ЕКОНОМІКА АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

СТОЛИЧНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ

"Організаційно-економічні особливості формування і розвитку агропромислового виробництва столичного регіону" досліджується з теоретично-методологічних позицій регіональна сутність агропромислового виробництва в зоні впливу діяльності столиці України — М.Києва, наводиться соціально-економічне тлумачення поняття "аграрно-промислове виробництво столичного регіону", обґрунтовується характер його територіального формування та розвитку.

В основі територіального розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва, інших галузей агропромислового комплексу об'єктивно лежить суспільний поділ праці, який породжує обособлення і диференціацію галузей, веде до посилення внутрігалузевого і міжгалузевого товарообміну, створює умови, сприятливі для прискорення науково-технічного прогресу, забезпечує зростання продуктивності праці,

Розвиток суспільного поділу праці є об'єктивним закономірним процесом здійснення на макро-, мезо- і мікрорівнях територіальної організації агропромислового виробництва, який знаходить своє відображення у масштабних природно-економічних зонах, у вузькоспеціалізованих підзонах і мікрозонах, в адміністративних районах, а також безпосередньо .в підприємствах та їх виробничих підрозділах. Це соціально-економічне явище підпорядковується дії загальних економічних законів, які проявляються у вигляді пануючих тенденцій, характерних при здійсненні таких суспільних процесів.

На основі узагальнення теоретичних положень в дисертації вперше науково обгрунтовані організаційно-економічні особливості концентрично-радіального формування та розвитку агропромислового виробництва в столичному регіоні. Поняття "агропромислове виробництво столичного регіону" розглядається як система територіальної організації виробництва сільськогосподарської продукції та продукції її промислової переробки, що здійснюється під безпосереднім впливом розвитку чітко спрямованих економічних інтересів соціально-виробничої діяльності міста Києва - столиці незалежної держави України. Особливості розвитку столичного регіону, як загальної території розташування міста, зумовлюються необхідністю задоволення комплексу різнохарактерних соціальних, економічних, духовних, культурних, етнічних та інших потреб його спільноти. В Києві -адміністративному і політичному центрі країни - зосереджені органи державної влади, культурні, освітні, наукові і навчальні заклади, організації соціальної сфери, дипломатичні представництва іноземних держав та міжнародних організацій, будівельні, транспортні та інші підприємства й організації, торговельна мережа, а також промислові об'єкти різних галузей, в тому числі харчової та переробної промисловості. Разом з тим місто Київ є обласним центром Київської області,

Соціально-економічні особливості розвитку столичного регіону при входженні його в ринкове середовище є визначальними щодо напрямів, змісту та структури концентрично-радіального формування і розвитку агропромислового виробництва, розташованого в межах відчутного впливу на нього вимог міста Києва щодо задоволення зростаючих потреб його жителів в окремих видах продукції споживання. Велика постійна потреба столичного регіону України у свіжій різноманітній, здебільшого малотранспортабельній, рослинницькій і тваринницькій продукції при умові прагнення споживачів до постачання її на протязі всього року з урахуванням кон'юнктури ринку вимагає вдосконалення територіальної організації агропромислового виробництва, формування відповідних соціально-економічних виробничих зон, підзон і мікрозон залежно від потреб міста. На цій основі розроблена науково обгрунтована схема концентрично-радіального розміщення сільськогосподарського виробництва навколо столичного регіону, соціально-економічна сутність якої полягає у поступовій зміні по мірі віддалення від меж міста обсягів та структури виробництва сільськогосподарської товарної продукції з урахуванням грунтово-кліматичних та соціально-економічних факторів.

Столичний регіон розташований в межах двох основних природно-економічних зон України. Північно-західна його частина характеризується умовами Полісся, а південно-східна є типовою для зони Лісостепу.

