Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Зміст
Розвиток грошової системи
Банківська система країни
Спеціальні фінансово-кредитні інститути
Список використаної літератури
Розвиток грошової системи
Фунт стерлінгів використовувався на Британських островах задовго до виникнення там централізованої держави (IX—X ст.). Назва цієї грошової одиниці відображає її початковий ваговий вміст: з одного фунта срібла карбували 240 пенсів, які називали ще "стерлінгами".
Із середини XIV ст. в обігу з'явилися золоті монети і протягом кількох століть у державі панував біметалізм. Англія раніше, ніж інші держави, перейшла до золотого монометалізму: фактично — наприкінці XVIII ст., юридично — у 1816 р. До Першої світової війни емісія банкнот Банком Англії регулювалась актом Р. Піля (з 1844 p.). Згідно з актом банкноти повинні були 100-відсотково забезпечуватися золотом.
Війна викликала розлад грошового обігу держави. Після припинення розміну банкнот на золото (серпень 1914 р.) держава почала використовувати емісію грошей для покриття своїх воєнних витрат. Маса грошей в обігу в 1913—1918 pp. збільшилася з 35 млн до 399 млн ф. ст.; у 1920 р. вона досягла 555 млн ф. ст. У зв'язку з економічними труднощами, викликаними війною, це призвело до інфляції: товарні ціни за сім років збільшилися майже втричі. З метою стабілізації фунта стерлінгів уряд у 1920 р. узяв курс на дефляцію, проводячи політику "дорогих" грошей. Це відповідало інтересам фінансової олігархії, яка, отримуючи великі прибутки від капіталовкладень за кордоном, була зацікавлена у збереженні високої купівельної спроможності фунта стерлінгів. Дефляціина політика сприяла, з одного боку, зниженню цін, у той час як у Німеччині і Франції вирувала інфляція, а з другого — загостренню економічної кризи 1920—1921 pp., посиленню безробіття, зниженню заробітної плати.
Грошова реформа у 1925— 1928 pp . мала на меті стабілізувати грошову систему. Початок реформи припадає на квітень 1925 p., коли Великобританія встановила розмін банкнот на золото за довоєнним паритетом за рахунок запровадження золотозливкового стандарту. Курс фунта стерлінгів Банк Англії підтримував за допомогою високої облікової ставки, що суперечило інтересам промислових кіл, яким бракувало "дешевих" грошей. У 1928 р. грошова реформа завершилася прийняттям закону про надання Банку Англії прав на фідуціарну емісію банкнот у розмірі 260 млн ф. ст., а за погодженням зі скарбницею — і понад зазначену суму.
Світова економічна криза у 1929—1933 pp. послабила позиції Великобританії на зовнішніх ринках і викликала масовий відплив капіталів з країни. 21 вересня 1931 р. розмін фунтів стерлінгів на золоті зливки було зупинено і здійснено девальвацію. Золотий запас Банку Англії був переданий у розпорядження валютного стабілізаційного фонду, створеного при скарбниці в 1923 р. для регулювання курсу фунта стерлінгів. Великобританія активно включилась у валютну війну із США і Японією. Як метод боротьби за зовнішні ринки вона використовувала зниження курсу фунта стерлінгів.
Війна спричинила дезорганізацію економіки, грошового обігу держави. З 1939 по 1945 р. грошова маса збільшилась у 2,5 раза, ціни підвищилися на 75 %. Проте розміри інфляції у Великобританії були менші, ніж в інших країнах, що воювали, включаючи США. Цьому сприяли висока вага податків у фінансуванні військових витрат Великобританії (понад 40 %), істотна роль нагромадження стерлінгової заборгованості колоній та домініонів, державний контроль за цінами, раціонування сировини, палива, продуктів харчування.
Сучасна інфляція — результат суперечностей суспільного відтворення і структурних диспропорцій в англійській економіці.
