Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Захист прав та інтересів господарюючих суб’єктів
Правові гарантії господарської діяльності
Захист як суспільних, так і приватних інтересів забезпечується державою публічно-правовими засобами.
Державні гарантії прав та інтересів господарюючих суб’єктів можна поділити на загальні та майнові. Загальні полягають в тому, що держава гарантує суб’єктам господарювання, незалежно від обраних ними організаційно-правових форм господарювання та форм власності, однакові права та створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних та інших ресурсів.
Майнові гарантії підприємств та інших суб’єктів господарювання полягають в тому, що держава шляхом прийняття відповідного законодавства гарантує недоторканість їх майна та забезпечує захист прав власності.
Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов’язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими законом.
Передбачені діючим законодавством способи захисту права власності поділяють на майново-правові та зобов’язально-правові.
Майново-правові способи спрямовані на захист від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких інших осіб. Одним із них є витребування майна з чужого незаконного володіння (виндикація).
Виндикаційний позов - це позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Власник також може подати до суду позов про усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням володіння (негаторний позов). Підставою для такого позову є порушення, яке перешкоджає власнику здійснювати свої права користування та розпорядження майном.
Зобов’язально-правові способи захисту права власності застосовується, якщо є зобов’язальні, в т. ч. договірні, відносини між власником і особою, яка безпідставно утримує майно (наприклад, коли орендар не повертає орендодателю-власнику його майно по закінченні строку договору оренди).
Гарантії держави спрямовані на захист прав не тільки від неправомірної дії юридичних або фізичних осіб, але й від таких дій самої державою. Жоден державний орган не вправі втручатися у здійснення власником, а також особами, які хоча і не є власниками, але володіють майном на праві повного господарського відання чи оперативного управління їх правомочностей по управлінню, користуванню та розпорядженню своїм майном, або встановлювати непередбачені законодавчими актами України додаткові обов’язки чи обмеження.
Державні органи несуть майнову відповідальність за збитки, завдані їх неправомірним втручанням у здійснення власником правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню майном.
Господарські зобов’язання
Виконання ГЗ
Виконання господарського зобов’язання боржником полягає у здійсненні ним тих дій, які повинні бути здійснені у відповідності зі змістом зобов’язання. Виконання зобов’язання може виражатись і в утриманні від здійснення певних дій, якщо саме воно складає обов’язок боржника.
Діюче законодавство передбачає 2 принципи виконання зобов’язань:
1) принцип належного виконання;
2) принцип реального виконання.
Принцип належного виконання встановлює, що зобов’язання повинні виконуватись належним чином у відповідності з умовами зобов’язання (договору, вимогами закону), а при відсутності цих умов та вимог - у відповідності з вимогами, які зазвичай пред’являються.
Принцип реального виконання є логічним розвитком першого і означає недопустимість заміни того, що зобов’язаний зробити боржник, грошовою компенсацією у вигляді відшкодування збитків і сплати неустойки. Сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків не звільняють боржника від виконання обов’язку в натурі.
Під способами забезпечення виконання зобов’язань слід розуміти передбачені законом або договором спеціальні засоби, покликані додатково стимулювати боржника до належного виконання ним свого зобов’язання, а у випадку невиконання, служить засобом задоволення законних вимог кредитора. Систему способів забезпечення виконання зобов’язань складають
неустойка, порука, гарантія, заставоа, притримання, завдаток.
Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Порука. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Гарантія. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.
Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Застава В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Окремі види застав:
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.
Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).
Притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.
Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.
Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.
Кредитор, який притримує річ у себе, зобов’язаний негайно повідомити про це боржника.
Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини.
Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе.
До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї.
Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.
Завдаток - грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.
Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.
Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
Сторона, винна у порушенні зобов’язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.
У разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
Припинення ГЗ
Як і будь-яке правовідношення господарське зобов’язання припиняється за наявності певних правоприпиняючих юридичних факторів, які й складають підстави припинення зобов’язання.
Господарське зобов’язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.
У разі якщо зобов’язана сторона належним чином виконала одне з двох або кількох зобов’язань, щодо яких вона мала право вибору (альтернативне зобов’язання), господарське зобов’язання припиняється виконанням.
Господарське зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Господарське зобов’язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов’язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов’язання.
Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.
Господарське зобов’язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов’язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов’язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов’язання.
Господарське зобов’язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов’язаної сторін в одній особі. Зобов’язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.
Господарське зобов’язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом.
