Подальший розвиток національного експортного потенціалу, враховуючи європейський досвід, можливий в першу чергу за рахунок впровадження заходів з децентралізації зовнішньоторговельної політики України з визначенням пріоритетних напрямів регіонального розвитку.

На кінець 2009 року зовнішньоторговельні стосунки України з її основними торговельними партнерами продовжують характеризуватися асиметрією взаємного доступу до ринків сторін, низьким рівнем позиційності українських товаровиробників на відповідних ринках та тенденцією до зміцнення позицій імпортерів на внутрішньому ринку України при недостатньому зростанні відповідних обсягів експорту. Крім того, темпи зростання обсягів зовнішньої торгівлі характеризуються переважанням темпів зростання імпорту високотехнологічних товарів над темпами українського експорту обмеженого або концентрованого переліку продукції з низькою доданою вартістю. Висока спеціалізація окремих регіонів – експортерів вугілля, чорних металів робить їх вкрай залежними від світової кон’юнктури. Участь України у глобальних ланцюгах створення вартості та в глобальній виробничій мережі і пов’язаною з ними торгівлею продукцією обробної промисловості залишається вкрай обмеженою. Це свідчить, що Україна здобуває відносно не великі вигоди від участі у багатосторонній системі торгівлі, від залучення прямих іноземних інвестицій, отримання доступу до сучасних технологій, що не сприяє стійкому економічному зростанню нашої країни.

Частка послуг у сукупному зовнішньоторговельному обороті товарами і послугами між Україною та її торговельними партнерами на сьогодні становить тільки 15 відсотків. При цьому структура вітчизняного експорту послуг відрізняється значним домінуванням частки транспортних послуг, на які припадає більше 65 відсотків сукупного обсягу експортованих послуг. Завдяки значному експорту цього виду послуг у зовнішній торгівлі послугами в Україні склалося позитивне сальдо, яке в якісь мірі компенсує негативні тенденції нарощування обсягів від’ємного сальдо у торгівлі товарами.

Відсутність регіональних середньострокових програм та бюджетів призводить до низки проблем взаємодії центральних, регіональних та місцевих органів влади, а саме невчасно затверджені Кабінетом Міністрів відповідні порядки використання інвестиційних, бюджетних коштів на місцях.

Вирішенням зазначених проблем має стати перехід на середньострокову перспективу планування бюджету і відповідних регіональних програм. Прототипом цього є Угоди щодо регіонального розвитку регіонів, які почали розробляти протягом останніх кількох років. Однак, крім Угоди щодо регіонального розвитку Донецької області на 2007–2011 роки, підписаної у 2007 році між Кабінетом Міністрів України та Донецькою обласною радою, інші Угоди відсутні.

Організаційно-комунікаційні заходи, які проводяться в регіонах для сприяння посилення їх участі в зовнішньоекономічній діяльності, не стали для вітчизняної економіки тією апробованою формою залучення іноземних інвестицій та пожвавлення зовнішньоторговельної діяльності як наприклад в країнах ЄС. Крім цього відповідні заходи не набули поширення у всіх регіонах України. Зокрема регіональні інвестиційні форуми в Україні проводяться досі тільки у декількох окремих регіонах (наприклад, в Києві, Львові, Одесі, Ялті, Волинській, Сумській областях).

У зв’язку з цим питання децентралізації зовнішньоторговельної політики України в сучасних умовах набуває особливого значення. Впливовим чинником покращення динаміки зовнішньої торгівлі, розширення географічної структури експорту та її складових може стати зміна цінової конкурентоспроможності за рахунок зменшення трансакційних витрат в регіональній економіці, особливо прикордонних регіонів. Іншим чинником сприяння стимулюванню ділової активності населення регіонів, в першу чергу в малих містах та монофункціональних містах може бути розбудова транспортної та фізичної інфраструктури.

Серед мотивів децентралізації зовнішньоторговельної політики України можна відзначити:

- ефективніше використання місцевих ресурсів;

- формування локальних факторів продуктивності;

- можливість сприяння кращому задоволенню інтересів і потреб домашніх господарств, підприємств і громадян загалом, тобто підвищення рівня та якості життя територіальної громади;

- формування та нарощування соціального капіталу;

- налагоджування тісного контакту та плідної взаємодії місцевої влади та підприємництва – підприємці задіяні у консультативних радах при органах влади, чиновники залучені до наглядових рад або рад директорів підприємств.

