Соціологічні дослідження і суспільна практика

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Вступ

Експеримент - зміна або відтворення явища з метою вивчення його у найсприятливіших умовах. (див. рис.1)

Основание классификации	Виды эксперимента
Сфера положения экспериментального объекта	Производственные Экономические Собственно социальные Политические Управленческие Педагогические и др
Специфика исследовательской задачи	Научные Практические
Степень представленности социальной натуры	Натурные Модельные Мысленные
Характер экспериментальной ситуации	Полевые Лабораторные
Структура экспериментальной деятельности	Проективные (активные и пассивные) Эксперименты ‘’экс-пост-факто’’
Характер логической структуры доказательства гипотез	Параллельные Последовательные
Тип субъекта	Самоэксперименты Эксперименты, где субъектом является орган управления Эксперименты со специально созданным субъектом

Класифікація видів соціологічного експерименту (рис.1)

Даний метод спирається на точний облік незалежних змінних, які впливають на залежні змінні. Характерна риса експерименту - заплановане втручання людини у досліджуване явище, можливість його відтворення за різних умов. З допомогою експерименту отримують інформацію, недоступну для інших методів.

Науково обґрунтований експериментальний метод розвивався переважно у природничих науках. Там він отримав і класичне тлумачення своїх суттєвих ознак, методологічних засад. Такі суспільні науки, як педагогіка, соціальна психологія, соціологія, експериментальний метод дослідження, стали використовувати значно пізніше.

Експериментальні дослідження мають великі можливості щодо вироблення теорії та оновлення практики. Багато вчених позитивно ставляться до застосування експериментального методу в соціології, хоча нерідко висловлюються щодо незадовільного стану теоретичного і методологічного обґрунтування соціально-наукового експерименту. Незважаючи на визнання високої пізнавальної ролі експерименту, він поки що недостатньо широко застосовується у соціологічних дослідженнях. Експеримент у соціології-це спосіб одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показників діяльності і поведінки соціального об'єкта внаслідок впливу на нього деяких керованих і контрольованих чинників (змінних).

Соціальний експеримент виконує дві основні функції:

а) перевірка наукової гіпотези щодо причинних зв'язків між явищами;

б) досягнення певного ефекту в практично-перетворювальній діяльності.

У першому випадку дослідник створює чи відшуковує певну ситуацію, приводить у дію гіпотетичну причину і спостерігає, за змінами подій, фіксує їх відповідність чи невідповідність припущенням, гіпотезам.

Специфіка експерименту в конкретному соціологічному дослідженні як методу одержання соціальної інформації полягає в особливостях об'єкта дослідження, яким є люди, що можуть усвідомлювати себе, свої відносини із зовнішнім світом, пізнавати його, будувати теорії і плани. Ще однією особливістю експерименту у соціології є якісно вищий рівень причинної залежності соціальних явищ. Це виявляється в значно більшій, ніж у природно-науковому експерименті, кількості змінних, що детермінують дане соціальне явище.

Особливістю експерименту як методу одержання соціальної інформації є те, що він передбачає вироблення гіпотези щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між досліджуваними явищами або щодо характеру якого-небудь механізму колективної чи індивідуальної діяльності, виведеної логічним шляхом на основі теоретичних і емпіричних даних.

Методологічною основою експерименту у соціологічному дослідженні є концепція соціального детермінізму. А основна теоретична проблема експериментального методу полягає у визначенні значущих змінних, що детермінують це явище.

Змінна, спрямованість або інтенсивність дії якої соціолог визначає відповідно до заздалегідь розробленої програми, називається керованою. Ця змінна буде контрольованою, якщо її якісні чи кількісні зміни, а також напрям її впливу здійснюються у заданих соціологом межах. Керована і контрольована дослідником змінна називається незалежною. Незалежна змінна виявляється як експериментальний фактор (експериментальна змінна). Нею може бути новий для даного соціального об'єкта чинник, введений соціологом, або один з існуючих чинників об'єкта, керований і контрольований соціологом. Чинник, змінну якого визначає незалежна змінна, називається залежною змінною.