До північно-західних меж Києва прилягає територія поліської зони, грунтово-кліматичні умови якої сприятливі для вирощування насамперед картоплі та холодостійких овочевих культур - капусти, моркви, столових буряків, цибулі, часнику, огірків, зелених овочевих культур, а також кормових культур: багаторічних бобових і злакових трав на сіно, зелений корм та насіння, кормових буряків, люпину, інших культур, що сприяє розвитку молочно-м'ясного скотарства.

Сільське господарство лісостепової зони, частина якої знаходиться під впливом розвитку столичного регіону, виробляє, залежно від віддалення від міста, значний обсяг овочів як холодостійких, так і широкорозповсюджених теплолюбивих овочевих культур для споживання їх продукції у свіжому вигляді та для промислової переробки. Тут традиційно зосереджується виробництво молока і м'яса великої рогатої худоби, свиней, продукції птахівництва для постачання місту Києву.

На рівень забезпечення потреб столичного регіону продовольчими ресурсами впливає наявність близько розташованих до столиці міст обласного підпорядкування - Біла Церква, Бровари, Бориспіль, Васильків, Вишгород, Обухів, Фастів та ряд інших.

У процесі проведеного дослідження науково обгрунтовані концептуальні положення формування і розвитку трьох послідовно віддалених від меж столичного регіону і концентричне розміщених до його меж організаційно-виробничих підзон агропромислового виробництва з характерною для кожної з них структурою товарної продукції. Перша з підзон формується на відстані до 30-40 км зовнішніх її меж від меж території столичного міста. Тут проектується послідовне підвищення концентрації вирощування із застосуванням сучасних машинних технологій виробництва овочів відкритого грунту та ягідних культур з урахуванням можливого розвитку ресурсного потенціалу організаційно-господарських формувань. В структурі товарної продукції свіжі з продовженим сезоном реалізації овочі займатимуть 20-25 % і більше, а ягідна продукція - до 5-7 %. Обґрунтовується економічна доцільність розвитку овочівництва закритого грунту, побудови у сприятливих організаційно-економічних умовах нових тепличних комбінатів. Слід зауважити, що в сегменті поліської мікрозони агропромислового виробництва буде зосереджуватись виробництво овочів холодостійких культур та зеленої продукції, а в сегменті лісостепової мікрозони - і теплолюбивих культур. Ряд високотоварних підприємств створюватимуть матеріально-технічну базу для організації довготривалого зберігання овочів та їх промислової переробки на місцях, що забезпечить підвищення рентабельності галузі за рахунок змін цін на продукцію в зимово-весняний період її реалізації.

В розробленому проекті розвитку агропромислового виробництва у першій підзоні обґрунтовується доцільність значного підвищення щільності поголів'я молочного стада, спрямованого на істотне збільшення виробництва молока для максимального задоволення населення столичного міста, насамперед свіжим молоком. За рахунок зміцнення кормової бази, поліпшення племінної роботи в тваринництві та застосування новітніх технологій удій молока зросте у ближчі 4-5 років у 2-2,5 раза. Значна роль у вирішенні проблеми молокозабезпечення столичних жителів відводиться особистим господарствам громадян, у власності яких вже знаходиться близько половини продуктивного стада. Тут створюватимуться необхідні умови для організації заготівлі, охолодження і транспортування молока.

Друга підзона агропромислового виробництва розташовується концентричним поясом за першою підзоною на відстані 80-85 км від меж столичного регіону. Головним напрямом виробничої діяльності сільського господарства як лісостепової, так і поліської частини цієї підзони е виробництво цільномолочної продукції та продукції промислової переробки молока, овочів, насамперед для споживання у свіжому вигляді, картоплі, у тому числі ранньої, плодів та ягід. Тут на основі інтенсифікації зернового господарства зосереджуватиметься крупнотехнологічне виробництво продукції птацівництва, зокрема яєць та м'яса бройлерів, набуде розвитку м'ясне свинарство.

