Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Фінансово-економічні результати
та ефективність діяльності
Зміст і форми фінансової діяльності підприємства (організацій)
Формування й використання прибутку.
УМОВНИЙ БАЛАНС (БЮДЖЕТ) ГРОШОВИХ ПОТОКІВ ПІДОІРИЄМСТВА НА І КВАРТАЛ ПОТОЧНОГО РОКУ, тис. грн.
| Місяць | Залишок на початок : місяця | Надходження | Виплати | Залишок на кінець | , Й'їЖтоіення,'(+,'•-) | |
| ^-.^й, МІСЯЦЬ | ^загальне | |||||
| Січень | 50 | 450 | 420 | 80 | +30 | +80 |
| Лютий | 80 | 380 | 400 | 60 | -20 | +60 |
| Березень | 60 | 390 | 380 | 70 | +10 | +70 |
Дані табл. 1 свідчать про те, що протягом трьох місяців кварталу підприємство має надлишок грошових коштів. У такому разі вільні гроші доцільно помістити в дохідні активи, тобто інвестувати. За браком коштів навпаки — виникає потреба в банківських кредитах.
Перспективні й поточні плани постійно треба коригувати з урахуванням фактичного фінансового стану та уточнених показників розвитку підприємства.
ОЦІНКА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА (ОРГАНІЗАЦІЇ)
3.1 Сутність та інформаційна база оцінки.
Фінансово-економічний стан підприємства (організації) характеризується ступенем його (її) прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями.
Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства (організації) за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його (її) керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан підприємства (організації) цікавить і його (її) конкурентів, але вже в іншому аспекті — негативному; вони заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку.
Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства (організації) необхідна відповідна
інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати, діяльності і баланс — підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства (організаціїта джерела їхнього формування в грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року). Спрощену форму балансу, яка була чинною в Україні протягом багатьох років, показано в табл. 2.
-5-
З 1 січня 2000 року в Україні введено в дію нову форму балансу підприємства, що відповідає міжнародним стандартам здіснення бухгалтерського обліку суб'єктами господарювання.
Таблиця 2.
БАЛАНС ПІДПРИЄМСТВА ЗА СТАНОМ НА _________ (тис. гри.)
.
| Актив ^\'. | Сума | Пасив | Сума |
| І Основні засоби та інші позаоборотні активи 1. Основні засоби: — первинна вартість — спрацювання — залишкова вартість 2. Нематеріальні активи: — первинна вартість — спрацювання — залишкова вартість 3. Довгострокові фінансов вкладення | І Власні кошти (капітал) 1. Статутний 8000 2. Капітал 2. Резервний фонд 2000 3. Акумульований 4500 (нерозподілений прибуток) | ||
| 15400 4400 11000 | |||
| 320 100 220 |
| ||
| — |
| ||
| Усього по розділу І | 11220 | Усього по розділу І | 14500 |
| II Запаси і витрати 1. Запаси матеріалів „ Незавершене виробництво 3. Витрати майбутніх періодів , Запаси готової продукції | II Довгострокові пасиви , Довгострокові кредити 2. Інші довгострокові зобов'язання | 4000 | |
| 2200 | |||
| 3000 | |||
| 400 | |||
| 1500 | |||
| Усього по розділу II | 7100 | Усього по розділу II | 4000 |
| III Гроші, розрахунки та інші активи 1. Гроші на розрахункових рахунках 2. Гроші в касі 2. Короткострокові фінансові вкладення 3. Дебіторська заборгованість покупців продукції | III Короткострокові пасиви 1. Короткострокові кредити 2. Кредиторська заборгованість постачальникам 3. Інша кредиторська заборгованість | 1520 2200 1200 | |
| 1250 | |||
| 50 | |||
| 1700 | |||
| 2100 | |||
| Усього по розділу НІ | 5100 | Усього по розділу III | 4920 |
| Баланс | 23420 | Баланс | 23420 |
Таблиця.2
В активі балансу підприємства за новою формою виділені такі три розділи:
1 Необоротні активи (• Нематеріальні активи • Незавершс — не будівництво • Основні засоби • Довгострокові фінансові інвестиції);
2.Оборотні активи (• Виробничі запаси • Незвершене вироб — ництво • Готова продукція • Дебіторська заборгованість • Поточні фінансові інвестиції • Грошові кошти та їхні еквіваленти);
-6-
Витрати майбутніх періодів.
