Розділ 1. Методологічні основи теорії неомарксизму

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Зміст

Вступ

Розділ 1. Методологічні основи теорії неомарксизму

1.1 Ступінь дослідженості проблеми, поділ напрямків неомарксизму

1.2 Джерела й становлення сучасного неомарксизму

Розділ 2. Неомарксизм у вивченні сучасних міжнародних відносин

2.1 Теоретичні погляди неомарксистів на політичну структуру сучасного світу

2.2 Світ системний аналіз І. Валлерстайна

2.2 Теорія залежності світової системи

2.3 Перспективи розвитку міжнародних відносин відповідно до світ-системного підходу І. Валлерстайна

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Останні два десятиліття, відзначені такими подіями, як катастрофа СРСР і формування однополярного світу, породили питання не тільки про причини даних подій, але й про майбутній розвиток системи міжнародних відносин. Особливо це актуально зараз, коли США починають здавати свої позиції безумовного лідера у світовій політиці.

Не підлягає сумніву, що процеси, спостережувані на сьогоднішній момент, мають свій початок у світових війнах першої половини XX століття. Створена за результатами II світової війни Ялтинско-Потсдамская система міжнародних відносин продовжує своє існування дотепер. Однак сучасні тенденції глобалізації й впровадження інформаційних технологій ведуть до руйнування даної системи. У зв'язку із цим виникає необхідність детально розглянути політичні процеси післявоєнного періоду, щоб виявити тенденції еволюції міжнародних відносин у другій половині XX — початку XXI ст.

Системний аналіз міжнародних відносин був запропонований сучасним неомарксизмом. Дана теорія відрізняється чіткістю й послідовністю в структуруванні світових процесів, тим самим підвищуючи ефективність прогнозування глобальних тенденцій історії. Однак використання методів неомарксизму у вітчизняних дослідженнях обмежене по масштабах.

Основні положення неомарксистів — це несиметричність взаємозалежності у світовій системі; різниця в положенні між «центром» і «периферією»; експлуатація «третього світу» (Півдня) з боку «першого світу» (Півночі); капіталістична «світ – система» і «світ-економіка» (І.Валерстайн); соціальні сили й світові порядки (Р. Кокс).

Дослідження представників неомарксизму орієнтовані на вивчення розвитку системи міжнародних відносин, яка формується, у першу чергу передовими державами. Завдяки технологічному відриву й великої військової сили вони мають інструменти тиску на інших акторів міжнародних відносин і можливість визначати світову політику в цілому. Природно, абсолютизувати ступінь їх домінування було б помилковим. Однак саме в розвинених державах відбувається генерація інновацій, які охоплюють не тільки науково-технологічну, але й політичну сферу. На підставі цього закономірно припустити, що основні тенденції трансформації сучасної світової системи закладаються провідними державами. Не можна заперечувати можливість зародження нових тенденцій в інших державах, однак для їхнього втілення ці країни не мають достатніх, у порівнянні із провідними державами, ресурсів. Дане положення обумовило концентрацію уваги на міжнародній політиці держав «ядра».

Об'єкт дослідження — неомарксистська концепція міжнародних відносин, основні її положення, сучасна світ-система (у деяких джерелах світосистема), або капіталістична світ-економіка.

Предмет дослідження — теоретико-методологічні основи неомарксизму і їх застосування в теорії міжнародних відносин.

Мета і завдання курсової роботи. Метою даної наукової роботи є узагальнення й аналіз концепцій неомарксизму, їх обгрінтування світової політики, дослідження поглядів основних предстваників неомарксизму у міжнародних відносинах.

Для реалізації поставленої мети необхідне виконання наступних завдань:

1. Дати визначення поняттю неомарксизм, простежити лінію його становлення;

2. Охарактеризувати погляди основних представників неомарксистів щодо міжнародних відносин у світі.

3. Уточнити поняття сучасної світ-системи й визначити основні характеристики її розвитку.

4. Порівняти методи й методики, запропоновані представниками різних напрямків неомарксизму.

5. Простежити розвиток відносин між державами «ядра» і співвіднести з виділеними етапами розвитку сучасної світ-системи.

6. Оцінити ефективність методів аналізу неомарксизму для дослідження сучасних міждержавних відносин.

Методологічна й теоретична основа. У якості методологічної основи дослідження виступають теоретичні погляди основних представників неомарксизму, а також концепції світ-системного аналізу, розроблені представниками класичного й порівняльного напрямків неомарксизму й школи «постійного розвитку». Дані концепції ґрунтуються на міждисциплінарному підході до аналізу еволюції сучасної світ-системи. Головним методом неомарксизму є виділення циклічності в розвитку світових систем. У дослідженнях короткострокових тенденцій і процесів неомарксизм опирається на порівняльний аналіз політичних подій.