Нормативно-правове забезпечення характеризується недосконалістю, та наявністю численних прогалин. На даний час не існує базового Закону України щодо державної регіональної політики. Натомість засади державної регіональної політики визначаються на рівні Указу Президента України «Про Концепцію державної регіональної політики» від 25 травня 2001 року №341/2001. Проект Закону України «Про засади державної регіональної політики» (редакція станом на 08.10.08) планується подати Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України вже в найближчий час. Крім того, виникають проблеми виконання існуючих законів та підзаконних актів у сфері регіонального розвитку на різних рівнях. Так, Законом України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 08.09.05 №2850-IV передбачаються укладання довгострокових Угод щодо регіонального розвитку між Кабінетом Міністрів України та відповідними обласними радами, з метою виконання та фінансування спільних заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з реалізації регіональних стратегій.

Слабка розвиненість і закритість регіонів є головними факторами ризику. Переважна більшість суб’єктів господарювання, особливо серед малих і середніх підприємств не готова самостійно включитися у зовнішньоекономічну діяльність. До ризиків можна віднести фактор локалізації (розміщення проблемних галузей у відносно не великій кількості регіонів, де вони є головними галузями спеціалізації), а також фактор монофункціональності міст. Способом зменшення цього ризику є створення мереж бізнесу, групування бізнесу різних сфер економіки та перехід у господарські кластери, які, в свою чергу, можуть перетворитися в економічні регіони.

Як і раніше в структурі зовнішньої торгівлі переважає торгівля товарами, яка знаходиться в зоні ризику міжнародного поділу праці, в той же час частки торгівлі послугами, залучення прямих іноземних інвестицій та міжнародних трансферів технологій залишаються у порівнянні з розвинутими країнами вкрай низькими.

Внаслідок нерозуміння та недооцінювання регіонального (периферійного) потенціалу, інституційній незабезпеченості регіонального самоврядування та господарювання, за політизованості регіональної проблематики, на сьогодні практично не створена законодавча та нормативна база регіонального розвитку. Вкрай обмежені можливості регіонів щодо ведення самостійної зовнішньоекономічної діяльності. Більшість регіонів позбавлені власної фінансової бази функціонування.

З метою якісного реформування зовнішньоторговельної політики України за рахунок її децентралізації необхідно в першу чергу:

1. Доручити:

1.1. Обласним державним адміністраціям:

– організувати, з залученням органів самоврядування, неурядових організацій, зацікавлених суб’єктів господарювання розробку, обговорення та укладання середньострокових Угод щодо регіонального розвитку, передбачивши в майбутньому участь в аналогічних районних угодах органів самоврядування. При цьому доцільно ці та інші угоди, плани та заходи привести у відповідність з програмними періодами ЄС для отримання фінансування певних проектів в рамках терміну дії цих угод з фондів ЄС (діючий програмний період для планування, фінансування у всіх країнах Європейського Союзу – це 2007–2013 рр.);

– сприяти реалізації організаційно-комунікаційних заходів з метою залучення зовнішніх ресурсів через, в тому числі шляхом формування регіону як суб’єкта господарювання та зовнішньоекономічної діяльності, створення привабливого інвестиційного клімату, проведенні рекламних акцій, організації інвестиційних форумів, веб-сторінок на іноземних мовах для залучення прямих та портфельних інвестицій;

– забезпечити зростання регіональної економіки через пошук нових ринків для власної продукції через створення агенцій просування експорту в регіонах у співпраці з місцевими приватними консультаційними структурами;

– зміцнити конкурентні позиції регіону шляхом залучення людських (малозабезпечені громадяни, соціальні меншини), природних (земельні площі, насадження, кар’єри) та інших ресурсів, що досі не використовувались, через відповідну систему державних стимулів, приватизацію тощо.

