1 – надклапна камера; 2 – диференційний клапан; 3 – камера клапан группової дії; 4 – сполучувальна трубка; 5 – діафрагма; 6 – гайка з діафрагмою; 7 – труба від водопостачальника; 8 – автомат пуску насосів; 9 – водопостачальний трубопровод; 10 – електросигнали; 11 – дренчер; 12 – розподільчий трубопровод; 13 – дренчерна мережа; 14 – спинклер; 15 – кран ручного включення; 16 – пусковий трубопровод; 17 – збуджувальний трубопровод; 18 – збуджувальний кран; 19 – дріт; 20 – легкоплавкі замки; 21 – пружина; 22 – дренчерна голівка.

Мал. 5 Дренчер:

1 – розетка; 2 – дуга; 3 – штуцер з різьбою.

Практичне заняття № 5

Надання першої допомоги

Загальні питання надання першої допомоги.

Травматичний шок.

Раптова сильна травма, що викликає переломи великих кісток, размозження м'яких тканин, ушкодження великих суглобів, судин, нервів, органів грудної клітки і черевної порожнини, розповсюджені на великій поверхні тіла опіки, множинні одночасні ушкодження різних ділянок тіла, різних органів і систем людини викликають сильний біль, від якого організм змушений захищатися. Сама по собі біль теж є захисною реакцією організму, що сигналізує про виникнення небезпеки. Проте при важкій травмі в перші хвилини в потерпілого спостерігається порушення, що зберігається від 5 до 20 хв, а потім змінюється різким гнобленням і загальмованістю. Цей стан називається травматичним шоком.

При шоку свідомість людини зберігається, але він украй загальмований, не скаржиться на біль, на питання відповідає з затримкою, тихо і повільно. Шкірні покриви потерпілого бліді, обличчя, особливо чоло, покривається холодним липким потом, пульс спочатку може бути уповільнений, але незабаром учащається до 110—140 і більш ударів у хвилину, із важко прощупується. Подих стає поверхневим, прискореним і нерівним по глибині і частоті. При важких шоках може виникнути блювота, зіниці очей розширюються.

При виникненні шоку, насамперед, необхідно чи усунути, чи послабити причину, що викликала його, у противному випадку всі наступні заходи щодо боротьби із шоком виявляться неефективними. При підозрі на перелом варто накласти нерухому пов'язку, тому що переміщення отломков кісток, їхнє тертя друг об друга, об м'які тканини дуже хворобливі та сприяють виникненню і збереженню шокового стану. Якщо мається поранення зі значною кровотечею, що не тільки підтримує стан шоку, але може бути і самостійною його причиною, потрібно негайно зупинити кровотечу притисненням судини за допомогою джгута. Однієї з основних задач при наданні допомоги потерпілих у стані шоку є усунення чи зменшення болю, для чого варто дати йому будь-який наявний болезаспокійливий засіб: анальгін, пентальгін та ін. (1-2 таблетки). Хворому необхідно забезпечити повний спокій, укласти його з опущеною головою і піднятими ногами. Будь-якими способами і засобами зігріти: тепло укутати, при відсутності ушкоджень живота — напоїти гарячим чаєм чи просто гарячою водою (при цьому не обпекти слизувату оболонку порожнини рота), прикласти до ніг обгорнені рушниками, предметами одягу чи грілки, пляшки з гарячою водою. Дати медикаменти, що підтримують серцеву діяльність: валеріанові краплі (15—20 крапель), настойку конвалії (15—20 крапель), краплі Зеленіна (20—25 краплі).

Хворого в стані шоку після надання невідкладної першої допомоги необхідно в найкоротший термін доставити в будь-яку найближчу лікувальну установу. Перевозити його необхідно дуже обережно, оберігаючи від поштовхів і тряски ушкоджену частину тіла. Бажане перевезення такого хворого на спеціально обладнаній санітарній машині. У містах, де маються станції швидкої медичної допомоги, для цієї мети обладнаються окремі санітарні машини, що обслуговуються спеціалізованими протишоковими бригадами медробітників. При виклику по телефону машини швидкої допомоги до таких хворих, варто повідомити, що маються підозри на травматичний шок.

