Людина (педагог) - творчість - Людина (студент) = співробітництво Це означає, що не тільки викладач у процесі своєї праці готує компетент­ного спеціаліста, але і студент, зацікавлений в реалізації цієї мети, виступає суб'єктом цієї співпраці. І тільки узгодження цих дій, за висловом Л.М.Толстого, призведе до очікуваного результату. Це знаходить свій ви­раз у педагогічному принципі активності студента та у підході до ор­ганізації навчально-виховного процесу з позицій особистості.

Як відомо, кафедра є центром навчальної , наукової та виховної ро­боти. А тому освітнянський процес, де студент і викладач виступають суб'єктами діяльності, реалізується, перш за все, через кафедру і на ка­федрі.

Для того, щоб відшукати зовсім не прості шляхи справжньої гу­манітаризації вищої освіти, необхідно, насамперед, глибоко осмислити її зміст, зрозуміти її значення як важливішої складової частини не тільки освітньої реформи, але і перебудови суспільства у цілому. Гуманітаризація означає корінний перегляд уявлень про місце культури у суспільстві, про зміст духовних цінностей, про взаємовідносини людини і суспільства, словом, йдеться про зміни світоглядних позицій.

Гуманізація особистості потребує гуманітаризації освіти, яка має охопити всю природознавчу, математичну і технічну підготовку. Техно­логічна і екологічна картина світу мас включати естетичні аспекти, а історія науки і техніки - супроводжуватись осмисленням основних етапів історії матеріальної і духовної культури...

Отже, гуманітарний характер навчально-виховного процесу базуєть­ся на принципі формування у студентів загальнолюдських соціальних, професіональних, моральних, стичних, естетичних та інших цінностей і інтересів. Ці принципи можна реалізувати за наявності і виконанні двох моментів:

1. Інформаційно-методичний, під яким розуміється створення цілісної системи інформаційно-методичного забезпечення освіти.

2. Кадровий. Відповідний професорсько-викладацький склад, який володіє майстерністю педагогіки, психології, методики викладання, широ­ким кругозором і досягненнями загальнолюдської, світової культури.

"Виховна сила - говорив К.Д.Ушинський, - витікає не звідки-небудь, а тільки з живого джерела людської особистості". Гуманістичний аспект є в кожній природознавчій, соціальній, економічній і прикладній дисципліні. І тому мета викладання і викладача цих дисциплін полягає у тому, щоб знайти цей гуманітарний аспект у своєму предметі і виробити методику йо­го подання. Кожний курс має бути привабливим для слухачів, дійсно до­помагати їм виробити гуманістичні переконання.

Є серйозні передумови і можливості для диктованої часом гуманіта­ризації освіти. Це, по-перше, сама потреба в ній; по-друге, саме функціо­нування університету як осередку усіх наук, які можуть вступати туї у взаємодію, які складають (або покликані складати) деяку функціональну єдність.

Так, поглиблена розробка історії науки будь-якого профілю може стати ефективним засобом пізнання гуманітарних цінностей настільки, наскільки таким шляхом можна прилучитись до таємниць творчої реалізації людини, до драматичних колізій особистого і суспільного початків, без чого не обходяться ні життя вченого, ні розвиток науки. Сюди мало було б увійти і знайомство з працями великих природодослідників -Леонардо да Вінчі, Гумбольдта, Лайєля, Дарвіна, Менделєєва, Вернадського. Дичкова та ін. Причому знайомство з їх життям, світоглядом слід вести на фоні широкого показу історичної і "природознавчої" обстановки у світі, яка і визначила напрями діяльності вчених і формувалась під впливом цих видатних особистостей.

Гуманітаризація освіти у вищій школі не може бути зведена до до­повнення навчальної програми якимись новими предметами - потрібен та­кий розворот всієї системи освіти, за якого ми вбачали б студента не як майбутнього "спеціаліста", а як майбутню освічену, розвинуту, благород­ну людину, яка не може бути поганим спеціалістом, оскільки фах - це лише грань цілісного буття такої людини.

На сьогоднішній день у різних вузах вже намітилось декілька на­прямів у вирішенні даної проблеми. По-перше, це проникнення гуманітар­ного знання і його методів у сам зміст природознавчих і технічних дис­циплін. По-друге, переорієнтація історичних фрагментів соціально-економічних курсів на гуманітарну спрямованість. По-третє, комплексне засвоєння теоретичних знань про людину, включену у природознавчі си­стеми. І, на кінець, по-четверте, це курси громадянської історії, історії різноманітних областей гуманітарної культури (філософії, літератури, об­разотворчого мистецтва, музики і т.д.), які вводяться в останні роки безпо­середньо у навчальний процес.

Гуманітаризація вищої освіти в негуманітарних вузах здійснюється зараз за трьома органічно пов'язаними між собою напрямами:

1. Зміни змісту і функцій гуманітарних знань.

2. Демократизація освіти.

3. Гуманізація загальнонаукових і соціально-економічних дисциплін. Звідси і виникла гостра необхідність методичного забезпечення гу­манітаризації будь-якої спеціалізації. Кожна спеціальна дисципліна має особисту специфіку і можливості використання гуманітарного, світогляд­ного і виховного змісту. Зупинимося на наступному варіанті методичних рекомендацій для збагачення спеціальних дисциплін соціально-гуманітарним змістом.

1. Процес гуманізації і гуманітаризації викладання спеціальних дис­циплін має бути неперервним і здійснюватись у тісному взаємозв'язку і спадкоємності з гуманітарними дисциплінами.