Передумовами визначення структури змінних як основи експерименту є, з одного боку, фактичні дані про досліджуване явище, його емпіричний опис, з іншого - певний рівень теоретичного освоєння проблеми, який дає змогу висувати концепцію функціонування і розвитку об'єкта дослідження,

сформулювати пояснюючі гіпотези. Тому експеримент неможливий і недоцільний на початку дослідження. Небажано, щоб він передував деяким зондуючим і аналітичним дослідженням і теоретичному описові їх результатів.

Експерименти можна класифікувати за різними критеріями, наприклад за характером об'єкта і предмета дослідження, за специфікою поставленого завдання, за характером експериментальної ситуації, за логічною структурою доведення гіпотези.

Так, за характером об'єкта та предмета дослідження експерименти поділяють на соціологічні, педагогічні, економічні та інші. За цим критерієм можна виділити реальні та уявні експерименти. Реальні експерименти проводять як на генеральній сукупності, так і на натуральній моделі (вибірці). Уявний експеримент здійснюють шляхом маніпулювання інформацією про реальні об'єкти без втручання в хід подій.

За специфікою поставленого завдання розрізняють наукові і прикладні експерименти. Перші націлені на одержання нових знань, другі є елементом управління.

За характером експериментальної ситуації бувають контрольовані і неконтрольовані експерименти. Перші здійснюють, як правило, в лабораторних умовах, оскільки в польовому експерименті проконтролювати змінні непросто, часом взагалі неможливо. Серед польових експериментів виділяють активно спрямовані і природні, коли дослідник займає позицію спостерігача і не втручається в хід подій.

За логічною структурою доведення гіпотези розрізняють лінійні та послідовні експерименти. При проведенні лінійного експерименту аналізові піддається одна і та сама група. Доведення гіпотези опирається на порівняння стану досліджуваного об'єкта до і після впливу експериментального чинника. В паралельному експерименті одночасно задіяні дві групи: контрольна та експериментальна - ідентичні за своїми основними характеристиками. Доведення спираються на порівняння стану цих двох об'єктів спостереження в один і той самий час. Якщо в першій групі після введення експериментального чинника спостерігаються певні очікувані зміни, а в контрольній групі ні, то гіпотезу вважають підтвердженою.

Орієнтуючі експерименти досліджують маловідомі ситуації, ставлять нові проблеми, задають напрям теоретичним пошукам. Вони є підґрунтям нових гіпотез. Критичні експерименти застосовують щодо перевірки гіпотез. Вони переводять знання із вірогідного у достовірне. Методичні експерименти досліджують роль чинників, не відображених у предметній теорії, але здатних впливати на результати орієнтуючих і критичних експериментів, їх застосовують для оцінки якості та вдосконалення основних методик.

При проведенні експерименту важливим є ретельний соціологічний аналіз впливу чинників на його процес і результати. Він допомагає об'єктивно оцінити результати експерименту і прийняти рішення: а) щодо поширення соціальної інновації на більш широкий об'єкт; б) щодо суттєвої зміни умов експерименту з подальшою апробацією; в) щодо відмови від запрограмованого варіанту оптимізації соціального процесу.

Негативний результат соціального експерименту може бути спричинений не тільки впроваджуваною інновацією, а й іншими побічними чинниками. При цьому важливо забезпечити можливість принципової зворотності змін.

Експеримент у соціологічних дослідженнях завжди пов'язаний із значними труднощами і вимагає від експериментатора не тільки належного володіння технікою його проведення, а передусім уміння правильно його спланувати (сконструювати загальну гіпотезу, обрати логічну схему, яка визначає характер процедур і порядок різних етапів експерименту, скласти репрезентативну вибірку дослідження тощо). На достовірність і надійність отриманих даних впливає й особистість експериментатора, його вміння працювати з об'єктом дослідження а також добровільна згода досліджуваних на участь у експерименті. Умовою успішного проведення експерименту є неухильне дотримання положень і правил щодо його постановки і реалізації.

Практичні поради

Перша. Не починайте розробку програми, поки не з'ясували, в чому головна мета дослідження, його практичний сенс.

