Джерело: Асоціація українських банків www.aub.com.ua/

    Як бачимо за даних, наведених в таблиці, найбільш прибутковим, за критерієм загального прибутку на сьогодні є Райффайзенбанк Аваль. Розглянемо які чинники впливали прибутковість вітчизняних банків. Так, балансовий капітал банківської системи України станом на 01.07.2006 року збільшився на 16,9 % і становить 29757,2 млн. грн. Слід зазначити, що це зростання відбулося в основному за рахунок збільшення обсягу статутного капіталу та загальних резервів, резервного фонду та інших фондів банку. За перше півріччя банки отримали прибуток у 2147,7 млн. грн. (у відповідному періоді 2005 року – 892,6 млн. грн.).

Облікова ставка знизилась з 9,5% до 8,5% (з 10.06.2006р). А кредитні ставки банків у національній валюті зменшилися з 16,4% до 15,5% річних. За цей же період сума кредитів, наданих суб’єктам господарювання, зросла на 19,7%, а фізичним особам на 46,7%. Довгострокові кредити зросли на 29,9%, і становили 111 972 млн. грн., або 56,2% від наданих кредитів.

Для аналізу показників роботи банків за минулий рік Асоціація українських банків використала баланси 146 банків. За одержаними балансами виконано розрахунки ряду показників за станом на 01.07.2006 року, які представлені у 6 таблицях, у тому числі по індикативній групі банків, до якої увійшло 120 банків, зроблені розрахунки у динаміці для з’ясування загальносистемних тенденцій протягом півріччя 2006 року.

Загальний обсяг активів 146 банків за перше півріччя року сягнув 208,23 млрд. грн., що становить 81% по банківській системі. По індикативній групі банків активи зросли на 36,25 млрд. грн., або на 19,25%.

Структура активів індикативної групи протягом кварталу зазнала певних змін: зросла питома вага кредитів суб’єктам господарювання з 62,4% до 66,5%, міжбанківських кредитів з 6,3% до 7,4%; зменшилися залишки на коррахунках з 13,5% до 10,8% та вкладень банків у цінні папери з 6,9% до 5,2%.

За станом на 01.07.2006 р. структура активів мала такий вигляд (у дужках – значення на 01.01.2006 року): 66,5% (62,4%) - кредитний портфель та лізинг; 10,8%(13,5%) - коррахунки в інших банках; 5,2%(6,9%) - інвестиційний портфель (державні цінні папери та вкладення в акції інших підприємств); 7,4%(6,3%) - депозити та кредити в інших банках; 4,8%(5,5%) - матеріальні та нематеріальні активи; 3,0%(3,6%) - готівка, чеки та банківські метали; 0,2%(0,1%) - інвестиції капіталу; 2,1%(1,7%) – інші активи.

Структура кредитного портфеля за об’єктами кредитування за станом на 01.07.2006 р. була такою: кредити юридичним особам – 62,0%(66,3%) та склали 102,8 млрд. грн.; кредити та депозити іншим банкам – 10,0%(9,2%) – 16,5 млрд. грн.; кредити фізичним особам – 28,1%(24,5%) – 46,5 млрд. грн.

Структура зобов’язань протягом півріччя також змінилася. При цьому знизилася питома вага коштів до запитання з 29,0% до 26,5%, строкових депозитів з 47,3% до 45,4%; зросла частка залучених коштів банків з 16,4% до 18,1% та коррахунків інших банків з 2,1% до 3,6%.

За станом на 01.07.2006 р. структура зобов’язань мала такий вигляд: 26,5%(29,0%) - кошти клієнтів до запитання (розрахункові та поточні рахунки); 45,4%(47,3%) - строкові кошти клієнтів (депозити нефінансових установ та фізичних осіб); 18‚1%(16,4%) - залучені строкові кошти банків; 3,6%(2,1%) - коррахунки інших банків; 1,1%(1,2%) - субординована заборгованість; 0,4%(0,5%) - цінні папери власного боргу; 4,9%(3,5%) - інші.

Обсяг капіталу 146 банків на 01.06.2006 року становив 26 924,0 млн. грн., або 4 255,3 млн. ЄВРО. Обсяг сплаченого статутного капіталу становив 17 854,4 млн. грн., або 2 821,9 млн. євро. По індикативній групі банків обсяг капіталу (без субординованого боргу) за станом на 1.07.2006 року становив 23 828,7 млн. грн. Приріст капіталу цих банків з початку року склав 12,8%. Зростання капіталу відбувається в основному за рахунок статутного капіталу, який зріс на 15,4% і дорівнює 15 562,0 млн. грн.. та фінансового результату.