В дисертаційній роботі приділяється значна увага проблемі інтеграції виробництва сільськогосподарської продукції та її промислової переробки, що має актуальне значення для умов другої підзони агропромислового комплексу сфери столичного регіону. Йдеться насамперед про розвиток інтеграційних процесів у'молочнопродуктовому підкомплексі та у овочево-плодовому виробництві.

У третій підзоні, зовнішні межі якої знаходяться на відстані до 135-140 км від столичного регіону, здійснюватиметься виробництво молока, значна частина якого буде перероблятися на молочнокислу продукцію, а також м'яса для поставки живої худоби переробним підприємствам Києва, картоплі, овочів для закладання на зимово-весняне зберігання та промислову переробку в період збирання врожаю.

Проектується розширення виробництва плодів для поліпшення на протязі всього року постачання цієї продукції населенню столиці України.

У формуванні і розвитку агропромислового виробництва для задоволення потреб міста Києва відповідною якісною продукцією важливого значення набуває радіальний характер зосередження виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції, пов'язаний з наявністю та розвитком системи транспортного сполучення, зокрема розгалуження залізничних магістралей та шосейних трас по території агропромислового виробництва, на яке відчутно впливає столичний регіон.

В межах дії мережі траспортних шляхів, які променево-радіальним чином відходять від меж столичного регіону, формуються сегменти або мікрозони виробництва сільськогосподарської продукції для постачання її в свіжому вигляді населенню столичного міста. Такі транспортні магістралі перетинають всі підзони агропромислового виробництва, прилеглого до столичного регіону, в напрямі Білої Церкви, Борисполя, Броварів, Обухова, Фастова, Макарова, Козельця, Іванкова, Чорнобиля та інших.

Таким чином, удосконалення розміщення галузей агропромислового виробництва, яке формується під впливом кон'юнктури ринку столичного регіону, є важливою проблемою становлення та розвитку демократичної державності України.

У другому розділі "Ресурсний потенціал виробництва регіону та

його використання" проаналізовано стан використання економічного та ресурсного потенціалу аграрного сектора, дана оцінка ефективності виробництва окремих видів продукції з характеристикою факторів впливу на результати. Разом з тим визначається, що за розміром території Київська область майже на 17% переважає середній показник по Україні, займаючи серед областей та Автономної Республіки Крим 7 місце. За 1991-1998 рр. площа сільськогосподарських угідь зменшилася на 3,5%. Їх розораність одна з найвищих в країні - 84%. Із загальної чисельності населення (без м. Києва) -1880 тис. чол. на сільське припадає 802 тис. чол., або 42,7%. За вказаний період чисельність міських жителів збільшилась на 1,8%, а сільських - на 9,7%. Наявність землі в розрахунку на одного жителя області становить 0,88 га, а сільського - 2,05 га. Тенденції в розвитку сільськогосподарського виробництва відображені в таблиці 1.

1. Обсяг виробництв'а основних видів сільськогосподарської продукції в усіх категоріях господарств зони впливу столичного регіону, тис.т

Основною складовою частиною ресурсного потенціалу є трудові і земельні ресурси. Підвищення ефективності використання земельного фонду може бути досягнуто на основі економічного районування територій, виділення в її складові заповідних середовищно-формуючих природоохоронних і реабілітаційних земель та здійснення заходів для забудови інтенсивного сільськогосподарського виробництва. Загальні дані про сільське господарство столичного регіону подані на рис. 1.

Частка сільського господарства у валовій доданій вартості галузей економіки країни (в основних цінах) із року в рік скорочується; у 1998 р. вона становила лише 15,3% проти 27,4 ВДВ - у і 990 р.

За останні вісім років спостерігалися різнонаправлені тенденції у виробництві продукції сільськогосподарськими підприємствами та індивідуальними господарствами. Тенденцію останніх років до зростання питомої ваги приватного сектора у виробництві продукції в значній мірі спричинило скорочення обсягів виробництва продукції в громадських секторах. При загальному скороченні обсягу продукції сільського господарства у 1998 р. порівняно з 1990 р. на 36,2% в підприємствах суспільного сектора він знизився в 3,6 раза, а в приватному секторі зріс майже в 1,5 раза.