Друга. Обдумайте і обговоріть з іншими дослідниками: чи є проблема досить значима і теоретично і практично, щоб тратити зусилля на її дослідження, чи нема уже готових аналогів вирішення, реалізації проблеми, чи не є вона частиною іншої, більш загальної. Обдумайте, чи не буде дослідження теоретико-прикладним або практично-прикладним, а потім вирішіть: чи маєте достатні ресурси (знання, джерела додаткової інформації, матеріальні засоби, кошти) для проведення дослідження. Подбайте в попередньому варіанті програми, як деталізувати дослідження, намітьте об'єкт і уточніть предмет досліду і знову подумайте, які практичні труднощі можуть виникнути в процесі дослідження, в якій мірі доступні об'єкти досліду, чи отримаєте підтримку від відповідальних осіб, зацікавлених у вивченні і реалізації проблеми?

Третя. Важливо чітко, конкретно сформулювати мету дослідження, на яке основне питання передбачається одержати відповідь і наскільки детальним має бути, стосовно до обраного чи передбачуваного об'єкту. Встановлюються певні взаємозв'язки і залежності, розробляються різні варіанти практичних рішень певних проблем.

Остаточно визначивши, до якого типу належить дослідження, розгортайте системи проблем. Доцільно зробити ескізи, проекти мети, тобто завдань і шляху їх реалізації, безпосередньо або побіжно, або і зовсім не зв'язано з основною метою дослідження проблеми і її, реалізації. Важливо скласти особливий перелік і пізніше вирішити, чи можна реалізувати завдання, здійснити мету досліду, користуючись інформацією, потрібною для вирішення, реалізації основного дослідження. Рекомендується скласти алгоритм питань для з'ясування особливостей предметної сфери і об'єкта вивчення: що читати? яку інформацію використати? з ким консультуватися? тощо.

Четверта. Не шкодуйте часу на "самоосвіту", звертайтесь до новітніших відкриттів, джерел інформації, літератури з предмету та ін. В них знайдете посилання на фундаментальні праці і досвід, консультуйтесь з доступними і відомими спеціалістами. Визначте принциповий план дослідження і, якщо це буде дослідження за планом, програмою (що в основному уже реалізовано), приступайте, починайте деталізацію програми по фрагментах. Зробить перший начерк, накидок основних структурних компонентів зв'язків об'єкту вивчення, виділивши предмет аналізу відповідно меті і основним завданням дослідження. Одночасно формулюйте основні гіпотези і уточнюйте змістовний сенс основних понять, що стали елементами формувань гіпотез.

П'ята. Обговоріть з іншими дослідниками напрямки дослідження, ще раз і ще раз зверніться за порадою, консультацією до спеціалістів-дослідників, до практиків і тільки тоді починайте систематизоване опрацювання понять загальної концепції і формулювання робочих гіпотез. Варто тут пам'ятати і діяти за прислів'ям: сім раз відміряй, а один раз відріж. Оформіть програму як окремий документ дослідження: це знадобиться не тільки в здійсненні, реалізації дослідження, але і при підготовці підсумкового звіту або публікації.

Вирішення, реалізація тієї чи іншої проблеми соціальної або наукової - завжди спрямовано на досягнення тієї або іншої конкретної мети, конкретного завдання, визначення ефективності.

Висновок

Розглянувши основні соціологічні методи збирання інформації, можна зробити узагальнюючий висновок, що, по-перше, їх діапазон досить широкий і кожний із них характеризується тими чи іншими позитивами. По-друге, ефективному проведенню соціологічних досліджень сприяє раціональний вибір і комплексне поєднання певних методів, залучення фахівців різного профілю: соціологів, соціальних психологів, математиків, педагогів та інших спеціалістів. По-третє, доцільність застосування того чи іншого методу у даному дослідженні залежить від потенціалу методу, від змісту і завдань дослідження, ступеня опрацювання проблеми, людських, фінансових і економічних ресурсів, якими володіє дослідницький колектив. По-четверте, часто для збирання соціологічної інформації використовуються комбінації різних методів, що нерідко формує нові методи її збирання та аналізу, сприяє утворенню нових нетрадиційних способів отримання даних (наприклад, фокус-група, мозкова атака тощо).