Важливу роль в інфляційному процесі відіграють державні витрати, які фінансуються за рахунок позик. У березні 1986 р. тільки заборгованість уряду досягла 167,5 млрд ф. ст., або 47 % внутрішнього національного продукту (ВНП) держави. Розміщення державних цінних паперів у банках сприяє збільшенню грошової маси. Тому у 80—90-ті роки у Великобританії темпи інфляції були вищі, ніж у деяких інших промислово розвинених країнах. Це ми бачимо з показників коефіцієнта монетизації у 1990—1995 pp. (табл. 26).
У 90-х роках Банк Англії справляє вирішальний вплив на стабілізацію національної валюти, він відмовляється прямо кредитувати
Таблиця 26
Коефіцієнт монетизації у Великобританії
| 1990 р. | 1991 р. | 1992 р. | 1993 р. | 1994 р. | 1995 р. |
| 90,4 | 91,7 | 93,3 | 94,6 | 94,2 | 98,4 |
уряд. Емісія грошей здійснюється суворо у межах загального спрямування на збільшення грошової маси в економіці. Загальна сума готівки у 1999 р. підтримується на рівні 24 млрд ф. ст. У зв'язку з надходженням в обіг фальшивих грошей номіналом 20 ф. ст. Банк Англії ухвалив рішення про емісію банкнот цього номіналу на суму 10 млрд ф. ст. і повну поступову заміну купюр старого зразка до 2003 р. Нова купюра має спеціальний захист, що дасть можливість з більшою впевненістю встановити справжність купюри та убезпечитися від підробки. У 1998 р. в обіг запроваджено банкноти нового зразка на суму 349 млн ф. ст.
Після Другої світової війни Великобританія переживає періодичні валютні кризи, які супроводжуються падінням курсу фунта стерлінгів.
Першу повоєнну девальвацію англійської валюти на 30,5 % було проведено у вересні 1949 p.; її золотий вміст знизився з 3,58 до 2,488 г, а офіційний курс до долара США — з 4,03 до 2,80 дол. за 1 ф. ст. Цьому заходу передувала невдала спроба скасувати обмін фунта стерлінгів на долари за поточними операціями у серпні 1947 р. У результаті через 35 днів після скасування обміну валютні резерви були вичерпані, різко збільшився дефіцит торгового балансу, довіру до фунта стерлінгів було підірвано і в 1947—1948 pp. інфляція посилилася. Девальвація не вирішила валютних проблем Великобританії. Валютна криза повторювалась у 1951, 1955, 1958, 1960, 1961, 1964, 1965 р.
У листопаді 1966 р. проведено девальвацію на 14,3 % і золотий вміст англійської валюти знижено до 2,13 г, а курс до долара — до 2,40. Вплив цих заходів на платіжний баланс позначився через півтора року — у 1969—1971 pp. Великобританія мала велике позитивне сальдо за поточними операціями. Завдяки цьому у грудні 1971 р. при масовому перегляді розвиненими країнами валютних курсів фунт стерлінгів щодо долара фактично було ревальвовано на 1,57 % і встановлено на рівні 2,60571 дол. Проте стабілізація фунта стерлінгів виявилася нетривкою.
Короткочасний економічний підйом у 1972 р. призвів до великого дефіциту в зовнішній торгівлі, відпливу з держави зарубіжних капіталів і вилився у найгострішу кризу фунта стерлінгів. Витративши упродовж двох тижнів понад 5 млрд дол. на підтримання його курсу, англійський уряд 23 червня 1972 р. запровадив режим плаваючого курсу. До кінця року курс фунта стерлінгів знизився на 10 % порівняно з груднем 1971 p., до кінця 1973 р. — на 17, у 1974 р. — на 18, у 1975 р. — на 27, у 1976 р. — на 40 %.