В процесі аграрної реформи вже створені основи для розвитку нових підприємницьких структур і форм організації виробництва. Під впливом суспільних і індивідуальних інтересів в області почався процес формування якісно відмінних від попередніх організаційних форм виробничих структур.

За рахунок розширення присадибних ділянок селян та одержання ними у приватну власність земельних часток на Київщині сформувався приватний сектор економіки, в якому виробляється майже 56,7% валової продукції сільського господарства.

Аналіз і оцінка фондозабезпеченості господарств показує, що вона з кожним роком знижується. Недостатній розвиток вітчизняної промисловості зробив недоступними засоби виробництва для більшості сільськогосподарських товаровиробників. Проте господарства регіону знаходяться в кращих умовах порівняно з іншими областями. Вони мають достатньо основних засобів виробничого призначення, в середньому 12,2 млн.грн. на одне господарство. Саме через це падіння виробництва в Київській області дещо менше, ніж в інших регіонах. Проте диспаритет цін на промислові засоби виробництва і сільськогосподарську продукцію ускладнює поновлення парку машин, тому їх кількість поступово зменшується, що й спричиняє спад виробництва (табл.2).

Київської області, 1998 р.

Структурно динамічний аналіз сільськогосподарського виробництва показує, що протягом останнього часу поглибилися диспропорції між галузями, погіршилися економічні, технологічні та організаційно-господарські зв'язки між ними. Відбуваються процеси дезінтеграції і переспеціалізації господарств, збереження екстенсивних методів ведення сільського господарства. Особливу тривогу викликає занедбаний стан тваринництва. Якщо у рослинництві загальні обсяги та вихід продукції з гектара посівів зменшилися на 40%, то у тваринництві валові показники скоротились в 1,5-1,7 раза. Це спричинено як різким зменшенням чисельності тварин, так і вкрай низькою їх продуктивністю. Якщо в 1990 р. в області надій молока на корову становив 3300 кг, а середня жива вага великої рогатої худоби при реалізації дорівнювала 415 кг, свиней - 123 кг, то в 1998 р, показники знизились відповідно до 2046, 303 та 102 кг.

Скорочення рівня виробництва та продажу всіх видів сільськогосподарської продукції негативно вплинуло на економіку господарств (табл. 3).

ЕКОНОМІКА АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

СТОЛИЧНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ

"Організаційно-економічні особливості формування і розвитку агропромислового виробництва столичного регіону" досліджується з теоретично-методологічних позицій регіональна сутність агропромислового виробництва в зоні впливу діяльності столиці України — М.Києва, наводиться соціально-економічне тлумачення поняття "аграрно-промислове виробництво столичного регіону", обґрунтовується характер його територіального формування та розвитку.

В основі територіального розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва, інших галузей агропромислового комплексу об'єктивно лежить суспільний поділ праці, який породжує обособлення і диференціацію галузей, веде до посилення внутрігалузевого і міжгалузевого товарообміну, створює умови, сприятливі для прискорення науково-технічного прогресу, забезпечує зростання продуктивності праці,

Розвиток суспільного поділу праці є об'єктивним закономірним процесом здійснення на макро-, мезо- і мікрорівнях територіальної організації агропромислового виробництва, який знаходить своє відображення у масштабних природно-економічних зонах, у вузькоспеціалізованих підзонах і мікрозонах, в адміністративних районах, а також безпосередньо .в підприємствах та їх виробничих підрозділах. Це соціально-економічне явище підпорядковується дії загальних економічних законів, які проявляються у вигляді пануючих тенденцій, характерних при здійсненні таких суспільних процесів.

