями студента. Важливе значення відіграє і вміння вчитися.Основною його передумовою є самостійність творчої активності студентів в процесі учіння. Поряд з засвоєнням знань, умінь та навичок студент в процесі навчання повинен навчитися творчо та на науковому рівні мислити, самостійно поповнювати знання, оновлювати їх, свідомо і творчо використовувати набутий багаж знань для розв'язання практичних завдань. Головна соціальна функція засвоєння суспільно-історичного досвіду в процесі учіння полягає в активній творчій переробці набутих знань і побудові на їх основі нових.
18.Психолого-педагогічні аспекти організації самостійної роботи студентів.
Одним із найважливіших завдань реформування вищої освіти в Україні є посилення ролі самостійної навчальної роботи студентів. Це пов’язано як із вимогами до сучасного фахівця з вищою освітою, необхідністю займатися самоосвітою впродовж усього професійного життя, так і шаленим зростанням обсягу інформації, яку треба засвоїти.
Поради студентам щодо самостійної пізнавальної діяльності:
· у кожному тексті бачити інформацію суттєву й допоміжну (приклади);
· шукати в інформації внутрішні зв’язки на основі аналізу тексту;
· порівнювати нову інформацію з тим, що вже раніше відомо;
· мати чітку мету, якої треба досягнути в результаті опрацювання тексту (конспект, тези, висновки тощо – зараз для багатьох це одне й те ж).
Внутрішньою передумовою успішної самостійної роботи студентів є рівень їх пізнавальної активності та самостійності.
Для пізнавальної активності в навчанні характерним є стійкий інтерес до навчального матеріалу, зосередження на ньому уваги, спрямованість на подолання труднощів при його засвоєнні, виконання мисленнєвих операцій (аналізу і синтезу, порівняння тощо) для його розуміння.
Навчальна самостійність виявляється в уміннях студента систематизувати, планувати, контролювати й регулювати свою навчально-професійну діяльність, власні пізнавально-розумові дії без безпосередньої допомоги й керівництва з боку викладача.
Дослідження студентів у різних вищих навчальних закладах (В. О. Козаков) показали, що кількість осіб із добре вираженою самостійністю становить 20 – 30%, близько 15% студентів не здатні до самостійної роботи, решта ж (55 – 65%) – характеризується середнім рівнем самостійності.
На заваді самостійної роботи студентів можуть стояти психологічні бар’єри, які знижують її ефективність і негативно позначаються на мотивації навчання:
1. Відчуття «запрограмованості».
2. Надто висока «ціна» активності.
3. Наслідки невизнання результату.
4. Навчена безпорадність.
5. Звичка йти «шляхом найменшого опору».
6. Вплив групових настанов.
7. Відсутність досвіду самостійності.
8. Нерозвиненість вольової саморегуляції (лінощі).
19.Академічна успішність студентів, критерії та їх умови ефективності. Причини неуспішності та їх подолання .
Академічна успішність студентів - це підсумковий показник, який характеризує багатогранну діяльність вищого навчального закладу з підготовки фахівців, що відповідають вимогам державних освітніх стандартів та конкурентоспроможні на ринку праці.
Критеріями навчальної успішності є академічна (навчальна) успішність, що відображає в бальній оцінці (відмітці) рівень навчальних досягнень, а також зацікавленість, вмотивованість, якість і способи розумової роботи (активність, напруженість, темп, тривалість, систематичність, співвідношення раціональних і нераціональних прийомів роботи ). Внаслідок індивідуально-психологічних відмінностей в структурі навчально-пізнавальної діяльності одні студенти досить швидко і легко досягають високих результатів в навчанні, інші - порівняно поволі, а деякі зовсім не можуть до них наблизитися. У такому випадку говорять про такі властивості психічного розвитку людини, як його научуваність або здатність до виховання, під якими мають на увазі надбану під впливом освіти, навчання і виховання внутрішню готовність до різних психологічних перебудов і перетворень відповідно до нових програм подальшого навчання і виховання. Отже, навчання і виховання стають найважливішими умовами і чинниками подальшого розвитку людини і формування його як особи і суб'єкта діяльності
Успіх будь-якої діяльності, зокрема навчальної, забезпечується за рахунок активності особи і її оптимального психічного стану. Навчальна діяльність - це мотивована активність студента для досягнення мети навчання. Своєрідність навчальної діяльності полягає у тому, що в процесі її здійснення особистість не тільки засвоює знання, але і формується як особа. Навчальна діяльність студентів вищих навчальних закладів характеризується професійною спрямованістю, що пов'язано з посиленням ролі професійних мотивів самоосвіти і самовиховання. За М. М. Пейсаховим, навчальна діяльність є складною динамічною системою, яка визначаються рівнями відносин, поведінки, пізнавальної діяльності, психічних станів і фізіологічного забезпечення (функціональних станів). Всі ці рівні, як вказує автор, є взаємозв'язаними і взаємообумовленими, тому збій в одній ланці навчальної діяльності приводить до порушення і зниження ефективності роботи всієї системи в цілому .
