Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловжи­вання довірою (ст. 192 КК). Предметом цього злочину є майно (гроші, матеріальні цінності) або будь-які дії чи послуги майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно тощо), вартість яких повинна обов’язково мати грошовий еквівалент. Таке майно, кошти та інші предмети (зокрема, грошові суми, фондові або інші цінності, чуже рухоме майно, пільги з оплати житла, послуги користування мережею Інтернет, різні платежі) не передаються власникові, хоча винний зобов’язаний був їх йому передати, через що останній незаконно збільшує свої прибутки за чужий рахунок.

З об’єктивної сторони цей злочин (ч. 1 ст. 192 КК) виражається в заподіянні значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства (відповідно до примітки до цієї статті майнова шкода визнається значною, якщо вона у п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Завдана майнова шкода має складатися з таких складових: розміру завданих збитків унаслідок незаконного використання майна; витрат, якими супроводжувалось протиправне використання майна; суми завданих збитків – прямих збитків і неодержаних доходів.

Від значної майнової шкоди як наслідку аналізованого складу злочину, що розглядається, слід відрізняти незаконну наживу (збагачення), отриману винним, яка може бути рівною, більшою або меншою порівняно до заподія­ної значної майнової шкоди і не впливає на кваліфікацію вчиненого.

Зміст обману і зловживання довірою в цьому злочині такий самий, як і в шахрайстві. Однак, головною умовою кваліфікації вчиненого за ст. 192 КК є відсутність в діянні винного саме ознак шахрайства. На відміну від шахрайства при вчиненні злочину, передбаченого ст. 192 КК, особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його на свою користь або інших осіб, не отримає право на таке май­но. Загалом власник не позбавляється реально належного йому майна, воно не вибуває з його фондів.

Заподіяння майнової шкоди може виража­тися в таких формах:

1) незаконному використанні чужого майна – проти­правному безоплатному використанні чужого майна всупереч інтересам власника для отримання майнових вигод. Наприклад, це може відбуватися за рахунок виконання винним різного роду робіт (у тому числі так званих “лівих”) в інтересах окремих громадян чи організацій, від яких він отримує винагороду (наживу), а отже протиправно збагачується, а також використання різних зна­рядь виробництва (зокрема, транспортних засобів, будівельних машин і механізмів, приладів і пристроїв) всупереч інтересам власни­ка для особистого незаконного збагачення;

2) незаконному використанні послуг майнового характеру (зокрема. отримання майнових вигід через обман чи зловживання довірою);

3) оберненні на власну користь або користь третіх осіб грошових коштів, що мають надійти на ко­ристь власника за надання певних послуг на під­ставі відповідних договорів і зобов’язань (зокрема, це має місце тоді, коли працівники транспорту обертають на свою користь гроші за наданий ними дозвіл на проїзд пасажирів або перевезення багажу без оформлення відповідних документів).

На думку Н.О. Антонюк, форми заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою можна систематизувати за такими критеріями: 1) за особливостями предмета посягання: а) посягання на майно, яке полягає у незаконному тимчасовому запозиченні майна; б) посягання на неуречевлене майно, яке полягає в ухиленні від передачі оплати за нього; 2) за специфікою заподіяння шкоди: а) зменшення вартості майна, наявного у фондах власника; б) не передання коштів за надані неуречевлені цінності(1).

Злочин є закінченим з моменту заподіяння значної майнової шкоди (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину – загальний, тобто фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку. Дії службової особи, яка заподіяла значну майнову шкоду шляхом обману або зловживання довірою, за наявності для цього необхідних ознак, слід кваліфікувати за статтями 364 або 365 КК.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, корисливими мотивом і метою отримати матеріальну вигоду.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 192 КК) є:

1) вчинення його за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК);

2) заподіяння ним майнової шкоди у великих розмірах (тобто такої шкоди, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, про що зазначено у примітки до цієї статті).

Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193 КК). Злочинність цього діяння зумовлена: по-перше, вимогами чинного законодавства про обов’язок особи, до якої випадково потрапило відповідне майно чи скарб, повідомляти про це державу та не вчиняти їх протизаконне привласнення; по-друге, особливою значущістю (винятковою цінністю) такого майна чи скарбу, про що йдеться у диспозиції ст. 193 КК.

Предмет цього злочину – знайдене чи таке, що випадково опинилося у винної особи, чуже майно або скарб, які мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність. Чуже майно може бути знайдено або воно може випадково потрапити до винної особи через його втрату чи загублення власником, викрадення іншими особами та влаштування ними його переховування, внаслідок стихійного лиха, через помилку в результаті вчинення відповідних дій або реалізації відповідних угод, вибуття з володіння власника за різними обставинами тощо. Головне, щоб таке майно було чужим для винної особи, тобто вона не могла мати на нього ні дійсного, ні передбачуваного права.