Заключний етап емпіричного соціологічного дослідження зумовлює обробку, аналіз та інтерпретацію даних, отримання емпірично обґрунтованих узагальнень, висновків і рекомендацій. Залежно від методів отримання первинної інформації можливо застосування різних прийомів обробки й аналізу даних. Так, якщо соціолог певну частину інформації запозичує із документальних джерел, то він використовує два основних методи аналізу документів: неформалізований (традиційний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний аналіз ґрунтується на сприйнятті, розумінні, осмисленні й інтерпретації змісту документів згідно з метою дослідження. Формалізований аналіз документальних джерел (контент-аналіз - аналіз змісту) розрахований на запозичення соціологічної інформації з великих масивів документальних джерел, які недоступні традиційному аналізу. Він базується на виявленні деяких кількісних статистичних характеристик текстів (або повідомлень).

Завершується емпіричне соціологічне дослідження формулюванням висновків, пропозицій та рекомендацій, які повинні носити конкретний, реалістичний характер, мати необхідні обґрунтування в матеріалах дослідження, підтверджуватися документальними й статистичними даними.

Вступ

Експеримент - зміна або відтворення явища з метою вивчення його у найсприятливіших умовах. (див. рис.1)

Основание классификации	Виды эксперимента
Сфера положения экспериментального объекта	Производственные Экономические Собственно социальные Политические Управленческие Педагогические и др
Специфика исследовательской задачи	Научные Практические
Степень представленности социальной натуры	Натурные Модельные Мысленные
Характер экспериментальной ситуации	Полевые Лабораторные
Структура экспериментальной деятельности	Проективные (активные и пассивные) Эксперименты ‘’экс-пост-факто’’
Характер логической структуры доказательства гипотез	Параллельные Последовательные
Тип субъекта	Самоэксперименты Эксперименты, где субъектом является орган управления Эксперименты со специально созданным субъектом

Класифікація видів соціологічного експерименту (рис.1)

Соціальний експеримент виконує дві основні функції:

а) перевірка наукової гіпотези щодо причинних зв'язків між явищами;

б) досягнення певного ефекту в практично-перетворювальній діяльності.

Соціологічні дослідження і суспільна практика

Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології.

Наукове управління соціальними процесами здійснюється з допомогою нагромадження, переробки і передачі інформації, використовуються різні способи одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутова свідомість, що реалізується в процесі повсякденного практичного життя людей, по-друге, емпіричне вивчення соціальної діяльності людей і соціальної дійсності; по-третє, конкретні соціологічні дослідження. В процесі конкретних соціологічних досліджень пізнання відновлює безпосередню видиму картину соціальних об'єктів, але уже на основі знань про закони їх розвитку і функціонування, характеристики об'єктів, що в емпіричному пізнанні відображені як "безпосередні" і "перші", в конкретних дослідженнях виявляються самими опосередкованими і кінцевими. Здійснення таких досліджень виявляється можливим тільки при наявності теорії, що правильно відображає суть соціальних організмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від тієї ступені, якої досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв'язків. Специфіка конкретного знання полягає в тому, що в ньому неповторима своєрідність суспільних явищ зв'язана з специфічними умовами місця і часу, де вони перебувають, детально відтворюються і пізнаються як особлива форма їх суті, що відображається в чистому вигляді в теорії. Об'єктивною основою, що обумовлює відмінність теоретичних і конкретних знань, є єдність і багатоманітність суспільного життя. Виступаючи єдиним за своєю суттю, суспільне життя водночас вкрай різноманітне в формах прояву. На відміну від конкретних емпіричні знання відтворюють в систематизованій формі зовнішню, поверхневу сторону соціальних об'єктів. Залишається не розкритою суть об’єктів, що перешкоджають розумінню емпіричних характеристик суспільних явищ як форм прояву закономірних зв'язків. Саме таке розуміння дозволяє досягти конкретних соціологічних досліджень, їх підсумком виступає знання не лише законів, а й форм їх прояву в певних умовах. Конкретні дослідження починають або з вивчення теоретичних результатів, або самі включають в попередній етап, завданням якого є розкриття закономірних зв'язків об'єкту. Конкретні соціологічні дослідження ніби надбудовуються над теоретичними і пропонують застосування емпіричних методів пізнання, збір та обробіток фактів, даних. Специфіка конкретних соціологічних досліджень своєрідно проявляється в сфері наукового управління. Спільна реалізація соціальних проблем на початку виводиться з теорії на основі знань необхідних зв'язків суспільних явищ. Звичайно, такий висновок ще не дає готового рішення, на основі спеціальних соціологічних теорій розкриваються лише найсуттєвіші властивості соціальних систем. [8]

