Ще однією проблемою, що провокує інфляцію в нашій державі, стало пралельне обертання разом з національною валютою сильної іноземної, точніше долара.

Аналіз структури грошової маси свідчить про зростання питомої ваги іноземної валюти. Станом на 1.08.1994 року питома вага національної валюти становила 86,5 %, іноземної валюти- 13,5 %. Станом на 1.01.1995 р. відповідно- 68,6% і 31,4%. Вплив іноземної валюти тим сильніший, чим інтенсивніший темп падіння валютного курсу. У подібних умовах іноземна вільноконвертована валюта і далі залишається одним з найпривабливіших засобів зберігання грошей. Адже, незважаючи на зменшення темпів інфляції, валютний курс продовжує зростати. За даними Міністерства статистики України, протягом 1995 року постійно зростає обсяг витрат населення на купівлю іноземної валюти:

· перший квартал — 16,80 трлн. крб.;

· другий квартал — 32,86 трлн. крб.;

· третій квартал — 59,60 трлн. крб.;

· за дев’ять місяців 1995 року — 109,30 трлн. крб.

Паралельно продовжували збільшуватися суми коштів, розміщених на рахунках у банках за межами України. Якщо станом на 1.01.1995 р. залишок зазначених валютних коштів становив 23573,9 тис. дол. США, то на 1.07.1995 р. ці суми зросли до 62297,1 тис. дол. США.

Підвищення попиту на вільноконвертовану валюту сприяє зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань, викликає недовіру до національних грошей. А це, з одного боку, знову ж таки, є одним з факторів інфляційних процесів, а з іншого, свідчить, що в Україні серед факторів інфляції можна назвати також інфляційні адаптивні очікування — процес залежності рівня пропозиції від очікуваного рівня цін на фактори виробництва, який грунтується на попередньому інфляційному досвіді.

Треба також зазначити, що рівень валютного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют може виступати як у вигляді інфляційного, так і антиінфляційного фактора. Низький курс національної валюти здорожчує імпорт та здешевлює за межами країни експорт товарів. Це призводить до зростання цін на імпортовані товари. Тому є пряма залежність між інфляційними процесами та обсягом чистого експорту (різниця між експортом та імпортом). Низький валютний курс здорожчує імпорт і здешевлює експорт. Таким чином, за умов зниження валютного курсу національної грошової одиниці обсяг чистого експорту зростає.

За умов стрімкого падіння валютного курсу національної валюти об’єктивно необхідним було запровадження адміністративного регулювання валютного курсу українського карбованця та призупинення валюти біржових торгів. Оправданим є і часткове державне регулювання валютного курсу- захід, який викликає особливо гострі дискусії. В умовах стабільної розвинутої економіки обмінні курси безперечно повинні обумовлюватися співвідношенням попиту і пропозиції. Але економіка України потребує тимчасового протекціоністського захисту.

Слід зазначити, що існування значного розриву між регульованим офіційним курсом і комерційним негативно впливає на обсяги експорту, сприяє залишенню валютної виручки від експорту на рахунках іноземних банків.

Інші інфляційні фактори.

Економісти виділяють й інші фактори, що провокують інфляцію. Напри­клад, пропонуючи зменшення дефіциту бюджету за рахунок скорочення дер­жавних видатків, слід враховувати, що зниження бюджетних витрат не зумо­влює відповідного прямого зменшення грошової маси та інфляції. Скорочення дотацій сприяє збільшенню витрат підприємств і населення. Внаслідок цього підвищуються оптові ціни (на вугілля, метали тощо). А це, в свою чергу, поси­лює тиск у напрямі підвищення виробничих витрат.

Державні витрати повинні обгрунтовано скорочуватися по всьому ланцюгу відтворювання у всіх ланках економіки. Вкрай важливо нарощувати надход­ження доходів завдяки більш повному обліку і оподатковуванню господар­ських операцій та шляхом зростання виробництва і реалізації продукції. Пара­лельно з цим доцільно залучати якомога більше неінфляційних ресурсів фінан­сування бюджетного дефіциту, насамперед, за рахунок випуску декількох різновидів державних цінних паперів.

Фактором інфляції є також підвищення цін на продукцію економіч­них суб’єктів у відповідь на збільшення ставок податків, що рівнозначно збільшенню витрат виробництва, про які ми говорили вище.