Фінансовий результат за перший квартал 146 банків становив 1 709,3млн. грн. По цих банках середня прибутковість активів, станом на 01.07.2006 р. склала 0,73%, а прибутковість статутного капіталу – 9,6%.

У індикативній групі банків прибуток склав 1 654,6 млн. грн., що на 868,5 млн. грн. більше, ніж за відповідний період 2005 року .   

За станом на 01.07.2006 структура доходів (в дужках – значення на 01.01.06 року): 73,5% (70,0%) - процентні, 17,3% (18,8%) - комісійні, 9,2% (11,2%) - інші.

Структура процентних доходів: 52,8% (57,6%) - від кредитів суб’єктам господарювання (юридичним особам); 3,2% (4,0%) - від цінних паперів; 17,8% (18,1%) - від операцій з філіями; 4,1% (3,6%) - від розміщення коштів у інших банках; 22,0% (16,5%) - від кредитів фізичним особам; 0,1% (0,1%) - від інших операцій.

Структура витрат: 51,8% (49,2%) - процентні витрати, 33,3% (36,7%) - інші витрати (витрати на утримання персоналу, оренду приміщення, утримання охорони тощо), 2,6% (3,1%) - комісійні витрати; 9,8% (8,3%) – створення резервів; 2,5% (2,7%) - податок на прибуток.

Структура процентних витрат: 36,5% (39,0 %) - за коштами фізичних осіб; 27,7% (27,8 %) - за операціями з філіями; 11,6% (8,8%) - за коштами інших банків; 15,4% (15,8%) - за залученими коштами суб’єктів господарювання (юридичних осіб); 1,8% (0,9%) - від цінних паперів; 0,4% (0,7%) - за коштами, залученими від НБУ; 2,1% (2,3%) - від коштів небанківських фінансових структур; 4,5% (4,7 %) - за іншими операціями.

Державні органи регулювання мають у своєму розпорядженні широкий спектр інструментів впливу на діяльність та прибутковість банківських інститутів. Зважаючи на те, що держава, регулюючи банківську діяльність, переслідує суспільно спрямовані цілі - стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників, - переважна більшість інструментів розроблена для впливу на банківську систему в цілому. Це зумовлено тим, що головною метою є дотримання стабільності всієї системи, а не окремого банку. І тому цілком зрозуміло, що іноді суспільні та приватні інтереси можуть не співпадати, що в свою чергу викликає певне напруження у відносинах регулюючих органів і банківських установ. Проте держава має в своєму арсеналі такі інструменти, застосування яких не повинно зустрічати значного опору з боку банків. Таким важелем є частина фінансових показників. Особливість використання цього інструменту полягає у тому, що інтереси держави і банків в деякій мірі співпадають. Встановлюючи фінансові нормативи, держава прагне знову ж таки забезпечити стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників, але це відбувається шляхом забезпечення мінімальних вимог щодо стабільності кожного окремого банку. Якщо під цим кутом зору поглянути на основні цілі, які переслідує банк - отримання прибутку, ліквідність та надійність, - то можна з упевненістю сказати, що в даному випадку ці цілі переслідуються і органами регулювання. Звичайно навіть застосування фінансових нормативів може спричинити напруження у відносинах банк - органи регулювання. Це пов’язано з ранжуванням цілей: для банку головною метою є отримання прибутку, для органів регулювання - надійність банківської установи. Якщо поглянути на перелік обов’язкових та рекомендованих до виконання фінансових показників, можна одразу знайти показники ліквідності та прибутковості. Показники ліквідності є обов’язковими до виконання, в той час як показники прибутковості зараховуються до рекомендованих показників. Отже, залишається відкритим питання щодо надійності банку, яке вирішується наступним чином: надійність банку визначається на основі наявного власного капіталу банку (абсолютний показник). Але оскільки попередні показники є відносними, то цілком логічно, щоб і показник надійності був також відносним показником. Тоді виникає запитання, яка головна небезпека у банківській діяльності. Цією небезпекою є чужі гроші або ж чужий капітал, оскільки використання чужих грошей вносить в банківську діяльність додаткові ризики. Отже, вважаємо за доцільне вимірювати надійність як співвідношення чужого та власного капіталу банку. У зв’язку з цим необхідно зробити декілька зауважень. По-перше, в жодному разі ми не вважаємо, що надійність банку можна виміряти єдиним показником, оскільки саме поняття надійність є дуже ємним, а тому такий спосіб визначення надійності банку є лише одним з багатьох варіантів. По-друге, оскільки цей показник не відображає в повній мірі надійність банку, необхідно дати йому відповідну назву. Аналог цього показника можна знайти й у нормативних матеріалах органів регулювання, хоча в дещо іншому вигляді. Так в інструктивних матеріалах НБУ розраховувався показник достатності капіталу як відношення власного капіталу банку до залучених коштів. Значення цього показника не повинно бути меншим від 5%. Інакше кажучи залучені кошти не можуть перевищувати власний капітал більше, ніж у 20 разів. Слід зауважити, що терміну чужий капітал до недавнього часу відповідав термін залучені кошти. Однак з розвитком української банківської науки дійшли висновку, що краще підходить термін зобов’язання, оскільки в банківській практиці необхідно проводити розмежування між такими поняттями як залучений та запозичений капітал, який у сукупності являє собою зобов’язання банку. В новій редакції Інструкції про регулювання діяльності комерційних банків в Україні показник достатності капіталу був поданий у трансформованому вигляді як співвідношення основного капіталу та загальних активів банку, причому нормативне значення цього показника повинно бути не меншим, ніж 4%, тобто сукупні активи не можуть перевищувати основний капітал більше, ніж у 25 рази. На заході також активно використовують подібний показник для аналізу діяльності банку, єдина відмінність якого полягає у тому, що чужі кошти співвідносяться з власним капіталом банку. І такий показник має назву показника заборгованості. В даній роботі він називатиметься показником співвідношення зобов’язань та власного капіталу банку (скорочено З/ВК). Визначившись з тим, що встановлення принаймні трьох базових фінансових показників, не повинно викликати заперечень з боку банківських інститутів, оскільки відповідає основним цілям банківської діяльності, зосередимо увагу на їх дослідженні. У цьому зв’язку слід зазначити, що цілі можуть бути або ж доповнюючими, або конкуруючими, або індиферентними. Відповідно й виникає питання щодо взаємодії показників ліквідності, прибутковості та показника співвідношення зобов’язань та власного капіталу банку. Дослідники, як правило, розглядають проблему взаємозв’язку показників на двох рівнях: взаємозв’язок показників прибутковості та ліквідності та зв’язок прибутковості з показником співвідношення зобов’язань до власного капіталу банку.

