Історичний розвиток університетів Італії

Італійські університети розмножувалися методом.. брунькування. Перший університет у Європі був відкритий у Болоньї в 1088 році, за чотири сотні років до відкриття Колумбом Америки. Фактично він став прабатьком більшості італійських університетів, які були засновані як його відділення. В 1200 році від Болонского університету відокремилися університети в Падуї і Модені, за ними пішли університети Рима, Перуджі, Пізи, Флоренції і Неаполя, які стали окремими навчальними закладами до 1300 року. До 1400 року по цьому ж шляху пішли університети Турина, Парми і Катаньї, до 1500 року - Кальярі, Сассари й Мессіни, а до пам'ятного 1812 року - Палермо і Генуї.

Медицину найкраще вивчати в університеті Салерно, а Болонський університет славиться своїм факультетом права. Тим, хто хоче стати дизайнером, пряма дорога в Європейський інститут дизайну (Istituto Europeo di Design) у Мілані, один з найбільш авторитетних навчальних закладів у даній області.

Премудрості міжнародної економіки, фінансів і менеджменту найкраще осягати в приватній Європейській школі економіки (ESE) або в Школі менеджменту Scuola di Direzione Aziendale Bocconi. До речі, багато навчальних програм у приватних вузах викладають як на італійській, так і на англійській мовах, або тільки на англійській. У Римі є навіть американський університет ім. Джона Кебота, де англійська - основна мова.

Університетська вища освіта

Іноземні студенти їдуть до Італії доволі охоче. За аналітичними даними італійського держстату близько 35 тис. іноземних студентів навчаються у ВНЗ апенінського півострова і найбільша частка з них (46%) - громадяни європейських держав, що не входять до складу Європейського Союзу.

Система вищої освіти в Італії не відрізняється різноманітністю: абсолютна більшість студентів навчається в університетах. З монополії університетської системи змогли вирватися тільки академії образотворчих мистецтв, консерваторії й два інститути в Пізі, орієнтовані на дослідницьку роботу. В Італії 47 державних університетів і 9 незалежних, що мають державну ліцензію. У них навчається близько 1,5 мільйона студентів і викладають понад 60000 професорів. У Римі зосереджено п'ять університетів, у найбільшому з яких - La Sapienza - навчається близько 200 тисяч студентів.

Через відсутність вступних іспитів у вузи надходить усе більше випускників ліцеїв і виникає проблема їхнього переповнення. У результаті, з 10 студентів, що вступають, тільки 3 одержують диплом.

Італія випускає в 3 рази менше дипломованих фахівців, ніж Англія або Німеччина, тому що в університетах не існує вступних випробувань, і середній рівень студентів невисокий.

Кожний італійський університет має власну систему тестування по мові. Тести звичайно складаються із граматичних питань, перекладу тексту й співбесіди з викладачем.

У приватних вузах багато навчальних програм викладаються як на італійській, так і англійській мовах, або тільки на англійській.

Донедавна для одержання 1-го диплома в Італії (Laurea) було потрібно не менш 4 років навчання. Недавно був уведений 3-річний курс.

П'ять років необхідно вивчати хімію, архітектуру й одонтологію, а медицину не менше 6 років.

Laurea відповідає рівню "бакалавр-магістр" в англо-саксонському вимірі. Успішно здавши Laurea одержують також "Dottore". Це чисто академічний ступінь, тому що щоб одержати роботу зі спеціальності необхідно здати кваліфікаційний іспит.

Навчання в аспірантурі триває 3 роки й завершується одержанням диплома Dottorto di ricerca. При вступі здаються іспити.

В університетах є курси підвищення кваліфікації (1 рік після Laurea) і спеціалізації (1-5 років після Laurea). По закінченні цих курсів дипломи не передбачені й не мають еквівалентів у системах освіти європейських країн.

Італійські академії образотворчих мистецтв спеціалізуються на чотирьох сферах - це живопис, скульптура, декор і сценічний декор. Програма по кожній дисципліні розрахована на 4 роки й розділена на два основних блоки - практичний і теоретичний. На відміну від вступу в університети при вступі в академії образотворчих мистецтв абітурієнти повинні успішно пройти вступні випробування. Навчальний рік в італійських академіях розділений на два семестри. 1 семестр починається в перших числах жовтня, другий - у перших числах березня. Іноземні студенти при вступі на перший університетський цикл не здають вступних іспитів, тому теоретично в італійський університет можна вступити, просто маючи атестат про середню освіту (рівносильний італійському diploma di maturita). Цікаво те, що майже всі вищі заклади Італії не мають обмеження по набору абітурієнтів.

