Довіреність, яка видається на підставі договору доручення і безпосередньо пов’язана з ним, не може існувати після припинення дії цього договору. Тобто: не існує договору - не існує і довіреності. Підставами припинення дії довіреності є:

зазначені в ст. ст.1008, 609 і 248 ЦК України;

припинення зобов’язань виконанням (ст.599 ЦК України), коли після виконання договору доручення повірений уже не повинен мати повноважень, бо вони ним здійснені, а відтак, довіреність також повинна втрачати юридичну силу. Проте як поводитися з довіреністю в такому випадку ЦК України не визначає. Оскільки довіреність і договір, що слугував підставою її видачі, є різними правовими конструкціями, хоча й тісно пов’язаними між собою, вони не взаємодіють автоматично. Тому аби запобігти негативним наслідкам, довіритель має скасувати довіреність, видану на виконання договору доручення, бо його волі, що булла зафіксована в довіреності, уже, по суті, не існує, адже її втілено в ті наслідки, яких він бажав досягти, уповноважуючи повіреного (представника).

Скасування довіреності є правочином, який здійснюється на власний розсуд особою, котра видала довіреність. При цьому не вимагається ніяких підстав для цього, які слід було б доводити. Між тим слід мати на увазі вимогу ч.2 ст.249 ЦК України про необхідність повідомлення представника про скасування довіреності для запобігання наслідків, передбачених ч.3 цієї ж статті. Утім, це вже є обов’язком самої особи, яка видала довіреність, нотаріус лише може поінформувати її про це. Виключення становить випадок, коли повірений діє як підприємець. Тоді сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором (ч.3 ст.1008 ЦК України). У цьому разі нотаріусу надаються відповідні дані, підтверджуючі виконання цього обов’язку. Безвідклична довіреність не може бути скасована (ч.1 ст.249 ЦК України).

Представництво за довіреністю припиняється в випадку смерті особи, яка її видала (п.5 ч.1 ст.248 ЦК України), тому представник не має права розпоряджатися коштами, що знаходяться на її рахунку. Якщо в договорі про відкриття рахунку вказано особу, яка має на це право, стають чинними правила про спадкування (ст.1228 ЦК України).

Висновки

Таким чином на підставі всього викладеного вище можна зробити висновок, що на сьогодні діяльність нотаріусів в Україні потребує досить значних змін, що сприятимуть наближенню нашого нотаріату до країн латинського типу, крім того надасть можливість швидко і законодавчо правильно вчиняти певні нотаріальні дії для посвідчення юридичних фактів громадян, що в свою чергу зменшить кількість судових спорів з приводу законності таких дій. Практика нотаріальної діяльності засвідчила штучність поділу нотаріату на державних нотаріусів та приватних, виявила соціальні, економічні та юридичні непорозуміння в адміністративно-правовому регулюванні діяльності приватних нотаріусів, особливо на підзаконному рівні, що призвело до суттєвих проблем у роботі приватних нотаріусів, зростання скарг громадян, створення криміногенних ситуацій та інших негативних явищ. Нагальними питаннями, що потребують вирішення, залишаються завершення процесу реформування нотаріату в Україні в межах континентального права і запровадження єдиного нотаріату відповідно до нових правових, економічних, соціальних і політичних умов. Впорядкування інституту представництва в нотаріальному законодавстві - одне з основних проблемних питань нотаріальної теорії та практики, вирішення якого має здійснюватись узгоджено і враховувати положення цивільного права, цивільного та нотаріального процесів. Довіреність та інститут представництва в нотаріальному процесі неадекватні цивільному законодавству, неоднозначне сприймаються і відтворюються в чинному Законі України "Про нотаріат", а в юридичній практиці та самому ЦК існують лексичні неузгодженості. Нотаріальна процедура має бути більш узгодженою з діяльністю інших юрисдикційних органів та посадових осіб, а саме: суддів, посадових осіб органів реєстрації прав на нерухоме майно, державних виконавців, прокурорів, перекладачів тощо.