Електротравми.

Серед усіх виробничих травм враження електричним струмом складають 2—2,5%. При роботі на будівельних майданчиках, де маються тимчасово прокладені електричні лінії, при проведенні в споруджуваному будинку електропроводки, а також при дії атмосферних електричних розрядів виникають електротравми, що нерідко є смертельними. Смертність від враження електричним струмом складає 9—10 % усіх випадків, що в 10—15 разів перевищує смертність від інших - видів травм.

При дії перемінного струму частотою 50 Гц і силі струму 50—80 мА може наступити зупинка подиху, а при струмі 90—100 мА – параліч серця і смерть. Тому до можливості виникнення електротравм варто відноситися дуже серйозно, особливо у виробничих умовах, де в мережу подається найбільш небезпечний для людини перемінний струм високої напруги. Навіть вплив струму напругою 127—380 В нерідко викликає шок із утратою свідомості, поверхневим подихом, ослабленням пульсу і т.і., а при силі струму більш 0,05 А можливий смертельний результат.

Причинами електротравм у виробничих умовах найчастіше є недостатня обізнаність та інструктаж працюючих, недотримання ними виробничої дисципліни і правил техніки безпеки. Значна частина потерпілих від електроструму — це не електротехнічний персонал, а працівники інших спеціальностей, що не мають елементарної електротехнічної підготовки. Часто причиною електротравм є й індивідуальні якості особи потерпілого: метушливість, неуважність, необережність, молодецтво, зневага реальною небезпекою, небезпечні чи помилкові дії, а також хворобливий стан, пригніченість і, що особливо важливо, перебування на роботі в стані алкогольного сп'яніння. Враженю електричним струмом сприяють волога шкіра при роботі в жарких умовах, мокрий одяг і взуття, а також мокра поверхня землі, на яких знаходиться працюючий, особливо при закладці фундаменту, роботі на нульовому циклі чи в підвальних приміщеннях.

Порушення в організмі, що виникають при вражені електричним струмом, можуть бути місцевого і загального характеру. Місцеві зміни виявляються у виді опіків III—IV ступенів у місцях входу і виходу електричного струму, обмежених по площі, але відрізняючихся нерідко великою глибиною поразки. На шкірі з'являються так звані «електричні мітки» чи «знаки блискавки» - у виді жовтувато-бурих чи белесовато-сірих ділянок. У більш важких випадках виникає глибоке пошкодження, що іноді проникає до кісток, що має вид кратера із сіро-жовтими краями. У випадках паралічу судин, що часто спостерігається при електроопіках, на шкірі з'являються темно-сині чи червоні плями, що нагадують своїм малюнком розгалуження дерева. Аналогічні ушкодження спостерігаються і при поразці блискавкою. Гояться такі рани дуже повільно і погано.

Загальні прояви електротравми значно важчі та небезпечніші. Негайно після поразки струмом можуть виникнути: утрата свідомості, порушення подиху і гноблення серцевої діяльності аж до їхньої повної зупинки, судорожні скорочення м'язів, параліч. Настає, як прийнято говорити, мнима, чи клінічна смерть. Утім, не виключена можливість миттєво наступаючої так званої біологічної смерті.

Необхідно твердо засвоїти, що при важких поразках електричним струмом доврачебна допомога на місці події є вирішальної в порятунку життя потерпілого. Перша допомога, зроблена постраждалому негайно після травми людьми, спеціально цьому навченими, часто буває набагато ефективніше, ніж усі наступні лікувальні заходи, проведені професійними медичними працівниками, що прибувають на місце події значно пізніше. Проте при будь-якій електротравмі, незалежно від ступеня ваги наявних поразок, необхідно якомога швидше викликати бригаду швидкої медичної допомоги, тому що, зміни, які відбуваються в організмі іноді спочатку протікають без симптомів, без яких-небудь зовнішніх проявів, при відносно задовільному загальному стані. Це, однак, не виключає небезпеки розвитку більш пізніх важких ускладнень аж до настання клінічної смерті. Тому всі постраждалі від електротравм, як правило, не менш 4 – 5 днів спостерігаються в лікарняних умовах.