Конкретно-соціологічні дослідження викликані потребами соціальної практики, тому що без них неможливо перебудувати суспільство у новому ключі. Починаючи з 90-х років, відповідно зі змінами умов, посилено розроблялась методологія, методика та техніка конкретно-соціологічних досліджень. Для використання їх в практиці управління створюється ряд переваг. Тоді, мабуть, сучасну форму конкретних соціологічних досліджень, де чітко виділяються етапи програмування, збору інформації, неправильно розглядати як єдино можливу. Необхідно враховувати досвід їх попереднього історичного розвитку. Конкретно-соціологічні дослідження за специфікою суттєво відрізняються від емпіричних, які істотно обмежуються пізнанням зовнішніх,, поверхових зв'язків соціальних явищ. На відміну від емпіричних досліджень конкретні дослідження дозволяють одержати повне і всебічне знання, в якому зовнішні характеристики соціальних процесів зрозумілі як прояв глибинних закономірних зв'язків. Конкретні дослідження не тотожні теоретичним. Завданням теоретичних досліджень є пізнання об'єктивних соціальних законів в їх "чистому вигляді". Конкретні емпіричні дослідження відрізняються від засобів і методів збирання, відбору та опрацювання інформації, що застосовуються в практиці наукового і соціального управління. Аналіз показує, якщо в управлінні соціальними процесами домінують емпіричні методи і способи одержання і перетворення інформації, то в системі наукового управління суспільством основним засобом вироблення управлінських рішень виступають конкретні соціологічні дослідження. В науковому управлінні соціальними процесами конкретно-соціологічні дослідження виконують дві функції: пізнавальну і управлінську. [1]

Суть пізнавальної функції полягає в описі, поясненні, прогнозуванні, а суть управлінської - у формуванні конкретної мети, визначенні програм, а також вироблення рекомендацій по корегуванню прийнятих рішень в процесі її реалізації. Аналогічні функції виконуються з допомогою емпіричних способів одержання інформації. Проте, суб'єкт пропонованих заходів в межах певного соціального контексту не знає їх віддалених наслідків. Лише конкретні соціологічні дослідження через гносеологічну специфіку дозволяють суб'єкту соціального управління встановлювати зв'язок конкретної соціальної політики з загальною перспективою історичного процесу, з найвіддаленішою метою перетворюючої діяльності у людей. Конкретні соціологічні дослідження і є найефективніший метод формування, вироблення управлінських рішень в науковому управлінні соціальними процесами. І все ж така інформація має рід суттєвих недоліків. По-перше, інформація не відображає сукупності соціальних факторів, що стосуються життєдіяльності колективу. Адже, сюди належать не тільки реальні акти поведінки працівників, керівників, а й, зокрема, думки, оцінки, міркування членів колективу (а як без них визначити реальне ставлення працівників до праці?). По-друге, інформація може відображати, наприклад, лише думку керівників на ту чи іншу проблему (зокрема причини порушення трудової дисципліни), але це не спільна, "середня" думка всіх працівників. По-третє, не завжди інформація, що є, наприклад, в документах адміністрації, рішеннях інших громадських об'єднань та ін., достовірна, об'єктивна. Очевидно, що лише в сукупності та соціальна інформація, що є традиційно в кожному трудовому колективі, і інформація, що одержана з допомогою соціологічних досліджень, допоможуть знайти найоптимальніші шляхи і методи соціального управління.