Теоретичне значення роботи. Обґрунтовані в роботі наукові положення створюють підґрунтя для оптимізації подальшого дослідження неомарксистської теорії міжнародних відносин.

Практичне значення дослідження та одержаних в ході дослідження теми результатів полягає в тому, що концептуальні теоретичні і методологічні підходи, застосовані в роботі, можна використовувати для вивчення процесу становлення і розвитку ідей представників неомарксистської течії, а також у вивчені сучасного багатостороннього міждержавного співробітництва з точки зору неомарксистів. Основні положення, узагальнення і висновки роботи, зібраний фактичний матеріал можуть бути також використані для написання наукових робіт, статей тощо з історії і теорії міжнародних відносин країнознавства, політології та інших суміжних до теми дослідження дисциплін.

Структура курсової роботи. Дослідження побудоване на основі проблемно-тематичного підходу та складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, який містить 40 бібліографічних позицій.

Висновки

Неомарксистська теорія (Ім. Валлерстайн, П. Суізі,П. Баран) розглядає світову політику у системно всеосяжному контексті капіталістичної світ-економіки. Неомарксисти стверджують, що пануюча в капіталістичній світовій системі ідеологія гіперлібералізму модифікує уявлення про державний суверенітет, який, у термінах неомарксистської школи постає чимось вторинним, похідним від глобального тріадного поділу світової спільноти на світсистемне ядро, напівпериферію і периферію. Відповідно саме належність до одного з цих трьох глобальних сегментів, а не обсяг формальних суверенних прав і визначає ступінь реальної державної незалежності. Таким чином, прихильникам цього підходу, цілком у марксистських традиціях, властивий світ-системний економічний детермінізм.

Представників неомарксизму, як і транснаціоналізму, також об'єднує ідея про цілісність світового співтовариства та деяка утопічність в оцінці його майбутнього. Основою концептуальних побудов неомарксистської традиції, яка особливо активно розвивається в слаборозвинутих країн від індустріальних держав, про експлуатацію та пограбування перших другими.

Ґрунтуючись на деяких положеннях класичного марксизму, неомарксисти, зокрема П. Суізі та І. Валлерстайн, зображують простір міжнародних відносин у вигляді глобальної імперії, периферія якої залишається під домінуванням центру навіть після здобуття колоніальними державами незалежності. Це знаходить прояв у нерівномірності економічних обмінів і нерівномірності розвитку. Так, «центр» залежить у своєму розвитку від сировини й ресурсів «периферії». У свою чергу, периферійні країни є споживачами промислової та іншої продукції, що виробляють більш потужні держави, і потрапляють у залежність від останніх шляхом нерівномірного економічного розвитку, коливання світових цін на сировину та економічної допомоги з боку розвинутих держав. У 70-і рр. таке розуміння змісту міжнародних відносин стало для країн «третього світу» основою ідеї про необхідність запровадження нового світового економічного порядку. Саме під тиском цих країн Генеральна Асамблея ООН у квітні 1974 p. прийняла відповідну декларацій і програму дій, а в грудні того ж року - Хартію про економічні права та обов'язки держав.

У рамках неомарксизму розвиваються такі парадигми як «світ-системна теорія», а також «теорія залежності». Відповідно до першої світ ділиться не тільки на держави, але й на три частини залежно від економічних показників: центр(ядро), периферію, напівпериферію. Ті, країни, які опинилися в центрі мають значно більш високий життєвий рівень і домінують над іншими, використовуючи дешеву робочу силу, ресурси й ринки збуту останніх. Таким чином, розвиток ядра відбувається за рахунок інших країн. Цілком природно, що перифирія й напівпериферія намагаються піднімати повстання проти такої політики. Цікаво, що незважаючи на боротьбу між центрами ядра за світову гегемонію, у їхніх відносинах з периферією домінують загальні цілі, обумовлені приналежністю до тому самому «клубу». У цілому «світ-системна» теорія підкреслює поляризацію світу по лінії «багата Північ – бідний Південь», що веде до потенційних конфліктів.

