ЗМІСТ

Поняття права власності та його види.

2. Проблеми відносин власності на землю. Сьогодення та перспективи.

3. Земельний кодекс як документ, що регулює відносини власності на землю.

4. Перспективи земельної реформи.

Використана література

Поняття права власності та його види

Право державної власності

До державної власності в Україні належать загальнодержавна, республіканська власність і власність адміністративно-територіальних одиниць. Суб’єктом права загальнодержавної власності є : держава в особі Верховної Ради України, республіканської – Республіка Крим, суб’єктами права комунальної власності – адміністративно-територіальні одиниці. В особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Повноваження з управління державним майном що є у загальнодержавній власності покладено на уряд – Кабінет Міністрів України. Виходячи з різного ступеня усуспільнення державного майна його значення для народу держави законодавство відносить до об’єктів права загальнодержавної власності: землю; майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України, та утворюваних нею державних органів; майно Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних військ і внутрішніх військ; оборонні об’єкти; єдину енергетичну систему; систему транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; Національний банк та його установи і створювані ними державні кредитні ресурси; республіканські, резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об’єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

“Майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ним органів; кошти місцевих бюджетів, державно житловий фонд, об’єкти житлово – комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації включаючи раціоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території”[1]. У зв’язку с розподілом державної власності на загальнодержавну та комунальну Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.11.95 року « Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно- територіальних одиниць», якою затверджене перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць. Постановою також встановлено порядок розмежування майна між власністю областей, міст, районів та інших адміністративно-територіальних одиниць.

Право колективної власності

Колективна власність охоплює майно, що належить окремим організаційно оформленим колективам громадян, а також інших колективних організацій. Члени таких організацій об’єднують свою працю і свої кошти для досягнення певних цілей. Вони беспосередньо або через створюванні органи визначають порядок використання майна, управління ним та розподілу доходів. До коло суб’єктів колективної власності відносять трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства та інші громадські об’єднання, релігійні організації, що є юридичними особами[2]. Трудовий колектив державного підприємства може бути суб’єктом права колективної власності, щодо частини чистого прибутку державного підприємства, яка може передаватися йому у випадках передбачених статутом підприємства. [3]Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами трудового колективу.

Колективу орендаторів належить право власності на виготовлену на основі орендованого майна, продукцію, інше майно, набуте створеним ним підприємством, господарським товариством тощо, а також на доход, одержаний орендарем.

Слід розмежовувати право власності організації орендарів і право повного господарського відання, створеного нею підприємства, товариства.

Власність колективного підприємства

У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах незаборонених законом. Вклади працівників, визначаються залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення.

Окрему групу об’єктів права колективної власності складає майно, належне кооперативам (колгоспам). За своїм правовим режимом, до цієї групи відноситься майно споживчої кооперації, а також майно колективних сільськогосподарських підприємств. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств та організацій, та їх спільної власності. Власність споживчих товариств створюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності не забороненої чинним законодавством. До характерних особливостей права колективної власності кооперативу слід віднести визначення часток (паїв) членів кооперативів в майні, що належить кооперативу. Всі відносини регулюються статутом підприємства. Майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано в оренду, надано в позичку і безоплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з’їздів відповідних спілок або уповноважених ним органів. Об’єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, незаборонених законом. Об’єктом права власності господарського об’єднання підприємств і організацій є майно, добровільне передане йому підприємствами й організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, незаборонених законом. Об’єктами права власності громадських об’єднань, професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності, в тому числі майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення та інше. Право власності об’єднань громадян реалізують їх вище статутного органу управління в порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами. Політичні партії створюванні ними установи і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, та займатися господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури та інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів. Релігійні організації мають право власності на майно придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвування громадянами, організаціями або передане державою.

Право приватної власності

Суб’єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов’язки щодо належного їм на території України майна на рівні з громадянами України, якщо інше не передбачене законодавством. Об’єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, продуктивна та робоча худоба, земельні ділянки, засоби виробництва, вироблена продукція, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Склад, кількість і вартість майна не обмежується, крім випадків передбачених законом (не може бути у власності зброя, боєприпаси, вибухові та бойові отруйні речовини, наркотичні, психотропні засоби та інше). Майно може належати громадянам на праві спільної власності(сумісної чи часткової). Майно придбане у наслідок спільної праці членів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане у наслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. Важливим аспектом здійснення громадянами права приватної власності є право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої діяльності.

Таким чином, держава законодавчо встановлює форми власності: державна, колективна та приватна. Кожної з цих форм власності притаманні тільки їй характерні риси (суб'єкти, засоби придбання, об'єкти), що викладені у главі 1. В основі розподілу на види лежить суб'єктивний склад даного права, так як суб'єктом, припустимо, загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України, республіканської – Республіка Крим, комунальної адміністративно-територіальної одиниці в особі обласних, районних, сільських, селищних, міських Рад Народних Депутатів. У державній власності знаходиться більш широке коло об'єктів, ніж у колективній та приватній власності. Суб'єктами колективної власності є окремі організаційно-оформлені колективи та інші колективні організації, такі як господарські товариства, трудові колективи, релігійні організації, громадські об'єднання та ін., які є юридичними особами. Як і у праві приватної власності коло об'єктів визначене законодавчо. Існують ряд об'єктів, що не можуть бути у приватній та колективній власності. Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Усі форми власності мають свої переваги та недоліки.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Онищенко О. та ін. Проблеми реформування відносин власності та організаційних структур господарювання на селі //Економіка України. – №9. – 1998.– С.12.

2. Право собственности в Украине /Под ред.Шевченко Я.Н.. – К.: Блиц- информ, 1996. – 320 с.

3. Федоров М. Трансформація земельних відносин в аграрній сфері // Економіка АПК.– № 4. – 1998. – С.12-17.

4. Шепотько Л. та ін. Село: сучасна політика і стратегія розвитку. – К., 1997. – 328 с.

5. Доценко-Білоус Н. Право на землю від декларацій до дій. – Київ, Нова Політика, 2001.

[1] ст. 35 Закону України «Про власність» від 27.03.91 р.

[2] ст.20 Закону України «Про власність» від 07.02.91р.

[3]п.3 ст.18 Закону України «Про підприємство в Україні» від 07.02.91р.

ЗМІСТ

Поняття права власності та його види.

2. Проблеми відносин власності на землю. Сьогодення та перспективи.

3. Земельний кодекс як документ, що регулює відносини власності на землю.

4. Перспективи земельної реформи.

Використана література