В сучасних умовах існує три типи соціологічних досліджень. Розвідкові дослідження проводяться в тому випадку, якщо на об'єкті є туманне уявлення і соціолог поки що неспроможний висунути будь-яких гіпотез (наприклад, керівництво підприємства бажає знати, як "поведуть себе" працівники, якщо підприємство з державного трансформується в акціонерне). Розвідкове дослідження передбачає основні стадії: а) складаються по можливості повні бібліографії, потім вивчаються джерела та література: б) проводяться бесіди з компетентними особами, а саме спеціалістами, які працюють над аналогічними проблемами, і практиками, які зайняті в сфері виробництва та ін. Бесіди з спеціалістами переслідують певну мету. Треба переконатися, що складена бібліографія охоплює всі питання і сторони проблеми, що не упущено щось важливе. Бесіди з практиками також мають певну мету: пошук додаткової інформації. Допустимо, збираємося вивчати соціальні проблеми організації контролю. Перша людина, з якою маємо поговорити - представник громадського контролю. І перше питання: хто з працівників громадського контролю міг поділитися практичним досвідом організації і здійснення контролю, системи прийняття рішення, методами і способами контролю та ін. Далі. Проведення інтерв'ю - пошук надійних документальних відомостей, даних, картотек, протоколів рішень, довідок, звітів та ін. І потім - проекти первинних гіпотез, передбачень. Бесіди вимагають деяких навиків і уміння. Треба створити атмосферу відвертої розмови. Іноді корисно зняти особисту відповідальність співрозмовника при ставленні питань. Не питати прямо: "Які фактори впливають на такий-то процес?" Ті ж питання побічно: "Дехто вважає." та ін., і потім вислухати, з'ясувати думку співрозмовника. У його відповідях часто виявляються, з'ясовуються нові або висловлені кимсь думки, оригінальні контраргументи. Дуже небезпечно удавати себе некомпетентним у питанні через бажання одержати нову інформацію. В таких випадках співрозмовник обмежується загальними тривіальними міркуваннями і мета не досягається. Завершальна стадія розвідкового дослідження ставить метою виявити поведінку новаків, які працюють на об'єкті. Новачки гостро підмічають ті особливості, які непомітні старожилам. Важливо звертати увагу на можливі конфліктні і незвичайні ситуації, що найрельєфніше характеризують нормальні умови діяльності. Інтересні перехідні стадії об'єкту в момент реконструкції, здійснення соціальних і економічних експериментів, бурхливого розвитку, коли аналіз соціальних явищ вкрай необхідний для прийняття Правильних рішень. розвідкове Дослідження завершується чітким формулюванням, викладом проблеми, визначенням мети, завдань їх вивчення і формулюванням основних гіпотез. [3]

Описове дослідження передбачає систематичний якісно-кількісний опис об'єкту. Наприклад, керівник в принципі знає, які особливості здійснення дисциплінарної практики, але його цікавлять причини порушень дисципліни в якомусь конкретному колективі, склад порушників, можливості виникнення страйку тощо. Збирання інформації здійснюється на основі або монографічного, або вибіркового дослідження. Опис, як і будь-який інший тип дослідження, не може бути чисто фактуальним, без всяких методологічних передумов. Величезну роль тут відіграє обґрунтованість групування емпіричного матеріалу. Нерідко до описових досліджень висуваються претензії у зв'язку з тим, що вони не розкривають причинно-наслідкових зв'язків або дають тривіальні результати. Проте, що" відомо на рівні здорового сенсу, ще не є науково доведене. Описове дослідження допомагає упорядкуванню відомих фактів, встановленню відносин між ними - іноді кількісно. Описові дослідження повністю мають наукову цінність, якщо вони забезпечують досить повне і чітке описування соціального об'єкту без залежності від того, що результати дослідження не відповідають на питання про причинно-наслідкові зв'язки об'єкту. Таке дослідження завершується класифікацією емпіричних даних, що стосуються структури об'єкта.

Експериментальне дослідження. Найважливішою умовою його реалізації є досить високий рівень знань в межах проблеми, що вивчається і вирішується, дозволяє проаналізувати причинно-наслідкові залежності у розвитку тих чи інших соціальних процесів, сприяє формуванню стратегії. Мета дослідження - встановлення функціональних зв'язків в соціальних об'єктах і процесах, а при реалізації практичного соціального експерименту - пошук управлінських рішень.

В реальній практиці соціологічних досліджень рідко буває так, щоб один з трьох варіантів існував і діяв в чистому вигляді. Іноді в одному дослідженні поєднуються всі три. Структурно процес будь-якого соціологічного дослідження ділиться на етапи:

а) розробку програм досліджень;

б) збирання емпіричного матеріалу;

в) опрацювання матеріалів дослідження (статистичні і математичні);

г) аналіз результатів дослідження і розробка рекомендацій.