Причини неуспішності студентів і шляхи їх усунення
Успішність студентів визначається не лише станом організації навчального процесу у вищій школі, а й психологічними закономірностями навчально-професійної діяльності, рівнем сформованості в студентів учбових дій і операцій. Неврахування усього цього може бути однією з численних причин неуспішності студентів.
· До вищесказаного можна додати ще й такі : не сформованість прийомів мислення;
· не володіння раціональними методами пізнання;
· прагматична спрямованість на близьку мету (здати залік, екзамен тощо).
Це шкодить розвитку творчих можливостей студента, знижує власне науковий зміст вищої освіти («Довге дихання науки змінюється на коротке дихання діловитості...»). Звідси формальне ставлення до оволодіння науковими методами навчальної роботи. У засвоєнні наукової інформації в таких студентів переважає репродуктивна, оперативна пам’ять (із пропуском суттєвої інформації). Знижується факт прирощування знань до індивідуального досвіду, що є псевдоосвітою.
Серед психологічних причин є також такі:
· недостатній розвиток вольової сфери (низький самоконтроль і недостатня довільність психічних функцій);
· недисциплінованість і неорганізованість;
· несистематична робота, що знижує її ефективність;
· лінощі, пасування перед труднощами;
· емоційна нестабільність і високий рівень тривожності;
· не ідентифікація з роллю студента;
· великі прогалини в знаннях, у т. ч. і через недостатню шкільну підготовку;
· надання студентом переваги відпочинку, веселощам тощо.
Шляхи усунення причин неуспішності студентів:
І) Перевести опанування знаннями у процес самостійної пізнавальної діяльності студентів. Підвищувати результативність організації самостійної навчальної роботи систематичним педагогічним контролем і оцінкою її результатів.
Виховувати культуру мислення студентів. Грамотне мислення завжди індивідуальне, воно формує свою автономну систему знань, розвиває власні вихідні поняття і шляхи вирішення проблем, що й становить основу для об’єктивної творчості (В.Т. Кудрявцев).
Свобода навчання, звичайно, залишає студентові деяке право вирішувати, що йому потрібно, а що ні. Проте критичне ставлення до педагогічного процесу – це не гординя і не бездіяльність. Треба брати до уваги все краще й нове, вміти критично оцінювати самого себе, щоб уникати помилок бездіяльності та не обмежувати цим себе, не втрачати можливості розвитку своїх потенційних сил (а то буде псевдоосвіта замість самоосвіти). Найголовніше – не протиставляти себе відкрито освітній системі, а самому додавати те, що вона дати не може (І.В. Вачков).
20. Індивідуальний стиль навчально-пізнавальної діяльності студента, його формування та врахування в процесі навчання
Індивідуалізація навчально-пізнавальної діяльності студентів спрямована на успішний розвиток процесу навчання, подолання труднощів і невідповідностей, які виникають під час навчання. Формування у студентів індивідуального стилю пізнавальної діяльності, індивідуально своєрідних способів і дій. Індивідуалізація учбової діяльності сприяє засвоєнню кожним студентом програмного матеріалу, формуванню його особи, усесторонньому розвитку потенційних можливостей.
Термін «індивідуальний підхід» припускає, насамперед, дію викладача, а безпосередня діяльність студента, процес оволодіння знаннями, уміннями, навичками й розвиток особистості студента розкриваються недостатньо.
