Зовнішнє середовище -- сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних інституційних структур та інших зовнішніх щодо підприємства умов. Чинники зовнішнього середовища поділяють на фактори:

прямої дії (мікросередовище) - безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності

непрямої дії (макросередовище) - впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовідносини.

Аналіз факторів макросередовища розбивають на такі групи: економічні, політичні, правові, екологічні, науково-технічні, демографічні, соціально-культурні

Фактори мікросередовища: попиту на продукцію, постачальники і конкуренти,можуть бути додані іноземні споживачі, посередники, партнери, а також може бути вивчений ринок робочої сили для трудомістких виробництв.

Внутрішнє середовище підприємства - це сукупність усіх внутрішніх перемінних, котрі визначають процеси його діяльності.

Внутрішнє середовище безпосередньо впливає на функціонування підприємства і являє собою систему факторів, що діють у середині підприємства. Сукупність основних процесів і елементів організації, а також їхній стан і визначають той потенціал й ті можливості, якими володіє підприємство.

Розглянемо основні фактори впливу внутрішнього середовища на виробничий потенціал підприємства: ступінь морального і фізичного зносу об'єктів нерухомості підприємства; стан матеріально-технічної бази і ступінь морального і фізичного зносу верстатного парку; стратегія підприємства; рівень фінансового потенціалу; рівень іміджу підприємства й інтелектуальний потенціал; рівень кваліфікації персоналу; рівень компетентності фахівців і керівників; раціональність режимів роботи і відпочинку; забезпеченість робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням; наявність інноваційних можливостей і потенціалу; стан системи контролю якості; відповідність організаційної структури стратегії і цілям підприємства; наявність передових технологій і сучасного устаткування; ефективність діяльності підприємства; організація руху товарів; ефективність організаційної структури; стан ремонтного господарства.

24.Сутність , коротка характеристика стратегічного управлінського контролю в системі управління діяльністю підприємства.

Стратегічний контроль — це особливий вид управлінської діяльності на підприємстві, що полягає у спостереженні та оцінці проходження процесу стратегічного управління, який забезпечує досягнення поставлених цілей та виконання обраних стратегій через встановлення стійкого зворотного зв’язку. Стратегічний контроль полягає у визначенні того, чи можливе подальше здійснення стратегій і чи приведе їхня реалізація до досягнення цілей. Стратегічний контроль не може існувати без поточного та заключного контролю, так само як стратегічне управління базується на поточній діяльності підприємства. Головна мета стратегічного контролю- сприяти зближенню фактичних і необхідних результатів виконуваних робіт, тобто забезпечувати виконання завдань (досягнення цілей) підприємства.

Фактори, що забезпечують ефективність стратегічного контролю:

застосування досконалих методів і форм;

єдність ОСУ, цілей та форм контролю;

єдність елементів ОК і цілей контролю;

точність і доступність інформації, необхідної для стратегічного контролю.

Стратегічний контроль як управлінська діяльність повинен мати такі властивості:

бути всеосяжним та об’єктивним, тобто зорієнтованим на адекватне відображення досягнутих параметрів відносно встанов­лених цілей та обраних стратегій;

бути стратегічно спрямованим, орієнтуватися на кінцеві результати, в цьому контексті контроль розглядається як засіб досягнення цілей;

мати безперервний та регулярний, невідворотний плановий характер;

бути гнучким, тобто не заважати виконанню основної роботи (на противагу «радянським системам» контролю, коли «під цю функцію» будувалася вся система);

відповідати змісту тих робіт, які контролюються, перевіряти не лише кількість і термін, але і якість роботи;

бути зрозумілим для тих, кого контролюють і перевіряють;

бути своєчасним, щоб можна було скоригувати процеси, що відбуваються;

бути економічним, тобто відповідати вимозі: затрати на його проведення не можуть перевищувати ті результати, яких досягають у процесі контролю;

бути дійовим, тобто не обмежуватися виявленням фактичного стану об’єкта контролю, а й супроводжуватись відповідними рішеннями.