Із середини 1977 р. позиції фунта стерлінгів порівняно зміцніли почасти у зв'язку з припливом капіталу в державу. Видобуток нафти Великобританією у Північному морі в умовах високих цін на нафту надав фунту стерлінгів тимчасово статусу "нафтовалюти", привабливої для міжнародних інвесторів. Прихід до влади в 1979 р. консервативного уряду М. Тетчер, який вибрав монетаристські рецепти (в тому числі високі процентні ставки) для здійснення економічної політики, посилив цю тенденцію. Завдяки припливу короткострокових іноземних капіталів курс фунта стерлінгів у 1981 р. підвищився до рівня 1971 р. — 2,40 дол. У жовтні 1979 р. вперше з 1931 р. було скасовано всі валютні обмеження.
Проте поліпшення позицій фунта стерлінгів не було тривалим. Відставання Великобританії за темпами економічного розвитку, підвищенням продуктивності праці, структурними перетвореннями в ці роки посилилося.
Через це у 1981 р. незважаючи на великий актив платіжного балансу почався відплив капіталу з Великобританії. Тенденція до зниження курсу англійської валюти досягла кульмінації на початку 1985 р. (1 ф. ст. = 1,09 дол.). Згодом фунт стерлінгів дещо закріпив свої позиції стосовно долара (1,50—1,60 дол.), проте його позиції щодо інших провідних валют слабшали. Середньозважений курс фунта стерлінгів у 1981 — 1986 pp. знизився більш як на ЗО %.
Нині валютний курс регулюють за рахунок політики процентних ставок (через операції Банку Англії на грошовому ринку) і валютної інтервенції (в обмежених масштабах) з метою зменшення коливань курсу.
У 90-х роках Великобританія не тільки досить швидко відновила економічний потенціал, а й по праву посіла одне з чільних місць у своєму співтоваристві. Винятково високий рівень життя у цій державі гідний наслідування. Економічне піднесення у Великобританії відбува-
лося завдяки прогресивному та індустріально орієнтованому керівництву, дисциплінованій робочій силі та державній політиці, яка надавала повну свободу дій та всіляко стимулювала ініціативу. З 1990 по 1996 р. швидкими темпами збільшувався експорт.
Великобританія помітно підвищила конкурентоспроможність (табл. 28).
Розвиток експорту у Великобританії млрд дол.
| 1990 р. | 1996 р. |
| 185,2 | 260,7 |
Матеріальну основу стабільності курсу фунта стерлінгів у 90-х роках становить міжнародний рух прямих іноземних інвестицій та глобалізація підприємницької діяльності.
Види комерційних банків
| Банк | Кількість | |
| 1987 p. | 1995 p. | |
| Clearing banks | 18 | 6 |
| Discount Houses | 8 | 10 |
| Merchant banks | 34 | 71 |
| Foreign banks | 374 | 559* |
Дані за 1996 p.
Основу англійської банківської системи становлять клірингові банки ( clearing banks ) — провідні депозитні банки, які входять до складу найбільших банків світу. Вони є членами Лондонської клірингової палати, активно займаються міжнародними операціями і керують за кор-
доном мережею дочірніх компаній, відділень і представництв (мають представництва у країнах СНД).
Із середини 80-х років унаслідок лібералізації правил торгівлі цінними паперами на Лондонській фондовій біржі й за її межами, а також через посилення конкуренції у сфері традиційних банківських операцій з боку будівельних товариств та інших небанківських кредитних установ клірингові банки почали активно розширювати коло фінансових і навколо-банківських послуг. Організаційно це виявилося в обростанні клірингових банків безліччю спеціалізованих дочірніх компаній (з торгівлі цінними паперами, лізингу, факторингу та ін.) і в перетворенні їх на кредитно-фінансові конгломерати.
Зокрема, Lloyd's можна лише умовно вважати корпорацією. Фактично це сектор ринку. Але якщо у 1989 р. кількість індивідуальних вкладників Lloyd's становила 31329, то у 1993 р. — 19537. Проте незважаючи на негаразди корпорація утримує позиції. Банк HSBC Holdings за розміром капіталу 27392 млн дол. посідав перше місце у світі в 1997 р.