Розуміння принципу індивідуального підходу в навчанні неповне, однобічне, і воно не сприяє подальшому розвиткові теорії і удосконаленню практики. У нових умовах розвиток цього принципу зорієнтовано на вивчення особистості, яку формують, з її потребами, мотивами, інтересами, реальними можливостями та діяльністю.
На думку Л. Виготського, індивідуалізація навчальної діяльності здійснюється в умовах розвивального навчання, з опорою не лише на актуальний рівень навчання і формування здібностей до ного, але й на ««територію ближнього розвитку» кожного студента [6]. Він виступає в цьому процесі одночасно і як об’єкт педагогічного впливу, і як активний суб’єкт навчальної діяльності. Ядро теоретичної концепції індивідуалізації навчальної діяльності утворює три основні категорії: особистість, діяльність, розвиток. Індивідуалізація навчально-пізнавальної діяльності грунтується на принципі всебічного гармонійного розвитку особистості, зумовленості її розвитку й формування змістом, характером діяльності та спілкування (суспільних зв’язків і відношень), розгляду індивіда в процесі його життєдіяльності й у визначених суспільних умовах.
Найбільш містке визначення індивідуалізації навчання дала Інге Унт. Вона розуміє її як урахування в навчальному процесі індивідуальних особливостей студентів у всіх їх формах і методах, незалежно від того, які особливості й у якій мірі враховуються
Ефективність індивідуалізації підвищується, коли вона ґрунтується на всебічному й комплексному підході до вивчення особливостей студентів, що виявляються в направленості особистості, інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах. У реальному навчальному процесі вони взаємопов’язані й взаємообумовлені. Виявивши пробіли в знаннях, викладач докладає зусилля щодо їх ліквідації. Але при цьому важливо з’ясувати причини відставання, а вони можуть бути пов’язані з відношенням до навчання, з моральним становленням, пізнавальними можливостями, загальним розвитком студента тощо. У навчальному процесі викладач постійно стикається з необхідністю всебічного розвитку студента.
21. Психологі чні особливості студентської академічної групи, її структура і зміст діяльності.
Студентська академічна група - відносно постійна в межах навчального року сукупність студентів, що об’єднані завданням гуртової навчально-професійної діяльності та перебувають у безпосередньому контакті один із одним. Вона становить собою один із основних елементів навчально-виховної системи внщої школи. Студентів у групі поєднує: спільна мета; спільна навчально-професійна діяльність; зв’язки ділового та особистісного характеру (активна участь кожного студента в житті групи – хороша школа надбання належного досвіду жити й працювати в будь-якому виробничому колективі); однорідність складу групи за віком; висока поінформованість один про одного (і про успіхи, і про особисте життя); високий рівень самоврядування; обмежений час існування. Тобто, особливостями студентської групи є:
1)взаємозалежність, взаємовідповідальність людей, залучених до різноманітних форм спільної діяльності.
2)Здатність групи до саморефлексії, почуття «ми», що містить групову оцінку, домагання, психологічну готовність до сумісних видів діяльності.
Структура :
1)офіційна: характеризується цільовим призначенням – професійна підготовка, сприяння становленню майбутнього фахівця, ґрунтується на відношенні поваги – авторитетності (ділова сфера). Є офіційний керівник – староста групи, який призначається деканатом або обирається групою. Він здійснює рольове управління, організує ділові стосунки між членами групи.
2)неофіційна: у групі виникають неофіційні угрупування на основі інтересів один до одного або симпатії – антипатії (емоційна сфера). Варто підкреслили, що емоційні (неформальні) взаємини в студентській академічній групі формуються та проявляються у всій своїй повноті та глибині. Це пояснюється сенситивністю юнацького віку до інтимно-особистісних стосунків, бурхливим проявом потреби в емоційно-насиченому спілкуванні, у коханні та дружбі.
22 . Соціально-психологічні явища в студентській академічній групі та їх вплив на особистість студента
Студентський колектив як цілісність (автономність) характрезиється такими соціально-психологічними явищами:
1. Суспільною думкою, яка складається не тільки з інтелектуальних, а й вольових та емоційних компонентів і виявляється в оцінних судженнях. Суспільна думка відображає спільне ставлення (схвалення чи осуд) групи до питань і подій, що пов’язані з життям та інтересами групи. Кураторові важливо коректно, тактовно контролювати і навіть коригувати офіційну думку.
