3.1 Сутність та інформаційна база оцінки.

Фінансово-економічний стан підприємства (орга­нізації) характеризується ступенем його (її) при­бутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінан­сово-економічного стану підприємства (організації) за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його (її) керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан підприємства (організації) цікавить і його (її) конкурентів, але вже в іншому аспекті — нега­тивному; вони заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку.

Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства (орга­нізації) необхідна відповідна

 інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати, діяльності і баланс — підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства (організаціїта джерела їхнього формування в грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року). Спрощену форму балансу, яка була чинною в Україні протягом багатьох років, показано в табл. 2.

-5-

 З 1 січня 2000 року в Україні введено в дію нову форму балансу підприємства, що відповідає міжнародним стандартам здіснення бухгалтерського обліку суб'єктами господарювання.

Таблиця 2.

БАЛАНС ПІДПРИЄМСТВА ЗА СТАНОМ НА _________ (тис. гри.)

.

Таблиця.2

В активі балансу підприємства за новою формою виділені такі три розділи:

1 Необоротні активи (• Нематеріальні активи • Незавершс — не будівництво • Основні засоби • Довгострокові фінансові інвестиції);

2.Оборотні активи (• Виробничі запаси • Незвершене вироб — ництво • Готова продукція • Дебіторська заборгованість • По­точні фінансові інвестиції • Грошові кошти та їхні еквіваленти);

-6-

Витрати майбутніх періодів.

Пасив балансу підприємства за новою формою складається з п'яти виокремлених розділів:

Власний капітал (• Статутний капітал • Пайовий капітал • Резервний капітал • Нерозподілений прибуток);

Забезпечення наступних витрат і платежів (• Забезпечення виплат персоналу • Інші забезпечення • Цільове фінансування);

Довгострокові зобов'язання (• Довгострокові кредити банків • Відстрочені податкові зобов'язання • Інші довгострокові зо­бов'язання);

 Поточні зобов'язання (• Короткострокові кредити банків • По-;—» точна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями. • Векселі видані • Кредиторська заборгованість • Інші поточні зо­бов'язання);

 Доходи майбутніх періодів.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів ба­лансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового стану підприємства.

Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксова­ну дату здійснюється на підставі аналізу офіційних документів — звітів про: фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи розрахунковихпоказників. Загальновживані групи такихпо-

казників наведено на рис. .2.

3.2 Оцінка прибутковості та активності.

-7-

Прибутковість підприємства вимірюється двома і прибутковості j показниками — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показ­ником рентабельності.

Рентабельність — це відносний показник ефективності робо­ти підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відно­шення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресур­си (витрати) використовують у розрахунках.

Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рента­бельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів (Р.) характеризує ефективність вико­ристання всього наявного майна підприємства .

Обчислюючи цей показник, виходять як із загального (до опо­даткування), так і з чистого (після оподаткування) прибутку. Єди­ного методичного підходу тут не існує. Тому треба обов'язково заз­начити, який саме прибуток узято.

Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагре-гований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається рентабельність за окремими видами діяльності (на­приклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).

Рентабельність власного капіталу (Рвк) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок :

(4) 6

де Пч — чистий прибуток підприємства; Кв — власний капітал підприємства.

Величина власного капіталу береться за даними балансу підприє­мства або його звіту про власний капітал на певну дату (після 1 сі­чня 2000 року).

Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) свідчить про верх­ню межу дивідендів на акції власних коштів

У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції обчислюється також рентабельність окремих її різновидів.

 Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показ­никами тут є оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.

Оборотність активів ( na) — це показник кількості оборотів ак­тивів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто

 Na=В/Ка ,                                                                                (5)

де В — виручка від усіх видів діяльності підприємства за пев­ний період; К — середня величина активів за той самий період. За цих умов середня тривалість одного обороту (ta) становитиме

 ta=Дк/ na ,                                                                              (6)

де — кількість календарних днів у періоді. Оборотність товарно-матеріальних запасів ()виражаєть­ся кількістю оборотів за певний період:

лтмз=Ср/Мз ,                                                                 (7)

де С р— повна собівартість реалізованої продукції за певний період; Мз— середня величина запасів у грошовому виразі.                         

Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами ха­рактеризується середніми термінами оплати дебіторської та кре­диторської заборгованості.

За період tодз платіжні вимоги підприємства до покупців перетво­рюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є еконо­мічно вигідним, а продовження (проти

встановленого терміну або проти минулого року) — небажаним і потребує з'ясування причин.

-8-

Скорочення за інших однакових умов не визнається позитив­ним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. На­томість збільшення періоду оплати заборгованості може бути на­слідком різних причин: погіршання для підприємства умов розра­хунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.

3.3 Оцінка фінансової стійкісті та планоспроможності.

Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного й залученого капіталу. Для використовуються різні показни­ки, які заведено називати коефіцієнтами. З-поміж них найбільш по­ширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.

Коефіцієнт автономії (ka) обчислюється діленням власного ка­піталу на підсумок балансу підприємства:

ka=Кв/Кб                                                                                                                                                          (8)

де К — власний капітал підприємства; Kб— підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).

Це означає, що активи підприємства на 62% забезпечено влас­ними коштами. Решта (38%) фінансується за рахунок боргових зобов'язань. Така величина коефіцієнта є прийнятною — борги покриваються власним капіталом. Якщо k . < 0,5, то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт забезпечення боргів (k,) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залучено­го капіталу, тобто

kзб=Кв/Кз              (9)

де Кз — боргові зобов'язання підприємства (залучений капітал).

На жаль, аналітична оцінка фінансового стану підприємст­ва на базі таких коефіцієнтів не завжди є однозначною. Безумовно, зменшення частки боргів у сукупному капіталі зміцнює фінансову незалежність підприємства. Проте водночас звужуються джерела фі­нансування та можливості підвищення ефективності його діяльності.

За певних умов кредити вигідно брати. Тут проявляється ефект так званого фінансового важеля (лівериджу), який виражають че­рез відношення заборгованості до власного капіталу.

Коли плата за кредит є меншою за рентабельність активів з ура­хуванням оподаткування, збільшення заборгованості (збільшення від­ношення Кз/Кв) веде до зростання рентабельності власного капі­талу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (лівериджем) підвищення ефективності діяльності підприємства.

Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов'я­зання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні ак­тиви мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності — загальної, термінової та абсолютної.

Коефіцієнт загальної ліквідності ( kлз — це відношення обо­ротних активів (розділи II і III активу балансу за його старою фор­мою) до короткострокових пасивів (розділ III пасиву):

Kлз=Коа/Кзк,                                                                                                                        (10)

 де К — оборотні активи підприємства; К ^— короткострокова заборгованість підприємства. Якщо k лз < 2, то платоспроможність підприємства вважається низькою. За надто високого його значення (k лз> 3—4), може ви­никнути сумнів в ефективності використання оборотних активів. На оптимальну величину k помітно впливає частка товарно-мате­ріальних запасів у оборотних активах. Для підприємств з невели­кими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачувани­ми дебіторськими зобов'язаннями є прийнятним нижчий рівень співвідношення оборотних активів і короткострокової заборгова­ності (k лз<2), і навпаки, на підприємствах, в оборотних активах яких велика частка належить товарно-матеріальним запасам, це співвідношення треба підтримувати на більш високому рівні.

Коефіцієнт термінової ліквідності (kлт) обчислюється як відно­шення оборотних активів

високої (термінової) ліквідності до ко­роткострокових пасивів, тобто

kлт=Ктл/Кзк            (11)

де Ктл— оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (kла ) — це відношення аб­солютно ліквідних активів до короткострокових пасивів:

kла=Кал/Кзк,            (12)

де Кал — абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких на­лежать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери).

Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутко­вості, але однозначний зв'язок між цими показниками простежуєть­ся тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибут­ковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроково­му періоді такого прямого зв'язку немає. Підприємство з непога­ною прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок вели­ких виплат власникам, ненадійності дебіторів тощо. Отже, забез­печення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-економічних рішень.