На основі узагальнення теоретичних положень в дисертації вперше науково обгрунтовані організаційно-економічні особливості концентрично-радіального формування та розвитку агропромислового виробництва в столичному регіоні. Поняття "агропромислове виробництво столичного регіону" розглядається як система територіальної організації виробництва сільськогосподарської продукції та продукції її промислової переробки, що здійснюється під безпосереднім впливом розвитку чітко спрямованих економічних інтересів соціально-виробничої діяльності міста Києва - столиці незалежної держави України. Особливості розвитку столичного регіону, як загальної території розташування міста, зумовлюються необхідністю задоволення комплексу різнохарактерних соціальних, економічних, духовних, культурних, етнічних та інших потреб його спільноти. В Києві -адміністративному і політичному центрі країни - зосереджені органи державної влади, культурні, освітні, наукові і навчальні заклади, організації соціальної сфери, дипломатичні представництва іноземних держав та міжнародних організацій, будівельні, транспортні та інші підприємства й організації, торговельна мережа, а також промислові об'єкти різних галузей, в тому числі харчової та переробної промисловості. Разом з тим місто Київ є обласним центром Київської області,

Соціально-економічні особливості розвитку столичного регіону при входженні його в ринкове середовище є визначальними щодо напрямів, змісту та структури концентрично-радіального формування і розвитку агропромислового виробництва, розташованого в межах відчутного впливу на нього вимог міста Києва щодо задоволення зростаючих потреб його жителів в окремих видах продукції споживання. Велика постійна потреба столичного регіону України у свіжій різноманітній, здебільшого малотранспортабельній, рослинницькій і тваринницькій продукції при умові прагнення споживачів до постачання її на протязі всього року з урахуванням кон'юнктури ринку вимагає вдосконалення територіальної організації агропромислового виробництва, формування відповідних соціально-економічних виробничих зон, підзон і мікрозон залежно від потреб міста. На цій основі розроблена науково обгрунтована схема концентрично-радіального розміщення сільськогосподарського виробництва навколо столичного регіону, соціально-економічна сутність якої полягає у поступовій зміні по мірі віддалення від меж міста обсягів та структури виробництва сільськогосподарської товарної продукції з урахуванням грунтово-кліматичних та соціально-економічних факторів.

Столичний регіон розташований в межах двох основних природно-економічних зон України. Північно-західна його частина характеризується умовами Полісся, а південно-східна є типовою для зони Лісостепу.

До північно-західних меж Києва прилягає територія поліської зони, грунтово-кліматичні умови якої сприятливі для вирощування насамперед картоплі та холодостійких овочевих культур - капусти, моркви, столових буряків, цибулі, часнику, огірків, зелених овочевих культур, а також кормових культур: багаторічних бобових і злакових трав на сіно, зелений корм та насіння, кормових буряків, люпину, інших культур, що сприяє розвитку молочно-м'ясного скотарства.

Сільське господарство лісостепової зони, частина якої знаходиться під впливом розвитку столичного регіону, виробляє, залежно від віддалення від міста, значний обсяг овочів як холодостійких, так і широкорозповсюджених теплолюбивих овочевих культур для споживання їх продукції у свіжому вигляді та для промислової переробки. Тут традиційно зосереджується виробництво молока і м'яса великої рогатої худоби, свиней, продукції птахівництва для постачання місту Києву.

На рівень забезпечення потреб столичного регіону продовольчими ресурсами впливає наявність близько розташованих до столиці міст обласного підпорядкування - Біла Церква, Бровари, Бориспіль, Васильків, Вишгород, Обухів, Фастів та ряд інших.