Британський Clearing bank як універсальний банк бере участь у гарантуванні розміщення цінних паперів. Проте він відрізняється від такого ж німецького універсального банку за такими ознаками:
• виокремлені відділення більш традиційні;
• частка банків в акціонерному капіталі комерційних фірм менша;
• поєднання банківських і страхових фірм менш типове. Облікові доми ( Discount Houses ) — установи, що функціонують на
грошовому ринку. Вони традиційно залучають ресурси до запитання (онкольний кредит) і вкладають їх у комерційні казначейські векселі, державні облігації, зобов'язання муніципалітетів, строкові депозити і депозитні сертифікати. До 80-х років облікові доми були єдиними установами, які мали право на кредити Банку Англії в обмін на посередництво у розміщенні казначейських векселів. Банк Англії і далі здійснює операції на грошовому ринку в одному з облікових домів, проте вони вже не мають таких привілеїв і їх значення зменшується. В умовах швидкої перебудови грошово-кредитної сфери ці вузько-спеціалізовані інститути-посередники диверсифікували діяльність, тому їх кількість у 90-х роках скоротилася до 10.
Merchant banks — торгові банки (кілька десятків установ Сіті), основна сфера діяльності яких пов'язана із зовнішньою торгівлею і міжнародними кредитно-фінансовими операціями. Сила цих банків
полягає у позиції, яку вони традиційно займають на ринку позикових капіталів, зокрема цінних паперів. Торгові банки поєднують депозитно-позикові операції для обмеженої кількості клієнтів з емісійно-засновницькою діяльністю, а також з консультаційними послугами. Вони організовують консорціуми, керують портфелями цінних паперів, виступають посередниками в операціях злиття і поглинання компаній, відіграють важливу роль на валютному ринку і ринку золота.
Merchant banks входять до банківських асоціацій Issuing Houses Association (55 банків) і Accepting Houses Association (16 банків). Крім цього Merchant banks, які здійснюють емісію цінних паперів, входять до асоціації British Merchant Banking and Security Houses Association. Найбільші торгові банки у 90-х роках стали банками універсального зразка.
Foreign banks (іноземні банки) — найчисленніша і найрізнорідні-ша група банківських установ Великобританії. Із приблизно 800 кредитних інститутів у країні понад 350 — іноземні. Загальний баланс іноземних банків перевищує 800 млрд ф. ст., або становить понад 60 % балансу всієї банківської системи (на 1989 p.).
У 1996 р. у Лондоні було зосереджено найбільші інвестиційні компанії Європейського економічного співтовариства та 559 іноземних банків (американських банківських представництв більше, ніж банків у самому Нью-Йорку, а концентрація японських банків більша, ніж у Токіо).
British overseas banks (Банки Співдружності) — офіційна назва колишніх британських колоніальних банків. Зараз не виокремлюються, оскільки більшість з них увійшли до складу великих банківських груп. Відмінність таких установ — переважна діяльність у країнах ЄЕС, хоча їх штаб-квартири та акціонери розміщуються у Великобританії. Типовий представник цієї групи — Стендард-Чартед бенк — має за кордоном понад 1300 відділень і входить до перших десяти банків Великобританії. У складі провідних клірингових банків колишні колоніальні банки звичайно виконують функції спеціальних міжнародних підрозділів.
Зміст
Розвиток грошової системи
Банківська система країни
Спеціальні фінансово-кредитні інститути
Список використаної літератури
Розвиток грошової системи
Фунт стерлінгів використовувався на Британських островах задовго до виникнення там централізованої держави (IX—X ст.). Назва цієї грошової одиниці відображає її початковий ваговий вміст: з одного фунта срібла карбували 240 пенсів, які називали ще "стерлінгами".