Майно, яке має історичну цінність, – це предмети (ціннос­ті), пов’язані з історичними минулим людства, певної нації чи народу, генезисом сус­пільства і держави (економічним, технічним, правовим тощо), життям і діяльністю видатних постатей тощо (зокрема, рідкісні рукописи, вироби, старовинні книги та інші речі чи їх фрагмен­ти, що становлять історичну цінність). Майно, яке має наукову цінність, – це предмети (цінності), що містять важливі відомості з різних галузей знання (зокрема, теоретичні праці, описані експерименти, відкриття, винаходи, що належать на праві авторства іншим особам і становлять винятковий ін­терес у науковому плані). Майно, яке має художню цінність, – це рідкісні мистецькі твори (зокрема, картини, фрески, скульптури, гравюри, кіно- чи фотоматеріали). Майно, яке має культурну цінність, – це предмети, в яких найбільш талановито втілюються духовні, інтелектуальні, культур­ні, виробничі досягнення людства (зокрема, монети, ордени, по­штові марки, промислові товари, зразки стародавньої зброї).

Питання про те, чи має чуже майно особ­ливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, вирішується в кожному конкретному випадку на підставі висновку судової експертизи.

Предметом цього злочину також може бути і скарб – закопані у землю чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності (ч. 1 ст. 343 ЦК).

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у незаконному привласненні особою знайденого чи такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна або скарбу, які мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність. Привласненняпри вчиненні цього злочину полягає у тому, що особа, до якої потрапляє чуже майно, протиправно залишає його у своєму володінні (звертає у свою власність), при цьому суб’єкт не вчиняє жодних дій для втрати власником належного йому майна. Отже, чуже майно потрапляє до винного випадково, внаслідок знахідки.

Привласнюючи знайдене або таке, що випадково опи­нилося в особи чуже майно, винний включає йо­го до фонду майна, що належить йому на праві власності, користується ним як таким, що належить йому на праві приватної власності. Злочинним наслідком такого діяння є те, що власник майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, втрачає його і не може здійснювати свою право­мочність щодо користування, володіння та розпорядження ним.

Від привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у особи, чужого майна слід відмежовувати випадки заволодіння чужими реча­ми в місці, відомому для особи, яка їх забула, наприклад, в автомобілі, на робочому місці, в транспорті, де вони перевозилися, тощо. За цих умов потерпілий має можливість реалізувати своє право власності, однак не робить цього через протиправні дії винного. Такі дії слід кваліфікувати як крадіжку за ст. 185 КК. Крадіжка також наявна тоді, коли відбувається привласнення особою чужого майна, що опинилося у неї внаслі­док катастрофи літака, автомобільної аварії, краху потягу тощо.

Якщо має місце привласнення видобутих з надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, за наявності для цього підстав, дії винного слід кваліфікувати за ст. 214 КК.

Злочин є закінченим з моменту привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у особи, чужого майна або скарбу, які мають зазначені вище якості (матеріальний склад).

Суб’єкт цього злочину – загальний, тобто фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку.

Із суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом і корисливими мотивом. Винний має усвідомлювати, що привласнене майно належить іншій фізичній чи юридичній особі, однак залишає його собі.

Пидбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК). Цей злочин полягає у заздалегідь не обіцяному придбанні або отриманні, зберіганні чи збуті майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. За суттю це діяння являє собою спеціальний вид причетності до злочину (наприклад, крадіжки, грабежу, шахрайства, контрабанди тощо), за допомогою якої здобуте те чи інше чуже майно. Кваліфікація вчиненого за цією статтею можлива тільки за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК).

Предметом цього злочину є будь-яке майно, завідомо одержане злочинним шляхом (наприклад, промислові чи побутові товари, продукти харчування, рухоме та нерухоме майно, твори мистецтва, історичні та культурні цінності, цінні папери тощо, вартість яких має бути виражена у грошовому еквіваленті, тобто вони мають становити собою матері­альну цінність і володіти товарною, міновою вартістю). Іншими словами, таке майно має бути здобутим внаслідок вчинення суспільне небезпечного діяння, що визнається злочином. До переліку цього майна не відносяться предмети, поводження з якими (зокрема, їх придбання, отримання, зберігання, збут) утворює окремий (самостійний) склад злочину – зброя, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263), радіоактивні матеріали (ст. 265), наркотичні засо­би, психотропні речовини, їх аналоги, прекурсори (ст.ст. 307, 309, 311), отруйні чи сильнодіючі речовини або отруйні чи сильнодіючі лікарські засоби (ст. 321) тощо. Тому незаконні дії з такими предметами за ст. 198 КК не кваліфікують.