Важливе значення мають спеціальні течії.

Інформація органів що розглядають закономірності соціального розвитку суспільства в системі управління. Соціологічні теорії дають наукові відповіді на витікаючі актуальні проблеми сучасності. Емпіричні соціологічні дослідження, що розвиваються у тісному зв'язку з соціологічними теоріями, беруть активну участь у науковому пізнанні закономірностей розвитку, забезпечують приріст нових емпірично обґрунтованих знань про справжні шляхи виявлення нових фактів і тенденцій змін окремих сфер життя суспільства. Таку роль відіграють багаточисельні галузеві соціології, що узагальнюють величезну масу інформації про конкретні соціальні явища, події і процеси суспільного життя.

Емпіричні соціологічні дослідження виконують Пізнавальні функції. По-перше, інформаційну, що дозволяє одержати первинні дані про індивідів і спільності, їх потребах, інтересах, орієнтаціях, мотивах, фактах реальної і вербальної поведінки, про суспільну і громадську думку та ін.; по-друге, в конкретних ситуаціях емпіричні дослідження створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.

Соціологічна інформація має властивості: по-перше, всебічно і глибоко характеризує і аналізує соціальний процес, досягає максимальної адекватності пізнання завдяки репрезентованості, стійкості і достовірності; забезпечує порівняно точні і конкретні відомості при досягненні об'єктивних і суб'єктивних параметрів пізнання. По-друге, теоретичну, що дозволяє виявити нові закономірності і тенденції і тим самим істотно збагатити соціологічну теорію. Особливо це стосується повторних емпіричних досліджень, що здійснюються за спів-ставними методиками.

Практична функція соціології тісно зв'язана з пізнавальною. Єдність теорії і практики - характерна риса соціології. Розкриваючи закономірності розвитку різних сфер суспільства, соціологічні дослідження дають конкретну інформацію, необхідну для здійснення справжнього соціального контролю над соціальними процесами. Практична функція соціології відображає, насамперед, висунення науково аргументованих прогнозів розвитку суспільства. Соціологічні теорії дозволяють передбачити віддалені перспективи соціального розвитку. Особливість соціологічного прогнозу полягає в цілісності, що дає можливість визначити тенденції розвитку суспільства. Прикладна соціологія, зв'язуючи теорію з дійсністю, безпосередньо обґрунтовує практичні рекомендації для складання планів соціального розвитку та ін. Велике практичне значення мають дослідження комплексних соціальних проблем, які дають можливість створити цілісну картину майбутнього розвитку основних сфер життя суспільства, передбачити можливі негативні наслідки, накреслити шляхи і засоби оптимального управління соціальними процесами. Формування соціологічного прогнозу вимагає з'ясування стійких тенденцій розвитку явищ, передбачає повторні дослідження тощо. В соціальному прогнозуванні важливу роль відіграють соціологічні теорії розвитку різних сфер суспільства, їх створення дозволяє сконцентрувати велику масу інформації стосовно широкого кола соціальних явищ і розкрити закономірності їх розвитку. Соціологічні теорії служать надійною базою обґрунтування моделей, що прогнозуються і що стосуються окремих соціальних процесів і явищ. Відповідно специфіки соціологічних досліджень практичні рекомендації, що висуваються соціологами, стосуються двох груп соціальних факторів: об'єктивних і суб'єктивних. Об'єктивні фактори: умови, ритм, а також конкретні: умови праці, побуту і реальна поведінка суб'єкта в таких умовах. Вивчаючи їх вплив на систему соціальних відносин, соціолог опирається на конкретну інформацію, здобуту в процесі дослідження, і визначає тенденції їх дальшого розвитку. Суб'єктивні явища, аспекти: мотиви, мета, наміри, установки, інтереси, ціннісні орієнтації, суспільна, громадська думка тощо. Досліджуючи їх взаємозв'язок з нормами і цінностями соціальних спільностей, груп, встановлюється ступінь відхилення і розробляються засоби удосконалення міжособових, міжспільнісних відносин.