Із середини XIV ст. в обігу з'явилися золоті монети і протягом кількох століть у державі панував біметалізм. Англія раніше, ніж інші держави, перейшла до золотого монометалізму: фактично — наприкінці XVIII ст., юридично — у 1816 р. До Першої світової війни емісія банкнот Банком Англії регулювалась актом Р. Піля (з 1844 p.). Згідно з актом банкноти повинні були 100-відсотково забезпечуватися золотом.
Війна викликала розлад грошового обігу держави. Після припинення розміну банкнот на золото (серпень 1914 р.) держава почала використовувати емісію грошей для покриття своїх воєнних витрат. Маса грошей в обігу в 1913—1918 pp. збільшилася з 35 млн до 399 млн ф. ст.; у 1920 р. вона досягла 555 млн ф. ст. У зв'язку з економічними труднощами, викликаними війною, це призвело до інфляції: товарні ціни за сім років збільшилися майже втричі. З метою стабілізації фунта стерлінгів уряд у 1920 р. узяв курс на дефляцію, проводячи політику "дорогих" грошей. Це відповідало інтересам фінансової олігархії, яка, отримуючи великі прибутки від капіталовкладень за кордоном, була зацікавлена у збереженні високої купівельної спроможності фунта стерлінгів. Дефляціина політика сприяла, з одного боку, зниженню цін, у той час як у Німеччині і Франції вирувала інфляція, а з другого — загостренню економічної кризи 1920—1921 pp., посиленню безробіття, зниженню заробітної плати.
Грошова реформа у 1925— 1928 pp . мала на меті стабілізувати грошову систему. Початок реформи припадає на квітень 1925 p., коли Великобританія встановила розмін банкнот на золото за довоєнним паритетом за рахунок запровадження золотозливкового стандарту. Курс фунта стерлінгів Банк Англії підтримував за допомогою високої облікової ставки, що суперечило інтересам промислових кіл, яким бракувало "дешевих" грошей. У 1928 р. грошова реформа завершилася прийняттям закону про надання Банку Англії прав на фідуціарну емісію банкнот у розмірі 260 млн ф. ст., а за погодженням зі скарбницею — і понад зазначену суму.
Світова економічна криза у 1929—1933 pp. послабила позиції Великобританії на зовнішніх ринках і викликала масовий відплив капіталів з країни. 21 вересня 1931 р. розмін фунтів стерлінгів на золоті зливки було зупинено і здійснено девальвацію. Золотий запас Банку Англії був переданий у розпорядження валютного стабілізаційного фонду, створеного при скарбниці в 1923 р. для регулювання курсу фунта стерлінгів. Великобританія активно включилась у валютну війну із США і Японією. Як метод боротьби за зовнішні ринки вона використовувала зниження курсу фунта стерлінгів.
Війна спричинила дезорганізацію економіки, грошового обігу держави. З 1939 по 1945 р. грошова маса збільшилась у 2,5 раза, ціни підвищилися на 75 %. Проте розміри інфляції у Великобританії були менші, ніж в інших країнах, що воювали, включаючи США. Цьому сприяли висока вага податків у фінансуванні військових витрат Великобританії (понад 40 %), істотна роль нагромадження стерлінгової заборгованості колоній та домініонів, державний контроль за цінами, раціонування сировини, палива, продуктів харчування.
Сучасна інфляція — результат суперечностей суспільного відтворення і структурних диспропорцій в англійській економіці.
Важливу роль в інфляційному процесі відіграють державні витрати, які фінансуються за рахунок позик. У березні 1986 р. тільки заборгованість уряду досягла 167,5 млрд ф. ст., або 47 % внутрішнього національного продукту (ВНП) держави. Розміщення державних цінних паперів у банках сприяє збільшенню грошової маси. Тому у 80—90-ті роки у Великобританії темпи інфляції були вищі, ніж у деяких інших промислово розвинених країнах. Це ми бачимо з показників коефіцієнта монетизації у 1990—1995 pp. (табл. 26).
