Земельна правосуб’єктність приватних підсобних господарств громадян (ППГГ) має ґрунтовну правову базу, чітко окреслений суб’єктивний склад із відповідним розмежуванням легальних форм одержання земельних ділянок і правовим оформленням цієї правосуб’єктності, і знаходить свій вияв через реалізацію цими суб’єктами земельних та інших, пов’язаних із земельними, прав та обов’язків.

Безпосереднім носієм земельних прав у ППГГ є фізичні особи, яким надано земельні ділянки для ведення господарства, а не ППГГ. Згідно з Конституцією і Земельним кодексом України носієм земельних і пов’язаних з ними прав та обов’язків у ППГГ є громадяни України. Ними можуть бути також іноземці та особи без громадянства. Залежно від громадянства особи законодавство України розмежовує легальні форми виникнення земельної правосуб’єктності у цих фізичних осіб і форми закріплення їхніх прав на земельні ділянки.

Так, відповідно до норм Земельного кодексу тільки громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема для ведення свого приватного підсобного господарства, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) тощо. Громадяни України мають право отримувати земельні ділянки для ведення підсобного господарства з правом власності, користування (безстрокового, строкового, в тому числі й на умовах оренди). Виходячи з вимог Земельного кодексу, іноземні громадяни і, відповідно, особи без громадянства та біпатриди мають право отримати земельні ділянки для ведення ППГГ тільки на умовах права користування (постійного чи строкового, в тому числі й на умовах оренди).

Земельна правосуб’єктність ППГГ залежно від громадянства, а вже потім від бажання фізичних осіб, виникає: для громадян України за наявності у них Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку; для громадян України, що мають оформлені ділянки у користування – за наявності Державного акта на право постійного користування нею чи договору оренди. Форми цих Державних актів затверджені постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 р., а форма договору – постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р.

Для ведення ППГГ, індивідуального житлового будівництва громадяни можуть одержати земельні ділянки в розмірах, визначених Земельним кодексом України. Так, для ведення підсобного господарства за рішенням сільської, селищної, міської ради земельні ділянки передаються безоплатно у власність в межах населених пунктів у розмірах, визначених у земельно-облікових документах.

За бажанням громадян їм додатково можуть надаватись у користування земельні ділянки, загальна площа яких не повинна перевищувати 1 га. Збільшення розмірів земельних ділянок до 2 га може мати місце за умови погодження з обласною радою народних депутатів. Водночас Указом Президента України від 10 листопада 1994 р. “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” при приватизації землі граничний розмір загальної площі земельної ділянки, що може бути у приватній власності громадянина, не повинен перевищувати норм, встановлених Земельним кодексом для селянських (фермерських) господарств.

Дещо в іншому розмірі земельні ділянки надаються для індивідуального житлового будівництва. Так, за рішенням сільської, селищної, міської ради громадянам передаються у власність або надаються в користування земельні ділянки, зокрема для спорудження індивідуальних житлових будинків і господарських приміщень. Розмір ділянок для зведення та обслуговування житлового будинку, господарських приміщень і споруд (присадибна ділянка) має бути не більше: у сільських населених пунктах – 0,25 га, селищах міського типу – 0,15 га, для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів – не більше 0,25 га, а в містах – 0,1 га.

У разі здійснення компактної забудови сільських населених пунктів сільська рада надає громадянам біля їх житлових будинків (квартир) присадибні земельні ділянки у меншому розмірі, а решту – за межами житлової зони населеного пункту. Так, Правилами забудови сільських населених пунктів (п.43) за компактної їх забудови, а також для зменшення виплат на благоустрій та інженерні комунікації рекомендовано відводити біля будинку приквартирні земельні ділянки в таких розмірах: для одноквартирних будинків – 0,08–0,12 га (на поливних землях – 0,06–0,08 га); для двоквартирних одно- та двоповерхових будинків – 0,06–0,08 га (на поливних землях вони не надаються); для блокових багатоквартирних будинків (3 квартири та більше) – 0,03–0,06 га (на поливних землях не надаються). Решта присадибної ділянки відводиться в межах житлової зони. При цьому важливо, щоб ця решта надавалася або як на найтриваліший строк (що оформлюється відповідним письмовим договором), або в порядку ст.56 Земельного кодексу у власність чи в безстрокове користування (що також слід оформляти відповідними державними актами).

Земельний кодекс передбачає можливість продажу державних земельних ділянок громадянам. Так, їм за плату передаються у власність для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку. Можливість продажу державою земельних ділянок для ведення підсобного господарства земельним законодавством прямо не передбачена. Проте це не позбавляє громадян України права купувати в інших громадян України земельні ділянки, на які є установчі документи про передачу їх у приватну власність громадян.

Законодавством установлено єдині за змістом права для всіх власників земельних ділянок і землекористувачів. Так, згідно з Земельним кодексом вони мають право самостійно господарювати на землі; наділені правом власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації, можуть використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об’єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі: зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі й споруди за погодженням із сільською, селищною, міською радою. Зведення на орендованій земельній ділянці приміщень виробничого та невиробничого призначення, у тому числі житла, орендарі погоджують із сільською, селищною, міською, районною радою або іншим орендодавцем. Їхньою власністю є посіви й посадки сільськогосподарських культур і насаджень. Вони мають право одержати від нового власника землі, землекористувача або місцевої ради компенсацію за підвищення родючості ґрунтів у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки. Громадянин України, якому земельна ділянка належить за правом приватної власності, може укладати договір застави з кредитною установою.

Усі власники (в тому числі співвласники) земельних ділянок і землекористувачі зобов’язані забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання; ефективно використовувати землю згідно з проектом внутрішньогосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території внаслідок своєї господарської діяльності; здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель; своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю; не порушувати прав власників інших земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі орендарів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних систем тощо.

Земельним законодавством врегульовано питання про поновлення земельних прав громадян, що ведуть ППГГ, як прав власників земельних ділянок, так і землекористувачів. Порушені їхні права підлягають поновленню, що здійснюється радами відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом.

Однією з важливих умов нормального ведення ППГГ є встановлені законодавством гарантії прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Так, вилучення (викуп) земельних ділянок у громадян для державних або громадських потреб – будівництва на них підприємствами, установами і організаціями житлових, виробничих та інших споруд – провадиться після виділення власникам вилучених ділянок нових, в іншому місці з повним відшкодуванням інших збитків.

Громадянам, які не мають у власності або в користуванні земельних ділянок для ППГГ, а також громадянам, які мають земельні ділянки інших розмірів, ніж це встановлено Земельним кодексом, можуть надаватися в користування земельні ділянки для індивідуального городництва. Громадянам, які мають у власності худобу, надаються земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Розміри земельних ділянок, що надаються їм у користування, не повинні перевищувати: для городництва – 0,15 га, для сінокосіння й випасання – 1 га.