Таким чином, коефіцієнт оновлення техніки й обладнання підприємства на кінець грудня 1999 року становить:

К_он=315,75/(23438Ч1,0217)=0,0132 (Індекс облікових цін за звітний період наведений у таблиці 1.1)

Використовуючи коефіцієнт оновлення техніки можна визначити період оновлення основних фондів підприємства, який розраховується по формулі:

Т_он=    1

   К_он

Отже період оновлення основних фондів підприємства становить:

Т_он = 1/0,0132 = 75,7 років

Як показують наведені вище розрахунків, коефіцієнт оновлення техніки має надто низьке значення (0,0132), яке на порядок нижче нормативної величини (0,1-0,14) даного показника і становить всього 11% (0,0132/0,12Ч100%) від його середньо галузевого нормативного значення (0,12). Розрахована величина коефіцієнта оновлення показує, що в 1999 році підприємство відновило лише 1,32% активних частини основних фондів, що в сучасних умовах бурхливого розвитку техніки і технологій недопустимо.

Якщо підприємство і в подальших періодах буде оновлювати свою техніку і обладнання такими ж темпами, як у 1999 році, то повністю оновити активну частину основних фондів підприємство зможе тільки 75,7 років.

Критично низьке значення коефіцієнта оновлення техніки також свідчить про те, що велику частину техніки підприємства складають морально і фізично застарілі обладнання, яке неодноразово зазнавало капітальних ремонтів. Внаслідок значного зниження продуктивності такого обладнання і збільшення витрат на його часті ремонти і експлуатацію істотного зростає собівартість продукції, що виробляється, і, отже, знижується її конкурентоздатність.

Низький відсоток оновлення техніки свідчить про застосування на підприємстві часткового способу відтворювання основних фондів.

Коефіцієнт оновлення техніки знаходиться в безпосередній залежності від міри забезпеченості амортизаційним фондом, оскільки амортизаційний фонд є основним джерелом придбання нової техніки і обладнання.

Міра забезпеченості підприємства коштами амортизаційного фонду виражається коефіцієнтом забезпеченості амортизаційним фондом, який розраховується по наступній формулі:

К_оа=    А_ф^р  , де

     Ф _а ^б

А _ф ^р - величина амортизаційного фонду, що використовується на реновацію основних засобів, грн;

Ф _а ^б - балансова вартість активної частини основних фондів на кінець року в облікових цінах, грн.

Розрахуємо коефіцієнт забезпеченості амортизаційним фондом використовуючи дані, наведені в таблицях 3.1 і 1.4:

К_оа = 421/23438=0,018 (Дані про частину амортизаційного фонду, яка використовується на реновацію, наведені в таблиці 1.4).

Період повної реновації активної частини основних фондів за рахунок коштів амортизаційного фонду з урахуванням збереження тенденції нарахування і розподілу амортизаційного фонду, що склалася в 1999 році, складе:

Т_он=    1  

   К_оа

К_оа = 1/0,018=55,6 років

Як бачимо з результатів розрахунків, величина коефіцієнта забезпеченості амортизаційним фондом на багато нижче її нормативного значення (0,1-0,2). Таким чином, в 1999 році підприємство за рахунок нарахованих і не витрачених на капітальний ремонт амортизаційних відрахувань зможе оновити тільки 1,8% основних фондів. Якщо надалі порядок нарахування і розподілу (на оновлення та капітальний ремонт) амортизаційних відрахувань не зміниться, то накопити суму коштів амортизаційного фонду, яка була б достатньою для повного оновлення всієї активної частини основних засобів підприємству вдасться тільки через 55,6 років.

Низький відсоток забезпеченості основних засобів амортизаційним фондом не дає можливості підприємству своєчасно оновлювати техніку і обладнання, впроваджувати більш прогресивні сучасні технології виробництва і призводить до морального і фізичного старіння основних фондів підприємства, що в у підсумку призводить до зниження якості і збільшенню собівартості продукції, що випускається, і, відповідно, веде до істотного зниження її конкурентоздатності.

Але нестача засобів амортизаційного фонду для оновлення техніки і обладнання викликана не лише недоліками облікової політики щодо амортизаційного фонду і основних засобів підприємства, вона також є наслідком недосконалістю законодавства у цій галузі, яка зорієнтована лише на збільшення бази оподаткування, а не на стимулювання проведення необхідних реновацій, модернізацій і своєчасного оновлення основних фондів підприємств.

 До того ж, вельми низьке значення коефіцієнта забезпеченості амортизаційними відрахуваннями є наслідком не тільки низького відсотка щорічних амортизаційних відрахувань, але й неефективного розподілу коштів амортизаційного фонду, при якому тільки 13% (421/3201Ч100%) коштів виділяються на реновацію техніки і обладнання підприємства.

 Нестача коштів амортизаційного фонду призводить до того, що велика частина техніки і обладнання підприємства є істотно зношеною.

Ступінь зношеності основних фондів підприємства виражається коефіцієнтом зносу, який у вартісній оцінці для активної частини основних засобів буде розраховуватися по наступній формулі:

К _з ^в_а=    З_а^ф  , де

     Ф _а ^б

З _а ^ф - фактична нарахована величина зносу активної частини основних фондів у періоді, що аналізується, грн;

Ф _а ^б - балансова вартість активної частини основних фондів на кінець року в облікових цінах, грн.