У 90-х роках Банк Англії справляє вирішальний вплив на стабілізацію національної валюти, він відмовляється прямо кредитувати
Таблиця 26
Коефіцієнт монетизації у Великобританії
| 1990 р. | 1991 р. | 1992 р. | 1993 р. | 1994 р. | 1995 р. |
| 90,4 | 91,7 | 93,3 | 94,6 | 94,2 | 98,4 |
уряд. Емісія грошей здійснюється суворо у межах загального спрямування на збільшення грошової маси в економіці. Загальна сума готівки у 1999 р. підтримується на рівні 24 млрд ф. ст. У зв'язку з надходженням в обіг фальшивих грошей номіналом 20 ф. ст. Банк Англії ухвалив рішення про емісію банкнот цього номіналу на суму 10 млрд ф. ст. і повну поступову заміну купюр старого зразка до 2003 р. Нова купюра має спеціальний захист, що дасть можливість з більшою впевненістю встановити справжність купюри та убезпечитися від підробки. У 1998 р. в обіг запроваджено банкноти нового зразка на суму 349 млн ф. ст.
Після Другої світової війни Великобританія переживає періодичні валютні кризи, які супроводжуються падінням курсу фунта стерлінгів.
Першу повоєнну девальвацію англійської валюти на 30,5 % було проведено у вересні 1949 p.; її золотий вміст знизився з 3,58 до 2,488 г, а офіційний курс до долара США — з 4,03 до 2,80 дол. за 1 ф. ст. Цьому заходу передувала невдала спроба скасувати обмін фунта стерлінгів на долари за поточними операціями у серпні 1947 р. У результаті через 35 днів після скасування обміну валютні резерви були вичерпані, різко збільшився дефіцит торгового балансу, довіру до фунта стерлінгів було підірвано і в 1947—1948 pp. інфляція посилилася. Девальвація не вирішила валютних проблем Великобританії. Валютна криза повторювалась у 1951, 1955, 1958, 1960, 1961, 1964, 1965 р.
У листопаді 1966 р. проведено девальвацію на 14,3 % і золотий вміст англійської валюти знижено до 2,13 г, а курс до долара — до 2,40. Вплив цих заходів на платіжний баланс позначився через півтора року — у 1969—1971 pp. Великобританія мала велике позитивне сальдо за поточними операціями. Завдяки цьому у грудні 1971 р. при масовому перегляді розвиненими країнами валютних курсів фунт стерлінгів щодо долара фактично було ревальвовано на 1,57 % і встановлено на рівні 2,60571 дол. Проте стабілізація фунта стерлінгів виявилася нетривкою.
Короткочасний економічний підйом у 1972 р. призвів до великого дефіциту в зовнішній торгівлі, відпливу з держави зарубіжних капіталів і вилився у найгострішу кризу фунта стерлінгів. Витративши упродовж двох тижнів понад 5 млрд дол. на підтримання його курсу, англійський уряд 23 червня 1972 р. запровадив режим плаваючого курсу. До кінця року курс фунта стерлінгів знизився на 10 % порівняно з груднем 1971 p., до кінця 1973 р. — на 17, у 1974 р. — на 18, у 1975 р. — на 27, у 1976 р. — на 40 %.
Із середини 1977 р. позиції фунта стерлінгів порівняно зміцніли почасти у зв'язку з припливом капіталу в державу. Видобуток нафти Великобританією у Північному морі в умовах високих цін на нафту надав фунту стерлінгів тимчасово статусу "нафтовалюти", привабливої для міжнародних інвесторів. Прихід до влади в 1979 р. консервативного уряду М. Тетчер, який вибрав монетаристські рецепти (в тому числі високі процентні ставки) для здійснення економічної політики, посилив цю тенденцію. Завдяки припливу короткострокових іноземних капіталів курс фунта стерлінгів у 1981 р. підвищився до рівня 1971 р. — 2,40 дол. У жовтні 1979 р. вперше з 1931 р. було скасовано всі валютні обмеження.
Проте поліпшення позицій фунта стерлінгів не було тривалим. Відставання Великобританії за темпами економічного розвитку, підвищенням продуктивності праці, структурними перетвореннями в ці роки посилилося.