Перша допомога у всіх випадках повинна починатися з негайного звільнення потерпілого від подальшого контакту з ланцюгом електричного струму. Найпростішим способом є відключення ланцюга чи вимикачем рубильником, вигвинчуванням «пробки» і т.п. Але якщо вони знаходяться далеко чи по якихось інших причинах відключити їхній неможливо, тоді варто обірвати чи перерубати струмонесучий провід, відвести провід від потерпілого убік. При цьому люди, які допомогають, повинні оберігатися, щоб самим не піддатися дії електроструму, що проходить по тілу потерпілого. Щоб уникнути цього відводити провід убік треба сухим ціпком, сухою мотузкою, пляшкою, можна відтягнути потерпілого убік за одяг, але при можливості — надягти гумові рукавички чи обгарнути свої руки сухими ганчірками чи одягом. Доторкатися до відкритих частин тіла потерпілого не можна! Перерубуючи провід, потрібно обернути сухою вовняною, шовковою чи прогумованою матерією ручку інструмента, якщо вона зроблена не із сухого ізолятора. Рубати провода, щоб уникнути короткого замикання, необхідно окремо одне від одного. Знеструмлюючи потерпілого, людина яка допомогає повинна стояти на якому-небудь сухому гумовому, дерев'яному, скляному чи іншому предметі, зробленому з діелектрика (ізолятора). Якщо потерпілий знаходився в момент одержання електротравми на висоті (наприклад, працював на сходах), необхідно перед знеструмленням лінії вжити заходів до того, щоб після відключення струму він не упав чи падіння було б безпечним. Тільки після цього приступити до відводу проводів від людини.

Після звільнення потерпілого від ланцюга електричного струму необхідно полегшити йому подих і забезпечити доступ свіжого повітря: розстебнути комір і пояс штанів чи спідниці, інші стягуючі предмети одягу, укласти на рівне місце. Якщо серцебиття і подих, збережені, можна давати вдихати нашатирний спирт, варто обляпати обличчя холодною водою, розтерти тіло одеколоном, тепло укутати потерпілого, негайно викликати лікаря. При збереженій свідомості можна дати болезаспокійливі ліки (амидопирін чи анальгін по 0,5 г), що заспокоюють, а також і серцеві засоби (краплі валеріани, краплі Зеленіна, мікстуру Бехтерева по 15—20 крапель і т.п.). На уражену електроопіком шкіру накладають пов'язку, бажано зі стерильного бинта, змоченого розведеним спиртом.

При виражених розладах подиху і серцевої діяльності, треба негайно, приступити до штучної вентиляції легень і непрямому масажу. Іноді на це може знадобитися 3 - 4 години. Припиняти ці реанімаційні заходи до повного відновлення подиху і серцебиття не можна. Продовжувати їх у разі потреби потрібно й у машині під час транспортування потерпілого в лікувальну установу. Тільки поява ознак біологічної смерті (багряні трупні плями на шкірі тіла і трупне задубіння м'язів) можуть служити виправданням для припинення спроб оживити потерпілого. Ні в якому разі не можна закапувати в землю ураженого електричним струмом чи блискавкою, або ж обливати людину водою, як радять стародавні народні звичаї і повір'я! Це викликає охолодження організму, уповільнює подих і роботу серця, забруднює опікові поверхні землею, що може привести до розвитку столбняку та газової гангрени.

Транспортувати таких хворих навіть при невеликих поразках потрібно тільки на носилках, у лежачому положенні та при можливості — тільки в реанімаційні відділення великих лікарень чи у спеціальні опікові відділення і центри.