У процесі проведеного дослідження науково обгрунтовані концептуальні положення формування і розвитку трьох послідовно віддалених від меж столичного регіону і концентричне розміщених до його меж організаційно-виробничих підзон агропромислового виробництва з характерною для кожної з них структурою товарної продукції. Перша з підзон формується на відстані до 30-40 км зовнішніх її меж від меж території столичного міста. Тут проектується послідовне підвищення концентрації вирощування із застосуванням сучасних машинних технологій виробництва овочів відкритого грунту та ягідних культур з урахуванням можливого розвитку ресурсного потенціалу організаційно-господарських формувань. В структурі товарної продукції свіжі з продовженим сезоном реалізації овочі займатимуть 20-25 % і більше, а ягідна продукція - до 5-7 %. Обґрунтовується економічна доцільність розвитку овочівництва закритого грунту, побудови у сприятливих організаційно-економічних умовах нових тепличних комбінатів. Слід зауважити, що в сегменті поліської мікрозони агропромислового виробництва буде зосереджуватись виробництво овочів холодостійких культур та зеленої продукції, а в сегменті лісостепової мікрозони - і теплолюбивих культур. Ряд високотоварних підприємств створюватимуть матеріально-технічну базу для організації довготривалого зберігання овочів та їх промислової переробки на місцях, що забезпечить підвищення рентабельності галузі за рахунок змін цін на продукцію в зимово-весняний період її реалізації.

В розробленому проекті розвитку агропромислового виробництва у першій підзоні обґрунтовується доцільність значного підвищення щільності поголів'я молочного стада, спрямованого на істотне збільшення виробництва молока для максимального задоволення населення столичного міста, насамперед свіжим молоком. За рахунок зміцнення кормової бази, поліпшення племінної роботи в тваринництві та застосування новітніх технологій удій молока зросте у ближчі 4-5 років у 2-2,5 раза. Значна роль у вирішенні проблеми молокозабезпечення столичних жителів відводиться особистим господарствам громадян, у власності яких вже знаходиться близько половини продуктивного стада. Тут створюватимуться необхідні умови для організації заготівлі, охолодження і транспортування молока.

Друга підзона агропромислового виробництва розташовується концентричним поясом за першою підзоною на відстані 80-85 км від меж столичного регіону. Головним напрямом виробничої діяльності сільського господарства як лісостепової, так і поліської частини цієї підзони е виробництво цільномолочної продукції та продукції промислової переробки молока, овочів, насамперед для споживання у свіжому вигляді, картоплі, у тому числі ранньої, плодів та ягід. Тут на основі інтенсифікації зернового господарства зосереджуватиметься крупнотехнологічне виробництво продукції птацівництва, зокрема яєць та м'яса бройлерів, набуде розвитку м'ясне свинарство.

В дисертаційній роботі приділяється значна увага проблемі інтеграції виробництва сільськогосподарської продукції та її промислової переробки, що має актуальне значення для умов другої підзони агропромислового комплексу сфери столичного регіону. Йдеться насамперед про розвиток інтеграційних процесів у'молочнопродуктовому підкомплексі та у овочево-плодовому виробництві.

У третій підзоні, зовнішні межі якої знаходяться на відстані до 135-140 км від столичного регіону, здійснюватиметься виробництво молока, значна частина якого буде перероблятися на молочнокислу продукцію, а також м'яса для поставки живої худоби переробним підприємствам Києва, картоплі, овочів для закладання на зимово-весняне зберігання та промислову переробку в період збирання врожаю.

Проектується розширення виробництва плодів для поліпшення на протязі всього року постачання цієї продукції населенню столиці України.

У формуванні і розвитку агропромислового виробництва для задоволення потреб міста Києва відповідною якісною продукцією важливого значення набуває радіальний характер зосередження виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції, пов'язаний з наявністю та розвитком системи транспортного сполучення, зокрема розгалуження залізничних магістралей та шосейних трас по території агропромислового виробництва, на яке відчутно впливає столичний регіон.

В межах дії мережі траспортних шляхів, які променево-радіальним чином відходять від меж столичного регіону, формуються сегменти або мікрозони виробництва сільськогосподарської продукції для постачання її в свіжому вигляді населенню столичного міста. Такі транспортні магістралі перетинають всі підзони агропромислового виробництва, прилеглого до столичного регіону, в напрямі Білої Церкви, Борисполя, Броварів, Обухова, Фастова, Макарова, Козельця, Іванкова, Чорнобиля та інших.