Через це у 1981 р. незважаючи на великий актив платіжного балансу почався відплив капіталу з Великобританії. Тенденція до зниження курсу англійської валюти досягла кульмінації на початку 1985 р. (1 ф. ст. = 1,09 дол.). Згодом фунт стерлінгів дещо закріпив свої позиції стосовно долара (1,50—1,60 дол.), проте його позиції щодо інших провідних валют слабшали. Середньозважений курс фунта стерлінгів у 1981 — 1986 pp. знизився більш як на ЗО %.
Нині валютний курс регулюють за рахунок політики процентних ставок (через операції Банку Англії на грошовому ринку) і валютної інтервенції (в обмежених масштабах) з метою зменшення коливань курсу.
У 90-х роках Великобританія не тільки досить швидко відновила економічний потенціал, а й по праву посіла одне з чільних місць у своєму співтоваристві. Винятково високий рівень життя у цій державі гідний наслідування. Економічне піднесення у Великобританії відбува-
лося завдяки прогресивному та індустріально орієнтованому керівництву, дисциплінованій робочій силі та державній політиці, яка надавала повну свободу дій та всіляко стимулювала ініціативу. З 1990 по 1996 р. швидкими темпами збільшувався експорт.
Великобританія помітно підвищила конкурентоспроможність (табл. 28).
Розвиток експорту у Великобританії млрд дол.
| 1990 р. | 1996 р. |
| 185,2 | 260,7 |
Матеріальну основу стабільності курсу фунта стерлінгів у 90-х роках становить міжнародний рух прямих іноземних інвестицій та глобалізація підприємницької діяльності.
Рейтинг країн за рівнем міжнародної конкурентоспроможності
| Країна | 1990 р. | 1996 р. |
| США | 3 | 4 |
| Великобританія | 7 | 15 |
У 90-х роках розгортається "друга хвиля" приватизації в Європі. Зокрема, у 1993—1996 pp. тільки в чотирьох країнах (Франція, Італія, Великобританія, Німеччина) загальна вартість приватизованих підприємств
Прямі іноземні інвестиції у Великобританію млрд дол.
| 1980 р. | 1990 р. | 1995 р. |
| 63,01 | 218,21 | 244,14 |
становила 106 млрд дол. Це також позначилось на обсягах прямих іноземних інвестицій на душу населення. Вони збільшилися з 1129,2 дол. у 1986 р. до 4119,5 дол. у 1995 р. (у США відповідно з 774,1 до 1934,8 дол.). Економічні показники Великобританії станом на 1994 р. наведено у табл. ЗО.
Особливість Великобританії полягає в тому, що серед економічно розвинених країн вона посідає за наведеними в табл. ЗО показниками 5—4 місце. Країна мала золотий запас 736 т у 1990 р. і 716 т
Економічні показники Великобританії (станом на 1994 р.)
| ВВП, млрд дол. | Експорт, млрд дол. | Валютні резерви, млрд СПЗ |
| 1019,5 | 204,9 | 26,4 |
Отже, у 90-х роках під впливом розвитку світової інфляції панувала тенденція до зниження валютного курсу фунта стерлінгів. Його курс щодо СПЗ у 1995 р. знизився на 80 % від рівня 1985 р. (долар США відповідно знизився до 74 %). Проте до 1997 р. позиції фунта стерлінгів зміцніли і він подорожчав на 16 % (долар США — на 7 %).
Нині англійський фунт стерлінгів є однією з п'яти найважливіших валют, які вільно конвертуються у міжнародних фінансових операціях. На 90-ті роки узгоджено його частку, або вагу, серед компонентів стандартного кошика валют, які визначають вартість СПЗ, — 11 % (долар США — 40 %). У 1996 р. Великобританія додержувалася параметрів, встановлених у Маастрихті для країн ЄВС.
Дата: 2019-07-30, просмотров: 173.