Міркуючи про «теорію залежності» не можна забувати про те, що згідно з нею економічна розвиненість або відсталість не є природними етапами розвитку людства, які властиві всім державам, а виникли в результаті нерівноправних міждержавних відносин. Досить довгий перерозподіл прибавочного продукту походив від периферії (колоній і напівколоній) на користь центру – метрополій. Як підсумок ми можемо спостерігати «залежну відсталість» периферію («Півдня»), яка могла б успішно функціонувати, будь вона орієнтована на власний розвиток. По суті, те, що відбувається можна позначити як «неоколоніалізм», що базується не на силовому, а на економічному примусі. Також у цьому випадку має місце феномен «дворівневої економіки», який породжується взаємодією розвинених країн з, тими, що розвиваються, у результаті чого в останніх відбувається супересучасний розвиток одних галузей і в той же час збереження інших – традиційних з відсталими способами виробництва.

Характерною для неомарксизму є концепція «мирного співіснування», яка набула неабиякого поширення в сучасній міжнародній політиці. Вона вперше була запропонована ще на початку 20-х рр. на Генуезькій конференції Радянською Росією і мала своїм вираженням Раппальський мирний договір більшовиків з Веймарською Німеччиною від 16 квітня 1921 p. Щодо нових умов ядерної єри та «холодної війни» концепція «мирного співіснування держав з різним соціально-політичним устроєм» була обгрунтована радянським керівництвом на XX з'їзді КПРС в 1956 p. Вона проголошувалася як єдино можлива в умовах поділу світу на антагоністичні суспільно-політичні системи.

Проте мирне співіснування розглядалося як специфічна форма класової боротьби між капіталізмом і соціалізмом, перенесена в царину міжнародних відносин. Звідси, зміст мирного співіснування визначався як боротьба двох протилежних суспільних систем. Таке тлумачення мирного співіснування мало своїм наслідком посилення конфронтації у міждержавних стосунках, оскільки зовнішня політика спрямовувалася на те, щоб виграти це «історичне протиборство». Зрештою це суперництво завершилося поразкою світу «реального соціалізму», але неомарксистська концепція мирного співіснування і сьогодні залишається однією з провідних парадигм, що визначають сучасне міжнародне життя, принципи побудови міжнародних відносин, але вже на суто демократичних засадах. На її основі було сформульоване і поставлене в практичну площину питання про створення нового міжнародного порядку, що передбачає докорінне соціально-економічне і політичне перетворення людського суспільства.

Концепція нового міжнародного порядку пропонує встановлення такого типу взаємовідносин між країнами й народами, за якого б панували співробітництво, взаєморозуміння, довіра, а не воєнна сила. Причому прихильники даної концепції, - а серед них виразники не тільки неомарксизму, але й інших напрямів міжнародних відносин, - розглядають встановлення такого нового порядку не тільки як результат зовнішньополітичних зусиль держав, але й як об'єктивно необхідний процес суспільного розвитку в цілому. Він одержав назву процесу формування глобальної політичної діяльності. Під нею слід розуміти діяльність усіх суб'єктів світового співтовариства - сукупну міжнародну діяльність держав, класів, націй, урядових і неурядових організацій, суспільних рухів і партій на світовій арені, яка спрямована на збереження життя на землі, визначення форм, завдань, змісту та напрямів їхньої глобальної діяльності для досягнення загальнолюдських цілей.

Таким чином, незважаючи на певну обмеженість, важливі положення концепції неомарксизму знайшли своє втілення в сучасній теорії та практиці міжнародних відносин. Вони збагатили інші модерні теорії міжнародних відносин і науку про міжнародні відносини в цілому, але аж ніяк не привели до їх синтезу.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Методологічні основи теорії неомарксизму

1.1 Ступінь дослідженості проблеми, поділ напрямків неомарксизму

1.2 Джерела й становлення сучасного неомарксизму

Розділ 2. Неомарксизм у вивченні сучасних міжнародних відносин

2.1 Теоретичні погляди неомарксистів на політичну структуру сучасного світу

2.2 Світ системний аналіз І. Валлерстайна

2.2 Теорія залежності світової системи

2.3 Перспективи розвитку міжнародних відносин відповідно до світ-системного підходу І. Валлерстайна

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Для реалізації поставленої мети необхідне виконання наступних завдань:

1. Дати визначення поняттю неомарксизм, простежити лінію його становлення;

2. Охарактеризувати погляди основних представників неомарксистів щодо міжнародних відносин у світі.

3. Уточнити поняття сучасної світ-системи й визначити основні характеристики її розвитку.

4. Порівняти методи й методики, запропоновані представниками різних напрямків неомарксизму.

6. Оцінити ефективність методів аналізу неомарксизму для дослідження сучасних міждержавних відносин.

Розділ 1. Методологічні основи теорії неомарксизму

Дата: 2019-05-29, просмотров: 205.

12 3 4 5 6 7 Следующая ⇒