Згадаємо, яку роль для А.Ейнштейна як автора теорії відносності, відіграли принципи організації художньої прози Достоєвського, а для еко­номічного аналізу капіталізму Марксом - романи Бальзака. Але й сам Бальзак у своїй багатотомній "Человеческой комедии" використував еко­номічну концепцію Бюффона. Сучасна культура містить багаточисельні приклади взаємопроникнення методів і структур наукового і художнього мислення.

3. В гуманізації навчального процесу є два етапи:

а) фактологічно-описовий (наведення яких-небудь фактів);

б) діалектико-інтеграційний (уміння зрозуміти єдність світу, взаємо­проникнення природних, технологічних і соціальних явищ).

4. При гуманізації викладання спеціальних дисциплін доцільно розрізняти і реалізувати три основних напрями:

Філософський напрям

а) уміння виявити загальні закони діалектики в спеціальних науках: закон переходу з кількості в якість; закон одності і боротьби протилежно­стей, єдності і змісту форми;

б) причинно-наслідкові зв'язки; в) розгляд 06'^^ аналізу у розвитку;

г) подавати матеріал, що вивчається у контексті глобальних проблем сучасності.

Соціальний напрям – пов’язуватн з питаннями соціально-економічної політики, питаннями політичного і культурного розвитку України екологічні проблеми, роль і місце даної спеціальної дисципліни у вирішенні цих проблем;

Історичний напрям - розвиток науки про дану дисципліну з позицій історизму, про її роль у розвитку того чи іншого питання, про особистість вчених-новаторів, прогнозування перспектив науки, зміни підходів до вив­чення дисципліни.

Звичайно, дані методичні рекомендації не претендують на абсолютну істину. Це лише сходинка у процесі удосконалення методики викладання, яка буде долати "технократичне" мислення на шляху формування дійсно різнобічного і творчого спеціаліста, який буде відповідати вимогам сього­дення. Ще А.П.Чехов віддзначав:

"...Я подумал, что чутье художника стоит иногда мозгов ученого, что той другое имеют одни цели, одну природу й что, бьіть может, со временем, при совершенстве методов, им суждено спиться вместе в гигантскую чудовищную силу, которую трудно представить себе..."

Отже, морально нейтральних наук немає, але їх роль у моральному, естетичному удосконаленні особистості людини неоднакова. У силу цього особливо важливо знайти важелі, які дають змогу здійснити гуманітариза­цію соціально-економічної освіти.

Поєднання гуманітарно-мовної, базової і соціально-економічної освіти дасть змогу розширити можливості випускників в умовах потреб ринку праці, які швидко змінюються.

Гуманітаризація освіти тісно пов'язана з гуманізацією, яка припус­кає удосконалення стилю спілкування між педагогами і студентами, самого духовного життя університету.

Можна згадати відповідь Канта на запитання, чи згоден він з тим, що філософія - слуга політики: "Слуги бувають різні, - відповів філософ, один несе позаду парасольку, а другий йде попереду й освітлює дорогу".

"Ідеологічна зонтичність" - це не той шлях гуманітаризації, який відповідає вимогам часу, завданням підвищення гуманітарної культури будь-якого спеціаліста. Викладання будь-якої дисципліни має мати гу­манітарний характер. Необхідне звернення до особистостей, до творців науки, до її історії. Необхідне включення у навчальні курси елементів мето­дологічної культури. Зрештою, саме викладання 'за своєю суттю є гу­манітарний процес і має бути відповідним чином організоване.

Багато хто бачить вихід у збільшенні питомої ваги предметів гу­манітарного циклу. І це глибоко помилково. Гуманітарний компонент має мати місце у викладанні усіх спеціальних дисциплін, тобто саме викладання має носити певною мірою гуманітарний характер.

Має виникнути процес "олюднення науки" - йдеться не лише про наукові результати, а й про їх соціально-політичні і духовні наслідки.

І нарешті, не треба забувати про те, що вища школа виводить перш за все в люди, а вже потім в солдати, інженери, менеджери, економісти, вчені.

ПОРАДИ МОЛОДИМ ВИКЛАДАЧАМ

Для придбання методичної майстерності необхідно врахувати такі моменти:

1. Хто може допомагати у розробці курсу

2. Який метод буде покладено в основу викладання.

Є три основних методи:

- лекція

- практичне заняття

- семінар

Лекція є найкращим засобом для викладення інформації певній кількості людей (особливо великим групам). Цей метод гнучкий і може включати поєднання кількох методів - бесіду чи промову, наочні посібники, опитування чи обговорювання. Цей спосіб викладання добре відповідає ситуаціям, коли треба дати певну інформацію для підготовки підґрунтя для подальшої роботи.

Практичне заняття використовується при опануванні навиків, включаючи ментальні навички (підрахунок податку з обороту), фізичні навички (робота з машиною) або соціальні навички (робота з людьми).

Цей метод може використовувати такі самі засоби, як і лекція, та застосовуватися для більшості видів діяльності з чіткими правилами та добре відлагодженими процесами.

Обговорювання використовується тоді, коли ви намагаєтесь організувати обмін думками чи вирішування проблем, а не просто викладання фактів. Воно не дає добрих результатів у дуже великих групах. Слухачі мають мати вже деякі знання щодо даного предмета і скласти свою думку з цього приводу.

Вам треба з"ясувати, який з цих методів найбільш відповідний з точки зору:

- цілі заходу;

- кількості слухачів;

- відведеного часу;

- змісту курсу (лекції);

- приміщення та технічних засобів;

- ваших власних умінь - чи можете ви використовувати один метод краще, ніж інший.

На цій стадії знову треба звернутися до ваших завдань і обдумати ціль цього заходу. Що це:

- викладення інформації;

- навчання практичним навичкам;

- обмін думками, обговорювання чи "продаж" ідеї;

- або поєднання цих цілей?