Вартість року навчання в державному італійському університеті - 300-400 $ США, приватні вузи встановлюють ціни самі й вони майже завжди набагато вище (2000-8000 $ США). Стипендії для іноземних студентів розподіляються Міністерством закордонних справ, і їхнє число дуже обмежене.

У кожному італійському місті, навіть маленькому, є курси по вивченню італійської мови як іноземної з можливістю після їхнього завершення одержати сертифікат про закінчення. Щоб бути зарахованим на курси, найкраще звернутися до професіоналів - або безпосередньо в навчальні заклади або в агентства, що займаються цією сферою. У середньому тривалість вивчення італійської мови 9-11 тижнів, тому що за 2-4 тижні можна одержати лише початкові навики, а для їхнього закріплення необхідний більш тривалий період.

Також великою відмінністю італійської вищої освіти від української є те, що молоді люди не відразу йдуть до університету після школи, а часто кілька років працюють, заробляючи на освіту, оскільки навчання в університетах безкоштовне лише для тих, хто навчається на кращі оцінки.

До наших часів дійшли свято першокурсника (з обов'язковим посвяченням до братства) та свято випускника. Свято першокурсників відбувається у перший тиждень листопада, коли починається навчальний рік. За традицією, першокурсник до посвяти - це “бридка й нечиста тварина”, яку перш ніж увести у пристойне студентське товариство, треба добре очистити. З цією метою бідолашним новачкам дають випити неймовірну кількість вина та сильного сольового розчину. Після неминучого “очищення" новачок стає справжнім студентом. Випуск з університету в Італії, на відміну від нашого звичаю, подія не колективна, а здебільшого індивідуальна, тому брати-студенти мають змогу добре підготувати свято нічого не підозрюючому випускникові. Перш за все вони мають зробити папірус, де у віршованій, іронічній, більш-менш непристойній манері розповідають життя випускника і малюють на нього велику карикатуру. Випускник має дуже уважно читати вголос цей римований витвір, тому що за кожну свою помилку має випити вина, дехто на останніх рядках ледве ворушить язиком. Після цього батьки бідолахи вінчають його лавровим вінком. Потім всі вирушають до ресторану, де випускник дає бенкет.

Пересуваються студенти переважно на велосипедах та моторолерах, оскільки одержати права в Італії може коштувати більше, ніж сам транспортний засіб, та й пробки на дорогах велосипедисту не заважають вчасно прибути на лекцію.

Спільною розвагою для всіх є пристрасть до спорту й танців, не дивлячись на те, що на перервах палять буквально всі (викладачі поряд із студентами на ганку факультета). При всіх університетах є студентські спортивні центри, де за помірну ціну можна записатись на курс фітнеса, баскетболу та ін. В останній час серед італійської молоді вирує бум на латиноамериканські танці.

Державна політика підтримки книговидавців зробила в Італії справжній вибух інтересу до літератури. Кінозали пропонують знижки на квитки для студентів.

Інша можливість відпочинку - студентський туризм. Туристичні агенції пропонують чартерні рейси, квиток на які може коштувати всього кілька євро, та пакет інших послуг, так що за чверть річної стипендії студент може побувати на кілька днів у іншій країні. Улюблені місця відпочинку - Іспанія та Португалія, можливо через подібність темпераменту їх мешканців.

До речі, при європейських університетах створені і програми по обміну студентами, так що студент (який за новою конституцією ЄС зобов'язаний знати 2 мови країн Союзу) може поїхати вчитися в іншу країну на рік чи семестр.

Зрозуміло, таке насичене студентське життя формує і специфічний світогляд. На відміну від нашого юнака, італійський студент не хоче “все й одразу”: диплома, вечірок, роботи, дружину, дітей, подорожей. Гнучкий академічний розклад дає змогу не тільки подорожувати, а й набиратися необхідного робочого досвіду.

Найбільшим попитом у перші роки після випуску користуються інженери (з електроніки та програмування), випускники факультетів економіки, міжнародних відносин, архітектури, промислової хімії. Випускники-медики (серед них найчастіше знаходять роботу фізіотерапевти, терапевти з післяопераційної реабілітації, стоматологи та медсестри) та юристи “наздоганяють" своїх колег з інших галузей на ринку праці через кілька років, адже на них чекають після випуску тривалі курси спеціалізації. На жаль, як і в нас, найбільше труднощів у пошуку роботи мають педагоги, випускники філологічних та соціологічних факультетів, але те, що й серед них близько 70% працює за фахом - факт красномовний.

Італійський держстат стверджує, що серед 25-29-річних випускників 20% безробітні, серед тих же кому більше 35-лише 1,6%. Тут можемо спостерігати певну аналогію з Україною, де в переважній більшості випадків однією з головних вимог при вступі на роботу є стаж по спеціальності, що унеможливлює отримання роботи свіжеспеченим випускником вузу.