Оскільки у диспозиції ст. 198 КК не зазначено про мінімальний розмір вартості майна, вчинення щодо якого передбачених у ній діянь є злочином, то при вирішенні питання про відповідальність особи, котра їх вчинила, необхідно керуватися положеннями ч. 2 ст. 11 КК про малозначність діяння.

З об’єктивної сторони цей злочин полягає у заздалегідь не обіцяному вчиненні хоча б одного з чотирьох альтернативних діянь – придбання, отримання, зберігання чи збуту майна, завідомо одержаного злочинним шляхом. Через такі дії винний здобуває можливість користуватися, володіти і розпоря­джатися цим майном, хоч і не стає його власником у прямому зна­ченні цього слова, оскільки таке майно завідомо одержане злочинним шляхом.

Придбання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, – це отримання його на оплатній чи компенсаційній по вартості основі (наприклад, купівля, обмін на інше майно, за надані послуги чи виконану роботу, прийняття в рахунок погашення боргу то­що). Придбання є різновидом отримання майна в його широкому розумінні. Отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, – це одержання його на безоплатній основі чи без будь-якої компенсації по вартості (наприклад, прийняття як подарунку, як спадщину, взяття в оренду тощо). Зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, – це тимчасове знаходження зазначеного май­на у безпосередньому володінні винного або у визначеному ним місці (сховищі) задля подальшої реалізації чи повернення особі, котра передала на зберігання майно, завідомо одержане злочинним шляхом (при цьому саме зберігання може бути як оплатним, так і безоплатним, що не впливає на кваліфікацію). Збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, – це передача його іншій особі на оплатній, компенсаційній чи навіть безоплатній основі (наприклад, продаж, дарування, обмін на інше майно, оплата наданих послуг чи виконаних робіт, передача на реалізацію тощо).

З цього приводу типовим є такий приклад із слідчої та судової практики:

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 30 січня 2007 р. встановлено, що 02.06.2006 р. О., яка близько 2 год., знаходилась в кімнаті за відповідною адресою, скориставшись тим, що за її злочинними діями ніхто не спостерігає, таємно викрала мобільний телефон «Соні Еріксон К700І», вартістю 1800 грн. зі стартовим паетом «Діджус», вартістю 50 грн., на рахунку якого знаходилось 4 грн., а всього на загальну суму 1854 грн., чим спричинила потерпілому В. матеріальну шкоду на вказану суму і з місця злочину зникла. У цей же день близько 9 год. 00 хв. рейсовим автобусом О. з викраденим мобільним телефоном «Соні Еріксон К7001» прибула за місцем проживання свого брата підсудного Ш. По прибутті за даною адресою О. пред’явила Ш. телефон «Соні Еріксон К700І», пояснивши, що він викрадений. Ш., знаючи достеменно, що телефон «Соні Еріксон К7001» одержаний О. злочинним шляхом, придбав його в останньої...

Суд визнав винним Ш. у вчиненні злочину, передбаченого ст. 198 КК України та за цим законом призначив йому покарання – 1(один) рік обмеження волі...(2)

При кваліфікації цього злочину важливо встановити, що дії, передбачені ст. 198 КК, не мали причинового зв’язку з предикатним (первинним, попереднім посяганням, внаслідок вчинення якого здобувається чуже майно) злочином і не були заздалегідь обіцяні, тобто винний заздалегідь (до вчинення злочину) не обіцяв сприяти іншій особі в придбанні, отриманні, зберіганні чи збуті майна, завідомо одержаного злочинним шляхом. Якщо така обіцянка давалася винним до вчинення предикатного злочину або в момент його вчинення і перебувала з ним у причиновому зв’язку, вчинене слід розглядати як співучасть у цьому злочині (пособництво) та кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 і відповідною статтею Особливої частини КК.

Злочин є закінченим з моменту фактичного придбання, отримання, зберігання чи збуту майна, завідомо одержаного злочинним шляхом.

Суб’єкт цього злочину – загальний, тобто фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку та придбала, отримала, зберігала чи збула майно, завідомо одержане злочинним шляхом.

Із суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом та, як правило, корисливими мотивом і метою. Винний має усвідомлювати, що придбає, отримує, зберігає чи збуває майно, здобуте злочин­ним шляхом і бажає цього (при цьому він достеменно може і не бути обізнаним з конкретними обставинами вчиненого предикатного злочину, зокрема. щодо місця, часу, обста­новки, способу, засобів скоєння злочину тощо). Для кваліфікації вчиненого за ст. 198 КК буде досить того, щоб винний ус­відомлював, що майно здобуте за допомогою вчинення іншою осо­бою суспільно небезпечного діяння, що визнається злочином в ре­зультаті якогось конкретного злочину (наприклад, крадіжки, шахрайства, грабежу тощо).

