Адміністративна відповідальність, так само як й інші види юридичної відповідальності настає за наявністю нормативних, фактичних і документальних підстав:

- нормативні (правові) підстави утворюють норми за якими діяння визнається адміністративним проступком (правопорушенням), визначаються заходи примусу за виконання складу проступку, суб’єкти відповідальності і юрисдикції, правила, за якими накладаються і виконуються стягнення, забезпечується законність, права учасників провадження тощо;

- фактичні підстави це юридичні факти, пов’язані з проступком, зокрема, це факт вчинення проступку і факт виконання заходів відповідальності, крім того, до них відносяться факти затримання, огляду, подання звернень, визнання доказами фактичних даних тощо;

- документальні (процесуальні) підстави – це наявність документів, оформлених відповідно до встановлених вимог та за визначеною законодавством процедурою, в першу чергу, це протокол про адміністративне правопорушення і постанова по справі про адміністративне правопорушення, а також сюди відносяться акти, довідки, звернення, облікові документи тощо.

Нормативного акту, який би вміщував всі юридичні нормі, що утворюють підстави адміністративної відповідальності, або хоча б подавав їх перелік, не існує. Зазначені підстави визначаються вимогами значної кількості нормативно-правових актів: кодексів, окремих законів, положень, правил та інших актів.

Певні вказівки на їх систему спостерігаються у Кодексі України про адміністративні правопорушення. Так, у статті 2 КУпАП встановив, що законодавство України про адміністративні правопорушення складають:

а) Кодекс України про адміністративні правопорушення;

б) інші закони про адміністративні правопорушення (такі закони, до включення у КУпАП, застосовуються безпосередньо і на них поширюються положення КУпАП).

Наприклад, у ст. 2 КУпАП міститься положення про те, що: питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України. Ця норма корелюється нормами статті 487 Митного кодексу України, з яких випливає, що правове забезпечення провадження у справах про порушення митних правил у певних випадках здійснюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Крім того, прикладом закону, який містить норми щодо адміністративної відповідальності, які застосовуються безпосередньо (не включені до КУпАП) може слугувати Закон України «Про приватизацію державного майна», який у ст.29 встановив адміністративну відповідальність посадових осіб органів приватизації у вигляді штрафу забезпідставну відмову у прийнятті заяви про приватизацію; порушення строків розгляду заяви про приватизацію; порушення умов і порядку проведення конкурсу, аукціону, продажу акцій (часток, паїв); порушення умов і порядку передачі акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації тощо.

Важливі положення щодо нормативного забезпечення відповідальності за адміністративні проступки містить стаття 8 КУпАП "Чинність закону про відповідальність за адміністративні правопорушення", яка встановлює, що:

- притягнення до відповідальності здійснюється за нормами, які діють під час і за місцем вчинення правопорушення;

- закони, які пом’якшують або скасовують відповідальність мають зворотну силу (поширюються на правопорушення, вчинені до їх видання);

- закони, які встановлюють або посилюють відповідальність, зворотної сили не мають;

- провадження по проступкам ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи.

Особлива увага приділяється питанням виявлення й усунення причин та умов, які сприяють адміністративним правопорушенням (ст.6 "Запобігання адміністративним правопорушенням"), а також дотриманню законності у цій сфері (ст.7 "Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення"). Зокрема встановлені такі способи забезпечення законності, як:

- систематичний контроль з боку вищестоящих органів і посадових осіб; - прокурорський нагляд; - право оскарження.

Важливе значення для забезпечення законності адміністративної відповідальності належить положенням, які визначають обставини, що виключають адміністративну відповідальність (ст.17), а також звільняють від неї (ст. 21, 22).

Обставини, що виключають адміністративну відповідальність прямо прописані у ст. 17 КУпАП:

1) стан крайньої необхідності — це вчинення дій з ознаками адміністративного проступку для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода;

2) стан необхідної оборони— це вчинення дій з ознаками адміністративного проступку при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони, а перевищенням меж необхідної оборони закон визнає явну невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання.

3) стан неосудності— це вчинення дій з ознаками адміністративного проступку особою, яка не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Звільнення від адміністративної відповідальностіє результатом висновку суб'єкта, який розглядає справу, про:

1)можливість передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу уразі коли характер вчиненого проступку і особи правопорушника свідчить про доцільність застосування до нього заходів громадського впливу (ст.21 КУпАП). У даному випадку особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу. Про заходи громадського впливу, застосовані до осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 51, частиною першою статті 129, частинами першою і другою статті 130, статтями 156, 173, 176, 177, 178 — 180 КУпАП, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, або громадська організація повинні не пізніш як у десятиденний строк з дня одержання матеріалів повідомити орган (посадову особу), який надіслав матеріали.

2) визнання малозначності проступку (ст.22 КУпАП). В даному випадку орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Враховуючи викладені положення можливо дійти висновку, що ознаками адміністративної відповідальності є:

1) притягнення до адміністративної відповідальності можливо тільки в результаті вчинення адміністративного проступку;

2) адміністративна відповідальність полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. У ст. 23 КУпАП "Мета адміністративного стягнення" зазначено, що адміністративне стягнення є міра відповідальності;

3) мета адміністративної відповідальності полягає:

а) у вихованні особи в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття;

б) запобіганні здійснення нових проступків;

4) право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом суб’єктам, серед яких — органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213 КУпАП "Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення");

5) акт про притягнення до адміністративної відповідальності може прийматися:

а) індивідуально (судді і посадові особи відповідних органів);

б) колегіально шляхом голосування (виконавчі комітети й адміністративні комісії);

6) законодавством встановлений особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови і т. ін.);

7) норми, що регламентують адміністративну відповідальність, містяться у різних за своєю правовою природою актах:

а) кодексах;

б) законах;

в) правилах.

Правила можуть затверджуватися Кабінетом Міністрів, органами виконавчої влади, встановлюватися рішеннями місцевих рад і навіть корпоративними актами.