Пасив балансу підприємства за новою формою складається з п'яти виокремлених розділів:
Власний капітал (• Статутний капітал • Пайовий капітал • Резервний капітал • Нерозподілений прибуток);
Забезпечення наступних витрат і платежів (• Забезпечення виплат персоналу • Інші забезпечення • Цільове фінансування);
Довгострокові зобов'язання (• Довгострокові кредити банків • Відстрочені податкові зобов'язання • Інші довгострокові зобов'язання);
Поточні зобов'язання (• Короткострокові кредити банків • По-;—» точна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями. • Векселі видані • Кредиторська заборгованість • Інші поточні зобов'язання);
Доходи майбутніх періодів.
Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового стану підприємства.
Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу офіційних документів — звітів про: фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи розрахунковихпоказників. Загальновживані групи такихпо-
казників наведено на рис. .2.
3.2 Оцінка прибутковості та активності.
-7-
Прибутковість підприємства вимірюється двома і прибутковості j показниками — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.
Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.
Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.
Рентабельність активів (Р.) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства .
Обчислюючи цей показник, виходять як із загального (до оподаткування), так і з чистого (після оподаткування) прибутку. Єдиного методичного підходу тут не існує. Тому треба обов'язково зазначити, який саме прибуток узято.
Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагре-гований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається рентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).
Рентабельність власного капіталу (Рвк) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок :
(4) 6
де Пч — чистий прибуток підприємства; Кв — власний капітал підприємства.
Величина власного капіталу береться за даними балансу підприємства або його звіту про власний капітал на певну дату (після 1 січня 2000 року).
Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) свідчить про верхню межу дивідендів на акції власних коштів
У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції обчислюється також рентабельність окремих її різновидів.
Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут є оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.
Оборотність активів ( na) — це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто
Na=В/Ка , (5)
де В — виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період; К — середня величина активів за той самий період. За цих умов середня тривалість одного обороту (ta) становитиме
ta=Дк/ na , (6)
де — кількість календарних днів у періоді. Оборотність товарно-матеріальних запасів ()виражається кількістю оборотів за певний період:
лтмз=Ср/Мз , (7)
де С р— повна собівартість реалізованої продукції за певний період; Мз— середня величина запасів у грошовому виразі.
Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами характеризується середніми термінами оплати дебіторської та кредиторської заборгованості.
За період tодз платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є економічно вигідним, а продовження (проти
встановленого терміну або проти минулого року) — небажаним і потребує з'ясування причин.
-8-
Скорочення за інших однакових умов не визнається позитивним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.
3.3 Оцінка фінансової стійкісті та планоспроможності.
Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного й залученого капіталу. Для використовуються різні показники, які заведено називати коефіцієнтами. З-поміж них найбільш поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.
Коефіцієнт автономії (ka) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства:
ka=Кв/Кб (8)
де К — власний капітал підприємства; Kб— підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).
Це означає, що активи підприємства на 62% забезпечено власними коштами. Решта (38%) фінансується за рахунок боргових зобов'язань. Така величина коефіцієнта є прийнятною — борги покриваються власним капіталом. Якщо k . < 0,5, то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.
Коефіцієнт забезпечення боргів (k,) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто
kзб=Кв/Кз (9)
де Кз — боргові зобов'язання підприємства (залучений капітал).
На жаль, аналітична оцінка фінансового стану підприємства на базі таких коефіцієнтів не завжди є однозначною. Безумовно, зменшення частки боргів у сукупному капіталі зміцнює фінансову незалежність підприємства. Проте водночас звужуються джерела фінансування та можливості підвищення ефективності його діяльності.
За певних умов кредити вигідно брати. Тут проявляється ефект так званого фінансового важеля (лівериджу), який виражають через відношення заборгованості до власного капіталу.
Коли плата за кредит є меншою за рентабельність активів з урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості (збільшення відношення Кз/Кв) веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (лівериджем) підвищення ефективності діяльності підприємства.
Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов'язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності — загальної, термінової та абсолютної.
Коефіцієнт загальної ліквідності ( kлз — це відношення оборотних активів (розділи II і III активу балансу за його старою формою) до короткострокових пасивів (розділ III пасиву):
Kлз=Коа/Кзк, (10)
де К — оборотні активи підприємства; К ^— короткострокова заборгованість підприємства. Якщо k лз < 2, то платоспроможність підприємства вважається низькою. За надто високого його значення (k лз> 3—4), може виникнути сумнів в ефективності використання оборотних активів. На оптимальну величину k помітно впливає частка товарно-матеріальних запасів у оборотних активах. Для підприємств з невеликими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачуваними дебіторськими зобов'язаннями є прийнятним нижчий рівень співвідношення оборотних активів і короткострокової заборгованості (k лз<2), і навпаки, на підприємствах, в оборотних активах яких велика частка належить товарно-матеріальним запасам, це співвідношення треба підтримувати на більш високому рівні.