2. Суспільний груповий настрій – це загальний емоційний стан, який панує, переважає в групі, створює емоційну атмосферу в ній. Він може як стимулювати, так і пригнічувати діяльність членів групи, а інколи навіть призводити до конфліктів. Сприятливий соціально-психологічний мікроклімат позитивно позначається на самопочутті членів колективу, забезпечує ситуацію успіху в груповій діяльності. 3. Самоствердження. Кожен член колективу усвідомлює себе його часткою і намагається зайняти та втримати в ньому певну позицію (соціальний статус), 4. Колективні традиції – це важливе психологічне явище, бо це звичаї, порядок, настанови, які складаються за час існування групи і в ставленні до себе, і до своїх обов’язків, і до товаришів. 5. Колективістське самовизначення. Кожен студент має певну свободу на індивідуальну думку в групі, яка вислуховується, до якої ставляться з повагою, на неї зважають.
Колектив здатний розв’язувати й виховні завдання через психологічний вплив на кожного студента, застосовуючи такі механізми:
1. Групова ідентифікація – ототожнення кожним студентом свого «Я» зі своєю групою. Через це окремі вчинки набувають мотивовану силу («Я дію так, як схвалює група»),
2. Соціальні презентації – загальноприйняті переконання, ідеї і цінності, які підтримуються більшістю. Вони включають також і наші погляди та культурну ідеологію, що ми демонструємо іншим, розкриваючи перед ними своє «Я».
3. Соціальна фасилітація – посилення енергії, підвищення активності, домінантних реакцій індивіда, полегшення його діяльності в присутності групи (разом краще!).
4. Соціальна інгібіція, навпаки, – утримання, пригнічування активності, гальмування поведінки і діяльності під впливом інших людей. Наприклад, працездатність у присутності окремих членів групи може знижуватися.
5. Соціальна лінь – тенденція людей докладати менше зусиль за тих обставин, коли вони об’єднують свої зусилля задля спільної мети, порівняно з випадком індивідуальної відповідальності.
6. Децентрація – відтворення уявлень своїх товаришів, погляд на себе очима інших, емпатія до інших.
7. Навіювання – аргументований вербальний вплив на члена групи, але одночасно передбачається некритичне сприйняття настанов групи (або окремих товаришів) і безумовне виконання настанов групи, її рішень і порад.
8. Переконування – логічне обґрунтування важливості мети і завдання, отримання певних результатів. Від людини очікується свідома згода на виконання пропозицій.
9. Соціальні очікування – ми сподіваємося…, а в кожного є намагання виправдати їх.
10. Соціальне порівняння – кожен віддзеркалює на себе ставлення до нього членів групи. Ми використовуємо інших людей як еталон для оцінки наших власних настанов (ставлень), емоцій і поведінки.
11. Наслідування – це не тільки функція соціалізації, але й складова творчості, групової активності, становлення індивідуального стилю діяльності.
12. Взаємний потяг один до одного фактором чого є частота соціальних контактів; фізична привабливість; приписування іншому позитивних особистісних якостей.
23. Рівні розвитку студентської академічної групи та шляхи формування студентського колективу
Студентська група як різновид соціальної організації може розвиватися від своїх найпростіших форм - дифузної або номінальної до найвищої - колективу. В кожній студентській групі такий розвиток проходить свій неповторний шлях. Але, на жаль, не кожна з них досягає при цьому рівня згуртованого колективу.
Оскільки кожна студентська група у той чи інший момент знаходиться на певному рівні свого розвитку, розглянемо критерії, за якими визначають рівень її соціальної зрілості. А. Лутошкін та Л. Уманський пропонують для цього використовувати такі показники, як організаційна єдність, психологічна єдність, підготовленість групи, моральна спрямованість.
Колектив - наступний рівень розвитку міжособистісних відносин у групі. Вона може стати колективом, якщо взаємодії і взаємовідносини студентів групи опосередковуватимуться загальними цілями, завданнями спільної діяльності, особистісно-значущим змістом цієї діяльності.
Дата: 2019-02-02, просмотров: 1976.