Одним з важливих елементів соціальної і політичної системи суспільства є засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення, кіно та ін.). їх соціальна роль зв'язана, насамперед, з розвитком свідомості мас, кожної особи. Система засобів масової інформації - соціальний інститут, що забезпечує збирання, опрацювання і розподіл інформації в масовому масштабі, на основі закономірностей, панівних в суспільстві. Діяльність засобів масової інформації полягає в забезпеченні обміну соціальною інформацією між великими групами людей в межах соціального мікросередовища з допомогою соціальних організацій і об'єднань, а також технічних засобів збирання, опрацювання і поширення інформації. Предметом соціології засобів масової інформації виступають закономірності духовного їх впливу на формування свідомості і соціальної поведінки людей. Ефективність засобів масової інформації визначається ступенем їх впливу на політичну, економічну, соціальну, культурну сфери життя суспільства і співвідносинами між метою їх пропаганди або окремими виступами і фактичним її досягненням. Діють загальні специфічні критерії ефективності пропаганди, засобів масової інформації. В діяльності засобів масової інформації відображаються зв'язки і взаємозалежності не тільки системи масового спілкування, але й всього суспільства.

В процесі демократизації суспільного життя в Україні зростає роль суспільної, громадської думки. Суспільна, громадська думка - своєрідний спосіб існування суспільної свідомості у вигляді неофіційної масової свідомості якоїсь соціальної спільності людей, зв'язаних спільністю інтересів, в яких фіксується їх ставлення до подій або явищ суспільного життя, до діяльності політичних партій, установ і особистостей.

Суспільна думка виражається у формі рекомендацій і вимог, а також проявляється в схваленні або осудженні дій тих або інших соціальних інститутів, вчинків окремої людини або якоїсь групи людей. Суспільна думка складається в результаті цілеспрямованого впливу на маси політичних організації, установ і стихійно - на основі практичного життєвого досвіду, традиції, звичаїв тощо.

Тому-то, в суспільній думці виявляються не лише різні інтереси, але й неоднаковий ступінь їх усвідомлення. При співпадінні корінних інтересів в суспільній думці відображаються найрізноманітніші специфічні інтереси і потреби - національні, професійні, духовні та ін. Знання структури або інші міркування, що визначають ті або інші міркування і оцінки соціальних спільностей, стають об'єктивно необхідною передумовою для вироблення і реалізації різних проектів та планів в процесі прискорення соціально-економічного розвитку і демократизації політичного життя України. Соціальна суть суспільної думки полягає в тому, що сприяє зосередженню думки, почуттів і дій людей на певній дійсності, дає їй оцінку, що є вихідною базою для зміни або збереження певного фрагменту суспільного життя. Суспільна думка, що формується соціальною спільністю людей, відображає інтереси окремих груп особистостей. Тому-то виразником суспільної думки може бути будь-який громадянин, будь-яка соціальна спільність людей, якщо їх публічно висловлена думка відображає ставлення якоїсь соціальної спільності, народу, нації і актуальні проблеми дійсності. Процес відображення суспільної думки - це висловлення її, надання гласності багатьом індивідуальним думкам з актуальних проблем дійсності або безпосередньо (через форми представницької демократії). [10]

Існує три види відображення суспільної думки: по-перше, стихійно висловлена суспільна думка; по-друге, висловлена суспільна думка з ініціативи державних органів, громадських організацій, засобів масової інформації, що звертаються безпосередньо до мас за їх побажаннями, пропозиціями, думками тощо (всенародне обговорення проектів законів, обговорення в пресі якихось актуальних проблем та ін.), по-третє, висловлення суспільної думки в процесі спеціальних соціологічних досліджень (опитів). Важливо, що суспільна думка може висловлюватись, функціонувати нібито на двох рівнях: на рівні словесному (вербальна поведінка), коли якась оцінка зовнішньо сприймається більшістю, великими масами, але не веде до конкретних дій, і на рівні діловитості. Це реальна поведінка, коли соціальні групи діють відповідно з усвідомленою оцінкою. Очевидно, перехід суспільної думки від відображення до реалізації зв'язаний з процесом її об'єктивності в системі соціальних норм, соціального регулювання і контролю. В такому процесі і виникає зв'язок суспільної думки і суспільних відносин, які мають нормативи і оцінки. Суспільна думка-в діючому стані стає елементом суспільних відносин.

Дата: 2019-11-01, просмотров: 176.

12 3 4 Следующая ⇒