Коефіцієнт термінової ліквідності (kлт) обчислюється як відношення оборотних активів
високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів, тобто
kлт=Ктл/Кзк (11)
де Ктл— оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (kла ) — це відношення абсолютно ліквідних активів до короткострокових пасивів:
kла=Кал/Кзк, (12)
де Кал — абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери).
Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначний зв'язок між цими показниками простежується тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроковому періоді такого прямого зв'язку немає. Підприємство з непоганою прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів тощо. Отже, забезпечення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-економічних рішень.
ЧИННИКИ ЗРОСТАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА (ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА)
5.1 Класифікація та загаль на характеристика.
Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Саме таку класифікацію чинників зростання ефективності наведено на рис. 4.
Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб 'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:
1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);
2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);
3) 3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.
Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльностю (третя ознака групи чиників) .
Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення — «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» — ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.
-17-
| К Л А С И Ф І К |
| - Державна економічна та соціальна політика - Інституціональні механізми - Інфраструктура - Структурні зміни | , ';: ••" |
|
| ||||||||
| З О В Н І Ш Н І
| |||||||||||||
| О К Р Е М І
Ч И Н И К
| |||||||||||||
| Місце реалізації чинників у системі управління діяльністю |
| ||||||||||||
| А Ц І Й Н І
Ч И Н И К І В
Д І Я Л Ь Н О С Т І |
|
| -Тверді» чинники: Технологія устаткування матеріали та енергія вироои -М'які» чинники: працівники організація та системи методи роботи стильуправління | В Н У Т Р І Ш Н І
|
| Ч И Н И К И
З Р О С | |||||||
|
| |||||||||||||
| -Науково-технічний прогрес - Структура виробництва - Організаційні системи управління - Форми та методи організації ДІЯЛЬНОСТІ - Конкурентоспроможність продукції (послуг) - Планування та мотивація діяльності - Зовнішньоекономічна діяльність |
| С Т А Н Н Я
Д І Я Л Ь Н О С Т І | |||||||||||
| Основні напрями розвитку та вдосконалення діяльності |
| ||||||||||||
|
| |||||||||||||
|
| - Зростання продуктивності праці - Зниження: • фондомісткості продукції • матеріаломісткості продукції • зарплатомісткості продукції - Раціональне використання природних ресурсів | ||||||||||||
| Джерела Підвищення ефективності | |||||||||||||
|
| |||||||||||||
|
|
| ||||||||||||
Рис. 4. Інтегрована модель і класифікація чинників ефективності діяльності первинних суб'єктів господарювання.
5. 2 Напрямки дії та використання окремих чиників.
Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.
1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.
2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.
3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.
4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.
5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники — керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.
6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.
-19-
7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.
8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації).
Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.
9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.
10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). Їхню діяльність треба зосередити на: 1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.
11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури (див.розділ 12).
12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій); б) склад та технічний рівень основних фондів
-20-
(основного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях; д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.
Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності).
При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.
Питання для самостійного поглибленого вивчення
1. Зростання ролі фінансової діяльності підприємства (організації) за ринкових умов господарювання.
2. Чинники й резерви зростання прибутку суб'єктів господарювання (підприємницьких структур).
3. Розподіл прибутку й дивідендна політика підприємства (організації).
4. Специфіка обчислення оподатковуваного прибутку підприємства (організації).
5. Оптимізація структури капіталу підприємства (організації).
6. Наукова обгрунтованість методологічних підходів до визначення фінансово-економічного стану підприємства (організації).
7. Вибір стратегії стабілізації фінансово-економічного стану первинного суб'єкта господарювання.
8. Правомірність та обгрунтованість ототожнення економічних категорій ефективності і продуктивності діяльності підприємств та інших підприємницьких структур.
9. Проблеми формування, визначення й застосування узагальнюючих показників ефективності (продуктивності) діяльності суб'єктів господарювання.
10. Методологічні основи визначення ефективності окремих груп заходів соціального характеру.
11. Науково-технічний та організаційний прогрес як визначальні чинники зростання ефективності виробництва на підприємстві.
12. Організаційно-економічний механізм дії внутрішніх чинників зростання ефективності виробництва (діяльності).
13. Міра і форми втручання держави в розвиток економіки за ринкових відносин між суб'єктами господарювання.
14. Узагальнення передового зарубіжного та вітчизняного досвіду підвищення ефективності господарювання на підприємствах.
15. Вплив інфраструктурних інституцій (систем) на ефективність суспільного виробництва за умов ринкової економіки.
Фінансово-економічні результати
та ефективність діяльності
Дата: 2019-12-10, просмотров: 300.