Відмежовуючи злочин, передбачений статями 198 та 209 (“Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом”) КК, слід виходити з того, що вони відрізняються за низкою рис, зокрема:

1) родовими та безпосередніми об’єктами злочинів, що очевидно хоча б з нумерації статей та місця їх розташування у відповідних розділах Особливої частини КК;

2) предметами злочинів. Зокрема, предметом злочину, передбаченого ст. 198 КК, може бути будь-яке майно, одержане злочинним шляхом, тобто внаслідок вчинення будь-якого злочину, а передбаченого ст. 209 КК – лише майно, одержане внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки, визначені у п. 1 примітки до ст. 209 КК. Крім цього, предметом злочину, передбаченого ст. 198 КК, є, як правило, тільки майно, а передбаченого ст. 209 КК – грошові кошти або інше майно;

3) сутністю предикатних діянь у цих злочинах. Зокрема, предикатним діянням для злочину, про який йдеться у ст. 198 КК, є будь-яке за ступенем тяжкості посягання (наприклад, навіть невеликої тяжкості, тобто за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання), вчинене лише на території України, а для злочину, передбаченого ст. 209 КК – діяння, за яке КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох і більше років (за винятком діянь, передбачених статтями 207 і 212 КК) або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і за таке ж саме діяння передбачена відповідальність КК України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи;

4) формами, обсягом та змістом діянь, що складають об’єктивну сторону цих злочинів (при цьому очевидно, що, на відміну від ст. 198 КК, у ст. 209 КК такі характеристики визначені більш широко). Крім цього, легалізація (відмивання) коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, обумовлює укладання щодо них легальних цивільно-правових угод (правочинів), тоді як для відповідальності за вчинення дій, передбачених ст. 198 КК, легальність правочинів щодо майна значення не має;

5) суб’єктом злочинів. Зокрема, суб’єктом злочину, передбаченого ст. 198 КК, є особа, яка заздалегідь не обіцяла вчинити вказані у статті діяння та яка не одержувала злочинним шляхом майно, а передбаченого ст. 209 КК – може бути і особа, яка одержала кошти чи інше майно злочинним шляхом, а так само і особа, яка заздалегідь пообіцяла вчинити щодо коштів чи майна, що будуть одержані шляхом вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, передбачені цією статтею діяння по їх легалізації;

6) спрямованістю умислу. Зокрема, при вчиненні злочину, передбаченого ст. 209 КК, винний прагне, як правило, надати статус легального походження коштам чи іншому майну, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, приховати чи замаскувати злочинний характер їх одержання (походження), тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст. 198 КК, такі дії не охоплюються умислом винного;

7) наявністю чи відсутністю кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак, у тому числі таких, що передбачають вказівку на відповідні розміри доходів (майна). Зокрема, склад злочину, що передбачений ст. 198 КК, сформульований тільки в одній частині, через це ніяких кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак ця норма не передбачає. Кримінальна відповідальність за цей злочин не пов’язана з якимось конкретним розміром майна, одержаного злочинним шляхом. Натомість, для злочину, передбаченого ст. 209 КК, законодавець передбачив кваліфікуючі (ч. 2) та особливо кваліфікуючі (ч. 3) ознаки, деякі з яких зазначають про великий та особливо великий розмір відповідних коштів або іншого майна (при цьому для ст. 209 КК також характерна відповідна примітка);

8) ступенем тяжкості злочинів. Зокрема, злочин, передбачений ст. 198 КК, належить до категорії середньої тяжкості, а передбачений ст. 209 КК – до тяжкого (ч. 1 ) та особливо тяжкого (частини 2 і 3).

Отже, фактично, норма про злочин, передбачений ст. 198 КК, є загальною, тоді як та, що передбачена ст. 209 КК – спеціальною.

Контрольні питання:

1.Які ознаки заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою та його співвідношення із зловживання владою або службовим становищем?.

2.Юридичний аналіз привласнення особою знайденого або такого майна, що випадково опинилося у неї.

3.Які ознаки предмету придбання майна завідомо одержаного злочинним шляхом?

4. Чим заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловжи­вання довірою відрізняється від шахрайства?

 5.Як впливає предмет та об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 193 КК, на його кваліфікацію?

Список літератури:

1) Антонюк Н. О. Кримінальна відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою : [монографія] / Н. О. Антонюк. – Львів : ПАІС, 2008. – С. 78.

2) Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 30 січня 2007 р (справа № 1-130/07) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua.

Антонюк Н. О. Кримінальна відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою : [монографія] / Н. О. Антонюк. – Львів : ПАІС, 2008.

Бердяга С. Придбання, одержання, зберігання або збут майна, здобутого злочинним шляхом / С. Бердяга // Юридичний журнал. – 2005. – № 5.

Горішний О. О. Кримінально-правова характеристика розбою : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / О. О. Горішний. – Дніпропетровськ, 2010