Формування поняття індивід базується на основі біологічної концепції розвитку людини. Існує кілька визначень цього поняття, але всі вони ґрунтуються на основі розумінні людини, як біологічного виду. Наприклад, індивід - це продукт філо – та онтогенетичного розвитку в певних умовах існування. Тобто, це продукт розвитку особини у взаємодії з навколишнім середовищем на протязі її індивідуального розвитку.

Особистість – це продукт розвитку людини в суспільстві, що базується на біологічних властивостях індивіду. Наприклад, тип нервової системи, та її діяльність створює необхідні умови для розвитку особистості, а якою вона стане залежить від типу соціальних відносин ( позитивні та негативні лідери юнацьких груп ).

Кожна людина є неповторною особистістю. Вона має індивідуальні характеристики показників фізіологічних процесів і психічної діяльності. Індивідуальні психофізіологічні особливості людини визначають її темперамент. Класична систематизація темпераментів належить давньогрецькому лікарю Гіппократу ( 460-377 рр до н.е.).Пізніше наукове обґрунтування цих відмінностей встановив Павлов.І.П. Ним було встановлено, що нервові системи людини і тварин відрізняються за силою, врівноваженістю та рухливістю процесів збудження та гальмування Комбінації зазначених властивостей нервових процесів утворюють 4 основних типи ВНД.

1.Сангвінік – енергійні, широкі інтереси, велике самовладання і стриманість характеру.

2. Флегматик – енергійні, наполегливі, постійні у звичках та прихильностях

3. Холерик – нестримані, легко збуджуються, рішучі, але іноді необачні в своїх вчинках.

4. Меланхолік – боязкі, замкнені, надмірно чутливі та схильні перебільшувати труднощі.

Тип нервової системи є природженим і складає основу психічної діяльності людини, її темпераменту, а також має певний вплив на швидкість формування тих чи інших рис характеру. Але в процесі онтогенезу, під впливом соціальних чинників, певного виховання він може змінюватись

У результаті досліджень з’ясовано, що класичними типами темпераменту і нервової системи не вичерпуються індивідуальні психофізіологічні особливості людини. І.П.Павлов виділив притаманні лише людині типи нервової системи, що визначаються співвідношенням І та ІІ сигнальних систем :

Розумовий – переважання другої сигнальної системи ;

Художній – переважання першої сигнальної системи;

Середній – обидві системи урівноважені ( більшість людей).

Фізіологи в своїх дослідженнях виявили функціональну асиметрію півкуль головного мозку. Найяскравіше це проявляється в стилі мислення. Ліва півкуля забезпечує логічне мислення, права – база конкретного образного мислення. Припускається, що саме навчання мови відіграє роль пускового механізму для нормальної спеціалізації півкуль.

Серед характеристик особистості важливу роль відіграють такі поняття, як характер, здібності, обдарованість, цілісність.

Біологічною основою психофізіологічної індивідуальності людини є типи нервових процесів, типи темпераменту і домінантність великих півкуль. Всі ці характеристики є успадкованими і є природною основою характеру. У процесі розвитку людини, під впливом зовнішніх умов, виховання і навчання формується певний тип її поведінки, або її характер. Ряд психологів визначають його як «психологічний склад», що проявляється в спрямованості та волі людини. Тобто, риси характеру формуються в процесі розвитку, під впливом виховання і самовиховання. Соціальним факторам у цьому належить вирішальна роль. Прояв тих, чи інших рис характеру залежить також від здоров’я. Заняття спортом, загартовування сприяють розвиткові вольових якостей і позитивних рис характеру, адаптуючи особистість до соціальних вимог. Характер може бути визначеним - при наявності однієї або кількох чітко визначених головних рис; цілісним - при єдності думки, почуттів і поведінки людини. Цим рисам протистоять невизначені й нецілісні риси характеру. Формуванню характеру сприяє та діяльність, яку людина здійснює в процесі свого розвитку : спорт, навчання, труд. Щоб досягнути поставленої мети, необхідна мобілізація духовних та фізичних сил, що проявляється у вольових якостях характеру: цілеспрямованості, наполегливості, рішучості і т. ін.

Здібності людини – це сукупність таких психофізіологічних властивостей, які необхідні для успішного виконання однієї або кількох видів діяльності. Розрізняють фізичні здібності, що залежать від природних даних (баскетбол), і розумові здібності – здатність виконувати певну розумову роботу.

Під схильністю розуміють потяг прагнення до будь – якого виду діяльності. Схильність і здібності часто відповідають одне одному і розвиваються разом, часто залежать від умов життя, виховання. В результаті численних досліджень доведено, що здібності людини визначаються однаково як спадковістю, так і вихованням.

Обдарованість – це вияв природних можливостей організму людини, що значно перевищують середній рівень. У народжені обдарованої дитини основну роль відіграють біологічні фактори. Успадковуються не лише соматичні ознаки, а й психофізіологічні якості організму. Середня успадкованість специфічних розумових здібностей становить 50%. Найбільше успадковується здатність до просторових уявлень (художні, конструкторські здібності); пам’ять успадковується слабко, тому її необхідно розвивати.

Дослідження поведінки тварин довели, що засоби спілкування цих істот досягають інколи значного різноманіття та складності. Ефективність спілкування у тварин може бути досить високою. Інколи, засобами комунікації досягаються такі результати, до яких людина навряд чи колись наблизиться. Наприклад, зміна статті у деяких риб відбувається під дією хімічних сигналів; у китоподібних дуже різноманітні ультразвукові сигнали - всім відомо про пісні китів. Складні засоби спілкування у суспільних комах : бджіл, термітів, мурашок, поведінка яких залежить від взаємного обміну тактильними, звуковими, хімічними сигналами між окремими особинами.

На відміну від тварин, у людини в процесі суспільно – історичного розвитку утворилась специфічна форма спілкування мова. Слово в мові стало звуковим сигналом для позначення різних явищ та предметів навколишнього світу. Людина - єдиний біологічний вид, у якого в процесі еволюції утворилась друга сигнальна система. Така властивість дала змогу позначити словом не тільки безпосередні подразники, але й створила можливість абстрактного мислення. У тварин також можуть утворюватися умовні рефлекси на словесні накази (наприклад, дресировка собак), але в даному випадку слово діє лише як звуковий подразник.