Таким чином, удосконалення розміщення галузей агропромислового виробництва, яке формується під впливом кон'юнктури ринку столичного регіону, є важливою проблемою становлення та розвитку демократичної державності України.

У другому розділі "Ресурсний потенціал виробництва регіону та

його використання" проаналізовано стан використання економічного та ресурсного потенціалу аграрного сектора, дана оцінка ефективності виробництва окремих видів продукції з характеристикою факторів впливу на результати. Разом з тим визначається, що за розміром території Київська область майже на 17% переважає середній показник по Україні, займаючи серед областей та Автономної Республіки Крим 7 місце. За 1991-1998 рр. площа сільськогосподарських угідь зменшилася на 3,5%. Їх розораність одна з найвищих в країні - 84%. Із загальної чисельності населення (без м. Києва) -1880 тис. чол. на сільське припадає 802 тис. чол., або 42,7%. За вказаний період чисельність міських жителів збільшилась на 1,8%, а сільських - на 9,7%. Наявність землі в розрахунку на одного жителя області становить 0,88 га, а сільського - 2,05 га. Тенденції в розвитку сільськогосподарського виробництва відображені в таблиці 1.

1. Обсяг виробництв'а основних видів сільськогосподарської продукції в усіх категоріях господарств зони впливу столичного регіону, тис.т

Основною складовою частиною ресурсного потенціалу є трудові і земельні ресурси. Підвищення ефективності використання земельного фонду може бути досягнуто на основі економічного районування територій, виділення в її складові заповідних середовищно-формуючих природоохоронних і реабілітаційних земель та здійснення заходів для забудови інтенсивного сільськогосподарського виробництва. Загальні дані про сільське господарство столичного регіону подані на рис. 1.

Частка сільського господарства у валовій доданій вартості галузей економіки країни (в основних цінах) із року в рік скорочується; у 1998 р. вона становила лише 15,3% проти 27,4 ВДВ - у і 990 р.

За останні вісім років спостерігалися різнонаправлені тенденції у виробництві продукції сільськогосподарськими підприємствами та індивідуальними господарствами. Тенденцію останніх років до зростання питомої ваги приватного сектора у виробництві продукції в значній мірі спричинило скорочення обсягів виробництва продукції в громадських секторах. При загальному скороченні обсягу продукції сільського господарства у 1998 р. порівняно з 1990 р. на 36,2% в підприємствах суспільного сектора він знизився в 3,6 раза, а в приватному секторі зріс майже в 1,5 раза.

В процесі аграрної реформи вже створені основи для розвитку нових підприємницьких структур і форм організації виробництва. Під впливом суспільних і індивідуальних інтересів в області почався процес формування якісно відмінних від попередніх організаційних форм виробничих структур.

За рахунок розширення присадибних ділянок селян та одержання ними у приватну власність земельних часток на Київщині сформувався приватний сектор економіки, в якому виробляється майже 56,7% валової продукції сільського господарства.

Аналіз і оцінка фондозабезпеченості господарств показує, що вона з кожним роком знижується. Недостатній розвиток вітчизняної промисловості зробив недоступними засоби виробництва для більшості сільськогосподарських товаровиробників. Проте господарства регіону знаходяться в кращих умовах порівняно з іншими областями. Вони мають достатньо основних засобів виробничого призначення, в середньому 12,2 млн.грн. на одне господарство. Саме через це падіння виробництва в Київській області дещо менше, ніж в інших регіонах. Проте диспаритет цін на промислові засоби виробництва і сільськогосподарську продукцію ускладнює поновлення парку машин, тому їх кількість поступово зменшується, що й спричиняє спад виробництва (табл.2).