У разі неможливості виконання зобов’язання повністю або частково зобов’язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов’язану сторону від відповідальності за невиконання зобов’язання відповідно до вимог закону.
Господарське зобов’язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб’єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов’язанням.
У разі неспроможності суб’єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб’єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб’єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов’язань за його участі.
Види договорів
Договорам властиві як загальні, так і відмінні риси. З урахуванням цього господарські договори можна поділити на види. Визначальною ознакою будь-якого договору є досягнення домовленості, тобто згоди сторін про його укладання.
Якщо для укладення договору достатньо однієї домовленості сторін, то такий договір називається консенсуальним (наприклад, договір поставки).
Беручи за основу розподіл прав та обов’язків виділяють договори односторонні та двосторонні. В односторонніх договорах тільки одна сторона приймає на себе зобов’язання відносно іншої, у якої у зв’язку з цим виникають тільки права (наприклад, договір позики). Двосторонні - це договори, у яких обидві сторони пов’язані взаємними правами та обов’язками (наприклад, договір купівлі-продажу).
В залежності від підстав укладання ГД їх поділяють на вільно-регульовані і планові. Вільно-регульовані - це такі договори, укладання яких здійснюється на підставі господарських намірів сторін за простою їх домовленістю та волевиявленням без будь-якої обов’язкової для сторін підстави (державні замовлення). Договори, укладені на підставі державного замовлення, носять плановий характер і мають йому відповідати. Особливістю замовлень та договорів, які їх опосередковують є те, що держава не тільки зобов’язує підприємців їх виконувати, але й допомагає їм, надаючи пільги, кредити тощо.
В залежності від характеру переміщення матеріальних благ договори можуть бути оплатними й безоплатними. Оплатними є договори, в яких дія однієї сторони обов’язково вимагає відповідної майнової дії іншої (купівля-продаж, оренда, поставка тощо). В безоплатних договорах надання майна здійснюється тільки однією стороною без отримання зустрічного надання іншої сторони (передача майна благодійному фонду).
В залежності від юридичної спрямованості ГД поділяються на основні та попередні. Основні договори породжують права та обов’язки сторін, пов’язані з реалізацією продукції, надання послуг тощо. Попередні договори укладаються з метою підписання в майбутньому основного договору. При укладанні попереднього договору передбачається ряд дій, без яких неможливе укладення та виконання основного договору.
В залежності від періодів виконання своїх обов’язків суб’єкти господарювання укладають генеральні та поточні договори. Генеральні договори визначають умови виконання всіх взятих на себе зобов’язань сторонами протягом всього їх терміну дії, наприклад будівництво складного довгострокового проекту. Поточні договори конкретизують генеральні договори на певні періоди, тобто на періоди виконання певних обсягів робіт.
Особливостями та специфікою внутрішньогосподарської діяльності сторін визначаються і внутрішньогосподарські договори, в форму яких у відповідних випадках вона втілюється. Суб’єктами цих договірних відносин завжди хоча в якості однієї сторони виступають підрозділи підприємств, іншою стороною може бути інший підрозділ, або ж підприємство в цілому.
Список літератури
1. Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти). - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 592с.
2. Булгакова І.В. Господарське право України: Навч. посіб. / Академія адвокатури України. - К.: Прецедент, 2006. - 347с.
3. Вінник О.М. Господарське право: навч. посіб. - 2-ге вид., змінене та доп. - К.: Правова єдність, 2009. - 766с.
4. Віхров О.П. Організаційно-господарські правовідносини: монографія. - К.: Слово, 2008. - 512с.
5. Господарське судочинство в Україні. Судова практика: справи зі спорів, що виникають з угод купівлі-продажу. Справи про банкрутство. Справи зі спорів, пов'язаних з майновим наймом (орендою). Справи зі спорів у сфері корпоративних правовідносин: офіц. вид. / Верховний Суд України / В.В. Онопенко (заг. ред), Е.О. Ємельяненко (упоряд). - К.: Ін Юре, 2008. - 522c.
6. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р. / Все про бухгалтерський облік. - 2003. - № 67.
7. Кравчук С.Й. Господарське право України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: Кондор, 2009. - 294с.
8. Мілаш В.С. Господарське право: курс лекцій: у 2 ч. - Х.: Право, 2008. - 496с.
9. Щербина В.С. Cуб`єкти господарського права: монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 264c.
10. http://pravo. biz. ua.
11. http://www.pravoznavec.com. ua
12. http://zakon. rada. gov. ua
Захист прав та інтересів господарюючих суб’єктів
Дата: 2019-07-30, просмотров: 252.