Етноси періодично мігрували територією розташування трипільської культури. Але, як доводять археологи, з тих давніх пір земля тут оброблялася безперервно. Очевидно, стала частина населення підтримувала досягнення матеріальної і духовної культури трипільців. Остання грунтувалася на індоєвропейській міфології. Таким робом, збереглися до сьогодні її старовинні образи.

Трипільці у своїх великих селищах залишали багато побутових і сакральних глиняних виробів. Серед останніх - невеличкі жіночі фігурки. Землероби, як і мисливці, зображали богинь родючості голими. Та богині орачів-оріїв мали на поверхні тіл особливі символічні знаки. Ці знаки відображають глобальний міфологічний погляд на відношення неба до землі. Саме воно спричиняє всезагальну світову родючість.

На місці грудей богинь накреслювалася подвійна спіраль. На животі або на лоні малювався ромб, перехрещений на чотири долі. У кожну клітинку втискали (до випалювання, в сиру глину) по одній хлібній зернині.

Грудна спіраль є небесним символом: хмара - блискавка, що надсилає на землю молоко-сім'я-дощ. Ромб зі злаками уособлює зоране та засіяне поле. Це також родюче місце богині, плід у її лоні.

Поєднання обох символів означає шлюб стихій неба і землі. Небо - батько, земля - мати.

Окрім цих двох символів, на стегнах, боках і сідницях усіх трипільських фігурок зроблені навскісні та спіральні надряпини. Вони виражають символ захисту родючості, але про це мова нижче. Можна гадати, подібні "ієрогліфи" наносилися не лише на постаті богів, а й на тіла спражніх трипільських жінок. Радше, їх татуювали, бо клімат центру Європи не дозволяв обмежуватися малюнками, як це досі роблять жителі тропічних країн.

На вищому етапі розвитку наших пращурів магічна семіотика переноситься на одяг. Тисячоліттями зберігається давній символ плодовитості: чарівний розкреслений ромб - щедра нива. У стародавній Греції встановлювалися Елівсинські містерії. Навесні - на честь богині родючості ярого зерна Деметри, восени - во славу її дочки богині озимини Персефони. Під час обох містерій жрець лив воду на землю, імітуючи небесне запліднення її дощем.

Року в Москву і Санкт-Петербург привозили музейні експонати зі столиці Кіпру Нікосії. Серед них був глек з однією ручкою і носиком - прототип сучасного чайника. Носик зроблено у вигляді жінки, яка тримає у правиці невеличкий глечик без дна. Через нього можна лити воду з великого глека. Гадаю, це ритуальний предмет Елівсинських містерій. Носик глека формою нагадує ще й морду бика. Це образ бога неба Зевса, який, ллючи дощ, запліднює матір-землю.

Показовий одяг Деметри. Поверх сукні вона носить фартух у клітинку, розкреслений подібно трипільському ромбові.

В Україні з найдавніших давен виготовляють плахту - верхню декоративну спідницю. Віра в чудесні властивості цього картатого одягу, який сприяє родючості в найширшому розумінні, дійшла до нас рядками правічних ритуальних пісень.

Греки ревно берегли таїну національної родючості. На тих самих Елівсинських містеріях під загрозою смертної кари заборонялося перебувати чоловікам, гетерам, а також будь-кому з чужоземців. Допускалися лише добропорядні матрони, причому за рекомендаціями. Це засвідчує відома комедія Аристофана "Жінки на святкуванні". Елліни побоювалися, щоб сторонні не пізнали загадки перетворення мертвого зерна в живий паросток, щоб не розкрили місцеву таємницю запліднення і не наврочили, не нашкодили національному здобуткові. Згідно з міфом, дочка Деметри Персефона була викрадена володарем підземного світу її дядьком Аїдом. Там він з нею одружився і Персефона пізнала таємницю підземного життя.

До нас дійшло відлуння цього дивного старовинного звичаю - зберігання національного здобутку. Почесному гостеві з чужого, але дружнього краю жінка в ритуальному вбранні підносить хліб-сіль на рушникові, прикрашеному споконвічною символікою. Жінка щиро передає в добрі руки долю врожаю і надр землі, всенародного добробуту.

Творчість землі, заплідненої небесною вологою, збагачується теплом променистого сонця. Його рух передається двома супутниками. Античні напівбоги-близнюки Діоскури везуть на колісниці по небу бога сонця Геліоса. Лівий - вранішній, правий - вечірній.

Образ богині родючості з двома супутниками був поширений по всій Європі. На Україні-Русі богиню заміняли древом життя у вигляді пишної квітки (часто у вазоні), - в поєданні з двійкою коней, козлів, півнів. Лівий, вранішній - зеленого або синього кольору, правий, вечірній - жовтого чи червоного.

Богиня-квітка освячує найважливішу в хаті річ - вогнище, руську піч. За нею постійно стежить господиня. Це її гордість. Час від часу вона підбілює символ родинного багаття. На видному, чільному місці хазяйка малює квітку.

Другий важливий предмет у хатині - ліжко. Його накривають ліжником, на якому вишиті орнаменти у вигляді тих самих ромбів, що сприяють родючості. Для подружнього ложа це найприродніший символ. Але родючість треба захищати, тому над ним з давніх-давен заведено вішати зброю - лук, меч, кинджал, шаблю, рушницю…