Взаємозв’язку показників прибутковості та ліквідності присвячено багато наукових праць. Це питання досліджується не тільки вченими інших країн, а й цікавить вітчизняних науковців. Для того, щоб з’ясувати вплив, який має ліквідність на рентабельність банку, або краще сказати взаємовплив цих показників, коротко розглянемо економічну суть показників прибутковості та ліквідності.

Показник прибутковості не є нормативним, оскільки зацікавленість у його розрахунку виникає в основному у керівників банківських установ та їх клієнтів, а не у державних регулюючих органів. Важливість вивчення цього показника доведена зарубіжною теорією та практикою. Наприклад, західні вчені використовують так звану систему фінансового аналізу Дюпона (The DuPont System of Analysis), мета якої ґрунтовне обстеження діяльності компаній. Ця система складається з п’яти показників: нетто-прибутковість власного капіталу, нетто-прибутковість продаж, оборотність активів, нетто-прибутковість активів, коефіцієнт капіталізації. Як бачимо, трьома з п’яти коефіцієнтів цієї системи є показники рентабельності.

Висновок

Важливим завданням політики управління ліквідністю та прибутковістю є вирішення конфлікту цілей ліквідності та прибутковості. Як відомо, найбільш ліквідні кошти приносять у кращому випадку низькі доходи, а тому визначати оптимум ліквідності необхідно одночасно з встановленням оптимуму прибутковості. Надліквідність негативно впливає на прибутковість, а надто низький показник ліквідності не узгоджується з вимогами платоспроможності, що може призвести до досить значних втрат у майбутньому.

На сьогодні домінуючою концепцією є визнання обернено-пропорційного зв’язку між ліквідністю та прибутковістю. Прихильниками даної теорії є, зокрема, Є.С. Стоянова (Росія). Під її редакцією було видано посібник “Фінансовий менеджмент: теорія та практика”, в якому вказується, що існує негативний зв’язок між прибутковістю та ліквідністю, розраховано формули взаємозв’язку цих показників для виробничих підприємств, але вказано, що не виключаються певні обмеження дії даного правила. В Україні теорія обернено-пропорційного взаємозв’язку ліквідності та прибутковості також визнається.

Таким чином, регулювання діяльності банківських інститутів шляхом встановлення обов’язкових та рекомендованих до виконання фінансових показників не суперечить основним цілям банків - прибутковості, ліквідності, надійності.