1.2. Міністерству закордонних справ, Кабінету Міністрів України через Державне Агентство з питань інвестицій і інновацій та Український центр сприяння іноземному інвестуванню, обласним державним адміністраціям:

–інтенсифікувати публікації в бюлетенях посольств та торговельно-економічних місій України за кордоном, в регіональних засобах масової інформації конкретних експортних пропозицій та даних про регіональні інвестиційні проекти, вільні економічні зони тощо;

– організувати вихід на виставкові заходи в регіонах Європи, українських регіональних товаровиробників.

2. Рекомендувати торгово-промисловим палатам України з метою цілеспрямованого посилення торговельних контактів на всіх рівнях, в тому числі шляхом створення філій торговельних палат між окремими країнами ЄС та Україною в регіонах з метою залучення як найширшого кола українських підприємств до адаптації правил ринкової економіки і, таким чином, їх інтеграції в систему міжнародних торговельно-економічних зв’язків, а також розширенню інформаційного поля та клімату довіри між українськими та іноземними партнерами, потенційними інвесторами та отримувачами інвестицій; сприяння введенню в практику туристичних обмінів та організації бізнес-турів з проведенням зустрічей підприємців в регіональних ТПП.

3. Враховуючи необхідність здійснення пілотних проектів перед реформуванням місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою що відповідає вимогам ЄС, а також результати виконання Закону України «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області» від 05.04.01 №2352-III та двох Указів Президента України «Про заходи щодо підтримки українсько-шведського проекту розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені» від 27.06.97 №558/97 та «Про продовження реалізації українсько-шведського проекту розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені Київської області» від 28.06.99 №709/98 необхідно повторити державно-правовий експеримент, врахувавши недоліки попереднього, на території прикордонних з Польщею регіонів. Очікуваними результатами цього експерименту повинні стати: об’єднання територіальних громад; посилення самодостатності та дієздатності нової громади в плані фінансового, економічного, та кадрового забезпечення спеціалістами для надання якісних послуг; встановлення адміністративних меж території нової громади; приведення структури органів місцевого самоврядування до вимог ЄС та розширення їх повноважень, в тому числі у встановленні місцевих податків, зборів, пільг та інше; формування економічних основ існування нової громади; розширення самостійності бюджету громади.

На стадії розробки проекту експерименту необхідно використати можливості отримання фінансування від програм Європейського Територіального Співробітництва в програмному періоді 2007–2013 роки, або через підтримку Європейського Інструменту Сусідства і Партнерства.

Територія експерименту, а також прилеглі території стануть полігоном та джерелом досвіду для інших регіонів, в тому числі, у впровадженні заходів з децентралізації зовнішньоторговельної політики України.

В даній ситуації зовнішньоторговельних відносин України із Росією можна навести такі можливі ініціативи України з метою стабілізації ситуації:

- сформувати у першочерговому порядку багатосторонній орган з вирішення торговельних суперечок та розробити прозорі процедури їх обговорення та розв'язання;

- сприяти частковій переорієнтації продукції українських підприємств з проблемних російських ринків на ринки інших країн СНД (наприклад, частина трубної продукції може бути спрямована на ринки Середньої Азії (передусім, Туркменістан, Узбекистан), частина залізничної машинобудівної продукції – на ринок Білорусі);

- приділити першочергову увагу активізації інформаційного обміну щодо стану індикаторів соціально-економічного розвитку країн СНД, товарних та інвестиційних пропозицій на ринках учасників Співдружності, умов торговельної та підприємницької діяльності на цих ринках, практики недобросовісної конкуренції і економічних злочинів тощо.

З метою вдосконалення та поглиблення зовнішньоекономічних зв’язків між Україною та Польщею можна вжити такі заходи:

– активізацію трансферу технологій та створення нових спільних інтелектуальних і технологічних продуктів на основі реалізації двосторонніх проектів;

– зростання масивів інформації, що циркулюють і обробляються у двосторонньому форматі;

– збільшення чисельності інституцій, які обслуговують двостороннє співробітництво (єврорегіони, департаменти в органах влади, наприклад, управління співпраці з Україною в польському МЗС, громадські організації, наукові установи та обміни тощо);

– проведення спільних іміджевих і комунікативних заходів, які створюють систему моральних дивідендів для обох країн (виставково-ярмаркова діяльність, міжнародні саміти тощо);

– зростання рівня взаємної та міжнародної безпеки.