Таким чином, коефіцієнтом зносу активної частини основних засобів становить: К _з ^в _а = 10887,2/23438=0,4645 (Результати розрахунку вартісного коефіцієнта зносу активної частини основних засобів наведені також у таблиці 3.3).

Тепер визначимо коефіцієнт зносу пасивної частини основних засобів, який розраховується по наступній формулі:

К _з ^в_п=    З_п^ф  , де

     Ф _п ^б

З _п ^ф - фактична нарахована величина зносу пасивної частини основних фондів у періоді, що аналізується, грн;

Ф _п ^б - балансова вартість пасивної частини основних фондів на кінець року в облікових цінах, грн.

Отже, коефіцієнтом зносу пасивної частини основних фондів підприємства дорівнює: К _з ^в _п = 16841,8/54993 =0,3063

Результати розрахунків показують, що активна частина основних фондів має більш високий відсоток зносу (46,45%) ніж пасивна частина (30,63%). Різниця цих показників дорівнює 15,82% (46,45%-30,63%). Однак це не означає, що об'єкти пасивної частини основних засобів (будівлі, споруди та інш.) є більш новими у порівнянні з технікою й устаткуванням активної частини основних засобів, а швидше за все є наслідком відмінності основних ставок нарахування зносу по цих видах основних фондів (15% - для активної частини і 5% - для пасивної частини основних засобів).

Висока ступінь зносу активної частини основних фондів свідчить про негайну необхідність введення у експлуатацію нових об'єктів основних засобів замість істотно зношених, що дозволило б не перенавантажувати собівартість продукції зростаючими витратами на ремонт старої техніки й обладнання, а також не відволікати і без того не досить великі кошти амортизаційного фонду підприємства на фінансування капітальних ремонтів.

Однак, визначення коефіцієнта зносу основних засобів через відношення вартості нарахованого зносу й балансової вартості основних засобів має значні недоліки, оскільки встановлені норми амортизаційних відрахувань далеко не завжди відображають фактичний рівень фізичного і морального зносу техніки й обладнання. Для того, щоб визначити коефіцієнт зносу, який більш реально б відбивав ступінь фактичного зносу основних засобів, необхідно зіставляти фактичний і нормативний строки служби по кожному виду техніки й устаткування.

Розрахунок коефіцієнта зносу з використанням строків служби доцільно проводити тільки для активної частини основних фондів у цілому, також окремо по робочому й допоміжному обладнанню, оскільки по техніці й устаткуванню встановлюються відповідні нормативні терміни експлуатації.

Фактичний коефіцієнт зносу кожного з видів техніки й обладнання на основі строків його служби визначається по наступній формулі:

К _з ^ф _i =    Т_i^ф  , де

     Т _i ^б

Т _i ^ф - фактичний термін служби i-го виду техніки або обладнання на дату проведення аналізу;

Т _i ^б - встановлений нормативний термін служби i-го виду техніки або обладнання.

Відомості про фактичні і нормативні терміни служби техніки й обладнання наведені в таблиці 3.3. У даній таблиці також наведені результати розрахунку фактичних коефіцієнтів зносу по кожному виду устаткування й техніки підприємства (див. колонку 11 таблиці 3.3). Згідно з результатами цих розрахунків фактичний середній коефіцієнт зносу робочого обладнання дорівнює 0,7478; для допоміжного обладнання цей показник становить 0,779. Отже середній фактичний коефіцієнт зносу всієї активної частини основних засобів складає 0,7634. Як бачимо, у порівнянні з коефіцієнтами зносу обладнання, обчисленими у вартісному співвідношенні (див. колонку 12 таблиці 3.3), фактичні коефіцієнти зносу обладнання є істотно вищими. Так, наприклад, коефіцієнт зносу робочого обладнання, розрахований у вартісному відношенні, становить лише 61,67% (0,4612/0,7478Ч100%) від фактичного коефіцієнта зносу цього обладнання, обчисленого як співвідношення відповідних термінів експлуатації. Взагалі середній вартісний коефіцієнт зносу усієї активної частини основних засобів складає тільки 60,85% (0,4645/0,7634Ч100%) від середнього фактичного коефіцієнта зносу цієї частини ОЗ.

Таким чином, результати розрахунків показують, що практично все обладнання активної частини основних фондів підприємства є зношеним більш ніж на 50% (див. таблицю 3.3), при цьому більшість техніки має ступінь зносу велику 70% (про це свідчать розраховані коефіцієнт зносу, середнє значення яких становить 0,7634). До того ж деякі види обладнання, зокрема стругові установки, котли, насоси, штовхачі, практично досягли граничного нормативного терміну служби або навіть працюють більше встановленого нормативного строку, що призводить до частих поломок, простоїв даного обладнання і може спричинити виникнення аварійних ситуацій на підприємстві. При цьому частка нового устаткування в загальній кількості ОФ підприємства є надто низькою і не перевищує 8-10%, більшість обладнання є істотно застарілою й вже неодноразово перебувала у капітальних ремонтах, про що свідчать дані, наведені у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2